Стаття присвячена проблемам збирання мовного матеріалу родинних обрядів Поділля. Описано основні
труднощі, що стосуються не тільки фактичного збирання мовного матеріалу, а й встановлення моделі
родинних обрядів за допомогою спеціально складеної програми-питальника. У статті зазначається складність
обрядового тексту, який ілюструє характер мислення людини, розвиток культури етносу.
Ключові слова: етнолінгвістика, діалект, говір, обряд, обрядова лексика.

Етнолінгвістика – напрям у мовознавстві, що орієнтує дослідника розглядати зв‟язки мови і духовної
культури, мови і народного менталітету, мови і народної творчості, їх взаємозв‟язку і різних видів їх
кореспонденції [Толстой 1999: 40-41]. В основі етнолінгвістичного підходу до вивчення культурних явищ є
розгляд усякої конкретної реалізації моделі світу як тексту, вивчення мовних елементів культурного явища
поряд із співвідносними немовними семіотичними його елементами – акціональними, реалемними,
агентивними, локативними, темпоральними та ін. [Толстой 1983: 183-189].
Предметом етнолінгвістики є з‟ясування етимології явищ духовної культури [Толстой 1983: 183-189;
Гриценко 2000: 164]. Зрозуміло, що у такому плані необхідно вивчати географічне поширення певних
культурних явищ, дій, а також те, яким чином ці явища варіюються у просторі. Етимологію явищ духовної
культури неможливо вивчати без урахування розвитку психології, філософії, ментальності певного етносу, а
також культури і мови. Мова є найважливішою формою спілкування людини. Через мову передається не тільки
будь-яка словесна інформація, не тільки „система звукових символів, а й характер мислення, норми поведінки”
[Толстой 1999: 42-43]. Тому мова розглядається як модель світу людини [Толстой 1983: 183-189], як цілісний
культурний текст, що сформований з вербальних і невербальних одиниць, які мають свої особливості.
Вивчення такого культурного тексту дозволяє прослідкувати історію й еволюцію культури народу, віднайти
первісні, давні слова, що є важливими при вибудуванні різних рівнів життя людини. Культурний текст можна
співвіднести з лінгвістичним. Як і останній, він сформований з масиву невербальних і вербальних знакових
одиниць, об‟єднаних за законами своєрідного синтаксису смисловими і формальними зв‟язками у співвідносні з
фразами культурно-інформаційні відрізки, вибудувані в лінійній послідовності і композиційно об‟єднані
спільною тематичною і сюжетною установкою. Одиницями вищих рівнів культурного тексту (зокрема обряду),
вичленовуваними як тематична й структурна цілісність, є: обрядовий акт у сукупності всіх невербальних і
вербальних засобів вираження, що може бути співвіднесений з фразою лінгвального тексту, елемент обряду
(або звичай чи ритуал), частина (або етап) обряду, які умовно можна співвіднести з абзацами, главами,
розділами мовного тексту [Конобродська 2003: 33-34]. Але перед тим, як вивчати текст, його необхідно зібрати,
зафіксувати і систематизувати.
Збирання мовного матеріалу з етнолінгвістики досить складна і кропітка справа. Отже, мета
пропонованої статті – розглянути проблеми, що виникають під час збирання мовного матеріалу, на прикладі
лексики родинних обрядів Поділля. Досягнення поставленої мети передбачає розв‟язання таких завдань:
1) з‟ясувати специфіку налагодження психологічного контакту експлоратора з інформатором; 2) окреслити
проблему встановлення моделі обряду – основи для складання програми-питальника; 3) установити значення
транскрибованих текстів для дослідження мовних особливостей родинних обрядів Поділля.
Вивчення живої народної мови – говорів – є важливою проблемою сучасного українського мовознавства.
На особливу увагу заслуговує спеціальна лексика, що відбиває різноманітні зміни у живому мовленні носіїв
говірок. Досі докладно не вивчено в українському мовознавстві лексику родинних обрядів Поділля, лише
поодинокі праці етнографів висвітлюють у деякій мірі різні обряди, не беручи до уваги цілісність обрядів як
життєвої необхідності (К. Шейковський, Ф. Рибський, Н. Дучинський, С. Долинський та ін.). Цим зумовлена
актуальність нашого дослідження.
