У статті розглянуто особливості творення відмінкових форм множини іменників середн. р. в
церковнослов‘янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст., проведено порівняльний аналіз цих форм із
відповідними у старослов‘янській мові та українській XVI – XVII ст.
Ключові слова: відмінкова форма, іменники середн. р., давні основи іменників, церковнослов‘янська мова.
Система відмінкових форм множини іменників в українській мові (як і в інших слов‟янських) протягом
свого існування зазнала суттєвих змін, які відбувалися переважно в результаті дії тенденції до уніфікації й
витворення єдиної множинної відмінкової парадигми. Основні етапи цих змін уже охарактеризовані в
спеціальній науковій літературі [Бевзенко 1960: 75-93; Самійленко 1964: 91-162; ІУМ Морфологія 1978: 74-128
і ін.]. Проте, актуальною на сьогодні залишається проблема впливу живої української мови на творення форм
множини іменників середнього роду в церковнослов‟янській мові, що функціонувала на території України.
Адже ця мова використовувалася в Україні протягом століть і взаємодіяла з живою українською мовою.
Особливо посилилася така взаємодія в кінці XVI – XVII ст., коли церковнослов‟янська мова була не тільки
мовою церкви, але й одним із засобів та символів національно-визвольної боротьби [Німчук 1980: 35-44, 90-96;
Русанівський 1985: 137; Чепіга 1995: 286]. За спостереженнями дослідників, на цей час «усі рівні української
літературної мови позначені зростаючим впливом церковнослов‟янської» [Русанівський 1985: 147]. Тому
створення повної картини розвитку української літературної мови неможливе без детального вивчення і
церковнослов‟янської мови української редакції.
У зв‟язку зі сказаним мета пропонованої розвідки – охарактеризувати особливості творення відмінкових
форм множини іменників середн. р. у церковнослов‟янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст.
Поставлена мета передбачає виконання таких конкретних завдань: 1) констатувати наявність у
церковнослов‟янській мові досліджуваного періоду певних форм множини іменників середн. р., 2) з‟ясувати
спільні та відмінні ознаки зафіксованих форм у порівнянні з відповідними у старослов‟янській мові, 3) виявити
можливі результати впливу української мови на творення розглянутих форм. Матеріал для дослідження дібрано
шляхом суцільної вибірки переважно зі стародруків (список джерел див. наприкінці статті). У великих за
обсягом пам‟ятках обстежений не весь текст, а вибірки розміром у 500 повнозначних слів. Із Острозької Біблії
(ОБ) обстежено 100 таких вибірок, із «Книги о постничестві» Василія Великого 1594 р. (ВВ), Тріоді Цвітної
1632 р. (ТрЦв) та Требника 1646 р. (Тр) – по 50.
Розглядаючи особливості творення форм множини іменників середн. р., ми враховували, що ці іменники
належали до давніх відмін з основами на *- , *-j , *-es, *-en та *-ęt. Це дало можливість виявити характерні
риси проаналізованих форм, порівняно з відповідними у старослов‟янській мові, а також в українській.
Називний і знахідний відмінки. У наз. та знах. відмінках множини іменники середн. р. мали здебільшого
давні закінчення -а або -#. Зафіксовано також кілька форм на -ы. Закінчення -а виступало після твердих
приголосних, -# – після м‟яких: лhта тво# не оскuдhютъ ОБ 9 нн (2)1; бh видhти свhтила три
ПКП 52 зв.; в села моавл# ОБ 121 зв.; въ мhста wбитаема# Лим 9 зв.; въ(з)двигнu чада тво# ТрЦв 38; ^
него же исход#тъ вс# мор# ОБ 12 нн (2); Б#хu и ина# … погрhшенї# ТрЦв 8 нн; сї# вс# Кр=mенї#
ПКП 23 нн; знаменї# … б#хu ПКП 89 зв.
