Досліджено теорію актуального членування речення, закономірності виокремлення комунікативних
категорій, що адекватно відбивають механізм членування речення на тему та рему, відповідно до
комунікативного навантаження кожного з компонентів. У статті на прикладі безсполучникових складних
речень із рівноцінними частинами (українська, російська та англійська мови) розглядається явище
багатоступеневості актуального членування речення, визначаються типологічні характеристики
комунікативної побудови безсполучникового складного речення з однофункційними частинами.
Ключові слова: актуальне членування речення, тема, рема, безсполучникове складне речення,
багатоступеневість актуального членування речення.
На сьогодні в лінгвістиці панує антропоцентрична наукова парадигма, що зумовлює обрання людини та
її діяльності провідним мірилом дослідження в усіх галузях мовознавства. Теорія актуального членування
речення не є винятком: за опрацювання цієї концепції речення постає не як основна одиниця синтаксичного
рівня мови, а вже як одиниця, призначена для обміну інформацією між людьми. Ситуативні умови та завдання
обміну інформацією визначають закономірності його побудови, реалізацію в ньому тих чи тих інтенцій.
Активного вияву питання актуального членування речення набуло в працях лінгвістів Празької школи
І. Вахека, Ф. Данеша, В. Матезіуса, Я. Фірбаса та інших. Проблемою актуального членування речення в різні
часи займалися В. Бєлошапкова, А. Загнітко, В. Івшин, І. Ковтунова, К. Крушельницька, О. Лаптєва,
Н. Лешкова, О. Мельничук, Н. Меркулова, О. Олександрова, В. Орєхов, А. Пумпянський, І. Распопов,
О. Селіверстова, Л. Черняховська, В. Шевякова та ін. Не менш значущими постали праці Я. Фірбаса з проблем
функційної перспективи речення.
Проблема актуального членування безсполучникового складного речення й досі залишається
актуальною. Так, до сьогодні невирішеними є питання бінарності актуального членування безсполучникового
складного речення, а також те, яким чином поєднуються комунікативні компоненти безсполучникового
складного речення та в який спосіб вони виконують цілісне комунікативне завдання.
Об‟єктом нашого дослідження постає безсполучникове складне речення з рівноцінними частинами,
зокрема його функціонування у мовленні як комунікативної одиниці. Предмет дослідження – актуальне
членування безсполучникового складного речення з рівноцінними частинами.
Мета дослідження – встановити характерологічні особливості актуального членування
безсполучникового складного речення з рівноправними компонентами. Задля досягнення заявленої мети
© Святобаченко І.С., 2012 Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ
61
поставлено такі завдання: 1) дослідити визначальні особливості теорії актуального членування речення та її
зв‟язок із ученням про структуру речення; 2) виявити характерологічні риси безсполучникових складних речень
як особливого різновиду поліпредикативних одиниць, компоненти яких об‟єднані спільним комунікативним
завданням; 3) простежити закономірності багатоступеневого актуального членування безсполучникового
складного речення з рівноцінними компонентами.
Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані під
час викладання загального курсу української мови, синтаксису, граматики, а також актуальних питань
лінгвістики.
Актуальне членування речення зумовлене виокремленням у ньому двох аспектів функціонування:
статичного (граматичне членування речення, його синтаксична будова) та динамічного (членування речення
відповідно до комунікативної значущості компонентів). Варто зазначити, що за умови розгляду речення з
погляду його комунікативних характеристик, доречнішим є термін «висловлення», оскільки в цьому разі
поєднуються як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні чинники комунікативної ситуації.