Поділля як ареал – це особливе природно-географічне утворення з яскравими відмінностями у
народному мовленні на півночі, півдні, сході й заході. На сьогодні є актуальним у вивченні Поділля
дослідження родинних обрядів у нерозривному зв‟язку їх із життям, мовою. Дослідження не повинно
обмежуватися вивченням текстів у плані мовного багатства, тому що обрядовий текст надзвичайно складний,
він охоплює не тільки мовну площину – у створенні інформації беруть участь і немовні засоби, які представлені
різними способами: дія, предмет, учасник дії, час дії, місце проведення дії, правила проведення. Важливо й те,
що структура обрядів, історія виникнення, розвиток кожного обряду може бути різним у різних регіонах.
Під час збирання лексики родинних обрядів на Поділлі виникало багато проблем, серед яких
встановлення психологічного контакту з інформатором – найлегша. Незважаючи на те, що відшукати
© Жвава О.А., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

196
інформатора було легко, записати матеріал виявлялося не так просто. Справа в тім, що часто інформатор
намагається прикрасити свою розповідь не цікавими давніми розповідями (а в експлоратора на меті пошук
дійсно цінних мовних зворотів), а навпаки, деталями, які він вважає „гарними”. У таких випадках губляться
цінні слова – замінюються на русизми, або ті, що чуються з телевізорів, радіо. Перед інтерв‟ю потрібно
попросити інформатора робити акцент під час розмови саме на те, як виконуються ті чи інші обряди, дії саме в
їхньому селі, як це робилося раніше, що у теперішній час вважається правильним, а що ні. Важливими у такій
ситуації будуть питання про особисте життя інформатора, про що й розповідається краще. Наприклад, у
с. Пісочна Городоцького району Хмельницької області на питання „Коли посилають старостів до дівчини?
Чому?” була така відповідь: //у чиет|вер на|веч‘ір чие ў |пйатниец‘у // ц‘і дн‘і шчие|тайуц‘а шча|слеивеимеи//.
Частіше інформатори мають уявлення, коли і який обряд повинен відбуватися, а от пояснення чому саме так –
вловити важко. Так, дійсно, розглядаючи народні повір‟я, пов‟язані з календарем, зрозуміло, що п‟ятниця –
день, сприятливий у коханні, цього дня найкраще свататись, справляти заручини тощо. Народжених у п‟ятницю
чекає щасливе сімейне життя [Ковальчук 1994: 72]. Але цікавою є не просто фіксація факту, а пояснення з
давніх-давен: //у цеǐ ден‘ |нав‘іт‘ свеи|н‘а за|сватайец‘а// (9)1. У цій відповіді простежується людська сутність:
бажання робити важливі справи без будь-яких труднощів, перешкод, бажання отримати щось просто так, а не
внаслідок великих зусиль.
Проблемою у вивченні родинних обрядів є встановлення моделі обряду. Адже від цього залежить
загальне будування моделі життя людей певного регіону. На основі моделі обряду формується питальник, за
допомогою якого фіксуються мовні дані. Якщо дослідникові вдалося встановити модель обряду, то можна
встановити, на основі якої реальності виникло те чи інше поняття. Яке поняття нове у даній культурі, яке є
старим, яке нашарування виникло під час адаптації мовних одиниць до будь-якої культури. Також важливим є
те, що у моделі обряду фіксуються дії, що є нормою поведінки учасників даного обряду, тобто сутність
обряду – це встановлена людська мораль. Наприклад, правила поведінки мають велике значення під час
вагітності жінки на території усієї України. На Поділлі зафіксовані такі норми: у с‘ва|та не |можна вйа|зате /
бо ĭа|зек пре|шейут чие шос‘ з|робец‘а де|тен‘і (20, 19, 17); у с‘ва|та не |можна вйа|зате / бо де|тена
за|плутайец‘а (20, 19, 17); у с‘ва|та не |можна |шити / вйа|зате / бо йа|зек пре|шейут чие шос‘ з|робец‘а де|тен‘і
(20, 19, 17); у с‘ва|та не |можна |шете / бо шос‘ де|тен‘і над|р‘іжут (26, 27, 24); не |можна наст|рашетес‘а (6-
9, 12, 16-20, 1, 3); не |можна л‘і|петие / шпару|ватие / бо де|тен‘і |оч‘і за|л‘іпеи (4); не |можна ст|рашетес‘а бо
знак бу|де (4); не |можна з‘|в‘ір‘іў обра|жатие (7); не |можна ко|та ко|патие (15); не |можна з‘|в‘ір‘іў мац‘катие
/ бо де|тена воло|хатойу |буде (6-9, 12, 16, 18, 26, 27, 24, 1, 3, 13, 15); не |можна на |похорон ĭте (7); не |можна
в‘ідв‘ідуватие по|к‘ііниех |родиеч‘іў на |цвентар‘і (7); шнур|ке (різні мотузки) не |можна пере|ходете (18); |через
ш|ворку (мотузок чи ланцюг) не |можна периесту|пати шо ко|рову приеў|йазуйут (23, 28, 29); у св‘а|то не
|можна |го•лку / |ножиц‘і б|рати (23, 28, 29); не |можна пере|ступатеи |через моту|зок чие лан|цуг бо де|тена
|буде за|путана (26, 27, 24); не |можна пери|ходети моуту|зок чие •лан|цуг (21-23, 28-31), не |можна ĭте ĭак тре
в‘ід|ра не|сут / бо тре|духова (хворі легені будуть) де|тена бу|де (24-27). Якщо хтось відступає від правильного
виконання обряду, то часто така людина (може бути і родина) стає аморальною.
