Стаття присвячена вивченню передвиборчої програмної заяви кандидатів у президенти як окремого
типу тексту політичного дискурсу, що дозволило виявити інваріантні й варіативні текст-типологічні ознаки
з метою встановлення інтегральних та диференційних ознак. Доведено залежність прагматичного потенціалу
типу тексту від особливостей функціонування лексики з національно-культурним компонентом.
Ключові слова: політична лінгвістика, політичний дискурс, тип тексту, комунікативна ситуація,
програмна заява.

В останні десятиліття найбільш перспективні наукові напрямки дослідження народжуються в зоні
перетину різних галузей знання. Одним з таких напрямків стала політична лінгвістика, що виникла на перетині
лінгвістики з політологією та враховує досягнення етнології і етносемантики, соціальної психології та
соціології.
Зростання інтересу до політичної комунікації, тобто «мовної діяльності, орієнтованої на пропаганду тих
чи інших ідей, емоційний вплив на громадян країни і спонукання їх до політичних дій, вироблення суспільної
злагоди, прийняття та обґрунтування соціально-політичних рішень в умовах множинності точок зору в
суспільстві» [Селіванова 2008: 352] пояснюється тією обставиною, що кожна людина, яка хоча б зрідка читає
газети, включає радіо або телевізор, є адресатом політичної комунікації. До того ж, на думку В.О. Чудінова,
політична комунікація впливає на розподіл і використання влади, адже служить засобом впливу на свідомість
людей, які приймають політичні рішення (виборців, депутатів, чиновників та ін.) [Чудинов 2003: 4].
Усе частіше з‟являються лінгвополітологічні дослідження, в яких активно аналізуються трансформації у
мови, пов‟язані з бурхливими політичними подіями в суспільстві. У лінгвістиці ця тематика фактично
відповідає проблемі політичного дискурсу, що останнім часом став популярним об‟єктом дослідження сучасної
дискурсології, когнітології, комунікативної та прагматичної лінгвістики.
Усвідомлення важливої ролі мови сформувалося у філософські та лінгвістичні проблеми співвідношення
мови та влади (О.А. Семенюк, Г.М. Яворська), агітації, пропаганди і політичної реклами, інформативності та
переконливості у політичній комунікації, вивчення мови як інструменту соціальної влади, мовної упаковки
соціальних процесів у демократичному та тоталітарному суспільствах (П.Г. Крючкова, К.С. Серажим),
використання мови з метою впливу на свідомість широких мас (Л.П. Дядечко, Л.А. Кудрявцева, Є.В. Святчік,
І.А. Філатенко, А.А. Черненко та ін.), ролі мови у створенні іміджу політика, індивідуального стилю політика
як мовної особистості (І.О. Андрущенко, А.І. Башук, А.В. Бєлова, І.В. Вольфсон, В.В. Демецька, І.В. Іванова,
О.О. Крилова, Д.О. Крячков, О.Л. Славова, R. Friedenberg, C. Smith, B. Voth) та соціального чинника –
особливостей аудиторії, на яку зорієнтований текст (Н.П. Вольвак, Л.С. Козуб, І.П. Сусов, І.Ф. Ухванова-
Шмигова та інші).
Полем мовознавчих інтерпретацій політичного дискурсу також виступають синонімія, аргументація,
синтаксис висловлювання, лексика, наративні функції, риторика, семіотика, граматика. Дослідження у цих
сферах на матеріалі різних мов здійснювали П. Анрі, П. Ашарда, Р. Барт, Є. Верона, К. Гільомен, Ж. Зайдель,
Ж. Коммерета, Р. Моро, Р. Муньє, М. Пешо, Ж. Пуату, Т. Трю, Ж.-П. Фейє та інші. Причому важливо
зазначити, що при комплексному описі політичних текстів, лінгвісти, відзначаючи тенденцію динамічного
розвитку лексичних одиниць, як правило, виходять за рамки структурно-семантичного аналізу: значна частина
робіт виконується в традиціях когнітивно-дискурсивного підходу (Ф.С. Бацевич, Л.Є. Бессонова,
А.Д. Литовченко та інші), в останнє десятиліття дискурсивні дослідження політичної комунікації доповнилися
роботами в галузі гендерної лінгвістики (Л.Ф. Компанцева).
