Дослідження присвячено виокремленню та опису просодичних характеристик впевненого публічного
мовлення політиків. Запропоновано дефініцію поняття ―просодія‖, підкреслено її тісний взаємозв‘язок з
іншими мовними рівнями у передачі смислового потенціалу впевненого висловлення, описано ключові функції
просодії. Визначено арсенал релевантних просодичних компонентів, що притаманні впевненому публічному
мовленню.
Ключові слова: просодія, публічне мовлення, категорія суб‘єктивної модальності, емфатична
маркованість, синтагма.

Відомо, що головна роль у передачі основного інформаційного змісту повідомлення належить лексико-
граматичним засобам. Водночас, саме просодичні, а також невербальні засоби здатні доповнити недостатню
виразність мовлення. Особливо ефективним є вирішення багатьох дискусійних питань, якщо просодія
розглядається не як ізольований феномен, а як рівноправний мовний засіб, що бере участь у формуванні і
передачі смислової сторони висловлення.
Мета статті полягає у виокремленні та систематизації просодичних характеристик впевненого
публічного англійського мовлення. Для цього необхідно розв‟язати такі завдання: 1) визначити місце та роль
просодії у передачі смислового потенціалу впевненого висловлення; 2) обґрунтувати важливість впевненого
мовлення у сфері політичної комунікації; 3) систематизувати просодичні засоби, що є характерними для
впевненого публічного мовлення. Об‟єктом дослідження є процес вираження впевненості в англомовному
дискурсі. Предметом – номінація просодичних засобів на позначення впевненого мовлення в англомовному
політичному дискурсі. Детальний аналіз просодичних маркерів впевненого мовлення є надзвичайно
актуальним і становить значний інтерес для спеціалістів з політичної риторики, оскільки саме впевненість
мовця є запорукою успішної політичної промови.
© Самковська А.С., 2012 Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

153
Просодія, як засіб звукового оформлення публічного повідомлення, як система передачі індивідуальної
манери мовлення, як важливий інструмент досягнення комунікативної мети оратором, є невід‟ємним
компонентом впевненого і успішного публічного мовлення. При вивченні закономірностей інтонаційного
вираження модальних значень в англомовному дискурсі необхідно усвідомлювати, що просодична
варіативність висловлення пов‟язана і з предметно-логічним змістом, і з суб‟єктивно-модальними конотаціями
фрази. Варто зазначити, що за своїм характером інтонація не є суб‟єктивною, що пояснює наявність у неї
лінгвістичного значення і її соціальну обумовленість [Зиндер 1979: 268]. Саме завдяки об‟єктивному характеру
інтонації, можна, узагальнивши характеристики інтонаційних компонентів, створити інваріант впевненого
мовлення у сфері політичної комунікації. Проте, досліджуючи інтонацію, варто послуговуватись суб‟єктивним
методом в інтерпретації результатів дослідження, оскільки саме звернення до свідомості мовця дає пояснення
його психоемоційного стану та вибору фонетичних засобів.
Поліфункціональність компонентів просодії, її надзвичайна варіативність призводять до змішування
екстралінгвістичних та лінгвістичних факторів в аналізі просодичних функцій, відносячи інтонацію почергово
до вербальних [Корлыханова 2000: 38] та невербальних [Kendon 1997] мовних засобів. Ми вважаємо, що
інтонація є лінгвістичним утворенням, проте такі просодичні маркери, як кашель, сміх, хихотіння і т.д., ми
відносимо до паралінгвістичних. Науковці, які досліджують відображення емоційних станів у публічному
мовленні, підкреслюють пріоритетність вивчення просодичних засобів, оскільки, у порівнянні з іншими
мовними засобами, саме вони відіграють головну роль у відображенні емоцій оратора. Ми визначаємо просодію
як систему супрасегментних компонентів звукового складу мови, що виражається у темпі, паузації, тембрі
голосу, ритмі, гучності, мелодиці, які розглядаються в аспекті фізичних і перцептивних ознак. Компоненти
просодії існують у межах інтонаційної групи або синтагми, яка має певну структуру: передтакт, шкала, ядро,
затакт.
