|
Однією із розчленованих конструкцій виступає лексичний повтор. Повторами переважно називають різні явища, до яких відносять: 1) рівнорядні словоформи з посилювальним значенням (тихо-тихо, довго-довго); 2) певного типу речення, побудовані на основі повтору з метою посилення певного модального плану (Спати так спати. Наказ є наказ); 3) повторення прийменників в атрибутивному словосполученні, властиве діалектному мовленню: біля самої біля хати; у. будинку у _ новому; 4) різні синтаксичні фігури художньо-белетристично- го мовлення, особливо поширені у поетичному різновиді. Не всі з названих типів повторення виступають показниками членування речен- нєвої структури, водночас окремі з них засвідчують вплив усно-роз- мовної стихії на писемне мовлення (другий і третій тип лексичного повтору). Хоча з певною натяжкою можна всі повтори віднести до усно-розмовних формул, первинним закріпленням у літературній практиці можна вважати їх вживання у мовленні героїв художніх творів. Повтор словоформи, словосполучення або речення являє собою порушення синтагматичного ланцюжка і вже цією своєю структурною особливістю спрямований на перетворення в експресивний прийом синтаксису. Повторюваними слід вважати конструкції, які вживаються не менше двох раз: Розірвала краля-мавка льняно шитий гомін-жмут; плине зграйно, плине плавко березневий каламут (В. Чумак); В перебіжнім шумовинні ланки-бризки марсельєз: хай загине, хай загине мрійновтома сонних плес (В. Чумак). Значного поширення набув повтор іменника, до якого приєднується присубстантивна підрядна частина. При цьому підрядна частина кожного разу містить додаткову інформацію, тим самим значною мірою розширюється інформативний план всього складного утворення. Приєднуватися може й ад’єктивний або дієприкметниковий зворот: Ліс, стомлений від сонячної спеки, ліс, сповнений усіма тривогами хлоп’ячого серця, приваблював у свій затишок (А. Яна); На річці виднілися верболози, до яких завжди чомусь тягнуло, верболози, появу яких ніхто із старожилів не пам’ятає, верболози, в яких можна було знайти сміливцю водяні лілії (Я. Мельник). Підрядні присубстантивні поділяються на видільні і поширю- вально-розповідні. У свій час Г. Пауль підкреслював: «У різних мовах нерідко зустрічаються відносні підрядні речення, які ніяк не характеризують і не модифікують попереднє, а являють собою самостійне повідомлення і, таким чином, рівноцінні реченням, приєднуваним сурядно» [Пауль 1990, с. 355]. Такі речення властиві латинській і грецькій мовам. Подібну диференціацію підрядних субстантивних нечленова- них складнопідрядних речень можна спостерігати і в сучасній українській мові, пор.: Ми ведемо мову не про діяльність окремих студій, а про те враження, яке справляють жиональні і газетні пиблікаиії окремих авторів і про їх тематичний обсяг (3 газ.) і Чоловік був одягнутий у чорне пальто, з-під якого виднівся чорний піджак (О. Слісаренко). Відмінність між наведеними реченнями виявляється |
| РОЗДІЛ XX. Нові явища у синтаксисі.. |
| 831 |
| у специфічних відтінках граматичного означення. У першому випадку спостерігається виділення інформації у підрядній частині, а в другому реченні наявне поширення означальним відтінком опорного компонента. Відомо, що означення може характеризуватися обмежувальним або характеризувальним значенням. Обмежувальні означення вживаються з метою виділити предмет із однорідних, обмежити обсяг поняття, вираженого іменником. Перша з наведених підрядних частин характеризується обмежувальним значенням, оскільки виділяє поняття враження з ряду йому подібних, виступаючи необхідною для пояснення іменника. У другому випадку підрядна частина несе на собі додаткову характеристику поняття, вираженого словом пальто. Ця підрядна частина певною мірою факультативна і самостійна щодо головної частини складнопідрядного речення. Обмежувальні означення (незалежно від їх обсягу, включаючи й означальні речення) виступають основним різновидом означень. Обмежувальні означення (ад’юнкти, за О. Єсперсе- ном) завжди бувають суто інтелектуальними і близькими за значенням до логічного атрибута. Значення характеризації є протиставленим обмеженню. Поняттю, вираженому означуваним іменником, утакомуразі приписується додаткова характеристика (пор.: у реченнях типу Моя дорога маленька донечко? означення О. Єсперсен називав прикрашуваль- ним, або вставним). Характеризувальні означення позбавлені обмежувальної функції і поширені у структурі простого і складного речення. Цим і зумовлюється відносна інформативна самостійність характеризу- вального означення, що виявляється у постійній тенденції до відокремлення в структурі простого речення. У структурі складного речення характеризувальні означення репрезентовані поширювально-розповід- ними підрядними частинами, при вживанні яких є неможливим використання співвідносних слів у головній частині. У сучасній мові спостерігається тенденція до лексичного повтору означуваного суб- стантива. При цьому повтор сприяє нерідко не злитості структурних частин складного;речення, а їх смисловому розчленуванню. Навіть співвідносне слово не посилює семантичну єдність головної і підрядної частин, пор.: Хлопці забігли до крайньої хати, тої самої хати, про яку кожен з них багато чув дивного і страшного (М. Трублаїні). Підрядна частина у цьому випадку не виступає виділюваною, вона лише розширює інформацію про означуваний субстантив. |