Іменники з давньою основою на *-es, характеризуючись у наз. та зн. відмінках традиційним
закінченням -а, могли мати як стару основу (з -єс-), так і нову. Загалом в обстеженому матеріалі кількісно
переважають старі форми (71 вживання із 103-х цієї групи): обрhтоша древеса ОБ 42 (2); словеса … изрече
Лим 13 зв.; приложена сuть и Похвальна# Словеса ПКП 1; ихъ же телеса въ пещерах … лежатъ ПМ 51;
Нб=са да весел#тъс# ТрЦв 379; очеса из(ъ)бодена Лим 45; чудеса дhются ПМ 60. Рідше трапляються й нові
(32 із 103-х уживань): вс# дhла тво# истин(н)а ТрЦв 272; съкрr(л) еси … дhла ПКП 18 зв.; да вид#тъ
ваша добра# дhла ЄвЛ 1644, 11 зв.; да разоритъ домъ, и древа его ОБ 51 зв.; исполн#хuс# еv(г)лскїа слова
1
Після скороченої назви джерела подано номер аркуша або сторінки, звідки взятий приклад. Позначка зв. вказує на зворот
аркуша. Цифра в дужках перед позначенням аркуша в ОБ та ВВ вказує на номер пагінації. Аркуші першої й другої пагінації
спеціально не позначаються. Цифра (2) після номера аркуша в ОБ вказує на праву колонку, ліва спеціально не позначається.
Виносні літери подані в круглих дужках у рядку, таким же способом подаються ъ і ь, позначені в текстах надрядковими
знаками. Цитати з перевидань подаються звичайним шрифтом курсивом.
© Білих О.П., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25
222
ЛМГ 28. При цьому інколи варіанти з новими і старими основами можуть бути представлені в межах однієї
пам‟ятки: вс# дhла и(х) ОБ 61 – Сї# же дhлеса сн=овъ кааFовъ ОБ 61 (2); тhла ихъ … поймеши
ПКП 14 нн – иzволи … Телеса ихъ прославити ПКП 18 нн. У граматиках кінця XVI – початку XVII ст. для
подібних слів рекомендовані як старі, так і нові форми: И(м). Нб=а, и Нб=са ЗизГр 30; Име(н): та# древа …
Вин: та# древа СмГр 90; Име(н): та# словеса … Ви(н): та# словеса СмГр 105. У граматиці Л. Зизанія у
зн. в. подана лише стара форма: в. нб=са ЗизГр 30.
Іменники з давніми основами на *-en і *-ęt в наз. та зн. відмінках мали закінчення -а: имumимъ …
бремена ПКП 49; во оная времена ПМ 59; въ времена сво# ЄвЛ 1644, 74 зв.; прозваша … имена градом(ъ)
ОБ 77 (2); составиша … писмена ПКП 23 нн; Събравrй заблуждша# wвчата Тр 139; Сїи wтрочата …
варваре … мечи своими посhкоша ЛМГ 35.
Крім того, серед проаналізованих форм зн. в. виявлено три утворення (з 206-ти зафіксованих форм зн. в.
з новими основами на тверді приголосні) із закінченням -ы, яке в групі іменників середн. р. почало вживатися
під упливом іменників чол. р. Це закінчення мають форми з різними типами основ: сн=ъ дв=двъ есть по(д)
лhтr ОБ 10 нн; дhлr съдh#(х) Тр 306; не полегшимъ имъ дhлесr ОБ 27. Форми наз. та зн. відмінків
на -ы дослідники зрідка фіксують і в українській літературній мові XVI ст. [Керницький 1967: 75].
Родовий відмінок. У род. в. мн. іменники середн. р. всіх груп мали в усіх випадках нові нульові
закінчення: м#съ имъ дамъ ОБ 66; свои(х) чадъ qсрамис# ТрЦв 54; до ст=rхъ мhстъ ПКП 45 зв.;
прозвашася … поляки – от поль Син 170; болши(х) дарованїй … сподобиша(с) ОБ 3 нн; сuдї# … помrшленїй
ТрЦв 54; библїй много изобрhтохомъ, различнrхъ писменъ ОБ 5 нн; отъ древнихъ временъ ПМ 60; осл#тъ
… п#(т) сw(т) ТрЦв 75.
Іменники з давніми основами на *-es у род. мн. виступали здебільшого (у 53-х випадках із 85-ти
зафіксованих уживань цієї групи) зі старими основами: паче всh(х) древе(с) ПКП 35; ^ нб=съ ТрЦв 378; ^
словесъ его ОБ 96 зв.; ^ очесъ члв=hческихъ ПКП 8 нн; нhсть лhпо … таити чuдесъ Бж=їихъ ПКП 43 зв.
