Стаття присвячена встановленню лінгвістичної природи запозичення в контексті динаміки лексико-
семантичної системи мови. Простежено моделі співвідношення понять запозичення, неологізм, інновація.
Ключові слова: запозичення, інновація, мовна динаміка, мовні контакти, неологізм.

Мова як функціональна система одиниць живиться і збагачується переважно із внутрішніх ресурсів.
Однак на певному етапі її історичного розвитку так звані «чужі» елементи словника перестають бути
латентними, і їх питома вага помітно зростає. Розгалуженість термінологічного апарату для окреслення
сутності мовних нововведень дозволяє твердити, що на рівні із поняттям запозичення як результату міжмовних
контактів функціонують терміни неологізм та інновація. Саме тому особливої ваги набуває дослідження
процесу їх взаємопроникнення й тих відношень, що виникають між ними. Цим пояснюється актуальність
розробки обраної теми.
© Зеніна А.В., 2012 Розділ VІ. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

109
Привертає увагу ступінь розробки окресленої проблематики в лінгвістичних студіях останніх років.
Мовні запозичення в контексті динамічного розвитку лексико-семантичної системи мови розглядалися
дослідниками Н.С. Валгіною, Ю.А. Зацним, Є.А. Карпіловською, О.А. Стишовим та ін. Так, Л.П. Крисін вказує
на активізацію використання іншомовних слів у кінці ХХ ст. як на «один із найбільш живих й соціально
значущих мовних процесів» [Крысин 2004: 184]. Запозичення як породження соціокультурної взаємодії мовних
спільнот ґрунтовно розглянуто в зарубіжному мовознавстві (Л. Блумфілд, У. Вайнрайх, Е. Хауген, F. Ngom,
M.A. Sim, S.M. Sullivan, Z. Tatsioka, M. Weber).
Стрімке залучення до словника української мови нових одиниць або їх утворення на базі вже існуючих,
як корінних, так і запозичених, зумовлює виникнення розвиненої системи назв для окреслення змісту мовних
нововведень, які пропонується називати неологізмами. Їх дериваційний і семантичний потенціал
(Н.В. Стратулат), роль у побудові висловлення (А.Б. Сергєєва), лексикографічне представлення (Т.В. Попова,
Л.В. Туровська) тощо дедалі частіше стає об‟єктом досліджень вчених. Окреме місце відведене працям,
присвяченим з‟ясуванню критеріїв переходу оказіоналізмів (тип «індивідуальних» неологізмів, за
А.О. Брагіною [Брагина 1973: 4]) до розряду неологізмів (Т.Є. Єгошина, Д.В. Щерба).
Іншим терміном, вживаним для номінації нових явищ, постає інновація (К.В. Брітікова, А.П. Загнітко,
Є.А. Карпіловська, Д.В. Мазурик), який має широкий спектр актуалізації не лише в контексті поступу системи
мови. У пропонованій статті ставимо за мету встановити природу мовного запозичення в його співвідношенні з
поняттями неологізм та інновація, оскільки відчувається брак їх чіткого розмежування. Досягнення поставленої
мети передбачає розв‟язання таких завдань: 1) диференціювати основні підходи до кваліфікації запозичень;
2) проаналізувати існуючі визначення понять неологізм та інновація; 3) виділити моделі перетину їхнього
обсягу.
Контактування мов протягом певного періоду найчастіше соціально-історично зумовлене, оскільки «всі
елементи, категорії мови народжуються, формуються в процесі взаємодії соціальних факторів, в умовах
конкретної мовленнєвої діяльності людей» [Влияние 1988: 7]. Під час вивчення мовних контактів дослідники
здебільшого констатують односпрямований вплив [Sim], тобто «несиметричну модель запозичення», за
С.М. Саліван [Sullivan], коли елементи домінуючої за певними параметрами мови потрапляють до іншої, що
виконує функцію реципієнта.
Дійсно, «запозичувати» означає брати що-небудь у когось з обіцянкою повернути (це можуть бути нові
номінації для вже існуючих реалій і явищ, а також самі предмети побуту або загального вжитку – «запозичення
з області культури», за Л. Блумфілдом [Блумфилд 2010]). На наш погляд, це стане можливим тільки у випадку
вдалого співвідношення значущості факторів лінгвістичного та екстралінгвістичного характеру.
