Що війна «стара як світ», се знаємо всі; але що
військо, військовість, так як ми ці слова розуміємо, далеко
не такі старі,— над сим не кождий думав. Звісна річ, від­
коли велись війни, відтоді мусили бути і воюючі люди
і від дуже давніх часів мусили виробитися певні воєнні
організації. Та тільки ж ті організації зовсім не подібні
були до того, що ми тепер називаємо військом та військо­
вою службою.
Поперед усього в давніх часах воєнним ремеслом зані-
малися або окремі касти, стани, котрі чи то по власній
охоті, чи на поклик короля збиралися в данім разі до бою.
Невольники, піддані, а навіть найбідніші верстви людей
вольних, котрі не мали чим узброїтися і удержуватися в ча­
сі війни, не йшли до воєнної служби або вербувалися до
неї тільки в виїмкових разах. Крім того, бачимо у давніх
греків, персів, карфагенян та римлян війська наємні,
т. є. громади оружних людей, котрі, ненастанно займаючися
воєнним ремеслом, за плату і здобич наймалися в служ­
бу кождому. Се були перші зароди постійних військ,
котрі, впрочім, з упадком Римської держави швидко
щезли.
В середніх віках настала, як звісно, феодальна органі­
зація, в котрій тільки шляхта зобов’язана була до військо­
вої служби. Правда, шляхта, йдучи на війну, набирала
з собою і підданих (пахолків), але ті не йшли до битви,
а оставались в таборі при пакунках. Так було аж до кінця
середніх віків. Тодішні війська різнилися затим від тепе­
рішніх в кількох дуже основних прикметах, а іменно:
1. До військової служби обов’язані були тільки вільні
і упривілейовані пани — шляхтичі, значиться, тільки не­
величка часть народу,— значиться, війська з ко­
нечності мусили бути малі;
2. Позаяк зобов’язані до воєнної служби були наділе­
ні за то великими ленними маетностями, то й мусили вони
171 ставитися до воєнної служби з своєю дружиною в власній
збруї і на власний кошт, — війни затим і вій­
ська причинювали скарбові держав­
ному дуже мало кошту;
3. Військо скликалося і збиралося тільки в часі самої
війни; приготовитися до неї і вправитися в владанні оруж-
жям було обов’язком кождого ленника в часі супокою,
впрочім, не займаючися управою поля ані ніяким другим
ремеслом, він тільки й діла мав, що вправлятися в владан­
ні оружжям,— при тодішнім простім способі воювання се
вистачало,— значиться, правильних, постійних
військ не було.
Винайдення пороху стрільного перевернуло до самої
основи тоту феодальну будову. Поперед усього винайдення
тото зробило ведення війни залежним від чисто промисло­
вого виробу, затим в посліднім ряді від того, що було зви­
чаєм промислу,— від капіталу. А позаяк зароди нового,
капіталістичного порядку прокидувалися поперед усього
в містах, то й не диво, що стрільний порох став властивим
оружжям міст против лицарства. Міщанські гармати по­
розвалювали недоступні лицарські замчища і перетягли
головну вагу суспільності з тих замчищ до міст — осеред­
ків торгу, промислу і багатства. Королі, опираючися на
містах, могли при їх помочі найлегше зламати силу фео­
дального лицарства і розширити свою власть. А з другого
боку, релігійна Реформація і викликані нею великі рухи
людові в Німеччині, Франції і Англії стрясли посадами
цілого старого світогляду, розбуджуючи і голосячи пер­
ший раз домагання рівноправності між людьми. Безпе­
речна річ, що реформаційні людові рухи, а особливо
«хлопські війни» нагнали також немалого страху всім
пануючим, упривілейованим і багатим верствам,—і усе те
дало перший товчок до викликання на світ нового явища—
мілітаризму.
«Перший примір постійного війська бачимо
в зв’язку шмалькальдськім (1531 р.)*, котрий зобов’я­
зався поставити і удержувати 12000 людей для оборони
протестантської віри і інтересів зв’язку. Але разом з роз­
паленням зв’язку розпалось і його постійне військо»1.
1 А п п иа г і и б Osseg. Бег еигораізсЬе МіШагізтив,
стор. 22.
