Визначено поняття структивів. Виявлено статус структивних конструкцій щодо мовленнєвого акту.
З’ясовано функціонування структивних конструкцій на рівні дискурсу. Охарактеризовано кваліфікаційні
ознаки та типологійні вияви структивів.
Ключові слова: дискурс, комунікація, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт, структив.

Щоденно ми стаємо учасниками процесів комунікації, у якій продукуємо та кодуємо, розшифровуємо й
пояснюємо, спростовуємо або маркуємо мовну інформацію, аби досягти єдиної мети – ефективного
спілкування. Основним кодом тут постає жива природна мова. Процесам комунікації присвячено багато
досліджень, зокрема в теорії мовної комунікації, де і сьогодні відкритою залишається низка невирішених
питань. Комунікативний підхід до аналізу дискурсу, який поновив погляд на мову як на комунікативну
діяльність, постав перш за все в теорії мовленнєвих актів.
Саме мовленнєвий акт останнім часом вважають найменшою одиницею мовленнєвого спілкування, що
здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, усталеними у відповідному суспільстві,
і як мінімальну одиницю нормативної соціомовленнєвої поведінки в межах прагматичної ситуації.
У статті зреалізовано спробу виокремлення з-поміж різновидів мовленнєвих актів – структивних
конструкцій, що функціонують у межах соціально-ритуального дискурсу.
Актуальність заявленої проблеми зумовлена тим, що дискурс як один з напрямів розвитку сучасної
лінгвістики займає центральне місце серед сучасних типів спілкування і залишає за собою недостатньо
вивчених питань, зокрема відсутність одностайних поглядів на класифікацію мовленнєвих актів.
Метою аналізу постає розгляд наявних типологій дискурсу, особливостей дискурсивно-структурних
форм, однією з яких є метакомунікативний мовленнєвий акт. Поставлена мета зумовила реалізацію таких
завдань:
1) з‟ясувати статус структивів у системі теорії мовленнєвих актів;
2) схарактеризувати основні класифікаційні ознаки структивів;
3) виділити типи структивних висловлень унаслідок узагальнення розглянутих класифікацій.
Об‟єкт і предмет дослідження відповідно – дискурс як діалогійний процес у межах когнітивно-
комунікативного аналізу та його складники – структивні висловлення.
Теоретичне значення полягає у загальній спробі виділити структиви як лінгвістичні конструкції в
межах мовленнєвих актів.
Практичне значення визначається тим, що результати дослідження можуть бути використані у
викладанні дисципліни «Основи дискурсології».
Типологія дискурсу та види мовленнєвого спілкування. На сьогодні класифікація дискурсів постає
досить різноманітною. Основу типології повинні становити такі рівні: когнітивно-інтерпретувальний
(І.П. Сусов), тезаурусний (Ю.Н. Караулов), позиційно-рольова структура та відповідний їй рівень
© Павлович О.С., 2012 Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