Як звуковий засіб мови зі значеннєвим компонентом, просодія може змінювати значення висловлення,
характер синтагматичного членування, оформлення комунікативного типу висловлення, може передавати
модальну спрямованість та емоційну насиченість висловлень [Руденко 2010: 7; Pon-Barry (б) 2009: 105].
Смислорозрізнювальні можливості мелодичного контуру реалізуються не через просодичне оформлення
якогось одного сегмента синтагми (передшкали, шкали, ядра, заядра), а в результаті взаємодії інтонаційних
конструкцій усіх функціонально зв‟язаних у мовленні синтагм. Деякі просодичні характеристики є
релевантними для диференціації впевненого і невпевненого мовлення, тобто домінантними для розрізнення
модально-емоційного забарвлення мовлення політиків, а деякі – нерелевантними (другорядними).
Хоча інтонація як фонетичне явище є багатофункціональною за своєю природою, лише частина її
функцій є лінгвістичними: емотивна [Златоустова 1997: 321; Jassem 1983: 681], дискурсивна [Roach 2009: 148],
текстуальна [Crystal 1997: 173], граматична [Crystal 1997: 173], логіко-семантична [Бровченко 2006: 241].
Вивчаючи явище інтонації, лінгвіст А.М. Антипова виділила дві основні лінгвістичні функції інтонації –
логічну (полягає у передачі головних цілей висловлення) та емоційно-модальну (передає емоційно-модальне
відношення мовця до висловлення) [Антипова 1985: 23]. На підставі проведених досліджень, А.А. Калита
стверджує, що інтонація, як невід‟ємний компонент мовлення, виконує такі основні функції: конститутивну
(для організації висловлень: текстів – текстоформуючу, стилів – стилеформуючу), яка водночас виконує і
делімітативну функцію; дистинктивну (полягає у диференціації комунікативних типів висловлень, текстів
різних стилів і жанрів, ставлення мовця, його намірів та емоційного стану); ідентифікуючу (для визначення
слухачем комунікативних, модально-прагматичних та емоційних типів висловлень, їх семантичної й
синтаксичної структур) [Калита 2001: 86]. Отже, інтонація є об‟єктивною мовною сутністю, яка організовує
логічний і модальний плани вираження смислу в структурі тексту.
Емотивна функція інтонації є однією із ключових, оскільки вона, зокрема, відображає роль емоцій у
формуванні фонетичного інваріанту впевненого мовлення [Бровченко 2006: 251; Crystal 1997: 173]. Переважно
у зарубіжній лінгвістичній традиції, емотивна функція інтонації часто носить назву модальної (attitudinal
function) [Roach 2009: 148]. А от В. Джассем, у свою чергу, розмежовує поняття emotional i attitudinal,
стверджуючи, що перше поняття описує неконтрольовані почуття та емоції, а друге – контрольовані [Jassem
1983: 451]. Існує також думка, що поняття attitudinal включає поняття emotional, яке є однією із чотирьох
функцій суб‟єктивної модальності [Королева 1989: 64]. Ми згідні з тією думкою, що ці поняття не є тотожними,
і поняття attitudinal є ширшим за своєю лінгвістичною природою. Деякі вчені вважають, що, незважаючи на
ключову роль емоцій та психоемоційних станів у функціонуванні інтонації мови, емотивна функція належить
до екстралінгвістичних, оскільки вона не формує певних одиниць інтонації. Хоча такий погляд має право на
існування, ми, все ж, відносимо емотивну функцію до ключових лінгвістичних функцій інтонації, бо вона,
безпосередньо, впливає на вибір арсеналу вербальних засобів на інших мовних рівнях на позначення
психоемоційного стану впевненості. Саме тому арсенал просодичних засобів вираження впевненості є набагато
різноманітнішим, ніж лексико-граматичних. Лінгвіст Ю.В. Ковальов пропонує розмежувати емоційну і