Потреба спілкування єдиною мовою, відмінною від рідної, зумовлює виникнення ситуації білінгвізму, за
якої в розмовах комунікантів несвідомо змішуються елементи двох мов, наслідком чого постає їх зближення,
конвергенція. Американський структураліст У. Вайнрайх розглядає запозичення в якості початкової форми
інтерференції мов в умовах білінгвізму [Вайнрайх 1979: 83]. Із переміщенням до системи мови-позичальника
запозичені елементи поступово коріняться в ній. У зв‟язку з цим дослідник Е. Хауген констатує, що процес
запозичення «як спроба мовця поновити в одній мові навички, засвоєні ним в якості носія іншої мови», буде
відбуватися скрізь, де є двомовні носії [Хауген 1972: 344-345], і де діятиме чинник відтворюваності кожного
окремого запозиченого слова мовною спільнотою.
Отже, із актуалізацією поняття запозичення виникає необхідність розрізняти власне запозичення і
запозичення в умовах білінгвізму як результат перемикання кодів унаслідок суміщення декількох мовних
практик у повсякденному спілкуванні. Другий різновид запозичень, услід за Л. Блумфілдом, має місце, «коли
двома мовами розмовляють у територіально й політично єдиному колективі» [Блумфилд 2010: 506]. Так,
соціолінгвістичний аспект видається превалюючим у сучасних зарубіжних дослідженнях із теорії запозичення,
присвячених, зокрема, грецькому медійному дискурсу [Tatsioka], мовній ситуації Пакистану, де на рівні із
пенджабі та урду функціонує англійська [Sullivan], а також взаємодії англійської мови з польською,
румунською тощо [Sim; Weber].
У відносно однорідному мовному середовищі диференціація лексики з погляду її походження дозволяє
розглянути запозичення в системі мовних одиниць і в їх взаємодії із власне українськими словами. Але, окрім
розуміння поняття запозичення як процесу перенесення форми, значення з однієї мови в іншу [Крысин 2004: 5],
воно в переважній більшості випадків свідчить про кінцевий результат, мету цього процесу, коли вже
адаптована одиниця (запозичене слово) стає частиною мови-реципієнта [Fischer; Полякова 2004: 5].
Під власне запозиченнями будемо мати на увазі, перш за все, лексичні запозичення, оскільки саме
лексика є найбільш мінливим рівнем мовної системи (у порівнянні із граматичним ладом, фонетичною і
морфемною структурою), відкритим до змін, на прикладі якого можна простежити еволюцію і динаміку мовної
картини світу певного народу.
Українська дослідниця Г.А Сергєєва, обстежуючи явища міграції мовних елементів з однієї мови в іншу,
додатково конкретизує декілька опорних понять [Сергєєва 2002: 3-4]. В адаптованому вигляді їх
співвідношення доречно представити у вигляді схеми, що дозволить зробити певні узагальнення про спосіб
виникнення і характер іншомовних елементів:
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

110
Взаємодія мов → лексична інтерференція
↑↓
процес запозичення іншомовних лексем
↓
лексичні запозичення
Використовуючи поняття запозичення в значенні лексичної одиниці, варто пам‟ятати, що іншомовне
слово надходить до мови-реципієнта двома способами: прямо або за участю мови-посередника. Тому і шлях,
який проходить слово, перш ніж потрапити на новий мовний ґрунт, може бути безпосереднім і доволі швидким,
якщо контактують мови однієї групи. Такими є, зокрема, східнослов‟янські, обмін одиниць між якими не
супроводжуються значними фонологічними й правописними змінами.
Непрямі запозичення постають у результаті опосередкованих мовних контактів. У такому разі процес
запозичення відбувається в декілька етапів із участю проміжних мов (для української мови одна й та сама мова
потенційно може виступати як мовою-джерелом, так і виконувати посередницькі функції): укр. лобі < рос.
лобби < англ. lobby – «передпокій»; «кулуари» / «чинити вплив на членів конгресу»; укр. трансфер < англ.
transfer < лат. transferre – «перенесення»; «передача» / «переносити, переміщувати, переводити».
Отже, можемо сформулювати визначення поняття запозичення, яке відбиває наше бачення цього
мовного явища. Запозичення – це процес звернення до лексичного фонду інших мов, що має своїм результатом
появу одиниць, які слугують для вираження нових понять, подальшої конкретизації вже наявних, а також їх
засвоєння мовою-реципієнтом.