172 Але сей перший примір мусив швидко повести за собою
другі. Конечність історичного розвитку домагалась сього
чимраз голосніше. З одного боку, свіжа ще і страшенна
поява хлопських бунтів, значиться, «держава і всі люд­
ські та божі порядки» в небезпеченстві, — а з другого
боку, царям приходилось (особливо в Франції) ставати
одверто против шляхти і лицарства, т. є. против єдиного
досі стану в державі, котрий мав право і вправу до веден­
ня війни,— а ставати до бою з таким противником годі
без війська, набраного з інших (т. є. переважно з міщан­
ських і сільських) підданих, без війська, в кождій хвилі
готового до бою, т. є. стоячого і в часі супокою в повній
збруї. А тут нещастя таке, що нова огнестрільна збруя
вимагає зовсім не такої’вправи, не такої тактики, як дав­
ніші лицарські війська, що фізична сила і стальні панци­
рі лицарів тепер на нінащо не здалися супроти куль, а зато
тверді і грубі лоби та неповоротливі мозки тих лицарів
зовсім непригідні до нової тактики. Лицарі воювали зви­
чайно на конях,— супроти зміненого оружжя кіннота ста­
лася найслабшою частю війська, спосібного хіба до по­
гоні за побитим ворогом, але не спосібного до рішучого
удару в самій битві. Головна вага воєнної сили перейшла
на піхоту і артилерію, з котрих особливо друга вимагала
зовсім наукового, фахово виобразованого ведення, до чого
вп’ять-таки не спосібні були лицарі. А до всього сього як­
раз спосібне було образоване міщанство. Всі ті причини
викликають перші постійні війська, зразу в Франції,
а далі і в других освічених країнах. Але ті постійні війсь­
ка, хоть носили вже в собі всі зароди, з котрих з залізною
конечностю при данім розвитку суспільно-економічних об­
ставин мусив вирости наш сучасний мілітаризм, прецінь ще
аж до вісімнадцятого віку були далеко не тим, чим наші
теперішні війська. Поперед усього війська ті були н е ­
велик і. Не говорячи вже о часах супокою, в котрих при
тодішній трудній комунікації і невеликім ще розвитку гро­
шевого господарства трудно було удержати велику масу
людей без праці продуктивної, тільки зайнятих вправою
в владанні оружжям,— але навіть в тодішніх війнах при
дуже ще не виробленій воєнній тактиці і при невмілості
полководців порушувати великими масами,— і в війнах
тодішніх ставали до бою стосунково невеликі громади
людей. А до того причинювалася ще одна річ, що війська
ті складалися виключно з вербованих охотни-
173 к і в, котрі, вступаючи до війська, брали на руку порядну
вербункову плату (20—ЗО луїдорів, часом і більше)1,
А число таких охотників завсігди мусило бути невелике,
та й звербувати їх надто багато не було за що.
Правдиву революцію на тім полі, першу основу ниніш­
нього мілітаризму поклали з початком XVIII віку Прусси.
«Ф р і д р і х І, король прусський (1701—1713), забажаЕ.
будь-що-будь із свого невеличкого краю зробити перво
степенне воєнне моцарство. Він побільшив своє військо
до 50000 мужа і запровадив «міліцію», щось ніби ниніш
ню ландверу, до котрої належали в с і нежонаті селяни аж
до сорокового року життя. Се був перший случай при­
мусової військової служби, попередник сучасної ре­
крутчини. Тоді почали Прусси класти основу до нашого
теперішнього загального мілітаризму, обов’язуючи своїх
підданих до військової служби навіть в часах супокою.
Швидко надійшли ще ліпші порядки.
Ф р і д р і х-В і л ь г е л ь м І (1713—1740) проявиЕ
ще дужче замилування до солдатчини. У всім другім ощад­
ний, не щадив прецінь ніяких коштів, щоб побільшити
своє військо до числа 80000. Се була воєнна сила, нечу-
вана в тих часах. Він не тільки казав з усіх країв спрова­
джувати високорослих хлопів до свого прибічного «полку
велетів», але запровадив «повинність кантонову для набо­
ру певних полків», т. є. формальну рекрута-
ц і ю. Правда, любов короля до вояків, котрих він на­
зивав своїми «любими синими дітьми» і дев’ятимісячна
відпустка щороку лагодили рекрутам важку повинність
примусової воєнної служби.
Фрідріх II (1740—1786) побільшив свій край о 1400
квадратових миль і о три міліони мешканців, але через свої
ненастанні війни впровадив ще більше в уживання приму­
сову рекрутчину і побільшив прусське військо до 2 00000
мужа, т. є. до такого числа, яким не розпоряджувала ніяка
тодішня держава.
Рекрутація затим заведена була в Німеччині, правда,
зразу з многими полегкостями і різнородними увільнен­
нями; але все-таки вона була заведена і проложила дорогу
нинішньому мілітаризмові. Бо скоро військова служба
раз була признана обов’язком кождого горожанина, то
обов’язок той мусить бути розмірний до правдивої чи мни­
1 АппиагіиБ О б’б е б, Іос. сіі., стор. 23.
174 мої потреби кождочасових обставин; скоро положено бра­
ти певне число рекрутів, то в разі потреби се число може
бути й побільшене; скоро для служби військової назначе­
ний певний час, то час той може бути в потребі й про­
довжений; ба, все те мусить наступити, коли одна держава
хоче в воєнній силі держати перед перед другими.
