Рец. на кн. :
Жуковський С. Життя, і сльози, і любов : Художні переклади / Станіслав Віталійович Жуковський. – К. :
Український письменник, 2011. – 151 с.
Переклад належить до тих феноменів творчо-стильового пошуку, коли через власне серце, власну душу і
через власний вимір світовідчуттів перекладач пропускає світоглядно-орієнтаційні пошуки інших митців і
пропонує їхнє прочитання і звучання, осмислення і бачення, упроваджує цей іншонаціональний світ у мову-
реципієнт. У мовний простір Станіслав Жуковський (Життя, і сльози, і любов : Художні переклади /
С.В. Жуковський. – К. : Український письменник, 2011. – 151 с.) вводить силове поле іншого національно-
мовного світосприйняття, і воно стає не тільки прочитуваним, але й активно усвідомлюваним: Те, що ти
присвоїв, те, що хочеш присвоїти, не належить тобі – / оливкове дерево, / жменя пшениці, / миска овочів, /
море і земля хорватська… ((Д. Сречко) – з хорватської). Значення такого силового поля настільки суттєве і
значуще, наскільки переклад «умонтований» у рецепцію національно-мовного світовідчуття, не розриваючи
його і не порушуючи, насичує повнокровним звучанням: Коли гілля повисне невагомо / Й чутливий сон на
землю упаде, / Крізь бір, де стежка кожному знайома, / Він обережною ходою йде. // До зір дерева тишину
підносять, / Зітхне мох. Повзе туман, як дим. / І на рогах царя лісного – лося, Немов корона, місяць молодий
((С. Законников) – з білоруської).
Станіслав Жуковський виявив неабияку сміливість, зважившись на переклад поезій класиків світового
письменства, майстрів вишуканого поетичного малюнку, чиї твори перебувають в активному українському
перекладацькому полі віддавна, але перекладач (сам автор низки поетичних збірок) по-новому інтерпретує
глибинно сприйняте. Автор запропонував власне відтворення і власне розуміння величного білоруського
(Я. Колас, П. Бровка, М. Танк та ін.) й азербайджанського (Рубаїл, Б. Абдуллаєв), російського (О. Пушкін,
В. Жуковський, М. Лермонтов, Ф. Тютчев, В. Брюсов, С. Єсенін, Б. Пастернак та ін.) та грецького (В. Бахтаріс,
Д. Патрича), хорватського (С. Зупичич, М. Маджер, Д. Сіречко, М. Вукович) поетичного слова, охопивши
досить широке часове і географічне коло і виявивши максимум витримки та наполегливості для того, щоб
слово іншої мови переливалось в українському мовному полі: Слово! Спів безперестанку! / Хай життя минає в
ласках. / Сутінь ночі, промінь ранку – / У твоїх все грає барвах ((Я. Колас) – з білоруської).
Художньо-мистецький твір у своїй довершеності є феноменальним явищем власної національно-
культурної спадщини, постає складником її розбудови і поступу – самим перебігом історії йому визначені
місце, статус і роль у пізнанні духу певного народу, його світоглядних орієнтирів, цінностей та ін. Водночас
такий твір перекликається з полотнами інших митців у тих чи тих мовно-національних світах, тому так важливо
«увести» його мелодику в іншу мову. Часто творчість митця стає наріжним каменем якісно нового етапу
розвитку народу, нації, вивершення самоідентифікаційних, самовизначальних і консолідаційно-
концентраційних національно-мовних начал. Підтвердженням цього є, поза всяким сумнівом, епохально-
знакова творчість низки митців, зокрема Янки Купали, Якуба Коласа, Олександра Пушкіна, Михайла
Лермонтова, Сергія Єсеніна та інших. Перелік славетних імен можна продовжувати, але суттєвим є прагнення
не лише доторкнутись до їхньої величі, а донести вагомість їхнього слова до сучасного читача. Спроба із
позицій сьогодення перечитати, перепрочитати ↔ осмислити, переосмислити ↔ усвідомити,
переусвідомити спадщину цих та інших митців, які притягують до себе і «промовляють» крізь віки або творять
в актуальному сьогоденні, є особливо важливою, тому що розкриває образний потенціал української мови в
іншому вимірі – переданні світосприйняття іншого народу. Твори таких майстрів не залишають байдужим не
тільки в силу довершеності їхніх художніх візерунків, не лише своїм відшліфованим мовленням, але й
образною глибиною (образ дороги в М. Танка «Освідчення»; солі – в Рубаїла («Жменька солі»); міста – у
М. Маджера («Повертайся, місто»)), розмаїттям метафор (Дерзай, щоб рвались струни серця (В. Черепков),
зрілості полудень (С. Законников)), узагальнень, переосмислень (До зір дерева тишину підносять, / Зітхає мох.