Нові форми таких іменників у проаналізованому матеріалі представлені меншою кількістю вживань (їх 32 із
85-ти): дhл(ъ) свои(х) мздr хоmете лишенr бrти Лим 11; подражанїемъ дhлъ добрrхъ ПКП 42 зв.;
ему зло бысть … наруганія ради святыхъ тhлъ ПМ 50; ^ древъ негниюmихъ ОБ 37 (2); вhтви ^ древъ
ЄвЛ 1644, 71. При цьому інколи, як і в наз. в., в межах однієї пам‟ятки могли виступати однокореневі варіанти
зі старими та новими основами: Заповhда же фараонъ приставникwмъ дhлесъ людъскихъ ОБ 27 –
обраmаета люди мо# ^ дhлъ ихъ ОБ 27; славяне от славных дhлес … имя себh приобрhтоша Син 169 –
славных ради дhл … даде … привилей Син 168; исцhл#юmе страсти … тhлесъ нашихъ Тр 506 – Какw w
въскресенїи тhлъ qмершихъ вhрuеши%? Тр 137. У граматиках Л. Зизанія та М. Смотрицького у род. мн., як і
в інших відмінках, для аналізованої групи слів рекомендовані як старі, так і нові форми: ро(д). нб=ъ, и нб=съ
ЗизГр 30; Ро(д): тhхъ древъ СмГр 90; Ро(д): тhхъ словесъ СмГр 105.
Давальний відмінок. Дав. в. мн. іменники середн. р. утворювали за допомогою закінчень -wмъ, -емъ та
рідше -амъ, -#мъ. Традиційними для цієї форми були закінчення -wмъ, -емъ (для іменників із давніми
основами на *-es, *-en, *-ęt – -емъ) [Вайан 1952: 115, 132; Селищев 1952: 89, 103]. Ці флексії функціонували у
старослов‟янській мові, переважно вони представлені у дав. мн. у церковнослов‟янських пам‟ятках східних
слов‟ян XI – XIII ст. [Нариси 2008: 32, 35, 52]. Збереглися -wмъ, -емъ як показники дав. в. мн. іменників
середн. р. і в церковнослов‟янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст. При цьому -wмъ виступало
після твердих приголосних, -емъ – після м‟яких: обрuчъ колhномъ матерїиномъ ОБ 128; къ … Ребромъ
пристuпи Гн=имъ ТрЦв 346; прїйде кончина лhто(м) ПКП 2 зв.; къ ст=rмъ мhстом(ъ) ПКП 34 нн;
Испросите … wчиmенїе многим(ъ) прегрhшенїемъ ТрЦв 1; въzдасть комuждо по дh#нїемъ его ЄвЛ 1644,
57.
Однією з особливостей розвитку системи множинних форм іменників (зокрема й середн. р.) в українській
та інших східнослов‟янських мовах було поширення закінчень -амъ, -“мъ, первісно характерних лише для
іменників із давніми *-а-, *-jа-основами, на іменники інших груп [Самійленко 1964: 137; Хабургаев 1990: 126-
127]. Хоча перші випадки використання цього закінчення поза межами давньої відміни зафіксовані ще в
східнослов‟янських пам‟ятках XII – XIII ст. [Самійленко 1964: 137; Хабургаев 1990: 126], остаточне витіснення
ним інших показників дав. в. мн. в українській мові дослідники відносять до першої чверті XVIII ст.