Окрему сферу зацікавлення вчених становлять дослідження прагматичної складової текстів політичного
дискурсу (А.Д. Бєлова, О.Г. Волков, В.В. Демецька, О.Л. Михальова, В.В. Петренко, Т.В. Пєшкова,
О.О. Романов, І.Н. Черська, J. Cutting, J. Lewis, A. Partington), стратегій і тактик у політичній комунікації
(Н.Г. Акінчиць, О. І. Башук, О.В. Даньшина, О.М. Паршина, В.В. Троянов, С.В. Тхоровська, С. Фаєр,
І.Є. Фролова), психологічних і лінгвістичних механізмів маніпулятивного впливу на аудиторію (А.М. Баранов,
В.В. Богданов, Т.Ю. Ковалевська, Н.О. Кравченко, Г.Г. Почепцов, Ю.Е. Фінклер, P. Brill, R. Denton, D. Sears,
A. Simon, M. Pfau, T. Diedrich, K. Larson, K. van Winlke).
Аналіз теоретичних розвідок учених-представників різних напрямів дослідження політичного дискурсу
дозволив узагальнити деякі категоріальні ознаки, що виокремлюють політичний дискурс з-поміж інших видів
дискурсу, й обрати ключове для нашої роботи визначення політичного дискурсу як «сукупності усіх
мовленнєвих актів у політичних дискусіях, а також правил публічної політики, які оформилися згідно існуючих
традицій та отримали перевірку досвідом» [Баранов, Казакевич 1991: 6].
Політичний дискурс характеризується такими функціональними параметрами, як: 1) граничність і в той
же час відсутність суворих структурних обмежень; 2) системність, яка полягає у дотриманні закономірностей
продукування дискурсу і його складових регулярними засобами мовленнєвої діяльності (сигматичними,
© Полєжаєв Ю.Г., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

150
семантичними, прагматичними, синтаксичними) та 3) функціональна завершеність і комунікативна
визначеність дискурсу [Шейгал 2000: 16]. Основним критерієм визначення дискурсу як політичного є не тільки
зв‟язок учасників комунікації з політичною сферою або її змістовна складова, але, в першу чергу, його цілі і
завдання. Семіотичний простір політичного дискурсу формується навколо базового концепту ВЛАДА й
виявляється в текстах, чиї типологічні ознаки зумовлені специфічними умовами комунікативної ситуації й
спрямовані на реалізацію основних функцій – прагматичної, оцінної, фатичної та маніпулятивної.
Актуальність статті визначається загальною спрямованістю сучасних прагмалінгвістичних розвідок на
створення методологічних засад для лінгвокультурологічного дослідження прагматичних типів текстів
інституціональних дискурсів, а також необхідністю систематизації текст-типологічної диверсифікації
політичного дискурсу. Метою написання статті є визначення на підставі критеріїв типологізації текстів
політичного дискурсу передвиборчої програмної заяви як специфічного прагматексту, який являє собою єдність
вербального та невербального, що формується під впливом цілого спектру екстралінгвістичних факторів,
передусім, соціальних.
Таким чином, об‟єктом дослідження у статті є передвиборча політична заява кандидатів у президенти,
предмет вивчення – інтегральні (універсальні) / диференційні (національно-специфічні) структурно-семантичні
та функціональні ознаки програмної заяви як типу тексту, що забезпечують ефективність політичної
комунікації, інформування та переконування адресата.