В Австрії запровадив рекрутчину ніби філософічний
цісар Йосип II*, але її годі було перевести в Нідерлан­
дах (що тоді належали до Австрії), в Тіролі, Уграх і Me-
діолані* з боязні, щоб не вибухло задля того повстання1.
А в кінці французька революція зробила примусову
рекрутацію майже всюди загальним законом державним»2.
Як звісно, революція об’явила абсолютне королівство
«з ласки божої» і замість давнього принципу: держава —
се король— поставила принцип: держава— се народ. За­
мість власті з ласки божої настала власть з ласки народу.
«А позаяк народ є властивим сувереном, а пануючий тільки
його повномочним і найвищим урядником, то для публіч­
них цілей може той народ по своїй волі розпоряджувати
майном і особами поєдинчих горожан, значиться, війни
перестають бути ділом пануючих, а стаються ділом народу,
мусять затим вестися в імені народу, для народу і ч е р е з
народ; затим усі горожани в міру публічної потреби суть
обов’язані особисто до воєнної служби; а позаяк не много
таких найдеться, котрі добровільно схотять іти до касарні,
то «держава» жене і пре їх туди по закону. Се й є рекрута-
ція, котру провідники великої революції признали за­
гальним законом державним і котру вони ж перші в об-
ширній мірі ввели в діло…
Від тої пори примусова рекрутація сталася «новим здо­
бутком поступу»; правда, народи не так-то дуже радо
приймали той здобуток і не раз він доводив до одвертих
бунтів. В німецьких державах «Рейнського зв’язку», ут­
вореного під протекцією Франції, існувала рекрутація
від часу утворення того зв’язку, в Італії також від часу
французького запанування. В Баварії заведено 1805 р.
«регулямін кантоновий», а в 1812 т[ак] звіануї поправку
до нього, т. є. французьку рекрутацію. Перед тим склада­
лося військо тої держави з 12000, відтак з 30000 мужа;
в р. 1874 сила тота наросла вже на 47666 мужа в часах
1 В Далмації і Герцеговіні вибухло повстання якраз із тої
причини.
? Annuarius Osseg, loc. cit., стор. 25—26.
175 супокою, а 149538 мужа (без посполитого рушення — Land­
sturm) в часі війни»1.
«Прусси під своїм королем Фрідріхом-Вільгельмом III
(1797—1840) програли битви під Ієною і Ауерштатом і му­
сили з Наполеоном заключити спокій в Тільзіті 9 липня
1807. Вони стратили в нім половину свого краю, звиш
2600 миль квадратових з більше як п’яти міліонами меш­
канців; постійне військо мало на будуще виносити не біль­
ше як 42000 мужа. Таким способом могли вони становити
заледво другого ряду воєнну силу». Але якраз в ту пору
почав прокидатися новий дух у Німеччині, почала буди­
тися віра, що Пруссам призначено верховодити над цілою
Німеччиною, ба й над цілим світом. Тота думка відтепер
лягла в основу всеї прусської політики. «Щоб приготовити
більшу воєнну силу для ліпшої будущини, міністр Шарн-
хорст* казав рекрутів сейчас по вивченні в воєннім ремеслі
розпускати домів, а на їх місце набирати іобучувати нових,
так що на ділі військо числило звиш 150000 обучених воя­
ків, але зато й рекрутація супроти попередньої подвоїлася.
Ба, вербунок, котрий досі вівся побіч рекрутації, відтепер
зовсім скасовано, а заведено загальний примус
військовий.
До війни з Росією мусили Прусси поставити 20000 му­
жа помічного війська; нещастя Бонапарта в тій війні спо­
нукало прусського генерала Торка*, начальника помічних
прусських полків, до заключения окремішного супокою
з російським геніераломі Дібичем* дня ЗО грудіня] 1812 р.
Дня 3 лютіого] 1813 р. видав король Фрідріх-Вільгельм III
з Вроцлава поклик до загального вооружения, видав
16 марта війну Франції, слідуючого дня появився його
«поклик до мойого народу», а 21 квітня розпорядження
0 утворенні посполитого рушення. Між тим і сойм провін­
ції Прусс ухвалив поставити 30000 мужа «оборони крайо­
вої» (ландвери), котру-то встанову вищенаведене розпоря­
дження королівське з 17 марта 1813 розширило на цілу
державу. Таким способом витворилася прусська воєнна вста-
нова: військо активне, оборона крайова і посполите рушен­
ня. Велика битва під Липськом з 16, 17, 18 і 19 жовтня
1813 увінчала тоту нову установу блискучим поводженням
1 увільнила Німеччину від чужих завойовників. Прусси
зискали на Віденськім конгресі* часть Саксонії, гарні над-
1 Ibidem, стор. 27—28. рейнські -землі і другі області»1. Народ радо прийняв ті
установи, товпився до війська,—звісна річ, в тій думці,
що се тільки на час, що скоро виженуть французів, наста­
не пора супокою в Європі. В кінці французів вигнано,
після 1816 р. пора була касувати постійні війська. Та ба,
не туди воно зайшло! Не досить було — побити і завезти
за море «корсіканського кровопійцю» — треба було спа­
сати «основи», потрясені французькою революцією, спаса­
ти «святощі і авторитети». Росія, Прусси і Австрія стали
на чолі реакційного «Святого союзу»*, а головною його
опорою мусило бути не що, як воєнна сила. Те, що зразу
вважалося фактом виїмковим, вимушеним случайною конеч­
ное™,— відтепер сталося правилом. Рекрутація і загаль­
ний примус військовий остався і надалі. Царі, що голосно
проклинали всякі революційні принципи і до остатку
придушували революційні змагання, робили се іменно тим
знарядом, котрий витворила революція — постійними, з ці­
лого народу набраними військами.