У народі вважають, що після смерті добру людину чекає вічне життя, а злу – довічні муки у пеклі. Таким
чином можна зрозуміти, чому про покійника говорять тільки хороше: //шоб гос|под‘ по|чуў і ўз‘аў доу |себе ў
раǐ / а неи |пекло // (9). Усі ці приклади підтверджують те, що на Поділлі існують особливі рівні у культурному
житті людини, ставлення до яких надзвичайно важливе, тому що вони відповідають за майбутнє людини,
родини, народу.
Після встановлення архітектоніки обряду, необхідно скласти програму-питальник. Діалектолог повинен
усвідомити, що зібраний матеріал цікавий не тільки з погляду лексичного чи фонетичного дослідження, а й з
етнографічного. Тому у програмі-питальнику повинні бути питання, що фіксують і лексичний (наприклад: Як
називається молода неодружена дівчина? Яку назву має невдале сватання?), і етнографічний матеріал
(наприклад: Що означає перерізати хліб на сватанні? Як його ріжуть? Чому? Що символізує випита горілка?). Є
питання, що мають декілька відповідей, а є такі, що не мають відповіді. Номінація залишається вибірковою,
тільки типологічні назви отримують назву. Наприклад, на питання „Як називається обряд одруження та
святкування цієї події за звичаєм?” зафіксовано такі варіанти відповідей: в‘іс‘і|л‘а / в‘іс‘і|л‘:а / в‘і|с‘іл‘а /
веис‘і|л‘:а / в‘іс‘і|л‘е / в‘і|с‘іл‘е; с|вад‘ба / с|ваĭба / с|ват‘ба (див. к. №2). Лексема весілля та її варіанти поширена
в усіх українських говорах [АУМ І, 472; 155 І, к. №31; 9 І, 51; 253: 25], та в інших слов‟янських мовах [ЕСУМ І,
362-363; 331 І, 394; 322 IV, 181-182]. Назва походить від псл. *veselьje „веселощі‟ (<*veselь „веселий‟), але у
значенні весілля як обряд одруження відомо з II пол. XV ст. [ЕСУМ І, 363]. Лексема с|вад‘ба, с|ваĭба є менш
поширеною у досліджуваному регіоні. Етимологи вказують на походження *svatьba із псл. *svatba „родичання,
сватання; домовляння про весілля‟ (<псл. *svatiti(sȩ) *svatati(sȩ) „просити руки‟ [ЕСУМ V, 186].
Враховуючи отримані результати, можна говорити про різні моделі життя кожного індивідуума. Часто
інформатор повідомляє про те, що у даному населеному пункті не використовується якийсь обряд. Наприклад,
зараз у селах немає баби-повитухи, а є така жінка, що займається знахарством. Для дослідника це є проблемою

1
Див. карту № 1. Розділ ІХ. ЕТНОЛІНГВІСТИКА ТА ОНОМАСТИКА: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

197
у тому плані, що обряди використовуються нерівномірно. Якщо складається така ситуація, то важко виявити
архаїчні слова, які яскраво ілюструють характер мислення носіїв говірки і учасників обрядів. Наприклад, у
с. Голенищево перший день весілля проводиться у молодої, а у деяких родинах с. Пісочна – у молодого (шоб
доч|ка доу|дому неи повеир|нулас‘а). Раніше сватання і заручини проводилися як різні обряди, зараз ці обряди
об‟єднуються в один – сватання. Програма-питальник тоді варіюється в залежності від використання чи
невикористання елементів обряду.