У сучасних лінгвістичних дослідженнях на рівні із поняттям запозичення активно використовуються
терміни неологізм та інновація, взаємопов‟язані, але не тотожні за своїм змістом. Аналіз наукових джерел
дозволив зробити висновок про існування трьох базових моделей перетину їхнього обсягу. Розглянемо кожну з
них окремо.
Витоки ґрунтовного вивчення сутності, факторів появи нових слів, принципів їх лексикографічної
фіксації сягають другої половини так званого «неогенного» ХХ ст. і належать до проблематики науки неології.
У цей час стало зрозуміло, що мова синхронно реагує на нові тенденції в житті суспільства, а «одиницею її
еволюції постає зміна номінації…», причому нововведення можуть стосуватися слова як знакової одиниці мови
загалом, так і його форми або значення окремо [Гак 1978: 38]. На сторінках видання «Нові слова і словники
нових слів» (1978, 1983 рр.) висвітлювався стан загальнолітературної мови, а неологізми як продукт її
прогресивного розвитку визнано доцільним уміщувати в словники нової лексики, що засвідчило виникнення
нової лексикографічної спеціалізації зі своєю теоретичною базою, яка мала довідково-практичне призначення.
Термін інновація у статті В.Г. Гака «Про сучасну французьку неологію» кваліфікується широко, адже
охоплює всі узуально-оказіональні лексико-семантичні мовні нововведення [Там само], представлені, з одного
боку, неологізмами, а з іншого – запозиченнями-ксенізмами, що відображають побут інших країн,
індивідуально-авторськими новотворами (гапаксами), ефемеризмами, які називають мінливі явища, і
мовленнєвими оказіоналізмами. Отже, узагальнений зміст, вкладений у поняття інновація в межах концепції
дослідника (інновація → неологізм / запозичення), не викликає сумніву, однак маркери віднесення слова до
розряду неологізмів вимагають додаткового коментаря.
Запозичення у випадку називання спільних для різних країн понять і явищ розглядаються як один із
типів неологізмів за способом їх утворення. Така теза набуває актуальності, якщо нове слово дійсно переміщене
із однієї мови в іншу. Коли ж воно стає компонентом іншої підсистеми всередині національної мови у випадку
«міжваріантних контактів» [Зацний 2007: 203], під запозиченням розуміють процес входження функціонально
обмежених слів (діалектизмів, професіоналізмів, термінів), ідентифікованих як «внутрішні запозичення» [Там
само], до лексико-семантичної системи літературної мови. З іншого боку, кожне запозичене слово на початку
свого існування в мові-позичальнику сприймалося як неологізм, а потім перемістилося до розряду одиниць, які
органічно ввійшли до її складу.
Очевидно, що між поняттями оказіоналізм і неологізм у межах цього підходу також існує взаємозв‟язок.
Виникаючи у сфері мовлення як оказіоналізми, слова мають потенцію закріпитися в мові, узусі, спочатку в
складі її пасивного словника в статусі неологізмів, а потім переміститися до активного лексикону, чому
сприятиме частота їх відтворюваності, зокрема через мас-медіа. Наразі виникає потреба з‟ясувати, на які саме
характеристики і параметри опису кожного окремого слова слід спиратися, щоб віднести його до розряду
неологізмів як інноваційної категорії.
Як слушно зауважує Д.В. Щерба, при перекладі неологізми, що виникли шляхом запозичення, на момент
їх появи в мові-реципієнті найчастіше підпадають під поняття «безеквівалентна лексика» [Щерба 2004: 260]. Це
означає, що у вокабулярі мови-позичальника відсутня назва для відповідного предмета чи явища, що є
типовими для мови-джерела: бенчмарк, лізбек, сліп, траст і под. На сьогодні близько 90% неологізмів
поповнюють термінологічну базу української мови, зокрема надзвичайно виправданими є нові слова сфери
ринкової економіки, кредитно-банківської системи, інформаційних технологій. Отже, фактор новизни, що
супроводжує неологічне утворення, відзначається мінливістю, а з розвитком і, відповідно, адаптацією слова до
законів конкретної мови, взагалі може втратитися [Nunnemann; Sim]. Розділ VІ. ФУНКЦІЙНА СЕМАНТИКА ЛЕКСИЧНИХ І ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

111
Крім того, про засвоєння неологізмів мовним колективом свідчить ступінь їх лексикографічної фіксації.