141
формальності, конвенційності, ритуальності, кооперації, конфлікту (М.Л. Макаров). Відповідно до цього в
основу класифікації дискурсів можуть бути покладені: типологія мовної особистості, яка в свою чергу
зумовлює використання нею певних способів мовленнєвої діяльності; фонд знань про навколишній світ авторів;
фрейми та сценарії спілкування; соціальні ролі комунікантів; види сфер комунікації; характер відношень між
комунікантами; мета та наміри учасників спілкування [Григорьева 2007: 52].
Навіть цей неповний перелік ознак зумовлює значну складність класифікацій дискурсів, серед яких на
сьогодні виділяють: побутовий, що поділяється на прямий та опосередкований; інституційний (політичний,
дипломатичний, адміністративний, юридичний, військовий, педагогічний, релігійний, містичний, медичний,
діловий, рекламний, спортивний, науковий, сценічний, масово-інформаційний) [Карисик 2000а].
Н.Н. Миронова розмежовує: педагогічний, політичний, науковий, критичний, етичний, юридичний, військовий,
батьківський дискурси [Миронова 1997: 14-15].
Для оптимального упорядкування дискурсивних типів Т.В. Анісімова пропонує укласти модель
дискурсу, що міститиме стільки ознак, скільки необхідно для всебічної характеристики дискурсу. Ці ознаки
пропонують об’єднати в три рівні: системний (глобальні ознаки дискурсу, співвіднесення типів мовлення за
метою: пізнавальна, евристична, регулятивна, експресивна, фатична комунікації), стратегічний (укладання
моделі дискурсу: інформаційна, аргументаційна, соціально-ритульна, експресивна комунікації) і тактичний
(розглядається типова для певного жанру аргументація та композиція, мовні та стилістичні особливості)
[Анисимова 2000].
Інституційний дискурс характеризується наявністю громадянських інститутів, де визначальним
чинником постає співвідношення типу мовлення за метою. На системному рівні різновидами мовленнєвого
спілкування в сучасному житті визнаються пізнавальна або інформаційна, аргументативна, соціально-
ритуальна, експресивна комунікації [Григорьева 2007: 71]. Суттєвою тут постає соціально-ритуальна
комунікація інституційного дискурсу.
На думку Ф.С. Бацевича, важливими категоріями для комунікації постають не тільки дискурси, але й
мовленнєві жанри (МЖ) та мовленнєві акти (МА) [Бацевич 2003]. Дослідник стверджує, що у межах дискурсу
(його реалізації – регістрі) здійснюється інтеракція учасників спілкування, де реалізуються їхні інтенційні
впливи, тобто виформовуються конкретні МЖ, які закріплені у суспільному обігу як схеми мовленнєвих дій,
прийняті в певних ситуаціях. МА – це комунікативне осереддя формальних складників МЖ, тобто тих фраз та
їхніх частин, що виявляють МЖ у межах дискурсу.
МЖ об‟єднує мовленнєві акти в системи зі їхнім комунікативним смислом, регістровими, стильовими і
тональними характеристиками, комунікативною метою, соціо-психо-когнітивними моделями адресанта і
адресата, подібним змістом, комунікативним минулим і майбутнім, особливостями мовного втілення [Бацевич
2003: 127-138].
У свою чергу В.С. Григор’єва виділяє тип соціально-ритуального дискурсу, що тісно пов‟язаний з
конвенційним характером комунікативних актів. Під конвенцією розуміють усталену у певному суспільстві
форму взаємодії, у тому числі – й мовленнєву. Важливими ознаками соціально-ритуального дискурсу є:
змістовна рекурсивність, або повторюваність, жорстка формальна фіксація, символічна навантеженість. Але чи
всі комунікативні акти мають конвенційну природу? У своїй більшості вони регламентовані для мовців. Значна
кількість МА стереотипні і повторюють те, що багато разів було повторено членами того самого мовного
колективу лише з певними модифікаціями. У пам‟яті вони зберігаються подібно до окремих слів,
фразеологізмів. У мовленні у вигляді готових шаблонів відтворюються, а не конструюються, не тільки сталі
сполуки, але й цілі висловлення [Кубрякова 1986: 101].
Поза усяким сумнівом, комуніканти у процесі спілкування користуються формальними конверсаційними
мовленнєвими моделями, що функціонують як звичні, випробувані дії, які полегшують мовленнєву діяльність,
наприклад, економія мовних зусиль тощо.
Ритуалізованість передбачає стандарт, стереотип певних норм поведінки, у тому числі й мовленнєвої.
Суспільство для гармонійної взаємодії своїх членів напрацьовує стандартизовані норми соціальної поведінки,
які визначаються уявленнями про зразок, шаблон. Поведінка індивідів, у тому числі й мовленнєва, здійснюється
в межах (і поза межами) законів, які виробилися суспільством у результаті багаторазового повтору однакових
виявів у стандартних ситуаціях [Формановская 2002: 181]. На думку А.П. Загнітка, первинним носієм
стереотипності, стандартності постає свідомість мовця-суб‟єкта, що являє одну з позицій мовця, яка
співвідноситься з предметом мовлення. Природним є те, що сам головний оператор (рефлектувальна інстанція),
від якого походить встановлення будь-яких відповідностей, ніколи не репрезентований у дискурсі окремою
формою – він завжди існує тільки у своїх похідних величинах. Між свідомістю мовця та похідною величиною
знаходиться посередник суб‟єкта мовлення, і тому постає явище «оповідання в оповіданні». Похідні величини
тут мають рекурсивний характер [Загнітко 2008: 65-67]. Отже, структивна комунікація – це також спосіб
зображення авторської побудови мовлення (напр.: Хочу звернути Вашу увагу…; Підкреслю ще раз…; Наведу
приклади…).
Так, диспетчер, який дає усну довідку про розклад руху потягів, не замислюється щоразу, щоб
відповісти, адже це не тільки щоденні професійні обов‟язки, але й певна схема мовленнєвих дій, яку мовець ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