[Самійленко 1964: 137]. У XVI – XVII ст. форми дав. мн. іменників середн. р. на -амъ, -“мъ в українській мові
кількісно не переважали, однак, були достатньо поширеними [Керницький 1967: 77]. Очевидно, не без упливу
української мови нові для іменників середн. р. закінчення -амъ, -#мъ почали вживатися і в
церковнослов‟янській мові української редакції. Про це свідчить розглянутий матеріал, у якому форми
іменників середн. р. з -амъ, -#мъ, хоча й представлені невеликою кількістю вживань (11-ма із 43-х виявлених
форм дав. мн.), однак, зафіксовані в більшості обстежених пам‟яток: къ инымъ лукавствамъ ПМ 60; не къ
оружіямъ, … устремишась ПМ 78; “кw придержитс# чреслникъ къ чресламъ мuжа ПКП 36 зв.;
изuмhюmес# сицевrмъ … стр(а)данї#мъ Лим 45; Блг=воли написатис# Блг=овhстї#мъ ЄвЛ 1644, 16 нн;
Ревнuйте … житї#(м) ихъ ПКП 32; жертвu Бл=годh#нї#мъ Сн=а твоегw … приносимъ ПКП 17 нн. Розділ Х. ПРИКЛАДНА ЛІНГВІСТИКА: НАПРЯМИ Й АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
223
Іменники з давньою основою на *-es частіше виступають зі старим закінченням -емъ та старою основою:
разuмhй словесемъ гн=имъ ОБ 7 нн; к(ъ) здравr(м) словесе(м) ВВ 128 зв.; святымъ наругася тhлесемъ
ПМ 73; источи чuдесемъ источникъ Тр 453. Інколи трапляються форми на -wмъ з новою основою:
началницr … бл=гrмъ дhлwмъ ВВ 153 зв.; къ всhмъ дhлwмъ злrмъ Тр 158; воzдати … комuждо по
дhло(м) егw ПКП 30 нн. У ПКП зафіксовано утворення на -амъ зі старою основою: соwбраzно ест(ъ) “вh
телеса(м) нетлЄhннr(м) (бути) ПКП 20 нн.
Іменники з давньою *-en-основою представлені у проаналізованому матеріалі лише із закінченням -емъ:
проzваша по именемъ свои(м) ОБ 77 (2); по племенемъ ваши(м) ОБ 128; не прикасаете(с) бремене(м)
ВВ 130.
У граматиці М. Смотрицького для іменників середн. р. всіх типів рекомендовано лише старі
закінчення -wмъ, -емъ: Да(т): тrмъ знаменїемъ СмГр 139; тrмъ древw(м) СмГр 90; Да(т): тrмъ
словесемъ СмГр 105; Да(т): тrмъ именемъ СмГр 103; Да(т): тrмъ отроч#те(м) СмГр 102. Нові
закінчення, поряд зі старими, представлені в парадигмах іменників у граматиці Л. Зизанія: Д. мwр#мъ, и
море(м) … сп=сєенї#(м), и сп=сенїw(м) ЗизГр 35; Д. нб=сw(м), и нб=сам … отрочатw(м), и отрочата(м) ЗизГр 30;
Дател(ъ). временwмъ ЗизГр 30 зв.
Орудний відмінок. В ор. в. мн. іменники середн. р. найчастіше мали давні закінчення -ы, -и, зрідка -ми,
окремими вживаннями представлене також -#ми.
Закінчення -ы використовувалося після твердих приголосних, -и – після м‟яких: дhйствr
блг=оподобнrми ОБ 14 нн; многоразличнrми коварствr qмориша Лим 45; всhми … чuвствr Тр 507;
тhло, миры благовонными помазавше ПМ 79; qмножи мuки, “кw препитатис# той (вдові) съ чадr
своими ПКП 71; почтh(м) … пhнїи дх=внrми просвhтител# ТрЦв 379; Сими … qвhmанїи qчаше
ПКП 63; мнwгими накаzанїи qвhmеваше ПКП 51 зв.
Закінчення -ми в аналізованій групі представлене невеликою кількістю вживань. У всіх зафіксованих
випадках його мають форми ор. в. іменників на зразок посланїе, писанїе, причому суфікс -їє у формі дав. в. не
представлений: посланьми и писаньми своими … архиеп(с)па … дойдохъ ОБ 5 нн; не писан(ь)ми
просвhmахuс# ЄвЛ 1644, 15 нн; своими исправлен(ь)ми qвhрити ВВ 130 зв.; реченми … Ап(с)лwвъ
ТрЦв 378; кими не растлих(ъ)с# съгрhшен(ъ)ми Тр 308; молящесь съ … въздыханми ПМ 82;
иzбrточествовати бл=годарен(ъ)ми ПКП 8 нн; селеньми … распространишася Син 171. Таке закінчення,
поряд із -и, рекомендоване для різного типу іменників і тогочасними граматиками: Т … сп=се(н)ми, и сп=сенїи
ЗизГр 35; Временr. Времен(ъ)ми ЗизГр 30 зв.; тhми знаменми: и знаменїи СмГр 140. Засвідчене воно і в
старослов‟янській мові у формах без скорочення основ [Вайан 1952: 116].
