Проаналізовано словотвірні засоби вираження оцінних значень в українському діалектному мовленні;
визначено найпродуктивніші способи творення оцінних номенів; з‘ясовано функції пейоративних та
меліоративних суфіксів у діалектному тексті.
Ключові слова: оцінна лексика, позитивна оцінка, негативна оцінка, засоби словотворення, меліоративні
суфікси, пейоративні суфікси.

Останнім часом лінгвістичні дослідження стають усе більш антропоцентричними. Світогляд народу,
його культурно-історичний досвід безпосередньо впливають на вироблення системи критеріїв оцінки,
формування стереотипів, стандартів, еталонів, відповідно до яких цю оцінку здійснюють. Як зазначає
Т.І. Вендіна, „актуалізація ідей антропологічної лінгвістики, яка звернулася до „душі мови”, тобто до
опредметненого в ній світобачення, системи цінностей етносу, дала потужний поштовх розвитку лінгвістичної
аксіології” [Вендина 1997: 41].
Сутність лінгвістичної категорії оцінки, засоби її вираження, а також суміжні з нею явища емотивності,
експресивності, образності були предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних мовознавців
(Н.Д. Арутюнова, О.Л. Бєссонова, В.М. Богуславський, Н.І. Бойко, Т.І. Вендіна, О.М. Вольф, Т.А. Космеда,
Н.О. Лук‟янова, Т.В. Маркелова, В.М. Телія, В.А. Чабаненко та ін.). Однак при цьому недостатньо звернуто
увагу на оцінку в діалектному мовленні. Разом з тим, слово в живому мовленні набуває додаткового емоційно-
оцінного забарвлення, засоби вираження оцінки в діалектах значно різноманітніші, ніж у кодифікованій
літературній мові. Отже, актуальність нашої роботи зумовлена тим, що оцінні слова, які посідають вагоме місце
в мовленнєвій діяльності носіїв діалектної української мови й мають значну функціональну активність, ще не
були предметом спеціального вивчення.
Мета статті – проаналізувати словотвірні засоби вираження оцінних значень в українському діалектному
мовленні. Реалізація визначеної мети передбачає розв‟язання таких завдань: визначити найпродуктивніші
способи словотворення оцінних номенів; з‟ясувати функції суфіксів суб‟єктивної оцінки (пейоративних та
меліоративних) у діалектному тексті.
У діалектному мовленні найчастіше представлено суб‟єктивну емоційно-експресивну оцінку – позитивну
чи, частіше, негативну.
Одними з найпродуктивніших засобів вираження емоційно-експресивного оцінного значення є
словотвірні. Як зауважує О. А. Земська, експресивність пронизує всі ділянки системи розмовного мовлення.
Найвищою мірою вона властива словотворенню. І цьому є пояснення. Слово як номінативна одиниця більш
придатне для вираження різноманітних оцінок, ніж морфологічна форма чи синтаксичні конструкції [Земская
1981: 109].
Розвинутість емоційно-оцінного словотвору в українській мові має не лише типологічне, а й
етнопсихологічне пояснення: емоційність розглядають як позитивне явище [Голубовська 2004б: 28]. Ця риса
властива і літературній мові, і, ще більшою мірою, діалектній, що зумовлено специфікою некодифікованого
усного мовлення.
На думку дослідників, „найпродуктивнішим є суфіксальний спосіб творення оцінних лексем. Він
використовує велику кількість суфіксів, здатних виражати суб‟єктивно-оцінні значення – позитивні чи
негативні” [Шинкарук 2002: 31]. Суб‟єктивно-оцінні іменники, які містять у своїй словотвірній структурі
емоційно навантажені суфікси, „здатні надавати субстантивам залежно від значення твірної основи та
контекстуальних умов найрізноманітніших експресивних відтінків: зменшувально-пестливих, зменшувально-
зневажливих, збільшувально-грубуватих тощо” [Голубовська 2004а: 53].