Крім того, п’ятнадцятилітня воєнна замішка в Європі,
котра без згляду на природні національні границі ділила
і зшивала держави, мов кусники сукна, попутала страшенно
границі, потворила дивоглядні цілості. З другого ж боку,
принципи революційні, сутолока різнородних народів, їх
різнородні зносини — усе те викликало в поєдинчих наро­
дах почуття своєї національності і відрубності, бажання
жити самим в собі і не підлягати чужинцям. Задля тих
національних причин почали держави криво глядіти одна
на другу, бажаючи з случайної латанини різнородних еле­
ментів поробитися могучими і одноцільними національ­
ними державами. Се була знов одна причина, чому 1816 р.
не касовано постійних військ і рекрутації. Для довер­
шення лиха посипалися затим несподівані а страшні слу-
чаї: паризька революція в липні 1830, того ж року шляхет­
ське повстання в Польщі, бунти робітницькі в Ліоні, рух
чартистів в Англії*, вічна соціальна війна в Ірландії,
мазурська різанина 1846, паризька революція в лютім
1848, а за нею «мартові хвилі» по всій Європі: в Берліні,
Відні, Пешті, Медіолані і др.,— далі страшна різанина
робітників в червні того ж року в Парижі. І як тут
було й думати про зменшування або касування воєнних
сил?
х Аппиаг і ив Оээед, Іос. сії., стор. 30—32, разБІгл.
177 «Около року 1852 почалася нова потаємна погоня зг.
побільшуванням воєнних сил у всіх моцарствах Європи.
Вона окривалася під назвою «нової організації армій».
Особливо Наполеон III вів перед. Його цісарство, котре
мало бути супокоєм (Гетріге, c’est 1а раіх1), розпочало
сейчас війну Кримську, а за нею від часу до часу чимраз
нові війни по всіх кінцях світу, щоби в власнім краю не
вибухло ще гірше. Між тим і Прусси не покидалися своїх
давніх світовладиих замислів. Але, найменша з «великих
держав», вони мусили до крайності вишрубовувати свою
воєнну силу і бути в стані в разі потреби мигом поставити
величезну армію. Досі вже в початку сорокових років стан
війська прусського під час супокою виносив 155909 мужа
і бюджет військовий пожирав 3/7 цілого доходу державного,
іменно 23720000 талярів (один таляр по 1 з[лотому]
р[инському] 50 кр[ейцарів] нашої монети). Тепер же,
тишком та нишком, не побільшуючи числа регіментів,
Прусси побільшили число батальйонів і завели в порі кон­
флікту трилітню службу при лінії. Перед основаниям
«Північно-німецького зв’язку»* правом приписана службз
при постійнім війську тривала три роки, при резерві двз
роки, в першім поклику ландвери до початку 32 року
життя, в другім поклику до початку 40 р[оку] життя. Коля
затим уряд в порі конфлікту зажадав продовження ліні –
йової служби на 4 роки, очевидно, щоб зараз могти висту­
пити в поле з величезною воєнною силою, то положив дуже
великий натиск на те, що в надологу за тото обтяження
служби лінійовою скорочує загальний тривок
військової служби; та й справді, в статуті «Північно-ні­
мецького зв’язку» скасована була ландвера другого по­
клику, так що обов’язок військової служби тривав тепер
замість 19 лиш 12 літ. Таким способом Прусси не тільки
побільшили остаточно дуже значно число свого війська,
але осягнули при тім ще й тоту подвійну ціль, що 1) власні
піддані радніше прийняли нове побільшене видання мілі­
таризму, а 2) сусідні держави, особливо Австрія, протав
котрої се головно було вимірене, не спостереглися на тім.
І іменно ся друга точка удалася аж надто добре. П’є
1865 р. австрійський статистик Оттон Гавзнер2 щиросердеч­
но замічає до цифри 611000 прусського війська в разі
1 Держава — це мир (франц.).— Ред.