Автори словника «Нові слова і значення» Л.В. Туровська і Л.М. Василькова виділяють три етапи відображення
неологізмів у друкованих джерелах [Нові слова 2008: 4]: від первинної актуалізації в засобах масової
інформації, наукових статтях, дисертаційних дослідженнях; фіксації широковживаних неологізмів у
спеціальних словниках до остаточного їх закріплення в мові через занесення до різнотипних словників.
На наш погляд, кількісні показники лексикографічного представлення неологізмів не завжди відбивають
їх реально об‟єктивний відсоток, оскільки перш ніж вийде кожний наступний словник, з‟являться нові одиниці,
що вже мають бути до нього включені: «Просто неможливо вмістити всі лексичні одиниці мови до словника,
непотрібно й небажано прагнути їх повного опису» [Klein]. Існуючі спроби, зокрема в західній практиці,
матеріальної репрезентації неологізмів спираються на фактаж певного часового проміжку, часто із зазначенням
сфери їх вживання в супроводі етимологічної рубрики у відповідній словниковій статті або із вказівкою на
мову-джерело [Klein].
У лінгвістичних студіях кінця ХХ – початку ХХІ століття превалює інший підхід до оцінки
співвідношення понять «запозичення» – «інновація» – «неологізм». Незважаючи на значний ступінь
актуалізації в усіх сферах діяльності людини (пор.: інноваційний розвиток / фактор, інноваційні процеси,
інновації екологічної спрямованості, педагогічні / інформаційно-технологічні / фінансові інновації), поняття
інновація (від англ. innovation < лат. innovatio – «оновлення», «зміна») досі не набуло одностайного тлумачення
серед мовознавців. Загальна його семантика передається префіксальною маркованістю і має значення
нововведення в мовну систему, відхилення від моделей, що існують у ній. Цей термін уперше з‟явився в
дослідженнях із культурології ХІХ століття і буквально означав введення деяких елементів однієї культури до
іншої, а також копіювання чужого досвіду і традицій.
У науковому доробку професора Є.А. Карпіловської мовна інновація кваліфікується як родове поняття
відносно інших варіантів нових одиниць на різних мовних рівнях [Клименко 2008: 10; Карпіловська 2007]. Так,
лексичні інновації, слова, їх значення, що існують у певній мові в певний період і не існували до того [Брітікова
2007: 10], містять у своєму арсеналі неозапозичення – нові за часом проникнення запозичені слова, які вже
встигли адаптувалися до системи української мови. Додатково виділяються новотвори, нові похідні слова і
неосемантизми як продукт семантичної деривації слова. Абсолютним синонімом до загальномовного поняття
інновації наразі виступає неологізм (від грец. νέορ – «молодий», «новий» і λογιζμόρ – «судження», «вислів»)
(відношення взаємозаміни).
Подаючи визначення термінологічної номінації неологізм, дослідники зважають на її екстралінгвістичну
детермінованість. Мається на увазі, що реалії, на позначення яких продукуються неологізми, є наслідком
прогресу в науці й техніці, виходу на новий рівень пізнавальних потенцій людини. Навіть якщо в лексичній
підсистемі мови відбуваються з першого погляду цілком автономні процеси, то вони, на думку С.С. Волкова і
Є.В. Сенько, обов‟язково опосередковуються зовнішнім стимулом [Волков 1983: 45].
Такий погляд, за якого запозичення входять до складу комплексу інновацій / неологізмів, найбільш
поширений [Андрусяк 2003; Бєлозьоров 2003; Волков 1983; Зацний 2007; Клименко 2008], оскільки
привнесення до словникового складу мови адаптованих іншомовних одиниць становить лише одну з можливих
форм його збагачення й поповнення: інновація / неологізм (рід) → запозичення (вид).
