У статті досліджується одна з актуальних проблем поетонімології – функціонування антропоетонімів
у художньому тексті (на матеріалі оповідань і новел В. Підмогильного). Розглянуто і проаналізовано
структуру антропоетонімів оповідань і новел, визначено їхні функції, виявлено своєрідність ономастичного
письма автора.
Ключові слова: андронім, антропоетонім, безонімна номінація,дериват, патронім, поетонім,
поетонімологія.

Дослідження функціонування антропоетонімів у мові художнього тексту (далі ХТ) – дуже велика і
складна тема і є однією з актуальних проблем поетонімології. Глибше й детальніше розуміння тексту
неможливе без аналізу поетонімів, вивчення яких є складовою частиною дослідження творчості письменника,
особливостей його ідіостилю. Багато зі створених авторами власних імен (далі ВІ) перетворюються на своєрідні
акумулятори змісту, набувають великої художньої та узагальнюючої сили.
Сьогодні дослідженню піддаються особливості антропоніміконів окремих письменників, проводиться
зіставний аналіз антропонімних полів різних митців (Бартєнєва В., Жайворонок Н., Крупеньова Т., Мельник М.,
Шотова-Ніколенко Г. та ін.) [Мельник 1999; Крупеньова 2001; Шотова-Ніколенко 2006], виявляються спільні
риси у способах номінації творів певного жанру (Апоненко І., Волоскова С., Волкова Л., Дякова Т.,
Єгоршина Т., Калинюк О., Карпенко О., Петрачкова І. та ін.). Загальні закономірності, багатогранність і
вагомість антропоетонімів у ХТ розкрили Альтман М., Белей Л., Калінкін В., Карпенко М., Карпенко Ю.,
Кухаренко В., Михайлов В., Суперанська О. [Белей 2002; Калінкін 1999; Карпенко М. 1970; Карпенко Ю. 1986;
Кухаренко 1984; Суперанська 1973] та інші вчені. Найпоширенішим способом аналізу ВІ є структурний аналіз,
оскільки саме через форму та структуру виявляються головні характеристики поетонім.
Одна з найколоритніших постатей української літератури не тільки 20-х років, але й усього ХХ ст. –
Валер’ян Підмогильний – була повернута в українську літературу на початку 90-х років. Спадщина
письменника активно досліджується як українськими авторами, так і літературознавцями з діаспори
(Забужко О., Ковальчук О., Мельник В., Мовчан Р., Павличко С., Шерех Ю., Шевчук В. та ін.) [Забужко 2001;
Мельник 1999; Мовчан 2000; Павличко 2003; Шевчук 2003; Шерех 2003]. Усі ці розвідки мають виключно
літературознавчу спрямованість. Мова творів письменника, а особливо структура й склад антропоетонімів –
ядра поетонімосфери ХТ – ще не була об‟єктом дослідження, що й обумовило актуальність нашої роботи.
Метою її став аналіз структури й функцій антропоетонімів малої прози Валер‟яна Підмогильного.
Матеріалом для нашої статті стали антропоетоніми новел та оповідань «Гайдамаки», «Ваня»,
«Повстанці», «Комуніст», «Іван Босий», «Історія пані Ївги», «Син», які були написані протягом 1918-1923
років. Номінаційна система цих творів нараховує 66 антропоетонімів.
Антропоетоніми є частиною словника ХТ письменника, тісно пов‟язані з концепцією твору і персонажів,
манерою розповіді. Автор добирає ці поетоніми відповідно до тематики та ідейної глибини новел та оповідань,
відтворюючи реальний антропонімікон Катеринославщини та Київщини початку ХХ ст.
Валер’ян Підмогильний продовжував традиції класичної літератури, яка свою поетику будувала на увазі
до людини, а виявлення в людині добра і зла вважала одним із проблемних важелів. Його ваблять переважно
буденні ситуації (моменти існування), але не цурається він і прямого опису колізій громадянської війни з усією
складністю тогочасної боротьби, часів голодомору. Письменник дивиться на події очима учня гімназії,
сільського парубка («Гайдамаки», «Ваня», «Повстанці», «Комуніст», «Син»). Оповідання «Іван Босий» можна
назвати класичним зразком екзистенціалізму. А у новелі “Історія пані Ївги” виведено постать інтелігентки, чию
душу мучить провина за колись сите життя.