2 О. Hausner. Vergleichende Statistik von Europa. Lem­
berg, 1865, Bd. II, § 12.
178 воєннім:’ «Запевно останеться тільки на папері». Але
1866 р. настало кроваве розчарування. Навіть тота, прус-
ським урядом подана цифра показалась значно меншою від
дійсної!
Прусси позискали 1866р. 1308 квадратових миль краю
і 4300000 мешканців, заключили не тільки свій «Північно-
німецький зв’язок», але також опертий на загальній вій­
ськовій повинності зв’язок з полуденнонімецькими держа­
вами. Мілітаризм від тої хвилі запанував в цілій Німеч­
чині. І не тільки в Німеччині! Всюди майже настала пора
зміни оружжя і побільшування армій; позаяк прусські
гінтерлядери і прусські воєнні установи віднесли в Че­
хах* таку рішучу побіду, то мусила кожда держава за­
вести і у себе такі самі цяцьки. Загальний військовий при­
мус запанував в Європі.
По таких приготуваннях могли Прусси сміло відважи­
тися на війну з Францією. Звиш півміліона вояків і 1704
гармат було готових до бою, а крім того, резерва і ландвера
в силі 400000 мужа, в цілості затим числило німецьке вій­
сько майже міліон вояків1, армія, якої ще не видала
Європа, у два рази більша від тої, з якою Наполеон І
1811 р. йшов до Росії, але заразом доказ тої нечуваної ви­
соти, до якої дійшов сучасний мілітаризм. Франція, так
само як Австрія 1866 р., думала, що досить сильна до бо­
ротьби з Пруссами,— і так само випадки війни показали
їй, що помилилася в тім згляді.
Кожда сучасна війна вела за собою побільшування воєн­
них сил, але ні одна в такій мірі, як німецько-французька.
Від тої пори надтягнув над Європу такий мілітаризм, якого
історія людськості ніде і ніколи не затямила. Від того часу
прусське військо вважається загальним взірцем, котрому
кожда більша держава мусить старатися дорівняти, ба на­
віть по можності його перевищити. Наші краї від тої пори
сталися величезними касарнями, наші війська —
се цілі народи під оружжя м.
Передовсім мусила побіджена Франція дбати о вистав­
лення страшливої сили воєнної. Се зроблено уставою з
16 серпня 1872 р. Заведено загальну військову повинність,
кождий спосібний до оружжя француз мусить 20 літ слу­
жити, а то 9 літ в «активній» армії, а іменно 4 роки при
1 Найбільша сила німецької армії в тій війні виносила
1350787 люду і 263735 коней.
179 лінії, а 5 літ при резерві; дальше 11 літ в «територіаль­
ній» армії або ландвері, з котрих знов припадає 5 літ на
властиву ландверу, а 6 літ на резерву. Рекрутський побір
виносить рік-річно, без охотників, звиш 151000 мужа.
А таким робом французька воєнна сила з кінцем 1884 р.
буде виносити 2400000 до 2600000 мужа.
Італія також з початком 1874 року прийняла повний
мілітаризм. Кождий двадцятилітній італьянець, спосібний
до оружжя, мусить особисто відбути військову службу.
Рік-річний побір виносить 100000 мужа з дванадцятиліт­
ньою службою, дійсний стан армії 1 липня 1874 виносив
(офіціально) 823827 мужа, до котрих ще додати треба
19311 мужа воєнної маринарки.
В Англії в тім самім часі предложено парламентові
проект устави о підданні посполитого рушення (міліції”!
і охотників під коменду воєнну. Через те виносила би воєн­
на сила Англії, в разі вибуху війни, майже два рази тіль­
ко, як уперед. Впрочім, рекрутського побору, такого як
у нас, там нема, а задержався давній систем вербунковий.
Навіть Турція задумала побільшити своє військо до
числа в разі війни 600000 мужа: ба, після устави з 22 черв­
ня 1869 і пізніших декретів про нову організацію армії
мала вона до р. 1878 вирости до числа 700000 мужа, не чис-
лячи маринарки, котра числить майже 50000 мужа, обо-
в’язаних служити 7 літ в активній службі, а 5 літ в ре­
зерві (редіф).
І Росія не могла остатися позаду в тій загальній погоні
за воєнною силою. Вона впровадила у себе також примус
військовий і в кількох літах буде мати на случай війни
щонайменше 1800000, після других обрахунків 2300000
війська. Після устави з 13 січня 1874 обов’язаний кождий
росіянин без різниці стану до військової служби; викупу-
ватися грішми або наймати для себе заступників заборо­
нено: покликатися мають до асентерунку всі мужчини по
скінченім 20 році життя; всі, котрі окажуться спосібними,
тягнуть льоси, чи мають належати до лінії, чи ні; ті,
котрих льос увільнив від лінії, належать до ландвери.