Однією з актуальних проблем лінгвопрагматики є побудова типології і виявлення критеріїв типологізації
текстів політичного дискурсу. Аналіз теоретичних розвідок у цій галузі засвідчує часткове або повне
опрацювання окремих типів текстів досліджуваного дискурсу: інавгураційного звернення (Г.Т. Тазміна,
О.Й. Шейгал), політичного виступу (М.О. Діденко, Д.О. Петренко), політичної промови (Г.В. Глухова,
М.Д. Гулєй, М.С. Дорофєєва, Г.С. Соловей, Т.В. Юдіна), політичної програми (О. В. Ткаченко), політичної
біографії (Т.В. Іваніна), політичної карикатури (О.О. Артемова), політичної реклами (Н.М. Панченко),
політичного фейлетону (В.М. Ваняркін) тощо.
Передвиборча програмна заява як один з найбільш прагматичних типів текстів політичного дискурсу на
сьогодні вивчена недостатньо. На думку дослідниці О.В. Ткаченко, на рівні комунікативної ситуації такі
критерії, як внутрішньомедійність / позамедійність, мета, умови комунікативної ситуації та місце реалізації,
слугують підґрунтям для виявлення диференційних ознак програмної заяви і виділяють досліджуваний тип
тексту з-поміж суміжних [Ткаченко 2010], тому саме на підставі цих та інших критеріїв, маніфестованих на
гіпертекстовому рівні, буде досліджено інформаційний простір функціонування цього типу тексту політичного
дискурсу.
Гіпертекстовий рівень віддзеркалює особливості комунікативної ситуації, у якій реалізується програмна
заява, що в цілому визначає інваріантні ознаки досліджуваного типу тексту. Тому у межах гіпертекстового
рівня схожість комунікативної ситуації, у якій функціонує досліджуваний тип тексту, зумовлює низку
інтегральних ознак, а саме: 1) умови комунікативної ситуації, що характеризують програмну заяву як таку, що
реалізується у межах обмеженого хронотопу агітаційної кампанії перед виборами; 2) місце реалізації
програмної заяви – великі відкриті майдани, що передбачають можливість максимального доступу електорату й
безпосереднього контакту політичного лідера з аудиторією; 3) тематика, що характеризується тенденцією до
відтворення у тексті заяви запланованих реформ у галузі внутрішньої та зовнішньої політики; 4) прагматичні
настанови й 5) характер адресантно-адресатної взаємодії.
Передвиборча програмна заява реалізується в умовах безпосереднього контакту учасників
комунікативної ситуації – адресанта тексту (політичного лідера) з адресатом (електоратом), що дозволяє
віднести її до позамедійних текстів. При чому аудиторія, на яку розрахована передвиборча програмна заява,
диференціюється в соціальному, віковому, гендерному та інших аспектах.
Суспільне призначення політичного дискурсу полягає в тому, щоб донести адресатам – громадянам
спільноти – необхідність «політично правильних» дій та / або оцінок. Інакше кажучи, мета політичного
дискурсу – не описати (тобто, не референція), а дати підґрунтя для переконання і спонукати до дії [Jensen 1981].
Стосовно передвиборчої програмної заяви зауважимо, що незважаючи на те, що її основною метою є
інформування аудиторії про ключові аспекти намічених реформ у галузі внутрішньої та зовнішньої політики,
домінантною прагматичною функцією залишається формування позитивного образу «своєї» групи й
дискредитації групи «чужі».
Інтегральні ознаки відображають специфіку реалізації текстових категорій у досліджуваному типі тексту,
але саме диференційні ознаки віддзеркалюють лінгвокультурні особливості реалізації передвиборчої
програмної заяви у певному соціально-історичному контексті відповідно до існуючих у різних лінгвокультурах
традицій.