Закінчення -#ми в ор. в. мн. іменників середн. р., хоча й було рекомендоване в окремих випадках
граматиками Л. Зизанія і М. Смотрицького (т. мwр#ми ЗизГр 35; Тво(р): тhми сердцами, и сердцr СмГр
98), уживалося в церковнослов‟янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст., очевидно, дуже рідко. У
розглянутому матеріалі зафіксовано всього три випадки: пhти молебны … съ слезами и въздыханіями ПМ 53
(тут також въздыханми ПМ 82); животъ твой w нихъ … положеннrй, житї#ми ихъ воzдаемъ ПКП 4 нн;
войсками своими Гору … окрывше Син 180.
Іменники з давніми основами на *-es та *-en в обстежених пам‟ятках в ор. в. мн. мають традиційне
закінчення -ы. При цьому іменники *-es-основ виступають здебільшого зі старою основою: Словесr твоими
Тр 455; Еv(г)ским(и) словесr гл=ат(и) ПКП 24; кuпно съ телесr своими прї(и)мu(т) мzдu ПКП 30 нн; Его
же … житїе … Несторъ … аки qкрашенное по(д)виги и чuдесr, свhдителствuет(ъ) ПКП 42 зв.;
чръвленrми писменr … подписа ТрЦв 170; славяне … разными имены прозвашася Син 169. Нову основу
мають лише форми іменника дhло: болhzненu тhмъ жиzнь твор#хu, … всhми дhлr “же въ пол#х(ъ)
ТрЦв 74; просвhтис# добрrми дhлr ПКП 3.
Місцевий відмінок. У місц. в. мн. іменники серед. р. виступали із
закінченнями -hхъ, -ехъ, -ихъ, -rхъ, -ахъ, -#хъ.
В іменників із давніми основами на *- , *-j споконвічними були закінчення -hхъ (для *- -основ)
та -ихъ (для *-j -основ). Із цими закінченнями форми місц. в. іменників аналізованої групи зафіксовані в
«класичній» старослов‟янській мові [Вайан 1952: 115], а також у старослов‟янській мові східнослов‟янських
пам‟яток XI – XII ст. [Нариси 2008: 32, 35-36]. У розглянутому матеріалі іменники середн. р. з давніми
основами на *- в місц. в. характеризуються варіантними закінченнями -hхъ (зафіксовано 8 випадків його
використання) та -ехъ (15 випадків). Закінчення -ехъ почало вживатися в іменниках середн. р., як припускають
дослідники, в результаті впливу іменників *-ǐ-основ [Бевзенко 1960: 92]: въ морhхъ ОБ 1 (2); на разлhчнhхъ
мhстhхъ ТрЦв 308; в(ъ) селhхъ … бrсть wбилїе ПКП 83 зв.; по трехъ лhтехъ ОБ 87(2); w ст=rхъ
мhсте(х) ПКП 45; на ребре(х) своихъ ПКП 73 зв.; w … чадехъ … мол#(т)с# ПКП 43 зв. Інколи в межах
однієї пам‟ятки (ОБ) трапляються однокореневі форми з обома закінченнями: въ селhхъ ОБ 17 зв. – въ
селехъ ОБ 121 зв. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25
224
Закінченням -ихъ характеризуються, насамперед, іменники із суфіксом -їє (-нїє), а також в окремих
випадках із новими основами на шиплячі: в поморїихъ морскихъ ОБ 11 зв. (2); въ … злостраданїихъ
Лим 45 зв.; w своихъ съгрhшенїихъ Тр 505; не унываимъ … въ искушенїихъ ПМ 65; сл=нце планетr
совокuпл#етъ, въ дhйствїихъ примир#етъ ПКП 28; на сонмиmихъ ЄвЛ 1644, 82. Після m та ц (у ВВ і
ЄвЛ 1644) виступає також -rхъ: пре(д)сhданїа на сонмиmrхъ и цhлованhа на торжиmrхъ ВВ 107 зв.; на
сонмиmrхъ ЄвЛ 1644, 29; на събориmrхъ ЄвЛ 1644, 31; въ ср(д)цrхъ ЄвЛ 1644,25 зв.