142
усвідомлює. Учасники цієї ситуації будуть діяти за заздалегідь відомою формою, тобто розмова буде
відбуватися шаблонно.
Теорія мовленнєвих актів у системі аналізу дискурсу. Теорія мовленнєвих актів постала актуальною в
середині 50-х років XX ст. у концепції Дж. Остіна. «Мовленнєвий акт (МА) — цілеспрямована мовленнєва дія,
що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими у певному суспільстві;
мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації.
Основними рисами МА є інтенційність (умисність), цілеспрямованість і конвенційність. МА завжди
співвіднесений із особою мовця. Послідовність мовленнєвих актів утворює дискурс» [Арутюнова 1990].
Комунікація супроводжується виконанням певних мовних і когнітивних операцій, зокрема створенням
граматично правильного речення із «вкладанням» у нього певного смислу (локуції: До дівчини підійшов
хлопець), наданням висловленню потрібної комунікативної спрямованості (ілокуції: Тільки спробуй!) та
впливом на свідомість або поведінку адресата (перлокуції: Тільки спробуй! (реакція адресата)). За Дж. Остіним,
найважливішими типами МА є: 1) репрезентативи (констатації, сумніви, прогнозування тощо); 2) директиви
(прохання, дозволи, накази тощо); 3) комісиви (формулювання різноманітних зобов‟язання, обітниць, обіцянок
тощо); 4) експресиви (подяка, поздоровлення, вибачення, співчуття, привітання та ін.); 5) декларативи
(різноманітні іменування, призначеннях на посаду, висунення кандидатами, відкликаннях кандидатів,
оголошеннях війни тощо).
Однією з найпоширеніших класифікацій МА є класифікація Дж. Сьорля, створена в 60-ті роки XX ст., у
якій дослідник виокремлює п’ять типів МА: 1) репрезентативи / асертиви (зобов’язують мовця нести
відповідальність за істинність висловлювання); 2) директиви (змушують адресата зробити дещо);
3) комісиви (зобов’язують виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки);
4) експресиви (виражають психологічний стан мовця, характеризують ступінь його відвертості);
5) декларативи (встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю)
[Сѐрль 1986].
Теорія МА пояснила багато процесів мовленнєвої взаємодії комунікантів у взаємозв‟язку із
екстралінгвістичними чинниками. Але й сьогодні вона не є найдосконалішим досягненням у теорії комунікації,
адже один МА не може визначити тип і властивості наступного, а лише встановлює умови, за яких наступний
акт буде очікуваним, доречним, відповідатиме нормам і правилам спілкування.
Розвиток теорії МА постає перспективним у розробці типології мовленнєвих виявів [Сухих 2004: 41].
Застосування типології мовленнєвих виявів під час аналізу дискурсу дозволяє враховувати міжособистісні
відношення партнерів, їхній соціальний статус, внутрішній стан, регулювання предметної поведінки (див.
Таблицю 1).
Таблиця 1
Типологія мовленнєвих виявів (за С.А. Сухіх)
Клас мовленнєвого вияву Функції класу Мовленнєвий вияв
Репрезентативи Уявлення про стан речей

Висловлення про стан речей;
висловлення особистої думки;
висловлення переконання;
висловлення обґрунтування.
Регулятиви Пряме і непряме регулювання
предметної поведінки і стану
партнера

Висловлення наказу;
висловлення прохання;
висловлення заборони;
висловлення докору;
висловлення пропозиції;
висловлення поради;
висловлення застереження;
висловлення загрози;
висловлення підбадьорення;
висловлення заспокоювання;
висловлення обіцянки.
Інтеррогативи Запит інформації Висловлення питання
Контактиви Підтримка відношень між
партнерами

Висловлення згоди;
висловлення відмови;
висловлення привітання;
висловлення прощання;
висловлення формул знайомства.
Експресиви та квазіекспресиви Вираження внутрішнього стану
партенера

Висловлення подиву;
висловлення збурювання;
висловлення розчарування;
висловлення радощів; Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

143
висловлення страху;
висловлення роздратування;
висловлення вибачення;
висловлення подяки.
Структиви Сегментація дискурсу Висловлення, які маркують
тематичну організацію;
висловлення, які маркують
функції мовлення;
висловлення, які маркують
забезпечення розуміння;
висловлення, які маркують
продукування.