Репертуар афіксів, використовуваних у діалектному словотворі, надзвичайно багатий, так, негативну
оцінку може бути виражено суфіксами -ар- (-яр-), -ук- (-юк-), -ак- (-як-), -ег- (-еґ-) та ін.: бовкуняра „базіка‟
[СГНН: 1, 92], ворюка, ворюга, воряка „злодій‟ [СГНН: 1, 198], вороняка „ворона‟ [СЗПГ: 1, 73], кривундяка
„той, хто має криві ноги‟ [СЗПГ: 1, 253], папир‘яка „шматок паперу‟ [СЗПГ: 2, 26], попега „піп‟ [СБГ: 2, 113],
яловеґа „корова або вівця, яка не дає приплоду‟ [Неґрич: 194]. Високопродуктивним є суфікс -ищ-: вочище „око‟
[СБГ: 1, 148], головище „голова‟ [СБГ: 1, 180], дітище „дитина‟ [СБГ: 1, 222], камінище „камінь‟ [СБГ: 1, 337],
скірище „шкіра‟ [СБГ: 2, 223], хлопчище „хлопець‟ [СБГ: 2, 341], дідище „дідуган‟ [СЗПГ: 1, 135], дітищі „діти‟
[Неґрич: 63] тощо.
© Лєснова В.В., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
190

У словнику нижньонаддніпрянських говірок, наприклад, для деяких сем подано розгалужені ряди
негативно-оцінних іменників, утворених від одного кореня різними суфіксами: глухман, глухмар, глушпа,
глушпак, глушпет, глушпета „глушман‟ [СГНН: 1, 236]; жаднюк, жаднюка, жадоба, жадобина, жаднюга
„жаднюга‟ [СГНН: 1, 308-309]; жеретій, жеретія, жеретіяка, жеретіян „людина, яка багато їсть‟ [СГНН: 1,
313-314]; жлуктій, жлуктіяка, жлуктіян, жлукто „той, хто багато п‟є‟ [СГНН: 1, 320]; п‘яндалига,
п‘яндалижка, п‘яндига, п‘яндижка, п‘яндилига, п‘яндилижка „п‟яниця‟ [СГНН: 3, 302-303]. Наведені приклади
яскраво підтверджують, що діалектні лексичні системи, як і лексичні системи мови загалом, є незамкнутими
структурами й мають у своєму розпорядженні значно ширші, ніж літературна мова, можливості творення слів.
Відомо, що в мовленні більшим є репертуар негативних оцінних номенів, ніж позитивних, особливо
яскраво це виражено в оцінній лексиці, яка характеризує людину щодо її особистісних цінностей, зокрема
естетичних, етичних, поведінкових тощо. З одного боку, це зумовлено тим, що в традиційній культурі народу
побутують усталені морально-етичні установки (поширеною, наприклад, є думка: не слід хвалити об‟єкт
номінації, щоб не нашкодити, не зурочити). Водночас, прагнення перевиховати, виправити недоліки в характері
й поведінці людини зумовлює значну кількість лексем з модальністю негативної оцінки, тоді як позитивні риси
характеру сприймають як норму, а отже, вони не потребують додаткової вербалізації. Показовою щодо цього є
відповідь на питання „уважний‟, яку дали інформатори в одному з обстежених населених пунктів: на та|кого
н‘i|йак неи|кажут‘ / |умного неи зам˙i|ч‟айут‘ (Варв). Разом з тим, проаналізувавши діалектні тексти щодо
вираження в них оцінних значень на словотвірному рівні, доходимо висновку, що функціональна активність
слів з пейоративними суфіксами незначна, крім того, такі суфікси далеко не завжди в контексті виконують
негативно-оцінну функцію, наприклад: а тоĭ хам гла|д’учиĭ / ота|ка |морда і о|то н‘іл‘|з‘а колос|ка |вирват‘
[Сватівщина 1998: 54]; м˙іĭ |бат‘ко неиба|гатиĭ жиў / од|на ко|н’ака і короў|йака [П-с Слобожанщина 2002:
170], Ми|кола та|киĭ дру|з’ака / шо |лучшого неи|наĭдеш (Білк). У першому з наведених прикладів прикметник
гла|д‘учиĭ, безперечно, містить негативну оцінку; у другому іменники ко|н‘ака, короў|йака, імовірно, не мають
негативної конотації, суфікси згрубілості -ак(а) тут указують на великий розмір тварини; а в третьому іменник
із збільшено-згрубілим суфіксом виражає позитивне ставлення мовця до особи. О.О. Потебня зауважував з
цього приводу: „Зазвичай ми розглядаємо слово в тому вигляді, яким воно є в словнику. Це все одно, якби ми
розглядали рослину, якою вона є в гербарії, тобто не так, як вона дійсно живе, а як штучно підготовлена для
пізнання” [Потебня: 465-466].