На думку Н. Шведової, висловлення – «інтонаційно оформлена повідомлювальна одиниця», воно
інформує або містить у собі питання, однак «не має граматичного оформлення, що є спеціально призначеним
для одиниці спілкування, а, відтак, й усього комплексу відповідних граматичних характеристик» [Русская
грамматика 1980: 7]. Мовознавець пояснює це тим, що у висловленні поряд зі словоформами та
словосполученнями, що формують власне речення, функціонують ще й специфічні одиниці, що утворені
внаслідок взаємодії контексту, мовленнєвої ситуації та інтонаційного оформлення висловлення – це можуть
бути як окремі словоформи самостійних частин мови або ж їхнє сполучення, так і службові частини мови. Так,
на підтвердження своєї думки лінгвіст наводить такі одиниці, що функціонують у розмовному мовленні:
Наконец-то!; Эге!; Откуда?; – Где лыжи, за шкафом? – Не за, а на (приклади Н. Шведової. – І. С.). На нашу
думку, це положення не є цілком виправданим, оскільки такі одиниці, хоча й набувають дещо інших
лінгвістичних характеристик (наприклад, поєднання сполучника та прийменника вживається самостійно), проте
це не є результатом впливу самого лише контексту та позалінгвістичних чинників, а ще й такого граматичного
явища, як контекстуальне еліпсування.
У дослідженні дотримуємось погляду, що висловлення є невіддільним від речення, оскільки функціонує
безпосередньо на його основі й за тими ж закономірностями побудови. Так, О. Крилова зазначає наявність у
системі мови реченнєвого рівня, який, як достатньо самостійний та монолітний ярус, поділяється на
конструктивно-синтаксичний (словоформи та поєднання словоформ), комунікативно-синтаксичний (тема-
рематичне членування) та семантико-синтаксичний (лексичні одиниці з абстрагованим значенням суб‟єкта,
об‟єкта, локалізатора і под.) рівні організації речення. Отже, висловлення, з одного боку, постає актуалізованим
реченням, мовною схемою, що наповнена відповідно до комунікативної ситуації та інтенцій мовця, з іншого – є
одним із рівнів організації речення, певною мірою, оказіональним його виявом.
Попри те, що питання комунікативної значущості компонентів висловлення розглядалось у мовознавстві
іще з ХІХ століття, саме поняття актуального членування речення було впроваджене чеським мовознавцем
В. Матезіусом, однак одиниці, що його відбивають, мали назву «основа» та «ядро», хоча поряд із цими
термінами вживаються й терміни «тема» та «рема»: термін «тема» використовується, щоб визначити “…what
the sentence is about” («… те, про що йдеться у реченні»), а термін «рема» (або ж “enunciation” – повідомлення,
як його зазначає сам автор) – “…what is said about” («…те, що повідомляється»). “The theme of a sentence
announces what is known or at least obvious in a given situation and from which the speaker proceeds in his discourse,
while enunciation adds new or unknown information to the discourse” („Тема речення повідомляє те, що відомо, або,
принаймні, є очевидним за певної ситуації, і є тим, від чого мовець відштовхується у своєму мовленні, тоді як
повідомлення додає нової або ж невідомої інформації‟) [Mathesius 1975: 25]. Я. Фірбас продовжив опрацювання
теми комунікативного членування речення, але виділив у висловленні вже три компоненти: топік, що визначає
тематичну спрямованість повідомлення, комент, що впроваджує у висловленні нову інформацію, та фокус –
комунікативне ядро повідомлення, визначаючи топік (“topic”) як “a linguistic counterpart of the presystemic notion
of “known” or “given” information” („лінгвістичний складник, що передує системній номінації відомої або
«даної» інформації‟), а фокус (“focus”) – як “the part of the sentence structure that conveys “new information” in the
prototypical case” („частина структури речення, що надає «нову інформацію» у прототипній ситуації‟) [Hajičov
1998: 37-38]. Однак у теорії фокусної перспективи речення провідною визнається позиція адресата
повідомлення, наявні в його свідомості знання щодо ситуації спілкування та те, який компонент висловлення
знаходиться у фокусі саме його уваги.
На сьогодні у мовознавстві наявні варіації щодо назв компонентів комунікативної структури
висловлення: основа та ядро (В. Матезіус); тема та рема (Г. Амман, К. Боост, Н. Сєркова); дане та нове
(К. Крушельницька, О. Сиротиніна, В. Адмоні, В. Шевякова); тематичне та нове (І. Вардуль); суб‟єкт та
предикат (В. Панфілов); лексичний підмет та лексичний присудок (О. Смирницький), тема та фокус (О. Гаїчова
та П. Сгалл) (за: [Крылова 2009: 23]). Таке розмаїття термінів зовсім не свідчить на користь їхньої
синонімійності, оскільки для кожної з таких концепцій провідними постають різні чинники: адресант
повідомлення, адресат, комунікативна ситуація в її когнітивному аспекті, співвіднесення з позамовною
дійсністю; змінюються й площини розгляду явища комунікативного членування від власне-комунікативного ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25
62
аспекту (основа / ядро, тема / рема, топік / фокус) до глибинного синтаксису речення (суб‟єкт / предикат) та
врахування лексичного складника (лексичний підмет / лексичний присудок).