модальну функцію інтонації, наголошуючи, що впевненість не належить до сфери емоційних значень, оскільки
її просодичні характеристики не є емоційно забарвленими [Ковалев 2008: 136]. Ми згідні з цим твердженням
лише до певної міри, тому що впевнений політик може бути одночасно й емоційним, оскільки впевненість є
психоемоційним станом. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

154
Із викладеного вище очевидним стає той факт, що припущення про присутність афективно-когнітивної
природи у бінарній опозиції “впевненість/невпевненість” є істинним і для просодичної організації впевненого
мовлення. Так, лінгвіст О.Б. Карневська, вивчаючи семантику просодичних одиниць суб‟єктивної модальності,
розмежувала значення, які передають ці одиниці, на денотативне (інтелектуальне, логіко-семантичне) та
конотативне (емотивне, модально-семантичне), що є ще одним підтвердженням афективно-когнітивного
характеру впевненості [Карневська 1985: 37]. Денотативне значення відображає відношення мовця до змісту
висловлення (впевненість/невпевненість), а конотативне значення – відношення мовця до слухача
(категоричність/некатегоричність). Підкреслюючи ключовий характер категорії модальності в емоційно
забарвленому повідомленні, вчений Л.Р. Зіндер, у свою чергу, виокремлює у кожному комунікативному акті
денотативний (те, про що йде мова) та конотативний (відношення “мовець-повідомлення”) аспекти, не
вивчаючи їх у світлі дихотомії впевненості/невпевненості та категоричності/некатегоричності [Зиндер 1979:
269]. Потрібно відзначити ведучу роль просодії в організації усного мовлення з модально-емоційним
забарвленням. Власне просодичні значення, які виділяють у сфері модальності, представлені логіко-
модальними (інтелективними) і експресивно-оцінними значеннями [Ковалев 2008: 128]. Лінгвіст Р.К. Потапова
провела експеримент, у результаті якого аудитори номінували кожну емоційно забарвлену фразу суто з опорою
на просодію. Було виокремлено такі характеристики усних зразків впевненого мовлення: категоричність,
емоційний підйом, хороший настрій, спокій [Потапова 1998].
Враховуючи тісний зв‟язок категорій впевненості та категоричності (категорична впевненість,
некатегорична впевненість), варто детальніше зупинитися на аналізі просодичних засобів вираження
суб‟єктивно-модальних значень категоричності / некатегоричності. Після проведення дослідження на матеріалі
наукових текстів філологічного характеру, було виявлено, що фрази з достатнім рівнем впевненості
(суб‟єктивно-модальне значення категоричності) характеризуються середніми показниками діапазону, гучності,
темпу мовлення. У фразах такого типу ненаголошені ініціальні склади вимовляються рівним або висхідним
тоном на середньому тональному рівні, передтермінальна, термінальна та заядерна ділянки – низхідним тоном
середнього діапазону [Бровченко 2006: 189]. Низхідний рух термінального тону, відзначеного низьким та
високим тональним початком, є характерним для категоричних висловлень [Антипова 1985: 9]. А от у
драматичних творах модальне значення категоричності передається таким комплексом просодичних засобів:
середнім / високим тональним рівнем, середнім діапазоном, низхідним/висхідно-низхідним рухом тону в
термінальній частині, середньою/підвищеною гучністю, середнім/швидким темпом мовлення. У політичній
риториці поняття категоричності та впевненості також, інколи, є синонімічними. Так, синтагма \Yes,| he is a \nice
/president – the |very best |politician in the \country|| оформлена рівною високою шкалою вузького діапазону, яка
надає висловленню категоричного впевненого характеру.
