Відколи позав’язувались у нас просвітні това­
риства, що головним своїм завданням поклали видавати
книжки для люду, відтоді зовсім конечно мусило визна­
читися питання: о чім говорити до люду, о чім і в якім
порядку повчати його, хотячи його просвітити? Коли б в
історії теоретична підготовка все і всюди йшла попереду
практичної діяльності, то ми могли б від тих людей, що
зійшлися у нас для зав’язання першого освітнього това­
риства, з повним правом жадати, щоб вони наперед вже
зовсім ясно і недвозначно відповіли самі собі на те питан­
ня. Та тільки жаль, що в історії звичайно діється навід-
воріть, що історія подобає на того робітника, про котрого
наш народ каже, що він «такий прудкий, що ще не помис­
лить, а вже зробить». От так було і тут. Товариства,
зразу одно, а відтак і друге, позав’язувалися, почали вида­
вати книжечки і часописі, почалася далі й певного роду
агітація між народом, а все-таки в головах самих пишучих
і агітуючих далеко не ясно було, о чім писати, в якім
об’ємі і в якім порядку подавати народові які-небудь
науки. А між тим, хто тільки що-небудь знає з педагогії,
той поперед усього знає, що головною основою розумного
виховання є певний розумний лад і зв’язок в науках, кот­
рі подаються ученикові; безладне і незв’язне подавання
йому раз уривка з тої, то знов з другої науки томить па­
м’ять, нівечить охоту та й затемнює характер самої науки,
котра прецінь є не що друге як відбиток дійсності і живої
природи в мислячім умі чоловіка, і в ній, отже, так як
і в природі, все раз у раз движеться, змінюється, все
в’яжеться одно з другим і випливає одно з другого. Правда,
навіть наші вчені люди далекі ще від того, щоб так поні-
187 мати науку і дійсність: у них і дійсність, і наука поділені
на «фахи», немов ті камінці в мінералогічнім кабінеті, роз­
ташовані по поличках: одна поличка різко відділена від
другої, і вчений чоловік потребує запхатися в одну таку
поличку і ритися в ній довіку, і сього, по його думці, до­
сить для вченості. Наші вчені, кажучи їх же вченим сло­
вом, держаться методи метафізичної, тої методи, котра, як
каже Гете:
сли хоче пізнать, описать щось живого,
стараясь пред всім духа вигнати з нього;
то часті мертвії і важить й рахує,
лиш жаль, що їм зв’язь духовная хибує*.
А той дух, та духова зв’язь, то не що інше як природна
причиновість, внутрішня діалектика розвитку, котра лу­
чить в собі всі суперечності, вирівнює всі нерівності, котра
з найрізнородніших частей творить одноцільну єдність.
От тої-то діалектичної методи, тої єдності з погляді на
природу і світ хибує ще й досі найбільшій часті наших
учених учителів, не диво, отже, що її мусить не доставати
і в дотеперішніх наших книжечках для люду. А в людових
книжках вже тим паче. Адже кождий з наших людових
писателів уважає своїм обов’язком «благовременно і безвре*
менно» звертати увагу люду на «всемогущість Творця», на
«чудеса, котрі й невірного можуть переконати», на «пре­
мудрість устрою в природі, де все має свою ціль і повнить
те завдання, яке йому Всевишній споконвіку завдав»,
і вкінці на «доброту Творця, котрий усе те з вітцівською
дбалістю сотворив для чоловіка і навіть сина свого для
нього не пожалував». Такі і тим подібні фрази уважа-
ються обов’язковими в популярних книжках, без згляду
на те, чи та книжка — катехізм, чи фізіологія, чи що-не-
будь другого. Народ, говорять наші популяризатори, зди­
чів би, попав би в цілковитий матеріалізм, коли б йому на
кождім місці не нагадувати його «вище завдання». Жаль
тільки, що вони не пригадають собі, що всілякі попи ось
трохи не тисячу літ клеплють тому народові о тих «вищих
завданнях», а він усе-таки, по їх поняттям, крайній дикар
і матеріаліст. Пора б почати й з іншої бочки. А по-друге
й те. Адже ж ви, добродії популяризатори, хочете про­
світити народ, так чи ні? А що ж ви розумієте під
просвітою? Хіба не присвоєння тих усіх здобутків, які
здобула і нагромадила думка людська, хіба ж не постав­
лення народу на тій висоті, на якій ставить чоловіка су*
183 часна наука? А на якій же висоті ставить його сучасна
наука? Ви ж се повинні знати, коли ви люди вчені. Ви
повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить
відкинути віру, а опертися на критиці, мусить відкинути
одкровеніє, а опертися на пам’ятниках життя і культури,
мусить відкинути двоїстість в природі, а стояти на єдності
(монізмі), т. є. мусить признати, що матерія і сила — одно
суть, що дух і тіло — одно суть. А коли ви се знаєте, то
пощо ж перед очима «темного» народу затемнювати ту
просту правду, пощо для нього, умисно для нього, розди­
рати природу надвоє і чоловіка надвоє? Чи таким затем­
нюванням ви думаєте просвітити його, видобути з варвар­
ства і темноти?