© Усова О.О., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

202
Склад антропоетонімів новел і оповідань В. Підмогильного не відрізняється різноманітністю, але їх
структура відповідає усталеній традиції іменування тогочасного мовного простору, уживаються
антропоетоніми за законами ХТ, узгоджуються з сюжетом оповідання й концепцією кожного твору. За
кількістю антропоетонімів твори неоднорідні, так, в оповіданні «Син» маємо 26 антропоформ, в оповіданнях
«Іван Босий» і «Комуніст» тільки по дві.
Обираючи ім‟я для персонажа, автор прагне ідентифікувати, а іноді й охарактеризувати його. Серед
антропоетонімів кількісно переважають одночленні іменування (52), значно менше використовуються
двочленні моделі (14), наявна і безонімна номінація (5). Вибір моделі йменування залежить від віку,
соціального статусу, ставлення до персонажа автора та інших дійових осіб. Вживання двочленного
антропоетоніма найчастіше несе певну характеристику, тоді як одночленна виконує номінативну, і тільки іноді
характеристичну функцію.
Серед антропоетонімів досліджених новел та оповідань ми виявили 7 моделей іменування персонажів:
 одночленні: імена (Андрій, Василь, Серьога, Ваня, Митька, Юхим, Олесь, Олекса, Степан, Гриць,
Пилип, Тимош, Іван, Ївга, Ганна, Настя, Марійка); прізвища (Безрукавий, Босий, Васюренко, Влодченко,
Дудник,Задума, Книш, Левада, Островський, Стельмах); андроніми (Васюриха, Кандзюбиха, Павлиха,
Петриха);
 двочленні: ім‟я + прізвище (Олекса Стельмах, Омелько Гарнага, Марк Чмуль, Прокіп Лісовий, Грицько
Островський, Тиміш Удовенко, Степан Безрукавий, Олекса Корнійчук, Ївга Нарчевська); ім‟я + прізвисько (Іван
Босий); ім‟я + по батькові (Андрій Петрович, Андрій Степанович); патронім + ім‟я (Грицаєнків Юрко).
Паралельно з антропоетонімами зустрічається і безонімна номінація (тільки в оповіданнях «Комуніст» та
«Іван Босий»): начміліції, міліціонер, «комсотні», Жид, Сіоніст. Ці персонажі з‟являються наприкінці оповіді і
є уособленням смерті («Іван Босий»), або проходять крізь неї для доповнення, підсилення характеристики
головного персонажа («Комуніст»).
Називаючи персонажів, письменник прагне дібрати ім‟я, яке б однозначно ідентифікувало,
характеризувало й оцінювало. Створюючи інтелектуально-психологічну прозу, В. Підмогильний спирається на
систему реального сільського іменника, оскільки реалістичний твір вимагає від письменника максимального
скорочення відстані між зображуваною і оточуючою дійсністю. Письменник мало уваги приділяє формі та
етимології антропоетоніма. Більшість персонажів його оповідань мають тільки одну форму імені (оповідання
«Ваня», «Іван Босий», «Повстанці», «Гайдамака») або дві – і найчастіше це ім‟я + прізвище та власне ім‟я. Як
правило, письменник, обираючи дві форми іменування для дійової особи, першою подає двочленну (ім‟я та
прізвище), ніби знайомить нас с персонажем, а потім постійно називає персонажа на ім‟я або прізвище: «З
1905 року, коли селяни вбили в маєтковi її чоловiка, панi Ївга Нарчевська перебралась до мiста»; «Панi Ївга
покинула маєток i оселилась в мiстi»; «Тим часом, як Грицько Островський, «помкомсотні» і секретар
«комосередка» щойно розбитого червоного полку, мав виходити…»; «Сей спогад здався Островському таким
кумедним, що він мало не зареготав» (В. Підмогильний).