Поняття впевненості вивчається у контексті суб‟єктивної модальності. Нижче наведено ряд
конституентів мікрополя “ступінь впевненості”, розташованих у порядку зниження інтенсивності ознаки, на
основі якого Т.М. Корольовою був проведений акустичний аналіз: непохитно, переконано, твердо,
категорично, впевнено, оцінююче, ймовірно, сумніваючись, коливаючись [Королева 1989: 67]. Проаналізувавши
кількість релевантних ознак, які співпадали, авторка зробила висновок, що власне оцінне значення “ступінь
впевненості” характеризується стабільністю інтонаційних маркерів, що є гарною передумовою для створення
інваріанту впевненого мовлення. Варто зазначити, що хоча в англійській мові нетиповим є використання
ізольованих мовних або немовних засобів репрезентації модальних значень, досить часто саме інтонаційні
характеристики компенсують відсутність актуалізаторів на інших мовних рівнях у певному відрізку
політичного дискурсу. Так, при вираженні суб‟єктивної модальності питома частка ізольованих інтонаційних
засобів становить 14,3%, лексико-граматичних – 25%, а комплексне використання інтонаційних та лексико-
граматичних – 42,8% від загальної кількості засобів, що є найвищими показниками відповідно [Королева 1989:
129]. Якщо лексико-граматичні та просодичні засоби, що передають значення суб‟єктивної модальності, є
протилежно направленими, головна роль у декодуванні інформації належатиме інтонаційним засобам, а отже,
саме вони ідентифікуватимуть оратора як впевненого/невпевненого. З іншого боку, інтонаційні кореляти
схильні до обернено пропорційної трансформації за умови поступової зміни семантичних одиниць
функціонально-семантичного поля: чим більшою кількістю диференційних сем відрізняються компоненти
градуального ряду “ступінь впевненості”, тим менше співпадінь релевантних акустичних ознак буде у них
виявлено. Отже, модальність висловлювання може забезпечуватися або завдяки автономній реалізації одного
мовного засобу, або – комплексної дії різнорівневих мовних засобів, що й притаманно політичному дискурсу.
Для успішної реалізації політичного дискурсу, фонетичні засоби, які є притаманними для впевненого мовлення,
є невід‟ємною частиною його просодичної організації.
Зупинимось у цьому контексті на значенні окремих просодичних засобів на позначення впевненості. Такі
компоненти інтонації, як напрям мелодики, мелодійний рівень та мелодійний діапазон, є, на думку
П. Ладефогеда, ключовими у експлікації психоемоційного стану мовця [Ladefoged 1982: 231]. Для вираження
впевненості / невпевненості у собі та у істинності своїх суджень політики послуговуються простими (низхідна,
висхідна) та складними (низхідно-висхідна, висхідно-низхідна) тональними конфігураціями. У висловленні
He‘s not a ^coward.||(1) |He is a \hero!|| мовець впевнений у правильності висловленого ним захоплення своїм
політичним соратником, що підкреслюється висхідно-спадною конфігурацією термінального тону. А оскільки Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

155
впевненість, зокрема, вивчається у сфері модальності, то особливості руху тону у промові політика відіграють
неабияку роль у визначенні впевненого/невпевненого характеру промови. Впевненість мовця в правильності
своєї оцінки певної ситуації декодується завдяки середньо-зниженому тональному рівневі початку спадного
термінального тону [Красовська 2009: 158]. Рішучість та переконаність мовця у своїй правоті відображається у
мовленні низьким спадним термінальним тоном [Бровченко 2006: 189; Ковалев 2008: 128; Jassem 1983: 462].
Наказове речення, сказане низьким висхідним тоном, звучатиме впевнено та переконливо. Тональний інтервал
у взаємодії зі спадним ядерним тоном, завершення якого реалізується в середньо-зниженій зоні, підкреслює
впевнений характер висловлення. Впевненість й усвідомлення мовцем своєї винятковості декодуються саме
завдяки середньо-зниженому тональному рівневі початку висловлення на позначення тріумфу [Красовська
2009: 106]. У свою чергу, у висловленні I‘ll be \quite |ready by to|morrow /morning||, ступінчаста висхідна шкала з
низькою передшкалою є виразником стану самовпевненості мовця. Висота тону корелює з висотою жестів: чим
вищий рівень тону, тим вище підніматимуться руки оратора при жестикуляції.