Час служби триває 15 літ, а то 6 літ при лінії, а 9 при
резерві. Війська, стоячі в Азії, служать тільки 10 літ,
т. є. 7 літ в чинній службі, а 3 літа при резерві. Указ
з 1 жовтня 1814 покликав 150000 людей до оружжя, а між
ними й тих, котрі давніше повикуплялися від війська а
окажуться ще до нього спосібними.
180 Навіть менші і менше войовничі держави побільшили
свої війська, хоть і в меншім розмірі. І так, напр., швей­
царське зв’язкове військо побільшилося 1873 року о
13359 мужа. Одним словом, в протягу двадцяти літ, а особ­
ливо від 1871 р., зросла військова сила Франції і Німеч­
чини геть понад уза-двоє, майже вза-троє, в Австрії і Іта­
лії майже о 100 процентів, а майже у жодної більшої
держави не менше як о 50 процентів. Так-таки правда,
що живемо в залізнім віці!
А Прусси-Німеччина мусили й тут не датися випередити
і знов поробили найбільші поступи на тім полі. 9 лютого
1874 предложено німецькій раді державній проект устави
військової, котрий в першім параграфі стан армії в часах
супокою підвищив з 383899 на 401659 мужа вояків і офі­
церів, значиться, утворив постійне військо в часах супо­
кою так велике, як заледво мав Наполеон І до своєї най­
більшої війни. А на випадок війни предположено 1278619
мужа і 300206 коней, до чого ще додати треба поважне чис­
ло коновалів, ручницярів і т. д. в силі 25000 люду. Впро-
чім, число се, подане урядом, безперечно занизьке, і без
посполитого рушення (Landsturm) можна прийняти прус-
ську воєнну силу на 1700000 мужа.
Страшна жадоба озброєння і нищення опанувала нами.
Перед кількома літами доносили англійські газети, з яким
запалом англійська адміраліція робить проби руйнування
і оборони воєнних панцирних кораблів. Сер Уільдіям Арм­
стронг* в Вульвічу мусив вилити величезну гармату,
котра пробила найсильніший досі уживаний панцир.
З-за того радість в Англії. Але швидко зладжено міцніший
панцир, котрому величезна гармата не могла нічого запо­
діяти, і знов урадувалась Англія. Але Армстронг вилив
ще огромнішу гармату, і тота пробила новий панцир. Так
почалося завідництво між гарматою і панцирем, і воно не
швидко ще скінчиться. Так само діло йде взагалі з міліта­
ризмом, в котрім одна велика держава старається пере­
гнати другу.
Народ німецький думав, що устава військова з 1874
(прийнята на 7 літ) завершила будову воєнної сили нової
держави,— та не тут-то бувало. Слідуючий рік приніс
нову несподіванку — нову уставу о посполитім рушенні.
Ми вже згадували, що перед 1866 р. повинність військова
була, з одного боку, заострена чотирилітньою лінійною
службою, але з другого боку, остільки злагоджена, що кож-
Ш дий асентерований замість давніх 10 приналежав тільк і
12 літ до війська. Але нова устава о посполитім рушенні
розтягнула тоту повинність на всіх мужчин від 17—23
і від 33—42 року, значиться, продовжила військову повин­
ність ще о три роки проти того, як було перед 1866. Відтак
мається посполите рушення покликати до служби не все
разом «в територіальнім значінні», але за чергою після ро­
ків служби і категорій, т. є. ті вояки, котрі вислужили
при ландвері, поступають в правильні формації посполитого
рушення, котре так само, як і проче військо, в службі і по^а
службою підлягає уставі військовій і дисциплінарним ре-
гулямінам, т. є. не може свобідно порушуватися. Далі
щонайважніше: ландвера може в разі потреби бути до­
повнювана з посполитого рушення сеї нової редакції, так
само як лінійове військо може бути доповнене з ландвери.
Посполите рушення в тій новій редакції се вже затим і:е
є повстання мас народу для оборони краю против ворожого
нападу; але стає невідлучною часткою вій­
ська.
Але й того ще не досить! Побіч нового відновлено ще й
давнє посполите рушення з 1813 і 1814 р., яко «поклик ма­
си народу для охорони краю від ворожого нападу, д/;я
оборони рідної землі». До того давнього посполитого руше з-
ня належав кождий обиватель, не служачий в війську, від
15 до 60 року життя. Так-то кождому німцеві всміхається
надія, що кождого разу між п’ятнадцятим і шістдесятим
роком життя може бути покликаний до оружжя! Цілий
німецький народ стає через те вояком, ново-німецьке ьд-
сарство — одною колосальною касарнею.