Крім того, в аналізованій групі представлені також нові для іменників середн. р. закінчення -ахъ, -#хъ
(38 випадків із 92-х виявлених форм місц. в. іменників *- -, *-j -основ). Ці закінчення, як і закінчення дав. та
ор. відмінків (-амъ, -#мъ, -#ми), почали вживатися в групі іменників середн. р. в результаті впливу іменників
*-а-, *-jа- основ. Найчастіше закінчення -#хъ в обстежених пам‟ятках мають іменники на зразок писанї#е,
нареченїе: в писанї#хъ ОБ 8 нн; w кончанїахъ ГрЛ 40; w нареченї#хъ ГрЛ 179; въ … раzмrшленї#хъ
Тр 255; въ словопрhнїяхъ ПМ 81; в(ъ) сихъ … житї#хъ ПКП 14 нн; на брачныхъ веселіях Син 174.
Трапляються також форми на -#хъ (чи після твердих приголосних на -ахъ) і з іншими новими основами: въ
пол#(х) ТрЦв 74; на … игриmа(х) Лим 32 зв.; на ребрахъ Лим 12 зв.; в(ъ) ср(д)цахъ Тр 255; въ
пристаниmахъ ЄвЛ 1644, 8 нн; на свhтилахъ ПКП 28; на … соборищах Син 175; на сонмищах Син 174. Таке
порівняно широке вживання форм на -ахъ, -#хъ пояснюється, очевидно, впливом тогочасної української мови,
в якій ці утворення і серед іменників середн. р. були в XVI ст. уже доволі частотними [Керницький 1967: 79].
Звертає на себе увагу у зв‟язку з цим те, що в граматиці М. Смотрицького для таких іменників подані форми
місц. мн. лише на -ехъ та -ихъ: w тhхъ сердце(х), и сердцихъ СмГр 98; w тh(х) знаменїе(х): и знаменїи(х)
СмГр 140.
Крім того, серед форм місц. в. мн. іменників *- -основ виявлена (у ВВ) одна на -wхъ: въ инrхъ …
х@до(з)ствwхъ ВВ 9. Такого типу форми дослідники фіксують також і в українських пам‟ятках XVI ст.
[Керницький 1967: 79].
Іменники з давніми основами на *-es частіше (у 47-ми випадках із 54-х виявлених форм місц. в. цієї
групи) характеризуються традиційним закінченням -ехъ та старою основою: въ словесехъ своихъ ОБ 9 нн; w
словесехъ ПКП 26 зв.; имамr храминu … на нб=сехъ ПКП 30 нн; мzда … на нб=сехъ ЄвЛ 1644, 11; въ
чuдесехъ ПКП 87. Зрідка (4 випадки із 54-х) у такого типу формах трапляється -hхъ: радuютс# на нб=сhхъ
ОБ 12 нн (у цій же пам‟ятці: прослав#(т) ^ц=а … иже на нб=сехъ ОБ 13 нн (2); вhнецъ на небесехъ пріятъ
ПМ 80. Інколи (в 6-ти випадках із 54-х) іменники цієї групи (переважно дhло) виступають із новою основою:
въ всhхъ дhле(х) рuкu твоею ОБ 91 зв. (тут же: въ всh(х) дhлесехъ древодhлнrхъ ОБ 42 (2); ^вhтъ w
дhлехъ своихъ Тр 81; Прп(д)бнъ въ всhх(ъ) дhлех(ъ) своих(ъ) ПКП 21 зв.; въ воинских дhлех
упражняшеся Син 172. Кількома уживаннями (3-ма із 54-х) тут також представлене закінчення -ахъ: на своихъ
си телесах(ъ) пострадаша ПКП 16 зв.; повhдаху … о нетлhнныхъ телесахъ ПМ 68; повhдаху о святыхъ
тhлахъ ПМ 50.
Закінченням -ахъ також характеризується іменник із давньою *-ęt-основою: на осл#тахъ бhлrхъ ОБ
111 зв. (2).
Іменники з давніми основами на *-en у місц. мн. могли мати як традиційне закінчення -ехъ, так і
нове -ахъ: по временехъ въстuпаюmихъ ОБ 10 нн; в племенехъ їи=левrхъ ОБ 121; По многих временехъ
ЛМГ 22; въ … именахъ ГрЛ 20; w … именахъ ГрЛ 38.
