Не раз уже в колі наших товаришів висловлюва­
лася думка, що «треба неодмінно знайомити весь робітни­
чий клас з наслідками попередніх досягнень науки (зрозу­
міло, тих її галузей, які для працюючого класу можуть
мати безпосереднє виховне значення) і заразом найнові­
шими її течіями і напрямками». Та думка, хоча в принципі
й визнавалася всіма товаришами, майже завжди натрапляла
на непереборні труднощі практичного характеру, тобто
коли йшлося про її реалізацію. Важко було чітко визна­
чити, яким чином можна її найвигідніше реалізувати, а
водночас важко було знайти людей, здібних й охочих до
подібної праці. Щодо цього були різноманітні пропозиції,
які зводяться, проте, до двох остаточних можливосте]!:
проведення цілої серії періодичних популярних лекцій
або вміщення у періодичній пресі цілої серії статей, писа­
них доступно й цікаво. Ці дві остаточні крайності маюг;ь
ще й ту добру сторону, що їх можна при відповідних ста­
раннях поєднати разом; одна не виключає другої, а навпа­
ки — доповнює.
Намірившись, отже, подати в «Ргасу»* цілий ряд статей
з коротким систематичним переглядом усіх розділів науки
й одночасно показати її взаємини з фізично працюючими
класами, сподіваюся, що своєю працею знову зверну увагу
товаришів на необхідність систематично вдосконалюватися
всіма засобами, доступними при їхньому способі життя.
Моя праця, досить побіжна й загальна, не усуває потреби
популярних лекцій, але сподіваюся, звичайно, що вона
дасть тим сильніше відчути ту потребу.
Перш ніж приступити до визначення поняття «наука»,
дозволю собі зробити короткий історичний огляд, а особ­
24 ливо вказати на важливість винайдення друкарського ми­
стецтва в розвитку науки. Це не тільки потрібно для моїх
подальших висновків, але одночасно є цілком доречним
у «Ргасу» як часописі, присвяченому друкарським справам.
Досі повсюдно вважали (та й нині ще багато людей вва­
жає) історію за простий перелік так званих «важливих»
випадків, тобто битв, воєн, народжень і смерті царюючих
монархів або державних переворотів. Сильним було пере­
конання, що те чи інше виникнення певної події зале­
жало попросту від того чи іншого характеру певного воло­
даря, короля, вождя і т. п. Так, наприклад, вважалося,
що перська держава не була б повалена, якби Александрові
Македонському* не спало на думку напасти на неї з кіль­
канадцятьма тисячами воїнів, або що взагалі не було б дру­
гої Пунічної війни*, якби Ганнібалові* не захотілося її
розпочати, або що не виникло б німецької і французької
держав, якби Карл Великий* не підкорив, не об’єднав і не
зорганізував різноманітні германські племена. Одним сло­
вом, вважалося, що монархи, вожді й інші можновладці
«роблять історію». Думка та значною мірою і досі ще пере­
важає в наших школах і в шкільних книжках по історії,
тому й не дивно, що з наших середніх шкіл виходять часом
люди з найдикішими і найпотворнішими поняттями про
історію та історичну правду.
Але сумлінніше й глибше історичне дослідження найно­
віших часів показало, що насправді все діється інакше,
майже навпаки. Доведено, що не тільки великі королі,
вожді й завойовники не «робили і не роблять історії», але
навпаки, що історія витворила їх самих: вони піднялися
і стали необхідними внаслідок попереднього розвитку пев­
ного народу, внаслідок його сучасних економічних і полі­
тичних умов; вони були, власне, тільки знаряддям її даль­
шого розвитку, тільки щаблями, по яких розвиток ішов
і йде щораз вище й вище.