Варто зазначити, що для просодії невпевненого мовлення є притаманним зниження тонального рівня,
звуження тонального діапазону, сповільнення темпу мовлення [Поплавская 1995: 29; Jones 2008: 19]. Разом з
тим, невпевненість мовця, який радіє й водночас розмірковує над перевагами і недоліками майбутньої цікавої
справи, That would be →wonderful! декодується саме за рахунок низького висхідного передтакту, низького
(інколи, високого) спадного ядерного тону на фоні зниженої гучності й сповільненого темпу [Красовська 2009:
118]. Інтонаційно, суб‟єктивно-модальне значення невпевненості передається низхідно-висхідним, рівним
ядерним тоном низького тонального регістру або висхідним тоном високого/низького тонального регістру
[Антипова 1985: 39, 137; Бровченко 2006: 189; Королева 1989: 109; Jassem 1983: 463]. Диз‟юнктивні запитання,
типу He is a knowledgeable politician, is he not?, які вимовляються з низхідно-висхідною тональною
конфігурацією, можуть виражати сумнів та невпевненість мовця у сказаному. Повільний темп у взаємодії з
пролонгацією наголошених голосних у семантично найважливіших словах та паузацією надають фразі дещо
невпевненого звучання. Наприклад, у висловленні Our |President is a |smart \person!||, внутрішньосинтагменна
пауза на стику передтакту й такту сигналізує про невпевненість мовця у доречності висловлення.
У своїх багаточисленних працях з просодії впевненості у спонтанному мовленні, дослідниця Х. Пон-
Беррі зробила спробу звузити межі пошуків, визначаючи невпевненість не цілого висловлення, а конкретного
елементу (слова, фрази), який надає усьому реченню невпевненого звучання. Комп‟ютерна програма (Linear
Regression Model), проаналізувавши аудіо запис рандомних висловлень англійською мовою, з точністю до 91%
виявляє конкретну фразу, яка знижує рівень впевненості висловлення, за умови якщо аналізувалися лексико-
граматичні та просодичні компоненти фрази, і з точністю 67%, якщо предметом аналізу була лише просодія
висловлень [Pon-Barry (a) 2009: 1581]. Такі результати досліду ще раз доводять, що просодія відіграє ключову
роль у визначенні впевненості/невпевненості у мовленні, оскільки на її долю припадає близько 2/3 усіх
вербальних маркерів, які визначають характер мовлення як впевнений.
Емоції гніву та страху, які є представниками найвищого та найнижчого рівнів негативної впевненості
відповідно, є крайніми точками градуальної опозиції, яка відображає флуктуації руху основного тону. Для
емоції страху з позитивною модально-емоційною конотацією притаманний швидкий темп мовлення, високий
ступінь гучності та високий рівень вузького тонального діапазону (з тенденцією до розширення), а з
негативною конотацією – повільний темп, низький рівень гучності та високий рівень вузького тонального
діапазону [Копосов 2004: 130]. Емоція страху з негативною модально-емоційною конотацією за своєю
природою є наближеною до психоемоційного стану невпевненості.
Роль наголосу у впевненому характері політичної промови не може бути применшена. Так, фразовий
наголос висвітлює фокуси експресії мовця, що дозволяє слухачеві виявити суб‟єктивно-модальну установку
оратора, який передає повідомлення, а виділяючий наголос (акцент) здатний виражати суб‟єктивно-модальні
відтінки смислу промови [Алексієвець 2002: 39]. Емфатичний наголос, у свою чергу, дозволяє мовцеві показати
своє відношення до змісту повідомлення, а його розташування обумовлюється контекстом і не є конкретно
визначеним [Бровченко 2006: 21]. Емфатична маркованість смислового центру фрази, який промовляється з
максимальною гучністю, є ознакою переконаності автора в істинності та необхідності висловлення, і може
супроводжуватися специфічними невербальними сигналами [Корлыханова 2000: 34; Красовська 2009: 47] . Так,
у висловленні I didn‘t \expect |you will be ↑so \happy|| емфатичний наголос на інтенсифікаторі ↑so є
інформативно значущим, оскільки підкреслює впевненість мовця в істинності сказаного.