Кличний відмінок. У кл. в. мн. іменники середн. р. мали ті ж закінчення, що й у наз.:
Порож(д)енї# ЄехЇїд(ъ)нина, како можете добра# гл=ати ЄвЛ 1644, 39 зв.; вhрu ми имhте чада Лим 49 зв.;
чада, врем# … внимати Лим 44 зв.; что чада помrслите ПКП 81 зв.
Таким чином, проведений аналіз свідчить, що при творенні відмінкових форм множини іменники
середн. р. в церковнослов‟янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст. в основному зберігали ті
особливості, які були характерні для них ще у старослов‟янській мові. Разом із тим, тут спостерігаємо й
відмінності (зокрема використання в дав., ор. та місц. відмінках, поряд зі старими, нових закінчень,
відповідно -амъ (-#мъ), -ами (-#ми) та -ахъ (-#хъ), також нові форми іменників *-es-основ). Ці зміни
значною мірою зумовлені впливом української мови.
Зміни в церковнослов‟янській мові могли, очевидно, відбуватися й у результаті дії внутрішніх тенденцій,
незалежно від сторонніх упливів. Тому перспективи подальших наукових розвідок убачаємо в уточненні ролі
української мови в розвитку проаналізованих форм (як і церковнослов‟янської мови української редакції
загалом). Крім того, на увагу в майбутньому заслуговують, на нашу думку, й варіанти різних форм (зокрема й
множини іменників середн. р.) у церковнослов‟янській мові. Проведений аналіз виявив лише кількісні
відмінності між ними. Однак, урахування ширших контекстів, у яких представлені ці варіанти, можливо,
виявить їхні різні стилістичні характеристики.
Література
Бевзенко 1960: Бевзенко, С.П. Історична морфологія української мови (нариси із словозміни та
словотвору) [Текст] / С. П. Бевзенко. – Ужгород : Закарпатське обласне видавництво, 1960. – 416 с. Розділ Х. ПРИКЛАДНА ЛІНГВІСТИКА: НАПРЯМИ Й АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
225
Вайан 1952: Вайан, А. Руководство по старославянскому языку [Текст] / А. Вайан ; перевод с фр.
В. В. Бородич ; под. ред. и с предисл. В. Н. Сидорова. – М. : Издательство иностр. литературы, 1952. – 446 с.
ІУМ Морфологія 1978: Історія української мови. Морфологія [Текст] / С. П. Бевзенко, А. П. Грищенко,
Т. В. Лукінова [та ін.]; В. В. Німчук (відп. ред.) – К. : Наукова думка, 1978. – 539 с.
Керницький 1967: Керницький, І.М. Система словозміни в українській мові. На матеріалах пам‟яток
XVI ст. [Текст] / І. М. Керницький – К. : Наукова думка, 1967. – 288 с.
Нариси 2008: Нариси з морфології старослов‟янської мови східнослов‟янських пам‟яток XI – XIII ст.
[Текст] / Г. П. Арполенко, З. Г. Козирєва, Г. І. Лиса, К. С. Симонова, Г. Х. Щербатюк; В. В. Німчук (відпов.
ред.). – К. : Вид-чий Дім Дмитра Бураго, 2008. – 191 с. – ISBN 978-966-489-015-8.
Німчук 1980: Німчук, В.В. Староукраїнська лексикографія в її зв‟язках з російською та білоруською
[Текст] / В.В. Німчук – К. : Наукова думка, 1980. – 304 с.
Русанівський 1985: Русанівський, В.М. Джерела розвитку східнослов‟янських літературних мов [Текст] /
В.М. Русанівський – К. : Наукова думка, 1985. – 231 с.
Самійленко 1964: Самійленко, С.П. Нариси з історичної морфології української мови. Ч. 1 [Текст] : навч.
посібник для студ. філолог. ф-тів / С. П. Самійленко – К. : Радянська школа, 1964. – 234 с. – Бібліогр. : с. 186-
198.
Селищев 1952: Селищев, А.М. Старославянский язык. В 2 ч. Ч. 2. Тексты. Словарь. Очерки морфологии
[Текст] : учеб. пособие для студентов и аспирантов филолг. ф-тов / А. М. Селищев. – М. : Гос. учебно-пед. изд-
во Мин-ва просв. РСФСР, 1952 – 206 с.