Таким чином, новіші історичні дослідження зробили
велетенський переворот в усій історичній науці, бо: 1) за­
мість визнавати рушіями історичного поступу людства
окремих завойовників і монархів, показали, що той поступ
і монархи, й завойовники разом з ним залежать від поперед­
ніх і сучасних економічно-політичних відносин, що також
усе людство в своєму історичному розвитку підлягає пев­
ним природним сталим законам, а не капризам і забаганкам
окремих людей; 2) звернули особливу увагу власне на ту,
25 досі занедбану сторону історичної науки, яка властиво є
її серцевиною,— на розвиток економічних, політичних
і наукових відносин окремих народів. Той великий щасли­
вий поворот історичної науки дав початок новій її галузі —
так званій історії культури чи історії розвитку народів.
У дальшому викладі нашого трактату розповімо ширше
про ту нову науку і покажемо найважливіші її результати.
Тепер же звернемо увагу тільки на одну її сторону, яка нас
тут головно цікавить.
В історії людства бачимо два великі факти, що дивують
нас своєю незвичною штучністю і одночасно так надзви­
чайно важливі для поступу, як, мабуть, жодні інші. Цими
фактами є: винайдення письма і винайдення друку. Обидва
ті факти стоять, як велетенські верстові стовпи, на межах
великих історичних епох. Тисячі, а може, сотні тисяч років
жила людина, злиденна й слабка в боротьбі за існування
з сильнішими і старшими суперниками — дикими звірами
допотопного (мамонти, мастодонти, динозаври) і післяпз-
топного відтинку часу (леви, гієни, печерні ведмеді та інші).
Не маючи проти них дійової зброї, не будучи обізнаними
з силами природи, які набагато пізніше стали до її послуг,
людина мусила спочатку рятуватися втечею від іклів і па­
зурів тих велетнів і живитися щодня злиденною, грубею
рослинною їжею. Вічна тривога, вічно загрожуюча смерть
штовхала людину з місця на місце, не дозволяла їй об’єд­
натися в більші групи для взаємодопомоги. Нам, що зросли
серед сучасних стосунків, у конституційній державі, навіть
уявити собі важко той жахливий стан первісної людинл,
який передував історичному, відомому нам часові. Відблис­
ки й спогади того страшного життя заховались аж [нерозС*.]
до наших днів у байкових оповідях про страшних звірів
і драконів, що пожирають людей, та в не менш страшних
і кривавих уявах про божество (таке [нерозб.] зустрічаємо
у всіх первісних людей), яке вимагає також, подібно до
казкових драконів, людських жертв і крові.
Довгі тисячі років терпіли й боролися первісні люди,
доки подальше їх розмноження і щораз тісніше скупчення
не привело поволі до скотарства, а зрештою, і до рільни­
цтва. То був лише початок історії, знаної нам, та й то не
зовсім докладно. Лише велике винайдення письма розри­
ває одвічний морок і починає справжню історію. Письмо
дає людям можливість передавати свої думки нащадкам,
ділитися з сучасними, але на сотні верст віддаленими
26 людьми. Письмо, закріплюючи думки окремих людей,
сприяє поступу в мисленні, подаючи одному в короткий
час те, над чим другий мислив і працював ціле життя,—
даючи йому тим самим можливість починати дальшу пра­
цю від того пункту, на якому зупинився попередник. Од­
ним словом, винайдення письма стало основою цілої люд­
ської культури, найпотужнішим рушієм поступу, без
якого людина не була б у змозі пізнавати систематично і
чітко закони природи і зоставалася б на віки не її господа­
рем, а злиденним рабом.
Винайдення письма відразу спричиняє до величезного
повороту в розвитку людства. З одного боку, допомагаючи
людині здобувати щораз більші знання, воно тим самим
допомагає їй підпорядкувати собі сили природи, викори­
стовувати їх; а з другого боку — прискорює поділ людей
на класи, віддаючи в руки одних виключно владу і набу­
вання дальших знань і в той же час засуджуючи інших на
виключно тяжку механічну працю, необхідну для підтри­
мання власного життя, а також непрацюючих класів. По­
вторюю ще раз, що той поділ прискорив винайдення письма,
але не породив його; розподіл існував уже давніше, а при­
чини його слід шукати в найдавніших часах, коли людина
змушена була боротися за своє існування тільки фізичною
силою, коли, борючись, не розрізняла, чи бореться зі зві­
ром, чи з людиною. Спочатку сильніший забивав і з ’їдав
слабшого супротивника, пізніше (в рільничому житті, а
особливо після досягнення вже значного ступеня розвитку)
уярмлював його і використовував для тяжких робіт разом
з прирученими тваринами.