На наш погляд, в актуальному членуванні речення доречним буде виділяти такі компоненти, як тема /
рема, а провідним вважати чинник адресанта повідомлення, оскільки саме його позиція визначає актуальність
повідомлюваної інформації. Водночас слід враховувати й категорію адресата повідомлення. Вплив заявленої
категорії полягає у спільній пропозиції щодо комунікативної ситуації та наявності спільних пресупозитивних
знань у мовця та слухача, що є необхідною умовою для здійснення передачі інформації.
Питання безсполучникового речення також не є однозначним у сучасній лінгвістиці. Загалом можна
виокремити три погляди на природу безсполучникового зв‟язку та складного безсполучникового речення:
безсполучниковий зв‟язок на основі формального чинника протиставляється сполучниковому, проте в межах
безсполучникового складного речення розглядають безсполучникове складносурядне речення та
безсполучникове складнопідрядне речення, до яких додається безсполучникове речення з недиференційованим
синтаксичним зв‟язком між частинами (І. Вихованець); другий погляд потрактовує безсполучникове складне
речення як таке, що корелює зі складносурядним та складнопідрядним складним реченням, його вживання
зумовлене комунікативними настановами та ситуацією мовлення, а також позамовними чинниками
(М. Поспєлов, С. Дорошенко). Прибічники такого підходу заперечують можливість виокремлення
безсполучникових складносурядних та безсполучникових складнопідрядних речень, мотивуючи це тим, що
неможливо абсолютно точно передати усі відтінки значення безсполучникового складного речення за
підстановки певного сполучника. Третій підхід розглядає безсполучникове складне речення як контекстуально
залежну одиницю мовлення, водночас надаючи їй текстотвірної функції (І. Кручиніна).
За такого неоднозначного витлумачення явища безсполучникового складного речення у мові, не менш
складним завданням постає його актуальне членування. Однак, думки усіх лінгвістів збігаються в одному:
безсполучникове складне речення характеризується єдністю комунікативного оформлення та комунікативного
завдання, незалежно від кількості компонентів. Водночас кожен із компонентів безсполучникового складного
речення характеризується відносною самостійністю, що пов‟язане з наявністю декількох предикативних
одиниць у межах цілісно оформленої синтаксичної одиниці.
Таке складне та багаторівневе явище, як актуальне членування безсполучникового складного речення,
адекватно відбиває теорія багатоступеневості актуального членування речення. З одного боку, актуальне
членування безсполучникового складного речення є бінарним, оскільки цей тип речення, як і будь-яка інша
комунікативна одиниця, містить у собі інформацію, що є вихідною для побудови повідомлення – тему, та
інформацію, що робить процес комунікації продуктивним – нове, рему; з іншого, безсполучникове складне
речення постає здебільшого внаслідок контамінування синтаксично простіших речень, які, в свою чергу,
членуються на тематичний елемент та нову інформацію, але вони не є ізольованими, вони «співвіднесені одне з
одним у процесі мовленнєвого акту» [Крылова 2009: 9].
Наприклад, у реченнях: Порепані ноженята тупотять, голос на друге село чути (У. Самчук); Это
особенное ощущение, я бы назвал это здоровым уважением (З журналу); But he was mad at her, she was mad at
him (Він був розлючений на неї, вона була розлючена на нього) (Y. Kang) багатоступеневість актуального
членування безсполучникового складного речення виявляється так:
Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ
63
Як бачимо, усе безсполучникове складне речення загалом характеризується не лише багатоступеневістю
свого актуального членування, а початковою наявністю більше, аніж однієї бінарної позиції своїх
комунікативних компонентів типу «тема / рема».
Варто зауважити, що в наведених прикладах використовуються безсполучникові складні речення із
рівноцінними частинами, що й зумовлює наявність відносно самостійних комунікативних структур,
представлених темою та ремою першого рівня (Т 1 / Р 1).