Значно більшу функціональну активність у діалектному мовленні мають слова з меліоративними
суфіксами, репертуар яких надзвичайно багатий. Як зазначає у своєму дослідженні Л. Корунець, в українській
мові 54 суфікси демінутивності, які є продуктивними й передають значення зменшеності, пестливості,
зменшеності й пестливості. Чим більше демінутивних суфіксів приєднується до тієї самої основи, тим багатша
сема демінутивності [Корунець 1981].
Надзвичайно розгалуженими в діалектному мовленні є ряди іменників – назв спорідненості, що містять
суфікси пестливості. Для прикладу наведемо такі назви, уміщені в Наддністрянському регіональному словнику
Гаврила Шила. Для іменника мама зафіксовано 15 пестливих варіантів: мамця, мамка, мамочка, мамунечка,
мамуні, мамунцунє, мамунцуні, мамунця, мамусечка, мамусик, мамуся, мамуха, мамцє, матусі, матуся [Шило:
168]. 12 іменників зі значенням пестливості репрезентують сему „тато‟: татко, татки, таточко, татунцьо,
татунь, татунько, татуньо, татуньчик, татусик, татусь, татусьо, татусьо [Шило: 250 – 251]. 10
пестливих назв зафіксовано зі значенням „баба‟: бабуня, бабочка, бабусечка, бабулька, бабусечка, бабуня,
бабунцунє, бабунця, бабонька, бабця [Шило: 42]. Словотворчо маркованими є пестливі назви дитини та
предметів дитячого вжитку, характерні для всіх діалектних континуумів української мови: дітинка, дітинойка,
дітиночка [СБГ: 1, 221], лялечка „немовля‟ [Неґрич: 108], голешик „голе немовля‟ [СГНН: 1, 239], пулачка
„пелюшка для сповивання немовляти‟, ходунец „пристрій, за допомогою якого дітей учать ходити‟ [СПГ: 179,
224] та ін. Наведені приклади демонструють етнопсихолінгвістичні особливості українців, для яких емоційність
є характерною рисою.
У багатьох випадках відбувається поєднання оцінки, закладеної в корені, та емоційно-оцінного значення
афікса: оцінки можуть діяти в одному напрямі, посилюючи загальний підсумок [Ягубова 1991: 19]. Показовими
щодо цього є переносно вживані прикметники золотенький, солоденький, срібненький „милий, любий,
найдорожчий‟, які в діалектному мовленні використовують для вияву поваги [Неґрич 2008: 82, 160, 162].
Емоційне навантаження слів із суфіксами суб‟єктивної оцінки значною мірою зумовлено контекстом, у
якому їх ужито. В аналізованих діалектних текстах зменшувально-пестливі суфікси наявні в словах різних
частин мови – іменниках, прикметниках, прислівниках. У багатьох випадках семантика цих слів виразно
меліоративна – схвальна, пестлива, співчутлива: ну жие|ве во|на ў сво|йіĭ |хат‘і / у сво|йему |р‘ідному
|бат‘ковому гн’із|деч’ку / іс:во|йіми |д’ітками / дві |доч’еіч’ки і си|ноч’ок (Червпоп); у|же ĭ |баришн‘а с|тала //
та|ка лоў|кен’ка бу|ла // до |мене у|же ĭ х|лопц‘і ч‘іп|л‘алис‘а [Сватівщина 1998: 74]; прие|ходе / а йа ж сие|д‘у
п˙ід ко|роўкойу там та|ка заў|б˙іл’шеич’ки (Білк); бу|ло |холодно / а мо|йа суп|руга о|д‘іла |туфеил’ки // неи
схо|т‘іла |вал’аноч’ки / так |ножки покрас|н‘іли |б˙еднинк˙ійе [Старобільщина 2000: 64].