На текстовому рівні інтегральною ознакою у структурно-композиційному контексті є побудова
передвиборчої програмної заяви відповідно до схеми «вступ – основна частина – висновки». Сукупність
одиниць гіпертекстового рівня, своєю чергою, детермінує лінгвокультурні особливості одиниць текстового та
гіпотекстового рівнів, які втілюється певними мовними засобами, тематичним змістом тексту, а домінантна
прагматична функція реалізується ієрархією розподілу лексичних одиниць з національно-культурним
компонентом на сильних позиціях тексту [Ткаченко 2010]. Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

151
Вплив на аудиторію зумовлює певну систему відбору та дистрибуції національно-специфічних елементів
картини світу в структурно-семантичному й функціональному аспектах, що віддзеркалює лінгвокультурні
особливості програмної заяви. Через те використовується особливий набір культурно зорієнтованих,
специфічних лексичних, граматичних, синтаксичних засобів, спрямованих на реалізацію прагматичної
функції – здійснення максимального впливу на аудиторію в обмежений проміжок часу.
Характер розподілу та лексико-семантичного наповнення інформаційних блоків тексту в структурно-
композиційному аспекті встановлюється очікуваннями аудиторії в межах певної лінгвокультури й відображає
прагматичні настанови передвиборчої комунікації. Таким чином, для виявлення лінгвокультурної специфіки
аналізованого типу тексту як основи його прагматичного потенціалу варто дослідити особливості
функціонування одиниць з національно-культурним компонентом (концептів, політичних знаків-символів,
реалій) у структурно-композиційному аспекті, а також вивчити особливості реалізації в передвиборчій
програмній заяві таких базових категорій лінгвокультурології: мовної особистості, національної мовної картини
світу, концепту, концептосфери / концептосистеми.
Мовна особистість як носій національної мовної картини світу розглядатиметься в роботі переважно з
огляду на текст-типологічні очікування адресата тексту (аудиторії-електорату), що дозволить побудувати
програмну заяву у відповідності до національної мовної картини світу аудиторії та її культурних цінностей і
стереотипів. Вивчення адресанта тексту як мовної особистості буде проводитися з урахуванням реалізованих у
тексті стратегій і тактик, що віддзеркалюють інтенціональну своєрідність типу тексту, відображену ієрархією
його найбільш релевантних функцій.
Діяльність політичних діячів має певне завдання – завоювати підтримку населення, поширюючи в масах
переконання і думки, відповідні власним інтересам, проте реалізуючи це таким чином, щоб маси сприймали ці
думки та переконання як відповідні інтересам народу. Оскільки ця задача не завжди може бути вирішена за
допомогою раціонального переконання, заснованого на логічному доведенні, зацікавлені особи
використовують стратегії та засоби мовного впливу на емоційну складову психіки реципієнта [Кунцевич 2005],
адже, щоб надихнути людей на дію, слухачі повинні бути емоційно залучені в процес [Курачек 2003].
Саме тому у своїх передвиборчих програмних заявах політики звертаються не тільки до основних
загальнолюдських проблем і цінностей, а й до питань повсякденного існування, адже тільки індивід, чимось
зацікавлений і принципово згодний з позицією адресанта, схильний до того, щоб бути переконаним посланням.
Мова політика часто оперує символами, а її успіх зумовлюється тим, наскільки ці символи співзвучні
масовій свідомості: політичний лідер повинен вміти зачепити потрібну струну в цій свідомості; його вислови
повинні вкладатися у «всесвіт» думок і оцінок (тобто, в усю безліч внутрішніх світів) його адресатів,
«споживачів» політичного дискурсу.
Прагматичний потенціал політичної заяви визначається прагненням політика в умовах обмеженого
хронотопа агітаційної кампанії найповніше представити елементи своєї передвиборчої програми для
завоювання аудиторії. Вплив на аудиторію зумовлює певну систему відбору та дистрибуції національно-
специфічних елементів картини світ в структурно-семантичному й функціональному аспектах, що віддзеркалює
лінгвокультурні особливості політичної програмної заяви.