Дослідження мовних особливостей родинних обрядів Поділля неможливе тільки на основі матеріалу
програми-питальника, тому що ряд лексем буде пропущений. У цьому випадку велике значення має
транскрибований текст, що записується під час експедицій. Такі тексти виходять за межі джерела мовної
інформації, вони є цінними не лише для філологів, а й для етнолінгвістів, етнографів, істориків та ін. Багато
дослідників здавна усвідомлювало особливу евристичну цінність текстів, додаючи до своїх описових
діалектологічних праць зразки зв‟язних текстів, окремі вирази, фольклор із досліджуваної місцевості
(В. Гнатюк, І. Верхратський, І. Панькевич, О. Горбач, В. Ващенко та ін.). Діалектні тексти значною мірою
компенсують неповноту свідчень описових та лінгвогеографічних праць. Вони відтворюють не лише окремі
звуки, словоформи, а й послідовність розгортання тексту як цілості у мовленнєвому потоці, відбивають такі
особливості спонтанного мовлення діалектоносіїв, яких не фіксують (чи засвідчують лише зрідка) писемні
(недіалектні) тексти. Важливим є те, що діалектні тексти засвідчують наявність певних універсальних ознак
текстотворення, які так само виявляються і в писемних недіалектних текстах. Вони також творять
індивідуальне обличчя говірки, хоча в описових працях найчастіше зневиразнені, а при лінгвістичному
картографуванні практично не враховуються. Тому для відтворення говірки як функціонуючої системи
необхідним є залучення до аналізу значних за обсягами діалектних текстів, фіксація максимально
інформативних текстів, за допомогою яких можна було б відтворити не лише власне мовний образ говірки, а й
життя діалектоносіїв – картини побуту, фрагменти традиційної культури, вірування, обряди, особливості
світосприйняття людини [Гриценко 1996: 8-10]. Ось, наприклад, на питання: Як називається процес запрошення
гостей на весілля? отримано такі відповіді: зап|росиение / зап|росене / зап|росение /зап|росини / зап|рошен‘а;
п|росе на в‘іс‘і|л‘а / п|рос‘а / п|рос‘ат на в‘іс‘і|л‘а / в‘і|с‘іл‘а / п|рос‘ат на в‘іс‘і|л‘а / в‘і|с‘іл‘а / п|рос‘а / п|рос‘ат
на в‘іс‘і|л‘а / п|рос‘ат на в‘і|с‘іл‘а / п|росе на вес‘і|л:‘а; зап|рошуйут‘ на вес‘і|л:‘а / зап|рошуйут на вес‘і|л:‘а /
зап|рошуйут / зап|рошуйе (молодий чи молода); про|сетеи на в‘іс‘і|л‘е / в‘і|с‘іл‘е / про|сетеи на в‘іс‘і|л‘а /
в‘і|с‘іл‘а ; да|йут‘ зап|рошен‘а / да|йут зап|рошен‘а (див. карту № 3). Цей етап чітко не визначений у часі, бо
запрошення гостей може відбуватися за 1-2 тижні до весілля (часто у будь-який день), та упродовж тижня до
вінкоплетин. Назва запросини (варіанти та похідні) походять від псл. prositi „просити” [ЕСУМ ІV: 601-602].
Розповіді про народження нового – чи то родини, чи то людини – супроводжуються радістю і піднесеною
емоційністю, тоді як про поховальний обряд інформатори говорять тихим голосом, часто пошепки. Це
зумовлене тим, що людина точно не знає, що відбувається після смерті, потойбічний світ є загадкою (за
свідченням інформаторів). Часто інформатори повідомляли, що про чиюсь смерть вони дізнавалися через різні
прикмети, сни. Прикмети виникають на основі незрозумілого та приміченого людиною впродовж життя. Часто
їх важко пояснити. Наприклад, незрозуміло, чому саме свербіння носа вказує на появу покійника у селі. У
народі більше розповсюджена прикмета, що якщо свербить ніс, то скоро буде нагода випити алкогольних
напоїв, або можуть „надавати по носі” (побити). Незрозуміло, як ці прикмети пов‟язані у подільських говірках.