Повзе туман, як дим. / І на рогах царя лісного – лося, / Немов корона, місяць молодий (С. Законников) – з
білоруської) тощо. Відтворення творчого світу іншонаціонально-мовного майстра українською мовою постає
важливою і водночас надзвичайно складною проблемою, оскільки перекладач спирається не лише на сам твір,
але й на увесь обшир текстуалітету, тобто сукупність соціальних, історичних, культурних та інших чинників,
що зумовили з‟яву певного твору, актуальність творчості митця для того часу і для досить нерівнорядного,
нерівновимірного, постійно мінливого сьогодні. Тому таким привабливим і водночас актуальним постає
прочитання Станіславом Жуковським творчого напрацювання попередників та переклад їхніх творів сьогодні,
уведення їхніх творінь, образної панорами в непросте і мінливе сьогодні: Нікому не дано вбивати твою душу, /
нікому не дано життя твоє обірвать. / Ти від сметі сильніше, від варварів всіх – / сильніше! ((М. Маджер) – з
хорватської).
© Загнітко А.П., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25
228
Кожна епоха має своє власне прочитання, осмислення тих постатей, які стають етапними в її розвитку,
або ж творили в ній і були співучасниками усього; водночас таке прочитання, очевидно, у своїй ємності складає
відповідну цілісність, стрижнем якої постає той чи той смисловий – концептуальний інваріант, а відповідне
прочитання – перечитування ↔ осмислення – переосмислення є варіантом (у кожну належну епоху – і таких
перепрочитань, переосмислень може бути надзвичайно багато, вони складають відкритий ряд, який може бути
продовженим у будь-яку мить – чи як підтвердження уже виявленого, або як абсолютне заперечення
попереднього осмислення) щодо нього. Крізь розмаїте сьогодення з його мінливими і ледь вловимими
перебігами сутнісних величин будь-яке осмислення і пізнання минулого і того, що створене сучасниками (але
вже встигло стати не такою далекою історією (можливо, щоправда, до кінця ще не вибродило), постає
помноженим на всі смисли прочитаності певного митця, майстра, того чи того літературного періоду, що вже
знані або заховані в різноманітних книгосховищах, книгозбірнях і тільки видобуті на світло стають
відновленими – оновленими. Саме цього і прагне Станіслав Жуковський, пропонуючи сучасному читачеві
переклад відомих і популярних творів видатних майстрів російської, білоруської, грецької та інших поезій.
Твори Олександра Пушкіна, Василя Жуковського, Сергія Єсеніна, Олександра Блока завжди цінувалися
українцями. Закономірно виникає бажання порівнювати, наскільки Станіславу Жуковському вдалося подужати
неминучі складнощі інтерпретування класичного тексту й сказати нове слово в українському
перекладознавстві. Перекладач майстерно передає образну систему твору-оригіналу й адекватно насичує його
звучання, зберігаючи внутрішньотекстове поле метафор, мелодику звукових переливів, спрямованих на
створення ємного малюнку природи: Подивись, як весною в Місхорі / В хвилях піниться срібна пастель. /
Безперервно працюючи, море / Розбиває околиці скель ((М. Заболоцький) – з російської).
Тематика творів, обраних для перекладу, близька і зрозуміла автору: кохання, краса навколишнього
світу, проблема митця і под. Тому переклади відзначаються природністю, невимушеністю. Станіслав
Жуковський свідомо чи підсвідомо привносить у російські поезії український колорит. Наприклад, назву вірша
«Утѐс» Михайла Лермонтова він перекладає як «Бескид» замість точнішого «Скеля».
У Станіслава Жуковського легко зауважити намагання триматися якомога ближче до оригіналу:
дотримання віршового розміру, принципу римування. Перекладач максимально зберігає символьно-
метафоричну тканину творів, лексико-семантичне наповнення, прагне послідовно відтворити рух творчої думки
автора оригіналу.
Читаючи переклади Станіслава Жуковського, легко зрозуміти, що митець ставив перед собою нелегке
завдання – бути не лише посередником між класиком і читачем, але й охопити всію чуттєво-емоційну
тональність поетичного оригіналу, передати тому намагається передати лексику, емоції, тональність якомога
краще.
Віддамо належне Станіславові Жуковському, він дійсно зробив колосальну справу, і зробив її з
величезною любов‟ю до поезії, розширюючи і розпросторюючи силове поле українського художньо-
мистецького слова. Завдяки перекладам Станіслава Жуковського можливе пізнання інших національно-мовних
картин в українськомовному просторі.
Анатолій Загнітко (Донецьк, Україна)
Надійшла до редакції 23 листопад 2011 року.