| Для української мови характерним є генетичний паралелізм між частинами мови і членами речення. Зростаюча асиметрія в цьому аспекті (можливість передавати, наприклад, об’єктні або обставинні відношення у субстантивних словосполученнях) є порівняно новим явищем синтаксису. Пізнання нових відношень між явищами і предметами дійсності зумовлює динамічну компресію та ускладнення висловлення, що якраз вимагають і зумовлюють розвиток нових типів словосполучення. Зміни в системі словосполучень сучасної української мови пов’язані з різноманітними внутнішньореченнєвими, внутрі- шньословосполученнєвими перетвореннями. У сучасному синтаксисі можна розрізнити два основних наслідки цих перетворень: 1) утворення комплетивних, скорочених за кількістю словоформ словосполучень; 2) значне ослаблення синтаксичних зв’язків. Усе це значною мірою зменшує послідовність підрядності та супідрядності і впливає на статус словоформи в реченнєвій структурі, сприяючи перетворенню її незалежної позиції.
Одним із яскравих процесів сучасного українського синтаксису є активізація творення вторинних іменних словосполучень, що постають наслідком перетворення дієслівно-іменних словосполучень або навіть цілісних реченнєвих структур, пор.: гість з Болгарії <— Гість, що приїхав з Болгарії; чай з лимоном <— чай, приготовлений з лимоном; кава по-тиреиьки <— кава, приготовлена по-турецьки; викладач вузи <— викладач, що працює у вузі; командир полки <— командир, який командує полком; заява на стипендію <— подати заяву на стипендію; розчин з вапна <— приготувати розчин з вапна і т. д. Інший важливий процес у сфері словосполучення — це конструктивний вплив одного словосполучення на інше у зв’язку з їх семантичною спорідненістю. Це явище аналогії словосполучень. Класичним випадком контамінації як результату впливу аналогії виступає поєднання двох словосполучень у виразі відігравати значення — відігравати роль і мати значення. Сучасна літературна мова містить багато фактів зміни керування у словосполученні без очевидного порушення стилістичних норм. Переважно це виявляється у варіативності керованих форм, пор.: вчинити розправи над студентами і вчинити розправу зі стидентами. Спостерігається також у словосполученні й процес руйнування, коли двочленне словосполучення розпадається, але значення його «вміщується» в тому компоненті, що залишається. Відбувається ніби смислова і граматична конденсація (наявні також й інші назви цього явища: компресія, еліпсис, стягнення, включення та ін.). Подібні процеси простежуються тоді, коли, наприклад, атрибутивне словосполучення розпа |
| 818 |
| Синтаксис |
| дається і залишається лише залежний компонент: «Вечірнє» замість кафе «Вечірнє», «Либідська» замість станція «Либідська». Це не просто субстантивація прикметників, а саме семантична конденсація (нової лексеми, на відміну від субстантивації, не утворюється). При субстантивації постає можливим віднесення до субстантивованих елементів нових власних означень (пор.: нова дієтична, видатний учений тощо) і неможливе використання при вихідних прикметниках колишніх іменників як головних компонентів словосполучення. При семантичній конденсації завжди залишається можливість паралельного вживання з повним варіантом словосполучення. Зміна побудови словосполучень може торкатися їх лінійної протяжності, зменшення кількості словоформ у них. При цьому інформативне значення конструкції залишається без змін, відбувається її смислове ущільнення, подібне до того, як вживання предикатних субстантивів, скорочуючи словосполучення, ускладнює семантику висловлення. Таке ущільнення не виключає можливості вживання попередніх повних варіантів словосполучення, пор.: подати заяву в суд -» подати в сид: завтра засідання кафедри -> завт- ра кафедра: закінчив навчання в університеті —> закінчив універси- тет (див. також [Шведова 1966, с. 33-42, 56-6.1, 72 і далі]).