Прикмета, що пов‟язана із совою, пояснюється тим, що люди вважають її дивною істотою, сатанинською, бо
літає вночі (а саме вночі, за віруваннями інформаторів, сила злих сил примножується), страшно кричить (звідси
поєднання страху перед смертю і криком птаха). Образ хати у снах інформатори пов‟язують із родиною, тому
цілком прозорі вірування людей у сни, де хата персоніфікується і є показником життя роду, сім‟ї.
Родинні обряди послідовні, вони будуються у певному порядку. Наприклад, родильні обряди будуються
таким чином: передпологові обряди – правила поведінки жінки, що сприяють нормальному розвитку вагітності
і нормальному самопочуттю; власне пологові обряди – прихід баби-повитухи, допомога баби-повитухи під час
пологів, прийняття дитини, відсікання пуповини, перше купання дитини, проведення охоронних засобів від
різних злих сил; післяпологові обряди – відвідування породіллі, вибір імені дитини, вибір кумів, церковне
хрещення, гостина з приводу церковного хрещення, калачини (сороковий день після народження дитини –
святкується дуже рідко або відбувається на хрестинах), пострижини. В основу складання програми-питальника
необхідно брати інваріантний опис обрядів, які є об‟єктом дослідження. Питання пропонуються у тому
порядку, у якому відбуваються обрядодії. Якщо під час опитування інформатора з‟ясувалося, що програмою не
зафіксовано якусь дію, ритуал, то такі питання необхідно додати. За допомогою питальника матеріал
паспортизується. Наприклад, фрагмент програми, що стосується народження дитини:
1. Як жінка розуміє, що вагітна?
2. Як говорить про вагітність чоловікові та батькам?
3. Як називають вагітну жінку?
4. Як називається безплідна жінка?
5. Як називається багатодітна жінка?
6. Як називають вагітну жінку, яка не має чоловіка?
7. Як називають дитину, яка народжується без батька? ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

198
8. Які є прикмети, пов‟язані із народженням дитини без батька?
9. Яку роботу забороняється робити вагітній жінці і чому?
10. Яких правил потрібно дотримуватися вагітній жінці?
11. Що заборонялося робити вагітній жінці, щоб пологи не були важкими?
12. Що робили, щоб пологи були легкими?
13. Які приказки і повір‟я, пов‟язані із вагітною жінкою?
14. Як називають жінку, яка от-от має народити?
15. Як називають жінку під час пологів або відразу після пологів?
16. Як називають процес переймів під час пологів?
17. Як називають процес народження дитини?
18. Як називають час, коли жінка народжує дитину?
19. Хто приймає пологи?
20. Як відбувається запрошування того, хто приймає пологи?
21. Які є прикмети, пов‟язані з пологами?
22. Як називають жінку, яка приймає дитину, допомагає при пологах?
23. Яка жінка могла бути повитухою?
24. Коли приходила повитуха?
25. З чим приходила повитуха приймати пологи?
26. Які дії виконувала повитуха в кімнаті, з чим вони пов‟язані?
27. Що промовляла повитуха, приймаючи дитину?
28. З чим пов‟язані примовляння повитухи?
29. Які обряди виконувалися під час народження дівчинки?
30. Що промовляли, коли народжувалася дівчинка?
31. Що промовляли, коли відсікали пуповину дівчинці?
32. Які обряди виконувалися під час народження хлопчика?
33. Що промовляли, коли народжувався хлопчик?
34. Що промовляли, коли відсікали пуповину хлопчикові?
35. Чим перев‟язували пуповину?
36. Які існують прикмети, пов‟язані з пуповиною?
37. Як називається немовля, грудна дитина?
38. Як потрібно поводитися з дитиною протягом першого року? Яких правил (оберегів) потрібно
дотримуватися?
Величезну допомогу під час збирання лексики будь-якого регіону надають зафіксовані фонетичною
транскрипцією мовні матеріали різних дослідників. Поділля раніше недостатньо вивчали як регіон, де є багатий
матеріал для вивчення культури і життя людини через посередництво мови. Тому, на жаль, у дослідника
Поділля не має можливості вивчати тексти, записані фонетичною транскрипцією, які передають особливості
мовної культури і поведінки в родинних обрядах. Але є велика кількість етнографічних праць, що становлять
теж певну цінність для філолога (М.В. Симашкевич, Ф. Рибський, С. Долинський, Ю.Й. Сіцінський,
С. Руданський та ін). У монографіях В. Борисенко аналізуються родинні звичаї та обряди, пропонується
класифікація весільних обрядів за територією поширення, а також сценарії весільних обрядів. Такі вчені, як
Г. Лозко, М. Глушко, Т. Гонтар вивчають історію сімейних обрядів та звичаїв.