Як свідчить проаналізований матеріал, зменшувально-пестливі суфікси є функціонально активними в
діалектних текстах, у яких інформатор розповідає про власну хату, домашню худобу або продукти харчування,
що підтверджують численні приклади: зл‘і|пили |хату // три |комнатки і кал’і|дорч’ік // о|це ми тут так Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

191
жиеве|мо // ну а так обста|ноўка та|ка / ну ста|рин:а / кро|ват‘і / стулоч’|ки / с|толиекишахва|нерик // о|це ми
так жиеве|мо // оце |хатка / |коло |хатки ку|р’атниеч’ок / |погр‘іб // жие|вем / д|байем соу|б˙і ўсе / і ко|роўку
держие|мо (Бул); у нас бу|ли би|ч’еч’ки / бу|ла ко|н’ач’ка / по|том |мати ту ко|н’ач’ку прода|ла та би|ч’еч’ки
ку|пила неивеи|лич‘к˙і // пеиреизиму|вали йіх і во|ни с|тали |воликами [П-с Слобожанщина 2002: 103]; у нас бу|ла
ко|роўка хо|роша // бу|ло ĭ молоч’|ка ба|гато / і |маслич’ка бу|ло [Там само: 135]; беи|рут‘ |г˙ілоч’ку р’ас|нен’ку /
на |нейі ч‘іп|л‘айут‘ конх|вети / п|тушеич’ки / |шишки пеи|чут‘ / п|тушки / та|кі ма|н’ун’к˙і п|тушеич’ки /
с|печеин‘і з |т‘іста [Сватівщина 1998: 58]; о|тож |тоже назие|валис‘а пампуш|ки // беи|рут‘ ма|к˙ітороч’ка
та|ка ма|лен’ка / у пі|ч‘і пеик|ли / |каждиĭ беи|рут‘ / неивеи|лич’киĭ та|киĭ / йак пам|пушеич’ку|робл‘ат‘ / в
о|л’іĭку ўмо|ч‘айут‘ [П-с Слобожанщина 2002: 191]; д‘іс|тала йа |йісти / ку|соч’ок х|л‘іба і к|ружеич’ку моло|ка
(Риб‟ян); |л‘уб·л‘ат‘ шоб |мама й |торт’іку пеик|ла / і все та|ке доб|рен’ке|л‘убл‘ат‘ по|кушат‘ / |л‘убл‘ат‘
б|л’інчиеки то|нен’к˙і (Велик).
Деякі російські дослідники зазначають, що емоційно-оцінні суфікси в найменуваннях предметів
втрачають у розмовному мовленні свою оцінність, наводячи, зокрема такі приклади: маслице, кофеек [Ягубова
1991: 18]. Уважаємо, що в аналізованих діалектних текстах не можна говорити про повну втрату оцінного
компонента значення в назвах предметів. Наявність меліоративних суфіксів у лексемах, що позначають
побутові речі, продукти харчування та домашню худобу, є свідченням однієї з характерних рис ментальності
українців – у народі здавна шанували рідну домівку, з повагою ставилися до праці й поклонялися хлібові як
живодайному джерелу всього сущого на землі.
Разом з тим, діалектне мовлення демонструє й інші випадки вживання лексем з меліоративними
суфіксами. Як зазначає В. Харченко, „для всіх оцінних слів унаслідок їхньої функціональної природи
характерне своєрідне вживання в тексті” [Харченко 1976]. Слова із зменшувально-пестливими суфіксами в
діалектних текстах може бути використано задля пом‟якшення якоїсь негативної ознаки, наприклад, при
номінації фізичних вад людини: один старич‘ок сл’іпен’киĭ буў (Бул); а він / міĭ д‘ід / криву|ватеин’киĭ буў на
п|раву |руку / неи розги|налас‘а во|на у |н‘ого [Старобільщина 2000: 75]. У нижньонаддніпрянських говірках
зафіксовано лексему сахарьочка „цукровий діабет‟ [СГНН: 4, 57], у якій зменшено-пестливий суфікс -очк-,
виконує функцію евфемізації назви важкої хвороби.
Ще більш виразною, на нашу думку, є властива суфіксу суб‟єктивної оцінки функція підкреслення
евфемістичності в діалектній назві блискавки без грому маргушка (зменш.-пестл. до маргуха) [СПГ: 122]:
поклоніння перед силами природи, які можуть завдати шкоду людині, здавна характерне для слов‟ян. Як
зазначала Т. І. Вендіна, аналізуючи російський діалектний словотвір, „найбільш яскравого словотвірного
вираження набули імена, що входять до номінативної ділянки „Атмосферні та кліматичні явища” і належать до
світу антицінностей (погана погода, дощ, сніг, мороз, вітер та ін.)” [Вендина 1997: 43].
Функцію пом‟якшення, завуальовування негативної семантики виконують у діалектних текстах і
меліоративні суфікси в прикметниках бідний, поганий і под. та похідних від них прислівниках: благенький
„поганий, старий, убогий‟ [СПГ: 33], в˙ін приĭ|шоў з |арм˙ійі / б˙ід|нен’ко жиў |дуже / од|на ши|н‘іл‘ бу|ла
(Проїж); поганен’ко жили / шо там казат‘ / гол‘і ĭ бос‘і / та ĭ йісти до пут‘:а неи було ч‘ого (ВерхД); та
труднен’ко було кан‘ешно / но н‘іч‘ого / зарплату получ‘али (Бул).