Нам здається, що, хотячи справді просвітити народ,
треба б нашим просвітителям поперед усього рішучо стати
на сучаснім становищі монізму в природі, треба б їм раз
назавсігди відкинути всякі фрази о премудрості, цільно­
сті і доброті, які буцімто проявляються в природі, бо су­
часна наука тих понять не узнає. Треба б їм твердо ріши­
тися — говорити народові всю правду, не щадити
ніяких пересудів, чи вони боязко криються під сільською
стріхою, чи з парадою проповідуються з амбон та трибуна­
лів. Народ наш поки що вірить ще в щирість учених лю­
дей, вірить в те, що вони зможуть і схочуть сказати йому
всю правду о тих питаннях, котрі, ясно чи не ясно сформу­
льовані, так само томлять його думку, як і думку кождого
чоловіка,— вважаймо ж, щоб народ не стратив тої дорого­
цінної віри, щоб не відвернувся від учених людей і від їх
науки: се був би для нас найтяжчий удар, се був би пово­
рот до застою!
Друга хиба, котру стрічаємо в наших популярних видан­
нях, се високий, гордий, надто вчительський, з часом аж
пророцький тон, в якім говориться до народу. Сей тон пока­
зує не що як дурноту і духову обмеженість самих авторів—
і книжки, писані таким тоном, більше шкодять, ніж
помагають, більше дразнять і знеохочують, ніж навчають.
Додати до того ще й те, що більша часть книжечок, держа­
них в тім тоні, говорить о речах пустих і непотрібних.
Я би радив усі такі книжечки радше спалити, ніж пускати
між народ.
Голосимо самі скрізь, а за нашим словом і другі зачи­
нають голосити, що ми демократи і народовці. Воно так
і повинно бути. Але чи кождий же то з нас вдумався добре
№ в значіння того слова «народовець», чи кождий передумаЕ
ясно консеквенції того слова, чи кождий знає, до чого воно
нас обов’язує? Називаючись демократами, ні, народов­
цями, ми повинні раз назавсігди сказати собі, що ми не­
відлучна часть народу, і то не якась верства в народі, але
так-таки часть серед других частей, зерно між зернами,
Що ми що-небудь розумієм і вчилися, се ще не повинно
змінити нашої істоти, не повинно зробити нас із зерна пше­
ниці зерном кропиви; се тільки зробило наше зерно плід-
нішим, поживнішим, багатшим в благодатні соки. Та й те
зробили ми не чудом небесним, а працею наших братії*,
і батьків-мужиків,— значиться/ скарби знання і освіти,
нагромаджені в головах наших, ми повинні вважати не під­
ставою для гордості і погорджування нашими простими.,
неосвіченими братами, а радше затягненим від них довгом,
котрий ми їм обов’язані з лихвою сплатити. А тямуючи
се, ми не будемо нашу просвітню працю вважати добродій­
ством та ласкою для народу, а тільки нашим обов’язком,
котрого несповнення було б попросту тяжкою провиною,
рівною тій, як коли б ми обдерли бідних і об’їли голоду ­
ючих. І тямуючи те, ми не будемо на наших темних братів
глядіти як на молодших братів, як на щось нижчого та
гіршого, бо ми будемо знати, що в них-то якраз і лежить
наша сила, що вони підвалина, а ми дах, що, зміцняючи
їх, ми робимо добро не тільки для них, але-і для себе.
Не менше глупим і мізерним видається мені також в по­
пулярних книжечках трактування мужика як дурня,
недоумка, варвара. Етнографічні праці послідніх років
показали нам тілько мислі, тілько поступу і розвитку в сві­
тогляді народу, що бесіда о його варварстві тепер вихо­
дить хіба смішною. Народ наш, хоч і тисячними ма­
нівцями, так як і сама наука, а доходить же звільна до да­
леко правдивіших, поступовіших і радикальніших думок,
ніж їх має не один з його нинішніх просвітителів. Такому
народові пора сказати все, а не водити його по нових, хоч
і псевдонаукових манівцях. І говорити треба до нього як до
свого рівного, як до батька, говорити його, зрозумілою
для нього мовою, але з захованням наукової докладності
і зв’язності, без лишніх фраз і моралізацій. Оставте фрази
і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчу­
ють свої думки! Наука не знає ніяких догм і не потребу з
затим нічого присолювати ані приперчувати. З сього,
однако [ж, не випливає, щоб популярні книжечки булл
190 сухі і педантичні: мені здається, що предмет кождої науки,
навіть математики, сам в собі містить тілько цікавого,
принадного а навіть забавного, що вмій тільки винайти
і живо розказати се, а певно, кождий і найпростіший чоло­
вік усе порозуміє і затямить.
Зібравши докупи все досі сказане, побачимо, що голов­
ні принципи, котрі повинні бути заховані в популярних
видавництвах, коли вони мають осягнути свою ціль, т. є.