Таким способом досягла Німеччина в мілітаризмі най­
вищого щабля, якого тільки можна було досягнути. Ще
тільки одно побільшення було б мислиме, а іменно те, що
щоб помножити воєнну силу, ужито б ще й жінок до пев­
них праць, досі справованих мужчинами. Початок в тім
згляді зроблено вже з так званими лазаретними помічни­
цями»1. Що буде далі — побачимо*.
[Запроваїджено в Франції 1777 р. на взір стрілецьких
пищалів закривлення карабінові кольби, котра по досі
йшла зовсім просто з марою; таким способом стало можна
цілити в одного поєдинчого мужа, не мусячи його хибити.
1 АппиагіиБ Qsseg, Іос. сії., стор. 41—57, раззіш.
182 Без сього поступу з старими карабінами тіраієрка була б
неможливою.
Революційний систем узброєння цілого народу зістав
швидко ограничений на примусову рекрутацію (з заступ-
ством через викуп для маєтніших), і в такій формі прийняли
його майже всі європейські держави. Тільки Прусси по­
пробували в своїм системі оборони крайової (ландвери)
втягти в діло воєнну силу народу в більшій мірі. Прусси
були потім першою державою, котра всю свою піхоту уору-
жила новою збруєю — [нерозб.] гвинтовими гінтерлядера-
ми, закинувши [нерозб.] по короткім досвіді вироблений
між рр. 1830 а 1860 і до війни пригідний гвинтований фор-
дерлядер. Обом тим удосконаленням завдячували Прусси
свою побіду в р. 1866.
В німецько-французькій війні перший раз виступили
проти себе два війська, узброєні оба в гвинтовані гінтерля-
дери, але ще й обоє в засадничо таких самих тактичних
формаціях, як в часі старого скалкового карабіна з гладкою
люфою. Тільки що Прусси зробили пробу винайти нову
форму воювання, відповідну до нової збруї, і утворили
компанійську колону. Але коли 18 серпня коло Сен-
Пріва прусська гвардія захотіла на серіо виступити ком­
панійською колоною, утратили щонайбільше на вогонь
виставлені п’ять полків найдалі в двох годинах більше як
третину своїх людей (176 офіцерів і 5114 мужа) і від тої пори
воювання в компанійських колонах зістало закинене, так са­
мо як воювання в батальйонові колоні і в лінії; закінчено
взагалі всяку спробу ставляти відтак супроти неприятель-
ського карабінового вогню які-небудь збиті маси війська,
і німці провадили дальше війну тільки в густих ровтах,
в які досі завсігди розпирскувалася колона сама собою
під поражаючим градом куль і против котрих досі нача­
льство виступало як против відступлення від приписів,
і так само в обсягу неприятельського карабінового огню
прийнято єдиний рух — набігающий крок (ляуфтріт).
І тут вояк показався розумнішим від офіцера; він вина­
йшов інстинктивно єдину форму воювання, яка досі показа­
лася корисною в гінтерлядеровім огні, і помимо супротив
лення начальства виєднав тій формі й урядове признання.
З німецько-французькою війною наступив ще один зво­
рот, далеко революційніший від усіх попередніх. По-пер­
ше, оружжя так удосконалено, що новий поступ, котрий
би тут [зробив] який-небудь дальший переворот, тут уже
183 неможливий. Коли зроблено гармати, з котрих можна вці­
ляти в батальйон так віддалений, що його ледве оком до­
глянеш, а карабіни, з котрих в такій самій пропорції
можна вцілити поєдинчого чоловіка і при котрих набиван­
ня менше часу вимагає, ніж цілення,— то подальші на
тім полі поступи більше-менше вже не важні. Розвиток
в той бік засадничо вже доведений. А по-друге, тота війна
примусила всі європейські великі держави позаводити
у себе обострений прусський систем оборони крайової,
т. є. взяти на себе такий великий тягар, під котрим в не­
довгім часі мусять упасти. Армія стала головною ціллю
держави, стала сама собі ціллю: народи існують тільки на
то, щоб давати рекрута і годувати військо. Мілітаризм
опанував і пожирає всю Європу. Але той мілітаризм носить
в собі зарід власного упадку. Конкуренція поєдинчихдер­
жав між собою силує їх, з одного боку, рік-річно видавати
більше грошей на армії, флоти, гармати і т. д., значиться,
чимраз більше прискорювати свій власний фінансовий упа­
док; а з другого боку, силує їх брати чимраз більше на се-
ріо загальну військову повинність, т. є. остаточно познако-
мляти весь народ з владанням збруєю,— значить, давати
йому можність в певній хвилі пересадити свою волю супро­
ти командуючої військової власті. Хвиля тота настане, як
скоро маса народу — сільські і міські робітники і мужи­
ки — почнуть мати свою волю. Під ті хвилі військо ці­
сарське станесь військом народним — машина виповість
службу, мілітаризм (пер.) згине через діалектику свого
власного розвитку. Чого не могла доказати міщанська де­
мократія з р. 1848, іменно для того, що була міщанська,
а не робітницька, а іменно дати робучим масам свою волю,
котрої зміст був би відповідний їх класовим інтересам,—
сього неохибно докаже соціалізм. Але значить — розса­
дження мілітаризму, а з ним і всіх постійних військ з нут­
ра на вні.