Навіть короткий огляд дозволяє зробити висновок про те, що вивчення політичної комунікації з
використанням евристик різних наукових напрямів (когнітивного, семантичного, лінгвокультурологічного,
стилістичного, комунікативного, соціолінгвістичного тощо) є надзвичайно перспективним напрямом
дослідження. Інтенсивність політичного життя веде до постійного розвитку лексики, фразеології та інших
систем національної мови, до пошуку все нових і нових засобів, тактик та прийомів прагматичного впливу на
масову аудиторію.
У перспективі дослідження – проведення лінгвокультурологічного аналізу політичних програмних заяв
українських, російських і американських політиків-кандидатів у президенти та здійснення компаративного
лінгвостилістичного аналізу функціонування одиниць з національно-культурним компонентом, що дозволило б
виявити їх універсальні (інтегральні) й культурно-зумовлені (диференційні) ознаки у зіставлюваних
лінгвокультурних традиціях.

Література
Баранов, Казакевич 1991: Баранов, А.Н., Казакевич, Е.Г. Парламентские дебаты: традиции и новации:
советский политический язык (от ритуала к метафоре) [Текст]. – М. : Знание, 1991. – 64с. : рис. ; 20 см. – (Новое
в жизни, науке, технике : сер. “Наука убеждать : риторика” ; № 10). – ISBN 5-07-001699-7.
Кунцевич 2005: Кунцевич, С.Е. Психологические аспекты политического дискурса [Текст] /
С. Е. Кунцевич // Вестник Минского гос. лингвист. ун-та. Сер. 1, Филология. – 2005. – № 4 (20). – С. 37-50. –
Бібліогр. : с. 50.
Курачек 2003: Курачек, О.Ф. Логические и экстралогические средства убеждения на материале
английского языка [Текст] / О. Ф. Курачек // Коммуникативные стратегии : материалы докладов Междунар.
науч. конф., Минск, 28-29 мая 2003 г. : в 2 ч. / Минский гос. лингвист. ун-т ; редкол. : Т. В. Поплавская (отв.
ред.) [и др.]. – Минск, 2003. – Ч. 2. – С. 182-186. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

152
Селіванова 2008: Селіванова, О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми : Підручник /
О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля. – К, 2008. – 712 с.
Ткаченко 2010: Ткаченко, О.В. Політична програмна заява як тип тексту : крос-культурний аспект (на
матеріалі американської та британської лінгвокультурних традицій) [Текст] : автореф. дис. … канд. філол. наук :
10.02.04 / Херсон. держ. ун-т. – Херсон, 2010. – 20 с.
Чудинов 2003: Чудинов, А.П. Метафорическая мозаика в современной политической коммуникации
[Текст] : монография / А. П. Чудинов. – Екатеринбург, 2003. – 248 с.
Шейгал 2000: Шейгал, Е.И. Семиотика политического дискурса [Текст] : диссертация доктора
филологических наук : 10.02.01 / Волгоградский государственный педагогический университет. – Волгоград,
2000. – 175 с.
Jensen 1981: Jensen, J.V. Argumentation : Reasoning in Communication [Text] / J. V. Jensen. – New York :
Van Nostrand, 1981. – 311 pр.

Статья посвящена изучению политического программного заявления как отдельного типа текста
политического дискурса, что позволило установить его инвариантные/вариативные текст-типологические
признаки и установить интегральные и дифференциальные признаки изучаемого типа текста. Доказано, что
прагматический потенциал типа текста зависит от особенностей функционирования в тексте лексики с
национально-культурным компонентом.
Ключевые слова: политическая лингвистика, политический дискурс, тип текста, коммуникативная
ситуация, программное заявление.

This article presents a comprehensive study of political program statement as a type of a text for revealing the
typological structural and functional characteristics of political program statement, eventually presenting the model of
analysis for pragmatic texts. Variations in arrangement of informative sets as well as the distribution of culture bearing
elements in structural and semantic aspect reflect functional, linguistic and cultural specifics of political program
statement.
Keywords: political linguistics, political discourse, type of a text, communicative situation, program statement.
Надійшла до редакції 17 листопад 2011 року.