Ілокутивними складниками соціально-ритуального дискурсу В.С. Григор’єва вважає контактиви
(висловлення привітання, прощання, формули знайомства, висловлення вибачення, подяки, співчуття) та
структиви (мовленнєві вияви, що виконують функцію вказівки на тему розмови, уточнення, відхилення від неї,
переривання висловлення, збереження права мовлення, його передачу) [Григорьева 2007: 116].
Структурні компоненти на рівні дискурсу. Граничною одиницею аналізу дискурсу в більшості
досліджень визнається висловлення. У результаті сегментації дискурс виступає як послідовність граничних
сегментів, що являють собою деякі мінімальні висловлення, що й володіють відносною значеннєвою
самостійністю в складі даного.
Центральним у дискурсі є поняття комунікативного акту, що ширше у своєму розумінні за мовленнєвий
акт. Комунікативний акт передбачає взаємодію, а не дію, як мовленнєвий акт.
Комунікативний акт у дискурсі поділяється на складові частини: мінімальні – репліки (слова одного зі
співрозмовників), які членуються на репліку-стимул та репліку-реакцію; мінімальний блок реплік утворює
діалогічну єдність. Мовні ланцюжки групуються в дискурсивні фази. Так, обов’язковими дискурсивними
фазами є: встановлення контакту, фаза відкриття комунікації, ядерна фаза й фаза закінчення, завершення
бесіди, яка не відбудеться без інтенції (або комунікативного наміру). Досягнення комунікативної мети може
відбутися за умови необхідної форми функціонування мови, якою виступає діалог. У процесі діалогу
розглядають рекурсивність правил спілкування, яка дозволяє прогнозувати діалог та керувати ним. Саме це
робить його привабливим для його учасників, які прагнуть досягти комунікативної мети за допомогою
комунікативного процесу.
Метакомунікативні сигнали → структивний дискурс → структиви: поняття, класифікаційні
ознаки, типологійні вияви. На думку В.В. Богданова, окрім енциклопедичних та лінгвістичних знань, мовець
повинен володіти інтерактивними знаннями, які являють собою знання про міжособистісні мовленнєві та
текстові взаємодії, що охоплюють правила комунікативного обміну мовленнєвими актами, пов‟язані із
принципами кооперації, ввічливості, зацікавленостей, іронії і які визначають стратегію мовленнєвої поведінки.
Мовленнєвий крок може супроводжуватися вимовою висловлень, що підтримують мовленнєвий контакт між
співрозмовниками і які ведуть до зміни або збереження мовленнєвого кроку, організовують і керують
змістовним та формувальним боком розмови. Подібні висловлення називають метакомунікативними
сигналами. До загального вжитку на їхнє позначення увійшли терміни на кшталт «метатекст у тексті»,
«метаорганізатори висловлення», «метаоператори висловлення», «слова-оператори», «слова-номінатори»,
«конектори», «функтори». Ці компоненти позначають зв’язок із попередньою або наступною інформацією, або
бажання мовця чи слухача почати, продовжити, змінити чи перервати розмову, напр.: почнемо з; давай про те,
як; далі йдеться про; далі мова йде про; інакше кажучи.
У процесі комунікації відбувається кореляція повідомлюваної інформації з метакомунікативними
елементами. Останні не інформативні у змістовному плані, не вносять нічого нового до змісту спілкування,
вони слугують певній комунікативній меті. З опертям на ці ознаки говорять про поняття «метакомунікації» або
«комунікацію в комунікації», яка спрямована сама на себе (напр.: Інакше кажучи, вона просто не хотіла їхати;
інакше кажучи – метакомунікативний елемент (сигнал), що вказує на зв’язок із попереднім контекстом і
підводить підсумки попереднього висловлення, сигналізує про кінець мовленнєвого акту, сегментує
дискурсивний фрагмент). Тому доцільно виділити поняття структивний дискурс та метависловлення.
Структивний дискурс – це мовні елементи, що не слугують основній функції дискурсу, а уточнюють
адресату внутрішнє членування й організацію продукованого тексту [Григорьева 2007: 80]. Поняття
«структиви» використовується в термінології С.А. Сухіх на позначення класу мовленнєвих виявів (див.
Таблицю 1), які постають засобом переривання, підтримки, збереження права, передачі права мовлення,
вказівки, формулювання, уточнення теми розмови [Сухих 2004: 42]. Серед різноманітних класифікацій
метакомунікативних сигналів можна виділити такі: 1) фатичні комунікативні висловлення (встановлення,
підтримка, розмикання мовленнєвого спілкування); 2) перформативні метакомунікативні висловлення
(ідентифікація, уточнення комунікативної інтенції висловлення) (за Л.М. Михайловим). Т.Д. Чхетіані,
досліджуючи фатичну комунікацію, виділяє три фази спілкування: встановлення, підтримку та розмикання ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