правдиво просвітити народ, висказані ось в яких
точках:
1. Видавництво повинно вестися систематично, після
певного плану, відповідно до вимогів педагогії;
2. В книжках популярних треба говорити народові всю
правду про природу і життя, т. є. треба вважати його
не чимось нижчим, диким, неспосібним до понімання прав­
ди, а братом і батьком. Все, що ми знаємо, — ні, найкраще
з іюго, що ми знаємо (так як наші школи своїм класичним
і дуалістичним вихованням набили в наші голови велике
множество всякої січки), повинні ми живою мовою в лег­
кій і принадній формі подати народові.
Глядім же тепер, якого плану наук найліпше було б нам
держатися.
Буде тому десять літ, як д. М. Драгоманов в «Правді»
перший висказав у нас* потребу заведення ладу і системи
в популярних видавництвах і подав начерк цілої енцикло­
педії наук позитивних, котрі треба розказати нашому на­
родові в популярних книжечках. Правда, д. Драгоманов
подав свій начерк при іншій нагоді, не входячи в подріб-
ності, т. є. він вказав радше цілий обсяг завдання попу­
лярних видавництв, аніж стежку, котрою найлегше і най-
відповідніше виповнити се завдання. Сміємо сказати, що
досі майже нічого з його плану не виповнено.
В кілька літ пізніше загальний збір «Просвіти»* вибрав
окрему комісію, котра мала уложити докладний і практич­
ний план популярного видавництва. Комісія, як звісно,
вибрана була з людей, ніколи в житті не думавших над та­
ким планом, і майже зо всіх противних позитивному пла­
нові д. Драгоманова. Не диво затим, що комісія та, а вла­
стиво один її член і «знаменитий» педагог, обрадували
матінку Русь таким планом, котрому рівних шукати хіба
в урядових БитсІепеіпІЬеіІип^’ах1 гімназіальних, де за
1 Розподілах годин (нім.).— Ред.
191 «наукою» релігії слідує історія природи, далі латина,
відтак геометрія, затим німецька граматика і т. д. План
вийшов чисто курям на сміх,— і від того часу наші педа­
гоги і популяризатори махнули рукою на всякі плани
і друкують книжечку за книжечкою як бог пошле: молитво-
слови і фізіологію, календарі і гігієну.
Але коли така робота досі й могла як-небудь увійти,
коли досить було що-небудь надрукувати і подати наро­
дові, дякуючи богу за всяке хоч напівздорове зерно в міш­
ку полови,— то тепер діла змінилися. Супроти руських
освітніх товариств виступили до боротьби поляки. В сери,і
руського народу, у Львові, вони здвигли «Масіегг роЬк^»*,
товариство з величезним капіталом для «освічування
польського і руського люду, і видають книжечку за кни­
жечкою, зав’язують коїка гоїпісге1, закладають читальні
по руських селах і містах. Воно б то й благодать для нас,
коли б тим панам ходило справді о просвіті народу. Але
0 неї їм якраз найменше йде. На оці у них цілі політичні,
а не просвіта. З того, що вони досі надрукували і що заду­
мують друкувати, видимо, що освічування народу для них
ще темніше діло, ніж для нас. Але з другого боку, їх великі
засоби, їх жива агітація (хоч, може, лиш зразу) і їх ма­
сами друковані та розкидувані книжечки справедливо нам
кажуть боятися, щоб вони своєю роботою не звихнули і р:е
повели на бездоріжжя цілого діла освіти народної, і се
одно, думаю, повинно заставити всіх щирих народолюбців
задуматися докладно над тим, чи не належало б нам поки­
нути дотеперішній порядок популярних видавництв без
ладу і зв’язку, чи не належало б нам почислитися з усіми
своїми силами і зложитися в одну сильну і одним духом
оживлену фалангу? Мені здається, що нинішня пора для
нас дуже важна і що коли ми тепер дамо полякам пере­
гнатися в єдиній нашій позитивній роботі — в роботі
над освітою нашого народу,— коли ми дамо їм заглушу­
вати в народі і ті немногі здорові зерна знання, які досі
засіяли наші видавництва, то ми самохіть випустимо грунт
з-під своїх ніг, самохіть позбавимо себе всякої сили і вся­
кого значіння в краю. Мені здається, що всі наші партії
1 котерії чей же наглядно переконалися, що у нас тепер на
порядку деннім безмірно важніші діла, ніж етимологія
і фонетика, ніж єдність Русі і святість обряду греко-уніат-
1 Гуртки рільників (польськ.).— Ред.
192 ського! Мені здається, що грозяче небезпеченетво повинно
б у наших людей замість фаталістичного «Русь тверда все
перебуде» викликати радше воєнний оклик: «Ану, хто дуж­
чий?» Се і спонукує мене подати свій план популярних
видавництв і що більше — план одноцільної органі­
зації всіх інтелігентних сил Галицької Русі для спільної
праці над освіченням і піддвигненням нашого народу
в пику всім панським і назадницьким забаганкам та за­
ходам.
Як же поперед усього упорядкувати популярні видав­
ництва? