Простежено історію вивчення нечленованих речень. Досліджено їх структуру та особливості
морфологічного оформлення. З‘ясовано статус спонукальних синтаксично нечленованих речень, виявлено їх
особливості. Здійснено спробу доповнення класифікації спонукальних еквівалентів речення.
Ключові слова: нечленоване речення, еквівалент речення, спонукальне речення, конструкція.

Питання про еквіваленти речення на сьогодні є дискусійним у лінгвістиці. Дослідники не відносять їх до
категорії речення, оскільки вони не диференціюються на члени речення або „становлять незакінчену частину
речення чи характеризуються підтекстом, реалізація якого може бути різною” [Шульжук 2004: 138]. Оскільки
такі структури є своєрідними замінниками речення, то часто їх називають еквівалентами. Через неможливість
розкласти їх на члени речення такі конструкції називають нечленованими. На позначення еквівалентів речень
вживають терміни „слова-речення”, „нечленовані речення”, а з погляду структурної класифікації речень –
„квазі-речення”.
Актуальність проблеми зумовлюється перш за все тим, що в нечленованих реченнях висловлюється
думка, яка не має чіткого формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного членування, тобто не
втілюється у формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних компонентах. Також постає питання про
неможливість внутрішнього синтаксичного членування еквівалентів речень, яка ґрунтується на їх відмінному
від членованих речень лексико-граматичному наповненні – частках, модальних словах, вигуках і
фразеологізованих зворотах, з якими в синтаксичній структурі мови зазвичай не пов‟язується синтаксична роль
членів речення.
Об’єктом дослідження слугують синтаксично нечленовані речення та властиві їм специфічні логіко-
граматичні ознаки. Матеріалом обрано україномовні публіцистичні тексти початку ХХІ століття.
Основною метою роботи є проаналізувати структуру лексико-граматичного наповнення нечленованих
речень у сучасній українській мові. Поставлена мета передбачає розв‟язання таких завдань: 1) дослідити
історію вивчення нечленованих речень; 2) простежити структуру нечленованих речень; 3) з‟ясувати
особливості морфологічного оформлення спонукальних нечленованих речень; 4) виявити спонукальні
нечленовані речення з публіцистичних текстів початку ХХІ століття; 5) класифікувати виявлені спонукальні
конструкції.
© Шатілова О.С., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

80
Синтаксично нечленовані конструкції уже досить повно досліджувались, систематизовувались в
українському мовознавстві (І.Р. Вихованець, М.О. Вінтонів, А.П. Грищенко, П.С. Дудик, А.П. Загнітко,
М.У. Каранська та ін.), а ще до цього і в русистиці (В.В. Виноградов, К.М. Галкіна-Федорук, В.Ф. Кипріянов,
О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов та ін.). Проте дослідниками не обрано єдиної системи назв на позначення
синтаксично нечленованих конструкцій. Так, К.Ф. Шульжук послуговується терміном „слова-речення”, під
яким має на увазі „структурно нечленовані синтаксичні одиниці, що виражаються частками, модальними
словами і вигуками [Шульжук 2004: 138]. Н.Ю. Шведова термін „слова-речення” вживає стосовно окремих
словоформ чи поєднань слів, що закріпили за собою певну комунікативну функцію і вимовляються з
відповідною інтонацією [Шведова 1974].
Незважаючи на те, що термін „слова-речення” усталився у вітчизняному мовознавстві, він є неточним і
неоднозначним. По-перше, нечленовані конструкції не завжди складаються з одного лише слова (наприклад, Та
годі ж бо! Та ну його! Бувайте здорові! та інші), а по-друге, однослівними можуть бути членовані речення
(двоскладні та односкладні), а отже, використання поняття „слово-речення” на позначення лише нечленованих
утворень є недоцільним. Не підтримує практики вживання терміна „слова-речення” й А.П. Загнітко. Він
зазначає, що такий спосіб називання є не зовсім вдалим, оскільки „його основу складає суто кількісний
показник” [Загнітко 2009: 80].
І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська називаються такі утворення комунікатами [Слинько
1994]. Проте, як влучно зазначає А.П. Загнітко, „сам термін „комунікати” є не зовсім прозорим у формально-
граматичному і семантико-синтаксичному аспектах, у межах яких ці вислови прагнуть розглядати. Цей термін
відображає тільки комунікативний статус таких висловів, а на цьому рівні і граматичні речення постають
висловленнями не певною мірою (як стверджують І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська), а цілком
самодостатніми” [Загнітко 2009: 82]. Дослідники нечленованих речень О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов,
О.С. Мельничук, П.С. Дудик та інші вважають, що ці структури здатні самостійно формувати комунікативні
одиниці мови без інших слів. Зазвичай терміни „слова-речення” та „нечленовані речення” вони вживають як
синонімічні. В.Ю. Мелікян [Меликян 2001] послуговується терміном „нечленоване речення”. Автор відзначає
синтаксичну та семантичну неоднорідність нечленованих речень і пропонує поділити їх на дві групи:
комунікеми та фразеосхеми [Меликян 2001: 16]. М.О. Вінтонів, проаналізувавши „нечленовані речення” в
комунікативному аспекті, зараховує їх до релятем, що пов‟язано з їхньою комунікативною роллю у тексті
[Вінтонів 2008].
Перші спроби аналізу природи та структури нечленованих речень можна простежити в працях
Д.М. Овсянико-Куликовського та О.М. Пєшковського. Також синтаксично нечленовані речення досить повно
досліджувались і систематизувались у мовознавстві такими вченими як І.К. Білодід, І.Р. Вихованець,
П.С. Дудик, М.У. Каранська, І.І. Слинько. Цінні висновки зроблено Н.Ю. Шведовою [Русская 1980].
К.Ф. Шульжук, аналізуючи різні способи називання нечленованих речень надає перевагу термінові
„еквіваленти речення”, проте як синонімічне використовує й „нечленовані речення”. Поняття „слова-речення” є
одним із різновидів еквівалентів речення [Шульжук 2004: 138].
В.Ф. Кипріянов не поділяє думки як стосовно використання терміна „слова-речення”, так і стосовно
терміна „еквівалент речення”, пропонуючи вживати лише „нечленоване речення”. Він вважає, що відповідні
синтаксичні утворення виконують комунікативну функцію, тобто функцію речення.
Ґрунтовно розглянуто еквіваленти речень, встановлено їх диференційні ознаки, висвітлено структурні,
семантичні та функціональні різновиди в статті А.П. Загнітка [Загнітко 2009]. Дослідником створено типологію
нечленованих речень. Також А.П. Загнітком окремо детально охарактеризовано слова-речення, незакінчені
(обірвані) речення, формули мовного / мовленнєвого етикету і речення-звертання з розмежуванням власне- і
невласне-еквівалентів речення.
Різницю в поглядах вчених можна пояснити своєрідністю мовної і мовленнєвої сутності нечленованих
структур в усіх можливих вимірах – семантичному, граматичному, функціональному. Нечленованим реченням
не притаманні визначальні ознаки речення, у них лексично й синтаксично не виражений ані суб‟єкт, ані
предикат, ані об‟єкт дії, їх характеризує залежність від контексту; здебільшого вони репрезентовані словами
неповнозначних частин мови. Зміст таких синтаксичних побудов часто залежить від конкретних обставин
висловлювання, а в багатьох випадках також і від несловесних засобів обміну думками, особливо жестів,
міміки. Тому на позначення синтаксично нерозкладних комунікативних утворень доцільним є вживання
термінів „нечленовані речення” та „еквіваленти речення”. До уваги береться передусім не властива цим
структурам лексико-граматична сутність, а їхня своєрідна комунікативність, функціональна здатність своєрідно
виражати в конкретному мовленнєвому контексті те, що звичайно знаходить свій вияв у різноструктурних
реченнях з властивою їм модальністю ствердження, заперечення, питання і т. д.
А.П. Загнітко також вживає обидва терміни („нечленовані речення” та „еквіваленти речення”) [Загнітко
2011]. Поняттям „нечленоване речення” дослідник послуговується стосовно структурного вираження
предикативних зв‟язків речення. Нечленованими А. П. Загнітко називає такі речення, що складаються з одного
слова чи словосполучення. У таких реченнях, за словами вченого, не можливо виділити окремих компонентів
речення [Загнітко 2011: 457]. Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

81
Специфіка нечленованих речень виявляється в тому, що в них у формально-синтаксичному плані не
виділяються члени речення: ні головні, ні другорядні. Цією найголовнішою структурною ознакою вони
вирізняються з-поміж усіх інших типів простого речення. На думку К.Ф. Шульжука, структури, у яких
представлені повнозначні компоненти, що вказують на двоскладність / односкладність конструкції, можна
вважати реченнями, інші, які такої вказівки не мають, є еквівалентами речень [Шульжук 2004: 146].
К.Ф. Шульжук поділяє нечленовані речення на слова-речення та еквіваленти речень, не заперечуючи при цьому
можливість вживання термінів „нечленоване речення” та „еквівалент речення” як синонімічних.
Як і в кожному реченні, у нечленованих реченнях висловлюється думка про щось. Проте думка в них не
має чіткого формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного членування, тобто не втілюється у
формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних компонентах. Такий спосіб висловлення думки зумовлює
структуру нечленованих речень.
Отже, еквіваленти речень виступають формами синтаксично нечленованого вираження об‟єктивно-
модальних категорій ствердження, заперечення, запитання, спонукання, а також емоційної оцінки тощо.
Відповідно до цього розрізняють такі еквіваленти речень:
1) за комунікативною настановою (розповідні, питальні та спонукальні);
2) за емоційно-експресивним забарвленням (окличні та неокличні);
3) за співвідношенням з об‟єктивною дійсністю і логічним критерієм (стверджувальні та
заперечні) [Загнітко 2009: 82].
Відповідно до морфологічного вираження еквівалентів речення слід розмежувати:
1) слова-речення, виражені частками: Ні! Ну! Ану! Ще!;
2) модальні слова-речення: Треба! Вірно! Добре! Гаразд!;
3) вигукові слова-речення: Ой! Ох! Ух! Ого! О!
Доцільним видається додати ще один різновид – нечленовані речення, виражені фразеологічними
зворотами: Так тому й буть! Воно й правда! Ой, не кажіть!
Названі три види А.П. Загнітко називає власне-еквівалентами речень. Він пропонує виділити також і
невласне-еквіваленти речень, зарахувавши до них такі:
1) незакінчені (обірвані) речення: Кравчук: Дозвольте… Дозвольте мені задати запитання. Куликов:
Так, будь ласка („Свобода слова”, ICTV, 09.11.2009).
2) речення-звертання: Нестор Шуфрич (=саме Ви відповідайте, а не інша особа) („Свобода слова”,
ICTV, 23.11.2009).
3) формули мовного / мовленнєвого етикету: Даруйте мені! Бувайте здорові!
Еквіваленти речень є особливими синтаксичними одиницями, що репрезентують різноманітні значення.
Еквіваленти речень не мають вказівки на двоскладність / односкладність, не мають можливості утворення форм
парадигм і постійних реалізацій. Проте вони мають інтонацію відносно закінченого повідомлення, можуть мати
у своєму складі засоби вираження суб‟єктно-модального значення, можуть мати поширювачі та здатні входити
до складного речення, що дає змогу називати їх замінниками речень, тобто еквівалентами.
Незважаючи на поширеність у публіцистичному стилі мовлення синтаксично членованих спонукальних
речень нерідко їх роль виконують еквіваленти речення – спонукальні нечленовані конструкції. Спонукальні
еквіваленти речень „виражають спонукання: наказ, заклик, прохання і под., відображаючи певну реакцію мовця
в тій чи іншій ситуації” [Загнітко 2009: 88]. Так само, як і будь-яке спонукальне речення, нечленовані
конструкції містять значення волевиявлення. Залежно від характеру висловленого спонукання ці конструкції
набувають у зв‟язному, переважно з розмовним відтінком, мовленні різної функції та експресії, що майже в усіх
випадках є виразною і динамічною. Їх оформлювачами виступають імперативні вигуки і функціонально близькі
до них слова: Годі, Геть, Гей, Гайда, Стоп, Марш, Ну, Цить, Ша, Тс, С-с-с, Ц-ц, Доволі, Вистачить, Буде, Алло
та інші. Повторення, потроєння або різне поєднання таких вигукових слів звичайно посилює функціональне
звучання вислову, отже й передаваного ним спонукання: Ану геть! Ну, досить! тощо.
Непрямими спонукальними формами є слова-речення, що функціонують як побутові заклики або вимоги.
Ними мовець повідомляє, що йому потрібна допомога, підтримка: Ґвалт! Караул! Гей!
Повтори спонукальних вигукових слів або їх поєднання зазвичай посилює функціональне звучання
вислову, отже, й вираженого в такий спосіб спонукання: Ну, досить! Ану, геть!
Слова-речення, що функціонують як побутові заклики або вимоги, що ними мовець свідомо чи мимоволі
сигналізує про те, що йому потрібна якась допомога, підтримка, можуть прямо чи непрямо як конкретній особі,
так і будь-кому, особливо тоді, коли нікого поблизу немає: Гей! Ей! Караул! Ґвалт!
Словами-реченнями, які адресуються конкретній особі (особам), щоб спонукати її (їх) до чогось, що-
небудь повідомити, привернути до себе увагу, яка наростає в міру того, як мовець розгортає свою думку після
звернення до когось (після звертання), легко виступає більшість імперативних вигуків: Агов!Ей! Ну! Ану! Ура!
Гайда! Гей! та ін.
З-поміж інших структур найбільше поширення має спонукальне нечленоване речення Ну! та його
фонетичний варіант Ану!. Часто слово Ну (Ану) виступає в ролі частки. Завдяки зміні інтонації і жесту Ну
функціонує як вигук, виражаючи волю, спонукання і різні емоції: додати приклади. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

82
Еквівалентами речень типу Ша, Ш-ш-ш, Тсс, Тш, Пс, Цс і под. у наказовій або наказово-прохальній
формі спонукають до того, щоб прислухатись до звуків, які доносяться здалеку, або дотримуватись тиші.
Своєрідні також спонукання, адресовані свійським тваринам: Но! Тпру! Киць-киць, Миць-миць! та інші.
Проте в текстах публіцистичного стилю вони не вживаються. Інколи можна зустріти такі конструкції у
вкрапленнях побутово-розмовного мовлення, що наявні в публіцистичних текстах.
Особливе місце серед спонукальних конструкцій посідають еквіваленти речень у функції структур
мовного / мовленнєвого етикету. А.П. Загнітко називає їх невласне-еквівалентами речень [Загнітко 2009: 84-86].
Еквіваленти речень в етикетній функції являють собою нечленовані конструкції, що складаються з одного, двох
і більше слів і становлять традиційні та загальноприйняті формули привітання, прощання, вибачення, подяки,
прохання, запрошування, побажання успіхів, щастя і т. п.: Вибачте! Даруйте! Бувайте здорові! Ідіть здорові!
Хай вам щастить! Приємного апетиту! Смачного вам! До еквівалентів речень їх відносять умовно: вони
нічого не стверджують і не заперечують, не містять експресивно-модальної оцінки чийогось висловлення.
Вони тільки виражають становлення мовця до особи, що стосується мовлення. Часто особа називається, і тоді
така конструкція сполучається зі звертанням, утворюючи одну звертальну конструкцію. Підставою для
зарахування таких утворень до нечленованих речень служить, з одного боку, здатність їх виражати ставлення
до особи і, з другого, – нерозкладність синтаксичної будови, відсутність у ній членів речення.
Лексичне вираження комунікативних форм етикету обмежене – приблизно кілька десятків одиниць, що
виступають у різному обрамленні. Проте їх функціональна активність є значною, самі конструкції – щоденно
повторюваними, що засвідчує велику стаціонарність цих структур, їх типовість і сталість у ролі словесних
штампів зі стертим значенням. Тільки інтонація та супровідний жест, міміка привносять у ці мовні формули
відповідні експресивно-емоційні відтінки, чим комунікативно індивідуалізують їх в найрізноманітніших
життєвих ситуаціях.
Так само, як я всі еквіваленти речень, спонукальні нечленовані утворення можна поділити на декілька
груп відповідно до їх морфологічного вираження:
1) спонукальні еквіваленти речення, виражені частками: Ну! Ану! Ще!;
2) модальні спонукальні слова-речення: Гаразд! Вірно!;
3) вигукові спонукальні слова-речення: Агов! Гей! Ей!;
4) спонукальні еквіваленти речення, виражені фразеологічними зворотами: Одведи й заступи!
Дай Боже! Так тому й буть! Ой, не кажіть!
До невласне-еквівалентів речень слідом за А. П. Загнітком, зарахуємо:
1) незакінчені (обірвані) речення: Кравчук: Дозвольте… Дозвольте мені задати запитання.
Куликов: Так, будь ласка („Свобода слова”, ICTV, 09.11.2009); Ось. Твоя дитина – ти й забавляй, – промовила
стара й повернулася до сина: – Опанасе, скільки я тебе просила… Ви вже тепер матір взагалі ні в що
ставите… (Вітчизна. – 2009);
2) речення-звертання: Андрію! Теж, будь ласка… (=Андрію, теж, будь ласка, відповідайте)
(„Свобода слова”, ICTV, 23.11.2009); [Триває суперечка, яку намагається припинити телеведучий. З метою
обірвати промову Л. М. Кравчука, зупинити його, ведучий вживає лише звертання]. Пане Кравчук! Пане
Кравчук… („Свобода слова”, ICTV, 09.11.2009). Видається доцільним зарахувати до цієї ж групи звертання
людини до Бога, святих тощо у молитві: Здається, вона вже й не дихає. Ніби вся сила повиходила з рук, і
залишилося її, як у горобця. Але не спускає з очей вершника. А голос серця питає: „Хто-о ві-ін?‖ „Боженьку!
Захисти-и!‖ – шепочуть вуста… (Вітчизна. – 2004); Флоренцо ж і застарий для неї, і парсуною не вийшов а
молодичка ж – у розквіті літ. Чи, може, побратися з таким, схилитися серцем до такого? Одведи, Боже, і
заступи! Що-що, а це в її плани не входило і не може входити (Вітчизна. – 2004);
3) формули мовного / мовленнєвого етикету: Так. Леоніде Макаровичу, це люди підтримують.
Вони теж приєднаються. Вони зберуть, щоб Ви краще стали знову першим президентом, аніж шісткою у
Тимошенко… Вибачте („Свобода слова”, ICTV, 09.11.2009.); [Петро Мага перериває розмову Євгена
Червоненка та Савіка Шустера] Панове, вибачте! Савік, можна на секундочку… („Шустер-LIVE”, ТРК
Україна, 15.10.2010, 20:20).
Таким чином, нечленовані речення слід трактувати як особливі комунікативні конструкції, однак
нереченнєві, тобто такі, які самі по собі не становлять речення. Нечленовані речення трактуються як своєрідні
синтаксичні засоби вираження модальних значень, через які мовець фіксує й реалізує своє неоднакове
ставлення до дійсності. Нечленовані речення своєрідно співвідносні із звичайними реченнями, їм властиві деякі
з тих ознак, які повною мірою збігаються з мовними ознаками справжніх речень. Нечленовані речення
виражають характерні для власне-речень модально-логічні категорії ствердження, заперечення, запитання,
спонукання тощо. Відповідно до цього й прийнято розрізняти типи речень за комунікативною настановою,
емоційно-експресивним забарвленням, співвідношенням з об‟єктивною дійсністю та логічним критерієм.
Структура спонукальних еквівалентів речення повністю тотожна структурі еквівалентів речення загалом. Проте
спонукальні нечленовані речення мають власну специфіку морфологічного оформлення конструкції.