Перейдім тепер із сухої путі на воду, то тут побачимо
в послідніх двадцяти роках ще й зовсім не такий переворот.
Воєнне судно Кримської війни — се був дерев’яний дво-
або трипокладовець з 60—100 гарматами, порушуваний
переважно вітрилами і тільки для помочі посідаючий слабу
парову машину. Гармати його були головно 32-фунтові
з вагою люфи около 50 сотнарів, а крім цього лиш кілька
68-фунтові о вазі 95 сотнарів. Під кінець війни появились
залізом оковані плаваючі батареї, неповоротливі, майже
184 недвижні,- але супроти тодішніх гармат майже зовсім не­
сокрушим} почвари. Швидко опісля перенесено залізні
панцирі й на воєнні кораблі; панцир був зразу тонкий,”за­
лізна бляха на чотири цалі завгрубшки вважалась уже
дуже тяжким панцирем. Але артилерійський поступ
швидко перегнав опанцирення; на всяку грубість панцира,
якої за чергою ужито, винаходжено нові тяжкі гармати,
котрі його легко пробивали. І так дійшли ми вже, з одного
боку, до десяти-, дванадцяти-, чотирнадцяти-, двадцяти-
роцалевих панцирів (Італія будує корабель з панцирем
на три стопи грубшим); а з другого боку, до гвинтованих
гармат з вагою люфи в 25, 35, 80, ба й 100 тонн (одна тон-
на=10 сотнарів), котрі кидають кулями в 300, 400, 1700,
ба й 2000 фунтів на нечувані давніше відлежності. Ни­
нішній воєнний корабель — се величезний панцирний трі-
бовник з 8—9000 тоннами змісту, о силі 6—8000 коней
і поворотними вежами, з чотирма, а найбільше шістьма
тяжкими гарматами і з носом, вистарчаючим із підводного
розщілення, для побивання неприятельських суден; се
ціла колосальна [фабрика], в котрій пара служить не тільки
до швидкого порушування, але також до кермування, зви­
вання котвиці, обертання веж, керування і набивання гар­
мат, помпування води, піднімання і спущення човнів —
котрі знов почасти рушаються силою пари — і т. д.
А супірництво між панцирем а гарматою досі ще не то
що не скінчилось, але противно — нинішню пору майже
кождий корабель не відповідає всім вимогам, уже переста-
рівся, заким ще вийде з верстату. Сучасний воєнний кора­
бель — се не тільки витвір, але заразом взорець сучасного
великого промислу, плаваюча фабрика,— правда, пере­
важно для трачення добра народного. Край, де найбільше
розвинений великий промисел, держить майже моно­
поль будування таких кораблів. Всі турецькі, майже всі
російські і найбільша часть німецьких панцирників — бу­
довані в Англії; панцирові плити, до чого-небудь придатні,
роблять майже тільки в Шеффільді; із трьох оружних фаб­
рик Європи, котрі єдино суть в стані вироблювати найтяж­
чі гармати, припадають дві (Рульвіч і Гльсвік) на Англію,
а одна (Крупп) на Німеччину. Але не тільки вибудован-
ня,— не менше також і провадження по морю сучас­
ного воєнного корабля сталось ділом сучасного великого
промислу. А що се так сталося, певно, нікому так не прикро
приходиться, як іменно державі, котрій тепер один такий
185 корабель тілько стоїть, що давніше ціла невеличка флота,
котра з жалем глядіти мусить на те, що ті дорогі кораблі,
ледве ще спущені на воду, а вже стаються застарілими,
т. є. тратять свою вартість, і котра певно передовсе ба­
чить, що дитя промислу — інженер — тепер важніша осо­
ба на покладі, ніж дитя «безпосередньої сили» — капітан.
Зато ми не маємо ніякої причини тим турбуватися, коли
бачимо, як в тім супірництві між гарматою і панцирем
воєнний корабель вдосконалюється аж до найбільшої штуч ­
ності, котра робить його і неоплатимо дорогим, і до війни
непригідним1, як те супірництво і на полі морської війни
виявляє ті внутрішні діалектичні движучі закони, післ*
котрих мілітаризм, як усяка інша історична поява, мусить
згинути від консеквенцій свого власного розвитку.
1 Тепер виходить чимраз більше в уживання найновіший витвір
великого промислу для війни — морські самодвижучі торпеди.
Супроти найменшого торпедами засмотреного човна і найстрашні­
ший панцирний корабель зовсім безсильний.