144
мовленнєвого контакту, і дає характеристику метакомунікативним сигналам, які беруть участь у кожній з фаз.
За стильовою належністю диференціює їх на урочисто-офіційні, нейтральні та знижені; за професійною
належністю (за галуззю) – лінгвістика, навчання мові, мовні контакти, юриспруденція, дипломатія,
адміністративно-бюрократична практика, видавнича справа, драматичний театр тощо [Григорьева 2007: 82].
З урахуванням найважливіших класифікацій, структиви можна подати так:
структиви – це метакомунікативні лінгвістичні конструкції, які функціонують у межах мовленнєвих
актів, що відбуваються згідно з конвенційними мовними правилами, прийнятими у суспільстві;
класифікаційними ознаками є: • апеляція до референції (де референтом є дискурс); • рекурсивність; •
діалогічність; • фіксація; • встановлення логічних зв‟язків; • усунення перешкод під час комунікації; •
продукування структивів як мовцем, так і слухачем;
за будовою можна розмежувати на: структивні елементи (почнемо з, мова йде про) та структивні
висловлення (Я не буду більше про це говорити – маркування межі розмови, кінця);
основні типи (за В.С. Григор’євою): 1) структиви, що функціонують у тематичній організації дискурсу
(Мова піде про новий проект – констатація теми розмови); 2) структиви, що функціонують в інтенційній
організації дискурсу (Я розповім тобі про щось – позначення інтенції); 3) структиви, що членують дискурс на
мовленнєві відрізки (Ось так ми доїхали до моря – позначення кінця розмови); 4) структиви, що забезпечують
рефлексію ( – Ти підеш зі мною сьогодні. – Так? Це зрозуміло. О котрій? – можливість обдумування
наступного мовленнєвого кроку).
До основних функцій можна віднести: керування змістовним та формальним боком розмови (діалогу):
1) встановлення, підтримка або переривання мовленнєвого контакту; 2) зміна або збереження мовленнєвого
кроку; 3) маркування тематичної організації висловлення, функції мовлення; 4) забезпечення розуміння та
продукування висловлення; 5) прогнозування наступного мовленнєвого кроку.
Тип комунікації: усна комунікація.
Тип дискурсу: інституційний, соціально-ритуальна комунікація.
Мовленнєві жанри: дискусія, телефонна розмова, захист дисертації, довідка тощо.
Реалізація на дискурсивному рівні: інституційний дискурс → соціально-ритуальний дискурс → регістр
(реалізація дискурсу, «зовнішній контекст») → мовленнєвий жанр (наприклад: дискусія) → мовленнєвий акт
(структиви).
Структивами виступають різноманітні елементи дискурсу: фонетичні (паузи, мелодії, наголоси);
граматичні (особові займенники, прислівники, вигуки, частки); лексичні (звертання та контактні формули
привітання і прощання, різноманітні синтаксичні типи речень і самостійні метакомунікативні кроки та обміни).
О.О. Селівнова стверджує, що врахування специфіки кваліфікаційних ознак функціонування структивів
передбачає дотримання мовленнєвого етикету – соціально, культурно й етнічно зумовлених стереотипних
правил мовленнєвої поведінки, що відображаються в певних мовних висловленнях і сполуках, паравербальних
засобах, передбачених комунікативною стратегією ввічливості у прийнятих суспільством ситуаціях настанови,
підтримки й завершення контакту комунікантів відповідно до їхніх соціальних і позицційних ролей і відношень
в офіційній і неофіційній сферах спілкування [Селіванова 2011: 220].
Висновки і перспективи подальшого дослідження. Існування розглянутих структур доводить, що вони
не постають певним випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки – складають своєрідний механізм, лише за
допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.
Знання метакомунікативних мовленнєвих дій та вміння ними користуватися являє собою один з
важливих аспектів інтеракції і формує комунікативну компетенцію мовця та слухача, що полегшує мовленнєву
взаємодію та усуває комунікативні невдачі.
Важливим, на наш погляд, є подальший ґрунтовний аналіз структивних конструкцій у межах окремих
мовленнєвих жанрів, визначення характерних конструкцій та розмежування їхнього функціонування згідно
правил мовленнєвого етикету.
Література
Анисимова 2000: Анисимова, Т.В. Типология жанров деловой речи (риторический аспект) [Текст] :
автореф. дис. … д-ра филол. наук : 10.02.19 / Т. В. Анисимова. – Кубанский гос. ун-т. – Краснодар, 2000. – 46 с.
Арутюнова 1990: Арутюнова, Н.Д. Дискурс [электронный ресурс] // Лингвистический
энциклопедический словарь. – М., 1990 // Режим доступа : URL: http://www.tapemark.narod.ru/les/136g.html. –
Название с экрана.
Бацевич 2003: Бацевич, Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики : Монографія [Текст] /
Ф. С. Бацевич. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 281 с. – ISBN 966-613-169-2.
Григорьева 2007: Григорьева, В.С. Дискурс как элемент коммуникативного процесса :
прагмалингвистический и когнитивный аспекты : монография [Текст] / В. С. Григорьева. – Тамбов : Изд-во
Тамб. гос. техн. ун-та, 2007. – 288 с. – ISBN 5-8265-0609-1 (978-5-8265-0609-7).
Загнітко 2008: Загнітко, А.П. Основи дискурсології : науково-навчальне видання [Текст] /
А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2008. – 194 с. – ISBN 978-966-639-378-7.
Карасик 2000: Карасик, В.И. О типах дискурса [Текст] / В.И. Карасик // Языковая личность :
институциональный и персональный дискурс : сб. науч. тр. – Волгоград, 2000. – С. 5-20. Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