Проблему спонукальних еквівалентів речення в синтаксисі жодною мірою не вичерпано простежуваними
в статті явищами, а лише окреслено як можливий напрям подальших досліджень. Питання спонукальних Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

83
нечленованих речень вимагає цілісного, ємного вивчення з метою ґрунтовної їх кваліфікації, систематизації та
типологізації.
Література
Білодід 1972: Білодід, І.К. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис [Текст] / [за ред.
І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.
Вихованець 1993: Вихованець, І.Р. Граматика української мови. Синтаксис / І. Р. Вихованець. – К.,
Либідь, 1993. – 368 с.
Вінтонів 2008: Вінтонів, М.О. Нечленовані речення в сучасній українській мові : статус, функції
[Текст] / М. О. Вінтонів // Мовознавчий вісник : Зб. наук. (Відп. ред. Г. І. Мартинова. – Черкаси, 2008. –
Вип. 6. – С. 44-48.
Дудик 1999: Дудик, П.С. Із синтаксису простого речення : Синтаксис. Речення. Класифікація речень.
Односкладні речення. Неповні речення. Еквіваленти речення. З навчально-контрольними завданнями, вправами
[Текст] : монографія / П. С. Дудик. – Вінниця, 1999. – 298 с.
Загнітко 2009: Загнітко, А.П. Еквіваленти речення : статус, обсяг і функцій на типологія [Текст] /
А. П. Загнітко // Лінгвістичні студії [Текст] : зб. наук. праць ; наук. ред. А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ,
2009. – Вип. 19. – С. 79-91.
Загнітко 2011: Загнітко, А.П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис
[Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ТОВ „ВКФ „БАО”, 2011. – 992 с.
Каранська 1995: Каранська, М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови : Навчальний
посібник [Текст] / М. У. Каранська. – К. : Либідь, 1995. – 312 с.
Меликян 2001: Меликян, В.Ю. Очерки по синтаксису нечленимого предложения [Текст] /
В. Ю. Меликян. – Ростов-на-Дону : Изд-во РГПУ, 2001. – 136 с.
Мельничук 1966: Мельничук, О.С. Розвиток структури слов‟янського речення [Текст] /
О. С. Мельничук. – К. : Наукова думка, 1966. – 324 с.
Пешковский 1956: Пешковский, А.М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пешковский. –
Изд. 7-ое. – М. : Учпедгиз, 1956. – 511 с.
Русская 1980: Русская грамматика [Текст]. – Т. 2 : Синтаксис. – М. : Наука, 1980. – 710 с.
Слинько 1994: Слинько, І.І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання [Текст] /
І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – 670 с.
Шахматов 1941: Шахматов, А.А. Синтаксис русского языка [Текст] / А. А. Шахматов. – М. : Учпедгиз,
1941. – 620 с.
Шведова 1974: Шведова, Н.Ю. Место семантики в описательной грамматике (синтаксис) [Текст] /
Н. Ю. Шведова // Грамматическое описание славянских языков. – М., 1974. – С. 105-121.
Шульжук 2004: Шульжук, К.Ф. Синтаксис української мови : Підручник [Текст] / К. Ф. Шульжук. – К. :
Видавничий центр „Академія”, 2004. – 408 с.

Прослежена история изучения нечленимых предложений. Изучена их структура и особенности
морфологического оформления. Выяснен статус побудительных синтаксически нечленимых предложений,
выявлены их особенности. Осуществлена попытка дополнения классификации побудительных эквивалентов
предложения.
Ключевые слова: нечленимое предложение, эквивалент предложения, побудительное предложение,
конструкция.

The history of the undismembered sentences study has been tracked. Their structure and features of
morphological forms have been studied. The status of hortatory undismembered sentences has been clarified, and their
features have been revealed. Attempt of supplement of classification of sentences hortatory equivalents has been made.
Keywords: undismembered sentence, sentence equivalent, hortatory sentence, structure.
Надійшла до редакції 16 листопада 2011 року.