Валер‟ян Підмогильний дотримується народної традиції у виборі структури найменування своїх
персонажів. Так, для дітей, молоді, селян він обирає традиційні формули: ім‟я(як повне, так і гіпокористику чи
демінутив): «Ввійшов Грицько, дванадцятилітній хлопчисько, що був ординарцем у начальника штабу»;
«Вертаючись додому, Ваня зустрів одного з товаришів – Митьку, котрого він не любив. Митя весело
зареготав i підстрибнув на своїй коняці…»; «В його заворушилася думка, що сестра Марійка хоч клуночок
принесе йому того зерна… Та ні, що там надіятись! Не така вона, не такий Олекса, щоб дати!»
(В. Підмогильний); прізвища: «Ой, не питай, хлопче! — стонав Безрукавий, розминаючи ноги та руки.»;
«Васюренко зліз із платформи, заваленої залізняком, і почав обтрушуватися.» (В. Підмогильний); ім‟я і
прізвище : «Тільки тепер він побачив аж у кутку коло станції свого шуряка, Олексу Корнійчука…»; «Он Тиміш
Удовенко, що пана вигонив був та з червоною хусткою через груди ходив, про свободу кричав — тепер собі до
комерції взявся, по хліб їздить…» (В. Підмогильний). На думку Михайлова В., у ВІ, які використовуються в ХТ,
засобами виразності є, як і в побутовому мовленні, різноманітні суфікси оцінки. Прямим призначенням їх є і
вираз різних суб‟єктивних моральних і емоційних оцінок персонажа автором або іншими персонажами
(Ваничка, Митька, Марічка, Юрко) [Михайлов 2008: 41].
В оповіданнях В. Підмогильного зустрічаються андроніми (утворені за допомогою суфікса -их-) які
позначають заміжніх немолодих жінок (Кандзюбиха, Васюриха, Петриха, Павлиха). Суфікс -их- є
найпоширенішим засобом творення андронімів, загальноукраїнським типом іменування заміжніх жінок.
Використовуючись виключно у побутово-розмовному стилі, андроніми сприймаються як стилістично
забарвлені, а, отже, є виразниками фольклорного колориту. Підсилює фольклорний колорит і вживання
двочленної формули патронім + ім‟я, такої ж властивої для народного іменника (Грицаєнків Юрко). Термін
«патронім» ми вживаємо за «Словарем русской ономастической терминологии» Подольської Н., де автор пише:
«ПАТРОНИМ – (патронимическое имя) – Дериват от имени или прозвища отца: прозвище, прозвание, фамилия
от прозвища отца…» [Подольська 1988: 108]. Отже, патронім Грицаєнків є дериватом від прізвища Грицаєнко й
утворений патронімічним суфіксом -ів-. Розділ ІХ. ЕТНОЛІНГВІСТИКА ТА ОНОМАСТИКА: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

203
Двочленна форма іменування ім‟я + по батькові, двічі вжита а оповіданнях В. Підмогильного дозволяє
судити про статус персонажа [Михайлов 2008: 42]. З повагою називає автор і гімназисти старого вчителя: «Всі
учні підводяться й кажуть гуртом:
— Шанування й поважання глибокої старості дідуневі Андрію Петровичу, що прослужив сорок сім і
три роки»; скаржаться на свого поміщика селяни: «Дуже нас Андрiй Степанович у шори взяв»
(В. Підмогильний).
Головний персонаж однойменного оповідання Іван Босий, поіменований, як ми вже говорили, за
традиційною моделлю: ім‟я + прізвисько, і протягом оповіді тільки двічі замінюється одночленним
антропоетонімом Босий. Оповідання є зразком екзистенціалізму, а отже можна сказати, що ім‟я персонажа
вибране невипадково. Іван Босий закинутий у вир ірраціонального, недоступного розумові буття, шукає в
ньому свою сутність. Ці шукання викликають жах, відчай, відчуття трагедії буття. Ім‟я Іван тут можна
розглядати як конотонім зі значенням «Вообще русский человек; с собирательным значеним – „русский народ‟»
[Отін 2006: 166], а, оскільки, екзистенціалізм був надзвичайно поширений у 20-ті роки ХХ ст., то можна
вважати, що ім‟я Іван може позначати будь-яку людину, яка знаходилася під впливом ідей цієї течії.