Як зауважує Г. Пристай, форми зі здрібніло-пестливими суфіксами можуть виражати зневагу, іронію,
сарказм [Пристай 2009]. Підтвердження цієї тези знаходимо й у діалектному мовленні, наприклад, у
східнослобожанських говірках відомі іронічні назви ху|ден‘киĭ – „гладкий чоловік, товстун‟, коро|тен‘киĭ –
„високий чоловік‟ та ін.
Подеколи позитивна оцінна конотація слів із зменшувально-пестливими суфіксами є невиразною або й
відсутньою. Уважаємо, що в цьому випадку можна говорити лише про індивідуальні особливості мовлення
діалектоносія: |п˙іс‘л‘а |помиен‘іў розда|йут‘ |милостиен‘у / у ба|гатих л‘у|деǐ |луч’:ен’ко да|йут‘ / у б˙ід|н‘іших /
|мен’шен’ко (Тишк). Навряд чи можна говорити про вираження оцінки й у тих випадках, коли аналізовані
суфікси наявні в термінологічній лексиці, наприклад, сорти пшениці арнавочка, усаточка [СГНН: 1, 51; 4, 173]
та ін.
На підставі аналізу діалектних лексикографічних праць доходимо висновку, що продуктивним способом
творення оцінних назв в українських говірках є також основоскладання, найчастіше емоційно-оцінні композити
утворено поєднанням дієслівного та іменного компонентів з нульовою або матеріально вираженою
суфіксацією: бабонюх „ловелас‟ [СГНН: 1, 54], губошльоп „чоловік або хлопець з великою одвислою нижньою
губою‟ [СГНН: 1. 255], зумозводниця „жінка, що принаджує до себе одружених чоловіків або відбиває в дівчат
наречених‟ [СГНН: 1, 118], дрантигузник „обірванець‟ [ГГ: 63], горшкодрай „жадібна до їжі людина, що
вишкрібає її з глечиків‟ [СБГ 1, 187], хвалобздун, хвалодуп „хвалько‟ [СЗПГ: 2, 225], шмаровоз „забруднена чи в
брудне одягнена людина‟ [СБукГ: 668] та ін. Такі композити, на думку В.А. Чабаненка, „становлять особливий
функціонально-стилістичний прошарок української загальнонародної лексики” [Чабаненко 1984: 17].
Отже, у діалектному мовленні широко представлено словотвірні засоби вираження оцінного значення.
Найпродуктивнішим є суфіксальний спосіб творення оцінних номенів. Семантика слів з меліоративними та
пейоративними суфіксами в багатьох випадках залежить від контексту.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
192

Перспективу дослідження вбачаємо в розробці проблеми цінностей і оцінки в аспекті словотвору,
зокрема в установленні на діалектному матеріалі предметів оцінки та специфіки словотворчого вираження
різних типів оцінки.

Населені пункти Луганської області та їх умовні скорочення
Білк – смт. Білокуракине; Бул – с. Булавинівка Новопсковського р-ну; Варв – с. Варварівка
Кремінського р-ну; Велик – с. Великоцьк Міловського р-ну; ВерхД – с. Верхня Дуванка Сватівського р-ну;
Проїж – с. Проїждже Білокуракинського р-ну; Риб’ян – с. Риб‟янцеве Новопсковського р-ну; Смол –
с. Смолянинове Новоайдарського р-ну; Тишк – с. Тишківка Новопсковського р-ну; Червпоп –
с. Червонопопівка Кремінського р-ну.

Джерела
ГГ: Гуцульські говірки : короткий словник [Текст] / відп. ред. Я. Закревська. – Л., 1997. – 232 с.
Неґрич: Неґрич М. Скарби гуцульського говору : Березови [Текст] / М. Неґрич. – Л. : Ін-т
українознавства ім. І. Крип‟якевича, 2008. – 224 с.
П-с Слобожанщина 2002: Північно-східна Слобожанщина (Новопсковський, Біловодський, Міловський
райони Луганської області) : матеріали. фольклор.-діалект. експедицій [Текст] / упоряд. Магрицька І. В.,
Семистяга В. Ф., Сікорська З. С., Чорнописький М. Г., Шевцова В. О. – Л. : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка,
2002. – 256 с.