Подібною видається модель, за якої до розряду неологізмів відносять нові слова, утворені завдяки
внутрішньомовним засобам, зокрема деривації на матеріалі корінної лексики («новотвори», за
Є.А. Карпіловською [Клименко 2008: 12]), і запозичення з інших мов [Английские неологизмы 1983;
Брагина 1973; Зацний 2007; Стратулат 2009; Туровська 2008]: неологізм (інновація) → лексичні новотвори /
запозичення. Дослідниця М.А. Сім наголошує, що неологізмом може бути як слово, термінологічна одиниця,
так і цілий фразовий зворот, створений власними ресурсами і запозичений з метою вираження нових понять,
передачі застарілих термінів сучасною мовною формою [Sim] або для більш влучного, раціонально виваженого
втілення відомих понять.
За нашими спостереженнями, у межах цього підходу превалює думка про вагомість лексичних
новотворів серед усіх мовних неологізмів [Английские неологизмы 1983: 5-11], а власне запозичення, тобто
словотвірно не адаптовані, розглядаються як маргінальний спосіб задоволення комунікативних потреб мовців.
Отже, виділення продуктивних словотвірних моделей дозволяє відчути напрям руху внутрішньосистемних змін
у мові – від перерозподілу в середині синонімічних рядів до стилістичного переоформлення одиниць [Там
само].
Отже, запозичення як процес і результат міжмовних контактів постає в якості однієї з можливостей
збагачення й оновлення всіх рівнів мовної системи. Традиційно така номінація є видовою відносно більш
ємного поняття інновації (неологізму), що охоплює нові назви, утворені як завдяки власним породжувальним
засобам мови, так і шляхом звернення до фонду інших мов (модель співвідношення: інновація / неологізм →
запозичення, або неологізм (інновація) → лексичні новотвори / запозичення).
У межах іншого підходу неологізми на рівні із запозиченнями вважаються функціональними
різновидами інновацій: інновація → неологізм / запозичення. На подальших етапах дослідження перспективним
є виділення критеріїв класифікації запозичень, що дозволить зробити висновки про доцільність їх актуалізації в
мові. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

112
Література
Английские неологизмы 1983: Английские неологизмы [Текст] / Ю. А. Жлуктенко, В. П. Березинский,
И. И. Борисенко и др.; Акад. наук укр. ССР ; Ин-т языковедения им. А.А. Потебни. – К. : Наук. думка, 1983. –
172 с. – Бібліогр. : с. 168-172.
Андрусяк 2003: Андрусяк, І.В. Англійські неологізми к. ХХ ст. як складова мовної картини світу
[Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
Брагина 1973: Брагина, А.А. Неологизмы в русском языке : пособие для студентов и учителей [Текст] /
А. А. Брагина. – М. : Просвещение, 1973. – 224 с. – Бібліогр. в кінці стор.
Бєлозьоров 2003: Бєлозьоров, М.В. Англійські лексичні та фразеологічні новотвори у сфері економіки :
структурний, семантичний і соціофункціональний аспекти [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук :
10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 19 с.
Блумфилд 2010: Блумфилд, Л. Язык [Текст] / Л. Блумфилд. – М. : Прогресс, 2010. – 606 с. –
(Лингвистическое наследие ХХ века). – 1000 пр. – ISBN 5-354-00164-1.
Брітікова 2007: Брітікова, К.В. Узуальне та оказіональне в інноваціях сучасної української мови:
тенденції оновлення лексико-словотвірної категорії назв особи [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук :
10.02.01 / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Х., 2007. – 24 с.
Вайнрайх 1979: Вайнрайх, У. Языковые контакты. Состояние и проблемы решения [Текст] /
У. Вайнрайх. – К. : Вища школа, 1979. – 262 с. – Бібліогр. : с. 219-245.
Влияние 1988: Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка [Текст] / Отв. ред.
Ю. Д. Дешериев, Л. П. Крысин. – М. : Наука, 1988. – 200 с. – Бібліогр. в кінці розд.
Волков 1983: Волков, С.С., Сенько, Е.В. Неологизмы и внутренние стимулы языкового развития [Текст] /
С. С. Волков, Е. В. Сенько // Новые слова и словари нових слов / Отв. ред. Н. З. Котелова. – Л. : Наука, 1983. –
С. 43-58. – Бібліогр. в кінці стор.
Гак 1978: Гак, В.Г. О современной французской неологии [Текст] / В. Г. Гак // Новые слова и словари
нових слов / Отв. ред. Н. З. Котелова. – Л. : Наука, 1978. – С. 37-53. – Бібліогр. в кінці стор.