Щоправда, нам з висоти нинішнього становища такий
початок нашої теперішньої культури здається дуже сум­
ним, ба навіть несправедливим і неморальним. Уярмлення,
грубе насилля, вбивства, неволя, найстрашніше визиску­
вання праці невільників, їх катування, від одної згадки
про які кров ціпеніє в жилах,— ото початки нинішнього
поступу; це той золотий вік, про який співали пізніші
поети; це той рай, про який передають гебрайські легенди!
Але чи ж історія зважає на наші нерви? Що їй до нашого
морального почуття? Вона сліпа й глуха до цього! Вона
має свої закони, згідно з якими котиться вічно і суворо,
подібно до кам’яної брили, що скочується з верхівки гори.
Що їй до того, якщо роздавить, розіб’є, розчавить по до­
розі десятки спокійних мандрівників? Вона знає тільки
27 одне — могутній закон тяжіння, який, незважаючи на різ­
ного роду перешкоди, показує їй дорогу.
Ми вже бачили, які епохи розвитку людства розмежовує
винайдення письма. Те винайдення надало цілій наступній
епосі, аж до винаходу друку, окремий характер. Письмо
стає підставою і початком поступу, розвитку наук і систе­
матичного дослідження природи. Але кожна наука, яка хо­
тіла бути справжньою наукою, а не шарлатанством, повин­
на опиратися на фундамент фактів, спостережень, взятих
зі зовнішнього світу. А на перших етапах людського роз­
витку таких спостережень і фактів ще зовсім не було нагро­
маджено. Подібне нагромадження є працею надзвичайно
кропіткою, що не раз вимагає присвячувати їй цілі роки,
а то й все життя. Само собою зрозуміло, що науки в давнину
мусили прогресувати дуже повільно серед тривалої бороть­
би за існування людини з природою і народів з народами.
Чимдалі,— в тих краях, де наука робила певний поступ,—
бачимо щораз більший поділ праці на фізичну, тяжку —
з одного боку, і розумову — з другого. Поділ той був
важливим у ті часи, бо поволі вів до технічних удосконалень
знарядь праці і до щораз нових відкрить у галузі думки.
Такий поділ у своїй суворій, гнітючій формі існував доегі
с то л іття , а подекуди існує ще й досі всупереч цілком супро­
тивній течії новочасної історії. Зрозуміло, що той поділ
праці (крім благотворних впливів на поступ) мав також,
у вужчих межах, поганий наслідок — а саме: породив у
класі, працюючому розумово, певне фальшиве почуття
своєї вищості над класом, що працює фізично; збудив у
ньому погорду до фізичної праці, підірвав її власні сили
і її власну моральність — наслідки, над усуненням яких
працює історія новіших століть.
Викладемо в кількох словах найважливіші риси часів,
що передують винайденню друку, бо лише ясний образ тих
часів дасть нам належне уявлення про величезну важли­
вість того винаходу. Ті риси такі:
1) Винайдення письма стає підставою і головною умовсю
розвитку точних наук, дозволяючи нагромаджувати науко­
ві матеріали різним людям і даючи можливість починали
пізнішим від того пункту, де зупинилися попередники;
2) 3 тією метою прискорило воно посередньо поділ лю­
дей на працюючих фізично і працюючих тільки розумово,
щоб дати останнім можливість присвячувати себе науковим
дослідженням;
28 3) Історичний період перед винайденням друку— пе­
ріод кривавих воєн і мандрів народів, в яких, з одного боку,
боротьба за існування проходить в найжахливіший спосіб,
а з другого — людство відбирає найсильніших, щоб стали
продовжувачами поступу;
4) 3 того виходить, що наука і знання в той період могли
бути на службі тільки небагатьох людей, у той час як ве­
личезні маси були зайняті добуванням і підготовкою грун­
ту під засів майбутньої освіти.