Підвищення та пониження гучності мовлення політиками є семантично релевантним явищем. Варто
зазначити, що для передачі позитивних емоцій та психоемоційних станів характерним є підвищення гучності
мовлення [Jones 2008: 20]. Гучніше вимовляння певної частини дискурсу, зокрема, може свідчити про високий
рівень впевненості мовця у собі та у істинності своїх слів [Алексієвець 2002: 40; Crystal 1997: 169]. Численні
експериментальні дослідження підтверджують той факт, що зміни гучності у бік збільшення передають
рішучість і впевненість політичних ораторів у правдивості та необхідності сказаного [Калита 2001: 124]. Для
професійних політиків характерною є підвищена гучність мовлення.
Вивчення темпу та особливостей його функціонального навантаження є однією з актуальних проблем
сучасної лінгвістики. Темпові контрасти, як відмінність у швидкості протікання мовлення у часі, експлікують ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

156
різноманітні функції усного висловлення. Саме темпоральні характеристики мовлення (паузація, тривалість
мовлення, темп) є найхарактернішими ознаками впевненості / невпевненості для цільової аудиторії
(перцептивна впевненість) [Pon-Barry 2008: 76]. Зростання темпу мовлення відбувається, в основному, завдяки
скороченню довжини ненаголошених складів, у той час як тривалість вимовляння наголошених складів
залишається незмінною. Уповільнення темпу вимовляння інформативних центрів висловлення It‘s a war fought
with diplomacy, by the investigations of law enforcement, by gathering intelligence and by cutting of the terrorist‘s
money (3,1 сл/сек при середньому темпі 2,7 сл/сек) дозволяє не лише привернути увагу слухачів, а й передати
певний ступінь впевненості і підкреслити раціональність дій уряду [Красильникова 2005: 111]. Класифікуючи
темпові контрасти, вчені вирізняють дуже повільний (lentissimo), повільний (lento), нормальний (moderato),
швидкий (allegro) та дуже швидкий (allegrissimo) темп [Златоустова 1997: 334]. Існує точка зору, що невпевнені
у собі люди прагнуть озвучити свою думку швидше, щоб не займати багато часу, оскільки вони не зовсім
переконані у її правильності і важливості [Красильникова 2005: 111]. Проте уповільнений темп (ленто)
мовлення теж може сигналізувати про невпевненість мовця у собі [Алексієвець 2002: 41]. Темп мовлення
політиків корелює з невербальними рухами: повільним рухам голови відповідатимуть фрази, а швидким рухам
зап‟ястя – склади або, навіть, окремі звуки.
Для вираження емоційних відтінків мовлення особливе значення має тембр. Тембр, як специфічне
забарвлення голосу, традиційно асоціюється з проявами психо-емоційного стану комунікантів і тісно
пов‟язаний з мімікою. Акустичним корелятом тембру є спектральна характеристика звуків [Зиндер 1979: 278].
Відомо, що для вираження позитивних емоцій звуки вимовляються у високочастотному спектрі, а для
вираження негативних – у низькочастотному [Светозарова 1982: 55]. Оскільки впевненість належить до
позитивних психоемоційних станів, то промова впевненого політика, ймовірно, звучатиме у високочастотному
спектрі. Намагаючись описати тембр у рамках лінгвістики і створити класифікацію його типів, дослідник
Л.К. Цеплітіс виділяє емоційно-вольовий тембр, який ми відносимо до характеристик впевненого
мовлення [Цеплитис 1974: 144]. Політикові, який має неприємний тембр голосу, складніше отримати
прихильність аудиторії.
При порівнянні комплексу просодичних характеристик впевненого та невпевненого мовлення, одні
параметри будуть ведучими для його диференціації (релевантними), а інші – неведучими (нерелевантними).
Підсумовуючи усе вищесказане, можна зробити висновок, що такі просодичні компоненти, як мелодика
(напрям мелодики, мелодійний рівень, мелодійний діапазон), наголос, гучність та темп мовлення, є ведучими
для розрізнення впевненого та невпевненого мовлення. При глибшому аналізі розглянутих аспектів неважко
усвідомити той факт, що їх сукупність і становить, у кінцевому результаті, всебічний опис явищ та засобів, які
маркують впевнене мовлення політиків.