Підсумовуючи висловлене, можна зробити висновок, що безсполучниковому складному реченню, так
само, як і найпростішій комунікативній одиниці, притаманна бінарність його актуального членування (тема /
рема), однак комунікативна структура безсполучникового складного речення має й низку специфічних рис, що
вирізняє його з-поміж інших комунікативних одиниць: наявність більше, ніж однієї пропозиції, що виявляється
у функціонуванні у межах речення більше, ніж однієї, предикативних одиниць; внаслідок цього виникає явище
одночасного функціонування відповідної кількості комунікативних структур, що побудовані на основі
розподілу поданої інформації на тему та рему, компоненти ж складного безсполучникового речення, хоча й
утворюють єдине комунікативне ціле, характеризуються власною комунікативною членованістю, що й
призводить до багатоступеневості актуального членування безсполучникового складного речення, а відсутність
формального показника зв‟язку між компонентами слугує для якнайбільшої конденсації інформації.
Проблема механізму взаємодії категорій тема / рема різних рівнів актуального членування
безсполучникових складних речень, засоби їхнього взаємозв‟язку та закономірності виявлення,
характерологічні особливості актуального членування безсполучникових складних речень, компоненти яких є
нерівноцінними, кола одна частина зумовлює іншу, являють собою перспективу подальших досліджень у
галузі синтаксису складного речення та теорії функційної граматики.
Література
Вихованець 1993: Вихованець, І.Р. Граматика української мови. Синтаксис : Підручник [Текст] /
І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.
Загнітко 2011: Загнітко, А.П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис
[Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. – 992 с.
Загнітко 2001: Загнітко, А.П. Теоретична граматика української мови : Синтаксис : монографія [Текст] /
Анатолій Панасович Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.
Крылова 2009: Крылова, О.А. Коммуникативный синтаксис русского языка. Изд. 2-е, испр. и доп.
[Текст] / О. А. Крылова – М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 176 с.
Русская грамматика 1980: Кручинина, И.Н. Бессоюзные соединения предложений [Текст] /
И. Н. Кручинина // Русская граматика в 2-х т. / глав. ред. Н. Ю. Шведова. – Т. 2 : Синтаксис. – М. : Наука,
1980. – 710 с.
Firbas 1992: Firbas, J. Functional Sentence Perspective in Written and Spoken Communication [Text] / Jan
Firbas. – Cambridge : Cambridge University Press, 1992. – 265 рр.
Hajičov 1998 : Hajičov, Eva. Topic-Focus Articulation, Tripartite Structure, and Semantic Content [Text] / Eva
Hajičov, Barbara H. Partee, Petr Sgall. – Kluwer Academic Publishers, 1998. – 256 pр.
Mathesius 1975 : Mathesius, V. A Functional Analysis of Present Day English on a General Linguistic Basis
[Text] / Vilйm Mathesius. – Prague : Academia, 1975. – 202 pр.
Исследована теория актуального членения предложения, закономерности выявления
коммуникативных категорий, которые отображают механизм членения предложения на тему и рему, в
соответствии с коммуникативной нагрузкой каждого из компонентов. В статье на примере бессоюзных
сложных предложений с равнозначными частями (украинский, русский и английский языки)
рассматривается явление многоступенчатости актуального членения предложения, определяются
типологические характеристики коммуникативного строения бессоюзного сложного предложения с
однофункциональными частями.
Ключевые слова: актуальное членение предложения, тема, рема, бессоюзное сложное предложение,
многоступенчатость актуального членения предложения.
It is researched the theory of the actual division of the sentence, the patterns of distinction the communicative
categories which reflect the mechanism of the dividing the sentence onto the theme and rheme in accordance with the
communicative weight of each of the components. In the article with the help of the example of asyndetic complex
sentences with the parts of an equal status (the Ukrainian, Russian and English languages) it is considered the
typological features of the communicative structure of the asyndetic sentence with the parts of an equal status.
Keywords: actual division of the sentence theme, rheme, asyndetic complex sentence, the semi-leveled actual
division of the sentence.
Надійшла до редакції 17 листопада 2011 року.