СБГ: Онишкевич, М. Й. Словник бойківських говірок : у 2 т. [Текст] / М. Й. Онишкевич. – К. : Наук.
думка, 1984. – Т. 1 – 2.
Сватівщина 1998: Сватівщина : матеріали. фольклор.-діалект. експедицій [Текст] / за ред.
З. С. Сікорської. – Луганськ : Осіріс, 1998. – 136 с.
СБукГ: Словник буковинських говірок [Текст] / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. – Чернівці : Рута, 2005. –
688 с.
СГНН: Чабаненко, В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини : у 4 т. [Текст] / В. А. Чабаненко. –
Запоріжжя, 1992. – Т. 1–4.
СЗПГ: Аркушин, Г.Л. Словник західнополіських говірок : у 2 т. [Текст] / Г. Л. Аркушин. – Луцьк : Вежа,
2000. – Т. 1–2.
СПГ: Лисенко, П.С. Словник поліських говорів [Текст] / П. С. Лисенко. – К. : Наук. думка, 1974. – 260 с.
Старобільщина 2000: Старобільщина : матеріали фольклор.-діалект. експедицій [Текст] / за
ред. З. С. Сікорської. – Луганськ : Шлях, 2000. – 128 с.
Шило: Шило, Г. Наддністрянський регіональний словник [Текст] / Гаврило Шило. – Л. : Ін-т
українознавства ім. І. Крип‟якевича НАН України, 2008. – 288 с.

Література
Вендина 1997: Вендина, Т.И. Семантика оценки и ее манифестация средствами словообразования
[Текст] / Т. И. Вендина // Славяноведение. – 1997. – № 4. – С. 41-48.
Голубовська 2004: Голубовська, І. О. Етнічні особливості мовних картин світу : монографія [Текст] /
І. О. Голубовська. – 2-е вид., випр. і доп. – К. : Логос, 2004. – 284 с.
Земская 1981: Земская, Е.А. Русская разговорная речь. Общие вопросы. Словообразование. Синтаксис
[Текст] / Е. А. Земская, М. В. Китайгородская, Е. Н. Ширяев ; отв. ред. Е. А. Земская. – М. : Наука, 1981. – 276 с.
Корунець 1981: Корунець, Л.І. Категорія демінутивності в англійській та українській мовах [Текст] /
Л. І. Корунець // Мовознавство. – 1981. – № 4. – С. 81-85.
Пристай 2009: Пристай, Г. До питання морфонології експресивної лексики [Текст] / Галина Пристай //
Дивослово. – 2009. – № 9. – С. 39-40.
Харченко 1976: Харченко, В. К. Разграничение оценочности, образности, экспрессии и эмоциональности
в семантике слова [Текст] / В. К. Харченко // Рус. яз. в шк. – 1976. – № 3. – С. 66.
Чабаненко 1984: Чабаненко, В.А. Основи мовної експресії [Текст] / В. А. Чабаненко. – К. : Вища шк.,
1984. – 168 с.
Шинкарук 2002: Шинкарук, Л. Б. Словотвірна категоризація суб‟єктивної оцінки [Текст] / Василь
Шинкарук, Лариса Шутак. – Чернівці : Рута, 2002. – 128 с.
Ягубова 1991: Ягубова, М. А. Проблема идентификации оценочной лексики в разговорной речи [Текст]/
М. А. Ягубова // Активные процессы в языке и речи. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1991. – С. 17-24.

Проанализированы словообразовательные средства выражения оценочных значений в украинской
диалектной речи; определены наиболее продуктивные способы образования оценочных номенов; установлены
функции пейоративных и мелиоративных суффиксов в диалектном контексте.
Ключевые слова: оценочная лексика, позитивная оценка, негативная оценка, средства словообразования,
мелиоративные суффиксы, пейоративные суффиксы.
Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

193
The word-forming means of evaluation meanings expression in the Ukrainian dialectal speech have been
analyzed; the most productive means of evaluation nomens formation have been defined; the functions of pejorative and
meliorative suffixes in the dialectal context have been determined.
Keywords: evaluation vocabulary, positive evaluation, negative evaluation, means of word-formation,
meliorative suffixes, pejorative suffixes.
Надійшла до редакції 25 жовтня 2011 року.