Таким був загальний образ світу аж до кінця XV ст.,
до великої доби культурних переворотів, які потрясли усі
основи давнього життя і світогляду. Раптом, немов грім
з ясного неба, посипалися винаходи пороху, друку, від­
криття сонячної системи та морського шляху до Індії,
відкриття Америки. Здавалося, що людство,— довгі віки
заніміле серед постійних воєн і колотнеч феодальних ча­
сів,— раптом пробудилося і зажило новим життям, оголо­
сивши занепад і руїну старому порядку речей. Але, мабуть,
жоден винахід не справив такого тривалого і потужного
впливу на людство, як винайдення друку. Мала рухома
літера, вирізана спочатку з букового дерева (букова палич­
ка, Buchstabe), а пізніше відлита з м’якого металу,— стала
велетенським рушієм поступу 1 Чому? Тому, що здобутки
думки, досі з великим зусиллям сховані хіба що в кількох
місцях, зробила тим, чим вони були по суті — спільним
вічним добром усього людства; літера відкрила всім ворота
до набування знань правди, бо понесла однакове благотвор­
не світло ідо пишних палаців, і під солом’яну стріху. І то
сталося завдяки малій рухомій літері 1
Та погляньмо, в якому новому напрямку спрямував
людську думку й освіту винахід друку. Саме тому, що
книжки,— які досі були дуже дорогі,— стали доступні і
людям менш заможним. Великі маси людей вже не могли
довгий час бути виключені від участі в спільній розумовій
праці, не могли зоставатися довго у ярмі рабської, фізич­
ної праці. Людська думка, розумовий розвиток, здобутки
багатовікової боротьби і досліджень відтоді мали стати
власністю всіх людей незалежно від походження, стану
і маєтку. Найбільший, найстрашніший для нижчих класів
і досі найупертіше боронений привілей панів, князів і
багачів,— привілей розумової вищості, привілей більшого
виховання, привілей глибокої думки, привілей науки, осві­
ти, пізнання прав божественних і людських,— упав під
29 ударами рухомої літери, розсипався в порох, як старий мур,
а сонце нового поступу, істинно людського, заясніло пер­
шим світанком. Правда, до повного здійснення тої велетен­
ської революційної думки, яка міститься в рухомій літе­
рі, було ще далеко, і навіть нині декому, хто вузько ба­
чить простір, вона здається ще незмірно далекою. Але
якщо ранок думки такий довгий — тим певнішу маймо
надію, що сам день буде незрівняно довшим і прекра с-
нішим.
Від часу винайдення друку минає ледве четвертий вік,—
одна мить в історії,— а які наслідки він дав. Що подібною,
бодай приблизно, дала ота так хвалена давнина? Чи ті
природничі науки, які виросли з неточних і розрізнених
досліджень грецьких натуральних філософів і александрій-
ських учених*, можуть витримати порівняння з громаддям
теперішніх природничих знань, з докладністю і точністю
теперішніх досліджень, з добросовісністю і логікою теперіш­
нього наукового аналізу? Чи спекулятивна грецька філо­
софія Платона* і системи Арістотеля*, яким на кожнім
кроці бракує фактів, спостережень, описів,— чи можуть
вони йти в порівняння з сучасним розвитком позитивної
філософії,— вони, що містять у собі заледве слабкі її за­
родки? А все те завдячує винайденню друку. Він розбудив
такий широкий розумовий рух, якого давніше ніколи не
було і бути не могло. Дозволивши порівняння, критику,
аналіз (більш просторий і всебічний, ніж раніше), він по­
провадив до вдосконалень, до точності, до нових винаходів,
що покращують дослідження; він, у власному значенні того
слова, дав людині до рук сили природи і навчив її володіти

ними як знаряддям. З якою метою?