145
Кубрякова 1986: Кубрякова, Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности [Текст] /
Е. С. Кубрякова. – М. : Наука, 1986. – 156 с.
Миронова 1997: Миронова, Н.Н. Дискурс-анализ оценочной семантики / Н. Н. Миронова. – М. :
Тезаурус, 1997. – 158 с.
Селіванова 2011: Селіванова, О.О. Основи теорії мовної комунікації: Підручник [Текст] /
О. О. Селіванова. – Черкаси : Видавництво Чабаненко Ю. А., 2011. – 350 с. – ISBN 978-966-493-300-8.
Сѐрль 1986: Сѐрль, Дж.Р. Классификация иллокутивных актов : Пер. с англ. [Текст] / Дж. Р Сѐрль //
Новое в зарубежной лингвистике. – М. : Прогресс, 1986. – Вып. XVII : Теория речевых актов. – С. 170-195.
Сухих 2004: Сухих, С.А. Личность в коммуникативном процессе [Текст] / С. А. Сухих. – Краснодар :
Изд-во Южного института менеджмента, 2004. – 143 с. – ISBN 5-93926-060-8.
Формановская 2002: Формановская, Н.И. Речевое общение : коммуникативно-прагматический подход
[Текст] / Н. И Формановская. – М. : Рус. яз., 2002. – 216 с. – ISBN 5-200-03-192-3.

Определено понятие структивов. Обнаружено статус структивных елементов отосительно речевого
акта. Выяснено функционирование структивных конструкцый на уровне дискурса. Охарактеризовано
квалификационные признаки и типологические проявления структивов.
Ключевые слова: дискурс, коммуникация, речевой жанр, речевой акт, структив.

The definition of structives is determined. The structives’ status is identified with reference to speech act. The
functioning of the structural constructions at the level of discourse is explained. The qualifying symptoms and
typological manifestations of structives are characterized.
Keywords: discourse, communication, speech genre, speech act, structive.
Надійшла до редакції 29 листопада 2011 року.