Хабургаев 1999: Хабургаев, Г.А. Очерки исторической морфологии русского языка. Имена [Текст] /
Г. А. Хабургаев. – М. : Изд-во МГУ, 1990. – 296 с. – Библиогр. : с. 285-291. – ISBN 5-211-00861-8.
Чепіга 1995: Чепіга, І. Взаємодія української і церковнослов‟янської мов XVI століття (на матеріалі
перекладів Євангелія) [Текст] / І. Чепіга // НТШ. – т. CCXXIX. – Праці філологічної секції. – Львів, 1995. –
С. 227-288.
Перелік умовних скорочень назв використаних джерел
ВВ – Василій Великий. Книга о постничестві / Василій Великий – Острог : Друкарня Костянтина
Острозького, 1594. – [7], 160, 292, 143, [1] арк.
ГрЛ – Грамматика доброглаголиваго еллинословенскаго “зrка. Совершеннаго искuства осми частей
слова. – Репр. вид. – Львів : друкарня братства, 1591 / О. Горбач. 2-е вид. факс. – Мюнхен : Отто Зангер, 1988. –
816 с. – (Вступ. частина та прим. нім. мовою).
ЄвЛ 1644 – Евангелїон сирhЄчЇъ: Бл=говЄhстїе Бг=дх=веннrхъ евангелистъ – Львів : Друкарня братства,
1644 – [12], 412 арк.
ЗизГр – Зизаній Л. Граматика словенська / Підгот. факс. вид. та дослідження пам‟ятки В.В. Німчука. –
К. : Наукова думка, 1980. – 55 с.
Лим – Лїмонаръ. Сирhчъ, цвhтникъ – Київ : Друкарня Соболя, 1628 – 183 арк.
ЛМГ – ЛhтописецЇъ w перво(м) зачатїи и созданїи ст=а” wбители мн(с)тр# гuсти(н)ского… // Чтенія
въ императорскомъ обществе исторіи и древностей россійскихъ при Московском университете – М. : Въ
Университетской типографии, 1848. – Год третий. – № 8. – С. 1-46.
ОБ – Библїа сирhч книгr ветхаго и новаго завhта – Острог : Друкарня Костянтина Острозького,
1581. – 628 арк.
ПКП – Патерїкъ или wтечникъ печерскїй. – Київ : Друкарня лаври, 1661. – 314 арк.
ПМ – Собственноручныя записки Петра Могилы // Архивъ Юго-Западной России, издаваемый
коммиссіею для разбора древнихъ актовъ. – Кіевъ : Типографія Г.Т. Корчак-Новицкаго, 1887. – Часть 1, томъ
7. – С. 49-180.
Син – Синопсіс // Українська література XVII ст.: Синкрет. писемність. Поезія. Драматургія.
Белетристика / Упоряд., приміт. і вступ. стаття В. І. Крекотня ; Ред. тому О. В. Мишанич. – К. : Наукова думка,
1987. – С. 167-181.
СмГр – Смотрицький М. Грамматїки славенскї# правилное Сvнтагма … / Підгот. факс. вид. та
дослідження пам‟ятки В. В. Німчука. – К. : Наукова думка, 1979. – 492 с.
Тр – Еvхологїонъ албо молитвослов, или требникъ – Київ : Друкарня лаври, 1646. – 860 с.
ТрЦв – Триодон сиесть Трипеснецъ св#той великой П#тидес#тницr. – Київ : Друкарня лаври,
1631. – [22], 828 с.
В статье рассмотрены особенности обрахования падежных форм множественного числа
существительных среднего рода в церковнославянском языке украинской редакции конца XVI – XVII ст.,
проведен сравнительный анализ этих форм с соответствующими в старославянском языке и украинском XVI –
XVII ст.
Ключевые слова: падежная форма, существительные средн. р., древние основы существительных,
церковнославянский язык. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25
226
In the article the peculiarities of formation of case forms of nouns in plural, neutral in the Ukrainian edition of
the Church Slavonic language as of XVI – XVII cc are observed, the comparative analysis of these forms with
correspondent ones in Old Slavonic and Ukrainian language as of XVI – XVII cc is made up.
Keywords: case form, nouns in neutral, old base morphemes of nouns, Church Slavonic language.
Надійшла до редакції 15 листопада 2011 року.