Суттєвим показником аналітизму виступають зміни в синтаксичних зв’язках, що зумовлюються змінами у побудові словосполучень. Загальний напрям можна визначити як тенденцію до зміни сильного зв’язку на слабку або напівсильну форму його вияву. Найзначніші зміни відбуваються в керуванні, на вияв якого в сучасній українській мовно-нормативній практиці значний вплив зробили вторинні функції відмінкових форм і прийменниково-відмінкових форм у семантико- синтаксичній організації речення. Відштовховуючись від тлумачення граматичних і семантичних відмінків Є. Куриловича, Г. О. Золотова виділяє три види функціональних позицій словоформ у реченні: 1) зв’язані, які репрезентують сильний тип залежності й охоплюють переважно типи сильного керування (поширені з-поміж об’єктних і комп- летивних відношень): писати повість, надіятися на товариша, допомагати сестрі: 2) вільні, які самостійні у своєму значенні і зустрічаються і у словосполученнях, і у відносно самостійних позиціях, наприклад у заголовках: Перед друзями. У біді. Навколо нас; 3) конст- руктивно-закріплені (зумовлені) синтаксичні форми, що охоплюють форми, необхідні для побудови певної реченнєвої структури, а не словосполучення: Народу море. У нас горе [Золотова 1982, с. 35-63, 72 і далі]. Зміни у сфері сильного керування знаходять вираження в заміні безприйменникових конструкцій із сильним керуванням іменниково- прийменниковими: затягувати ремонт / затягувати з ремонтом, навчання літератури / навчання з літератури, школа Фігурного катання І школа з Фігурного катання. Значними видозмінами характеризуються процеси перетворення й у словосполученнях з головним компонентом — перехідним дієсловом, у яких простежується абсолютивне вживання останніх, пор.: Зранку люди їдуть в поле землю орати і Зранку люди їдуть в поле орати. |
| Ґ о з д і л XX. Нові явища у синтаксисі. |
| 819 |
| Хлопець давно читає книгу і Хлопець давно читає. При обмеженні кола об’єктів позначення об’єкта є менш обов’язковим, і тому межа між абсолютивним вживанням дієслова (без прямого додатка незалежно від контексту або ситуації) та відносним стирається. В абсолютивному вживанні перехідне дієслово часто супроводжують інші поширювачі непрямо-об’єктного значення, що постає можливим при наявності кількох керованих форм, пор.: Я пишу сьогодні Вам. Ці дії уже давно нагадують про політики (писати що? кому?: нагадувати що? про що?; аналогічно пояснити що? кому?; видати що? по скільки? і т. ін.). Активізація вільних і зумовлених словоформ визначається їх позиційною і смисловою самостійністю, формою номінативного значення (див. також: [Язьїковая 1977, с. 56-72, 123-134 і далі]). У цих випадках виявляється певне протиріччя: слова з морфологічно вираженою залежністю виступають у незалежних синтаксичних позиціях. Найширше вільні словоформи вживаються у позиції заголовків, у якій морфологічні форми непрямих відмінків конкурують із формою називного відмінка: У морі. За старими зразками. У наших добрих побратимів. Шляхом пізнання. В країну знань. Іншою сферою вживання вільних словоформ виступає синтаксична позиція самостійних речен- нєвих структур, що за своїм статусом нагадують номінативні: Замість передмови. Нам нерідко доводилось зустрічати ось ці розповіді старожилів, але жодного разу не вдавалось доторкнутися до цього (3 газ.); Про атмосферу на наших уроках. Про це багато не скажеш, але й обійти увагою не можна (3 журн.). Одним із показників слабкого зв’язку виступає вживання детермінувальних обставин, які тлумачать як самостійні поширювачі речення [Шведова 1964, с. 85]. Традиційно в староукраїнській книжній та українській літературній мові вживалися детермінанти місця і часу, які локалізували перебіг дії в часі й просторі. Прикметою нової літературної мови виступає формування обставинних компонентів різних семантичних груп, що постало наслідком міжкатегорійних трансформацій і витворення у межах простого речення різноманітних причинових, цільових, наслідкових, допустових, умовних детермінантів, пор.: При хорошій погоді школярі поїдуть в поле (3 газ.) <— Якщо буде хороша погода, школярі поїдуть в поле. В міру розвитку людської иивілізаиії все зримішою постає необхідність бережливого ставлення людини до природи і т. ін. Розвиток різноманітних детермінованих позицій зумовлений також уживанням нових, переважно відіменних прийменників, що набули значного поширення у літературній мові ХІХ-ХХ століття (в силу, на відміну від, в смислі, на честь [Вихованець 1980]). Ще одним процесом, що засвідчує суттєві видозміни у структурі словосполучення, виступає вживання називного відмінка у позиціях непрямих відмінків. Це спостерігається у прислівних позиціях, у яких залежність називного відмінка підтримується переважно порядком слів і лінійною кон- тактністю з головним словом. У сучасній практиці розрізняється дві основні сфери використання називного відмінка у залежних позиціях. Перша наявна в усно-розмовній практиці і пов’язана з активізацією |
| 820 |
| Синтаксис |
| використання називного представлення [Загнітко 1993]. Помітні й інші позиції називного залежного, що зустрічаються у випадку поширення певного іменника, об’єкта при дієслові, словах категорії стану та ін.: математика важко; дощ не страшно тощо. У літературній практиці поширюються конструкції називного оцінного та називного кратного. Використання називного оцінного спирається на зростаючу кількість невідмінюваних іменників [Загнітко 1989]. Називний кратний становить переважно синтаксичну групу, що складається не менше, ніж з двох форм називного відмінка в атрибутивній позиції: Група туристів йшла за маршрутом Бережани—Косів. У цьому реченні спостерігається використання обох варіантів називного залежного. Щодо слова маршрут уся група Бережани—Косів поводить себе подібно до іменника у присубстантивній позиції, пор.: під селом Лісове (називний одиничний), за маршрутом Бережани—Косів (називний кратний) і на фабриці «Лісова красуня» (неузгоджена прикладка). Особливістю називного кратного виступає його вживання при іменниках просторової семантики типу маршрут, район, сполучення, шлях та ін. Відношення в середині самого комплексу є співположеними (співположеними або співвиявлюваними можуть бути іменники, інфінітиви, прикметники: у минулі десять-п’ятнадцять років; живуть за принципом їсти-спа- ти-відпочивати). Називний кратний та інші різновиди співвиявлю- ваних форм характеризуються відтінком книжності, і поширені вони переважно в діловому, публіцистичному мовленні. |