Підтвердження цьому знаходимо і в тексті: «Часом одного дня його зустрівано в різних місцях, часто на
десятки верстов оддалік. Почало здаватись, що він не один, а що їх – багато» (В. Підмогильний). Прізвисько
Босий теж має певне емоційне навантаження як характеристична ознака персонажа, що ніби завершує образ
апостола: «Він несподівано з’являвся в степу на шляху, чи вийшовши з-за могили, чи випроставшися в яру,
високий, кремезний; без покриття, в лахміттях, що покривали його загрубіле тіло й груди, порослі густим
волоссям, босоніж;..» (В. Підмогильний).
У новелі «Пані Ївга» В. Підмогильний змалював постать інтелігентки Ївги Нарчевської, яка мучиться
провиною перед простим народом. Конфлікт її душі підкріплюється й іменуванням персонажа, тим
протиріччям, у якому знаходиться народний варіант імені Євгенія – Ївга та прізвище з суфіксом -ськ-ий, «який
до 1917 року вказував на соціальну значущість, шляхетне походження» [Михайлов 2008:40].
Отже, проаналізувавши оповідання і новели Валер‟яна Підмогильного можна сказати, що автор
використовує ВІ відповідно до свого задуму, творчого методу, до конкретних ідейно-художніх завдань у тому
чи іншому творі. На використанні імені лежить печатка певної епохи, літературного напряму, відбивається
вплив світосприйняття, позиції письменника.
Основним джерелом антропонімічної системи творів письменника є реальний іменник українського села,
і автор активно використовує його. Типові для сільського середовища найменування передають колорит живої
української народної мови і в основному виконують номінативну функцію називання особи, а також
характеристичну, яка вказує на авторське ставлення і ставлення до персонажа інших дійових осіб, дає побічну
характеристику персонажа.
Комплексне дослідження поетонімосфери художніх творів є ще одним кроком до глибшого розуміння
творчості письменника. Наша стаття присвячена вивченню ядра поетонімосфери – антропонімів, але для
загального уявлення про особливості ономастичного письма В. Підмогильного цього недостатньо. Поза нашою
увагою залишилися топонімні та інші поетоніми, своєрідністьїхньої структури, функцій,з‟ясування залежності
форми поетоніма від жанру твору – цьому ми присвятимо наступні наші розвідки.

Література
Белей 2002: Белей, Л.О. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблема теорії та історії
[Текст] / О. Л. Белей. – Ужгород. – 2002. – 176 с. – Бібліогр. : с.170-172.
Бойко 2003: Бойко, Ю. «Невеличка драма» В. Підмогильного на тлі дійсності 20-х років [Текст] // Досвід
кохання і критика чистого розуму : Валер’ян Підмогильний : тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд.
О. Галета. – К. : Факт, 2003. – С. 313-331. – Бібліогр. : с. 331.
Забужко 2001: Забужко, О. Філософія і культурна притомність нації [Текст] // О. Забужко
Хроніки від Фортінбраса. – К. : Факт, 2001. – С.136-148. – Бібліогр. : с. 148.
Калінкін 1999: Калинкин, В.М. Поэтика онима [Текст] / В. М. Калинкин. – Донецк, 1999. – 409 с. –
Бібліогр. : с. 395-409.
Карпенко 1978: Карпенко, М.В. Ономастика в художественной литературе [Текст] / М. В. Карпенко //
Ономастика : Проблемы и методы : Сборник обзоров. – М., 1978. – С. 169-188. – Бібліогр. : с. 188.
Карпенко Ю. 1986: Карпенко, Ю.А. Специфика имени собственного в художественной литературе
[Текст] / Ю. А. Карпенко // Onomastica. – 1986. – Т. 31. – С. 5-22. – Бібліогр. : с. 22.
Ковальчук 1997: Ковальчук, О. «Ідеологізоване тіло як фактор буття» [Текст] / О. Ковальчук // Слово і
час. – 1997. – № 7-8. – С. 198-200. – Бібліогр. : с. 200.
Крупеньова 2001: Крупеньова, Т.І. Ономастика драматичних творів Лесі Українки : автореф. дис. …
канд. філол. наук : 10.02.01 [Текст] / Т. І. Крупеньова. – ОНУ – Одеса, 2001. – 112 с.