Отже, вивчення обрядової термінології дозволяє прослідкувати історію і еволюцію культури будь-якого
ареалу. Складність полягає не тільки у побудуванні обрядового тексту, визначенні важливих життєвих позицій,
а й у тому, як розрізнити простий текст і систему, за якою живе, без якої не існує той чи інший індивід, соціум.
Залежно від історії розвитку етносу розвивається його культура, свідомість і духовність кожного з
представників народу. Все це представлено у мові. Необхідно виявити якнайбільше слів, що зафіксовані на
одну реалію, і тільки тоді можна прослідкувати за еволюцією мови у певному регіоні. На сучасному етапі
розвитку українського народу основною метою є збереження мовного багатства, традицій, культури, досвіду
народу, які відіграють величезну роль у формуванні та зміцненні суспільства, розвитку творчих здібностей
людини, гармонізують її життя. Перспективу подальших наукових розвідок вбачаємо у складанні програми-
питальника на основі інваріантних описів родинних обрядів, що уможливить створення в майбутньому
комплексного етнолінгвістичного портрета Поділля.

Література
АУМ 1984-2001: Атлас української мови : [В 3-х томах] [Текст]. – Т. 1. – К., 1984. – 495 с. ; Т. 2. – К.,
1988. – 520 с. ; Т. 3. – К., 2001. – 856 с.
ЕСУМ 1982-2007: Етимологічний словник української мови : [У 7 т.] [Текст] / [ред. О.С. Мельничук] ;
НАН України ; Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. – Т. 1-5. – К. : Наукова думка, 1982-2007. – (Серія
„Словники України”).
Гриценко 1996: Гриценко, П.Ю. Тексти як джерело дослідження чорнобильських говірок [Текст] /
П. Ю. Гриценко // Говірки Чорнобильської зони. – К., 1996. – 358 с. Розділ ІХ. ЕТНОЛІНГВІСТИКА ТА ОНОМАСТИКА: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

199
Гриценко 2000: Гриценко, П.Ю. Етнолінгвістика [Текст] / П. Ю. Гриценко // Українська мова.
Енциклопедія. – К., 2000. – С. 178-179.
Ковальчук 1994: Ковальчук, О.В. Українське народознавство [Текст] / О. В. Ковальчук. – К., 1994. –
176 с.
Конобродська 2003: Конобродська, В. Курсова і дипломна роботи з етнолінгвістики [Текст] : Навчальний
посібник / В. Л. Конобродська. – Житомир, 2003. – С. 33-34.
Толстой 1983: Толстой, Н.И. О предмете этнолингвистики и ее роли в изучении языка и этноса [Текст] /
Н. И. Толстой // Ареальные исследования в языкознании и этнографии. Язык и этнос. – Ленинград : Наука,
1983. – С. 181-190. – Библиогр. в конце ст.
Толстой 1999: Толстой, Н.И. Неравномерность развития звеньев языковой и мифологической системы в
этнолингвистическом аспекте [Текст] / Н. И. Толстой // Очерки по славянскому языкознанию. – Т. 3. – Москва,
1999. – С. 40-41. – Библиогр. в конце ст.

Статья посвящена проблемам собирания языкового материала семейных обрядов Подолья. Описаны
основные трудности, которые касаются не только фактического сбора языкового материала, но и
установления модели семейных обрядов с помощью специально составленного опросника. В статье
подчеркивается сложность обрядового текста, который иллюстрирует характер мышления человека,
развитие культуры этноса.
Ключевые слова: этнолингвистика, диалект, говор, обряд, обрядовая лексика.
Розділ ІХ. ЕТНОЛІНГВІСТИКА ТА ОНОМАСТИКА: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

201
The article is devoted to the problems of collection of linguistic material for family ceremonies of Podillya. Basic
difficulties, which touch not only actual collection of linguistic material but also establishment of model of family
ceremonies by means the specially developed program, are described. In the article the complication of ceremonial text
which illustrates the character of thought of man is marked, and development of culture of ethnos.
Keywords: ethnolinguistics, dialect, ceremony, ceremonial vocabulary.
Надійшла до редакції 22 листопада 2011 року.