Висновки та перспективи. Розглянуті та проаналізовані вище основні теоретичні положення і
результати експериментальних праць з проблем опису дихотомії “впевненість/невпевненість” у сучасному
англомовному політичному дискурсі підтверджують необхідність глибшого експериментального дослідження
специфіки їх інтонаційної організації, а також доцільність обґрунтування теоретичних передумов шкали оцінок
рівня впевненості конкретних політичних промов, які ми вивчаємо. Наведений вище огляд стану проблеми
просодичної організації впевнених висловлень підтверджує той факт, що лінгвістичною наукою накопичено
достатньо знання, яке, в обсязі започаткованої нами праці, дозволяє, відповідно до її мети, здійснити перехід до
комплексного дослідження просодичних характеристик впевненого мовлення американських політиків.

Література
Алексієвець 2002: Алексієвєць, О.М. Просодичні засоби інтенсифікації висловлень сучасного
англійського мовлення : монографія [Текст] / Оксана Миколаївна Алексієвєць. – Тернопіль : Економічна думка,
2002. – 200 с.
Антипова, Каневская 1985: Антипова, Е.Я. Пособие по англ. интонации : учеб. пособие для студентов
пед. ин-тов и фак. иностр. яз. [на англ. яз.] [Текст] / Е. Я. Антипова, С. Л. Каневская, Г. А. Пигулевская. – [2-е
изд., дораб.]. – М. : Просвещение, 1985. – 224 с.
Бровченко, Корольова 2006: Бровченко, Т.О. Фонетика англійської мови (контрастивний аналіз
англійської та української вимови) : підручник [Текст] / Т. О. Бровченко, Т. М. Корольова. – 2-ге вид., перероб.
та доп. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. – 300 с.
Зиндер 1979: Зиндер, Л.Р. Общая фонетика : учеб. пособие [Текст] / Л. Р. Зиндер. – 2-е изд., перераб. и
доп. – М. : Высш. школа, 1979. – 312 с.
Златоустова 1997: Златоустова, Л.В. Общая и прикладная фонетика : учеб. пособие [Текст] /
Л. В. Златоустова, Р. К. Потапова, В. В. Потапов, В. Н. Трунин-Донской. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Изд-во
МГУ, 1997 – 416 с.
Калита 2001: Калита, А.А. Фонетичні засоби актуалізації смислу англійського емоційного
висловлювання : монографія [Текст] / А. А. Калита. – К. : Видавничий центр КДЛУ, 2001. – 351 с.
Ковалев 2008: Ковалев, Ю.В. Прагматическая функция интонации в публичной политической речи : дис.
… доктора филол. наук : 10.02.01 [Текст] / Юрий Владимирович Ковалев. – М., 2008. – 271 c. Розділ VІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

157
Копосов 2004: Копосов, Я.В. Лингвистические корреляты эмоционального состояния “страх” в русской и
английской речи: формирование базы данных : дис. … канд. филол. наук : 10.02.21 [Текст] / Ян Владимирович
Копосов. – М., 2004. – 214 с.
Корлыханова 2000: Корлыханова, Е.Л. Взаимодействие просодических и кинесических средств в
выражении эмоциональных значений радости, гнева, удивления в сценической речи (на материале английского
языка) : дис. … канд. филол. наук : 10.02.04 [Текст] / Елена Леонидовна Корлыханова. – М., 2000. – 172 с.
Королева 1989: Королева, Т.М. Интонация модальности в звучащей речи [Текст] / Т. М. Королева. – К.,
Одесса : Высшая школа, 1989. – 147 с.
Красильникова 2005: Красильникова, Е.М. Просодическая реализация функции воздействия в текстах
информационного и ораторского стилей : дис. … канд. филол. наук : 10.02.04 [Текст] / Елена Михайловна
Красильникова. – Волгоград, 2005. – 182 c.
Красовська 2009: Красовська, І.В. Лінгвокогнітивні особливості просодичного оформлення англійських
висловлень на позначення позитивних емоцій (експериментально-фонетичне дослідження) : дис. … канд. філол.
наук : 10.02.04 [Текст] / Інна Валеріївна Красовська. – К., 2009. – 262 с.
Поплавская 1995: Поплавская, Т.В. Речевой ритм в синхронии и диахронии [Текст] / Т. В. Поплавская. –
Мн. : МГЛУ, 1995. – 49 с.