Кухаренко 1984: Кухаренко, В.А. Имя заглавного персонажа в целом художественном тексте [Текст] /
В. А. Кухаренко // Русская ономастика. – Одесса : ОГУ, 1984. – С.109-118. – Бібліогр. : с. 118. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

204
Михайлов 2008: Антология поэтонимологической мысли [Текст] / отв. ред. Е. С. Отин ; ост. подгот.
текста В. М. Калинкин ; коммент., указатели М. В. Буевская и др. – Донецк : Юго-Восток, 2008. – Т. 1., 418 с. –
ISBN 978-966-374-441-4
Мовчан 2000: Мовчан, Р. Проза В. Підмогильного. Доля. Людина. Стиль [Текст] / Р. Мовчан //
Дивослово. – 2000. – № 1. – С. 15-24. – Бібліогр. : с. 24.
Отин 2006: Отин, Е.С. Словарь коннотативных собственных имен [Текст] / Е. С. Отин. – М. : ООО «А
Темп», 2006. – 440 с. – ISBN5-9900358-3-7
Павличко 2003: Павличко, С. Інтелектуальна проза Петрова й Підмогильного [Текст] // Досвід кохання і
критика чистого розуму : Валер’ян Підмогильний : тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. – К. :
Факт, 2003. – С. 367-383. – Бібліогр. : с. 383.
Подольська 1988: Подольская, Н.В. Словарь русской ономастической терминологии [Текст] /
Н. В. Подольская. – М. : «Наука», 1988. – 215 с.
Суперанская 1973: Суперанская, А.В. Общая теорія шимени собственного [Текст] / А. В. Суперанская. –
Москва : Наука, 1973. – 365 с. – Бібліогр. : с. 356-365.
Шевчук 2003: Шевчук, В. Екзистенціальна проза Валер’яна Підмогильного [Текст] / В. Шевчук // Досвід
кохання і критика чистого розуму : Валер’ян Підмогильний : тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд.
О. Галета. – К. : Факт, 2003. – С. 353-367. – Бібліогр. : с. 367.
Шерех 2003: Шерех, Ю. Білок і його забурення [Текст] // Досвід кохання і критика чистого розуму :
Валер’ян Підмогильний : тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. – К. : Факт, 2003. – С. 331-341. –
Бібліогр. : с. 341.
Шотова-Ніколаєнко 2006: Шотова-Ніколаєнко, Г.В. Онімний простір романів Ю. І. Яновського : автореф.
дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 [Текст] / Г. В. Шотова-Ніколаєнко. – ОДУ – Одеса, 2006. – 21 с.

Використані джерела
Підмогильний 1989: Підмогильний, В. Місто : Роман, оповідання [Текст] / Упоряд. Р. Мовчан та
В. Шевчука. – К. : Молодь, 1989. – 448 с.
Підмогильний 1991: Підмогильний, В.П. Місто : роман та оповідання [Текст]. – К. : Веселка, 1991. –
351 с.
Підмогильний 2003: Підмогильний, В. Листи з Соловків // Досвід кохання і критика чистого розуму :
Валер’ян Підмогильний : тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. – К. : Факт 2003. – 427 с.

В статье исследуется одна из актуальных проблем поэтонимологии – функционирование
антропоэтонимов в художественном тексте (на материале рассказов и новелл В. Пидмогильного).
Рассмотрена и проанализирована структура антропоэтонимов рассказов и новелл, определены их функции,
виявлено своеобразие ономастического письма автора.
Ключевые слова: андроним, антропоэтоним, безонимная номинация, дериват, патроним, поэтоним,
поэтонимология.

Article explores one of the actual problems of poetonimology, in particular operation of antropoetonims in art
text (based on short stories and novels of V. Pidmogyl′nyi). The structure of the antropoetonims in short stories and
novels have been reviewed and discussed, their functions have been defined, and identity of onomastic author`s writing
has been determined.
Keywords: andronim, antropoetonim, onimless nomination, derivative, patronim, poetonim, poetonimology.
Надійшла до редакції 14 листопада 2011 року.