Карпіловська 2007: Карпіловська, Є. Функціональний потенціал та підтримка мовних інновацій /
Є. Карпіловська // Лінгвістичні студії : зб. наук. праць ; [укл. : А. П. Загнітко (наук. ред.) та ін.] – Донецьк :
ДонНУ, 2007. – Вип. 15. – С. 402-406. – Бібліогр. : с. 406.
Клименко 2008: Клименко, Н.Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі [Текст]:
монографія / Н. Ф. Клименко, Є. А. Карпіловська, Л. П. Кислюк. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. –
336 с. – Бібліогр. : с. 271-278. – 300 пр. – ISBN 978-966-489-009-7.
Крысин 2004: Крысин, Л.П. Русское слово, своѐ и чужое: Исследования по современному русскому
языку и социолингвистике [Текст] / Л. П. Крысин. – М. : Языки славянской культуры, 2004. – 883 с. : ил.; 24. –
(Studia philological). – Бібліогр. : с. 853-883. – 700 пр. – ISBN 5-94457-183-7.
Нові слова та значення [Текст] : словник / Ін-т укр. мови НАН України ; уклали Л. В. Туровська,
Л. М. Василькова. – К. : Довіра, 2008. – 271 с. – (Словники України). – 1200 пр. – ISBN 978-966-507-248-5.
Сергєєва 2002: Сергєєва, Г.А. Англомовні запозичення в українській правничій термінології [Текст] :
автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2002. – 16 с.
Стратулат 2009: Стратулат, Н.В. Дериваційні та семантичні неологізми в лексичній системі української
мови (на матеріалі тлумачного словника української мови в 20-ти томах) [Текст] : автореф. дис. … канд. філол.
наук : 10.02.01 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2009. – 20 с.
Туровська 2005: Туровська, Л. Інноваційні процеси в українській науковій термінології [Текст] /
Л. Туровська // Українська мова. – 2005. – № 2. – С. 56-63. – Бібліогр. : с. 63.
Хауген 1972: Хауген, Э. Процесс заимствования / Э. Хауген // Новое в лингвистике. Языковые
контакты. – М. : Прогресс, 1972. – Вып. VI. – С. 344-382. – Бібліогр. : с. 380-382.
Щерба 2004: Щерба, Д.В. Засоби запозичення та асиміляції англомовних комп‟ютерних термінів
[Текст] / Д. В. Щерба // Вісник Житомир. держ. ун-ту. – 2004. – № 17. – С. 260-262. – Бібліогр. : с. 262.
Fischer, R. Studying Anglicisms [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.c-s-
p.org/Flyers/9781847186560-sanyle.pdf. – Назва з екрана.
Klein, W. Lexicology and Lexicography [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
www.mpi.nl/word/materials/publications/Klein/147-2001.pdf. – Назва з екрана.
Nunnemann, E.M. Borrowing in the English Language [Електронний ресурс]. − Режим доступу :
www.eva.nunnemann.com.pdf. – Назва з екрана.
Sim, M.A. English Borrowing – Means of Re-latinisation of Romanian Language [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: anale.steconomice.evonet.ro. – Назва з екрана.
Sullivan, S.M. A Mechanism of Lexical Borrowing [Електронний ресурс]. – Режим доступу : cgi.server.uni-
franfurt.de. – Назва з екрана.
Tatsioka, Z. Code-switching and English Loanwords in the Greek Media [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : www.ncl.ac.uk›linguistics/assets9.Zoi_Tatsioka. – Назва з екрана.
Weber, M. Semantic Aspects of Linguistic Borrowings from the English Language in the Polish Sociolect of
Information Technology [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ceeol.com›aspx/getdocument.aspx. – Назва
з екрана.

Статья посвящена определению лингвистической природы заимствования в контексте динамики
лексико-семантической системы языка. Прослежены модели соотношения понятий заимствование,
неологизм, инновация.
Ключевые слова: заимствование, инновация, неологизм, языковая динамика, языковые контакты.

The article dwells upon the devotion of the nature of the linguistic borrowing in the context of the lexical and
semantical system dynamics. The models of the correlation of the notion borrowing, neologism and innovation were
marked.
Keywords: borrowing, dynamics of language, innovation, language contacts, neologism.
Надійшла до редакції 23 листопада 2011 року.