Потапова 1998: Потапова, Р.К. Коннотативная паралингвистика [Текст] / Р. К. Потапова. – М. : Триада,
1998. – 70 с.
Руденко 2010: Руденко, О.В. Просодичні засоби вираження суб‟єктивної модальності в американському
та українському телеінтерв‟ю : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.17
“Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство” [Текст] / О. В. Руденко. – К., 2010. – 19 с.
Светозарова 1982: Светозарова, Н.Д. Интонационная система русского языка [Текст] /
Н. Д. Светозарова. – Л. : Изд-во Ленинград. гос. ун-та, 1982. – 175 с.
Системные характеристики 1985: Системные характеристики устной и письменной речи : сб. научных
статей [Текст] / Отв. ред. А. В. Зубов. – Минск : Минский гос. пед. ин-т иностр. яз., 1985. – 236 с.
Цеплитис 1974: Цеплитис, Л.К. Анализ речевой интонации [Текст] / Л. К. Цеплитис. – Рига : Изд-во
“Зинатне”, 1974. – 270 с.
Crystal 1997: Crystal, D. The Cambridge Encyclopedia of Language [Техt] / David Crystal. – Cambridge :
Cambridge University Press, 1997. – 480 pр.
Jassem 1983: Jassem, W. The Phonology of Modern English [Техt] / Wiktor Jassem. – Warszawa : Panstwowe
Wydawnictwo Naukowe, 1983. – 768 pр.
Jones 2008: Jones, B. The Prosody of Uncertainty for Spoken Dialogue Intelligent Tutoring System : Master‟s
Project [Electron resource] / B. Jones. – 2008. – Paper 95. – Address of access : scholarworks.sjsu.edu/etd_projects/95.
Kendon 1997: Kendon, A. Gesture [Техt] / Adam Kendon // Annual Review of Anthropology. – 1997. – № 26. –
Pр. 109-128.
Ladefoged 1982: Ladefoged, P. A Course in Phonetics [Техt] / Peter Ladefoged. – New York, Chicago, San
Francisco, Atlanta : Harcourt Brace Jovanovich, Inc., 1982. – 300 pр.
Pon-Barry 2009 (a): Pon-Barry, H. Identifying uncertain words within an utterance via prosodic features [Техt] /
H. Pon-Barry, S. Shieber // Proceedings of Interspeech. – 2009. – Pр. 1579-1582.
Pon-Barry 2008: Pon-Barry, H. Prosodic manifestations of confidence and uncertainty in spoken language
[Техt] / H. Pon-Barry // Proceedings of Interspeech. – 2008. – Pр. 74-77.
Pon-Barry 2009 (b): Pon-Barry, H. The importance of sub-utterance prosody in predicting level of certainty
[Техt] / H. Pon-Barry, S. Shieber // Proceedings of NAACL HLT. – 2009. – Pр. 105-108.
Roach 2009: Roach, P. English Phonetics and Phonology: Practical Course [Техt] / Peter Roach. – 4-th ed. –
Cambridge : Cambridge University Press, 2009. – 244 pр.

Исследование посвящено выделению и описанию просодических характеристик уверенной публичной
речи политиков. Предложено дефиницию понятия ―просодия‖, подчеркнуто ее тесную взаимосвязь с другими
языковыми уровнями при передаче смыслового потенциала уверенного высказывания, описано ключевые
функции просодии. Определен арсенал релевантных просодических компонентов, которые присущи уверенной
публичной речи.
Ключевые слова: просодия, публичная речь, категория субьективной модальности, эмфатическая
маркованность, синтагма.

The article focuses on the outline and description of prosodic characteristics of public political speech that is
qualified as confident. The definition of the notion ―prosody‖ is provided, its close connection with other language
levels in the transfer of confident speech is underlined, and key prosody functions are described. A set of relevant
prosodic components that characterize confident public speech is defined.
Keywords: prosody, public speech, subjective modality category, emphatic characteristic, syntagm.
Надійшла до редакції 11 листопада 2011 року.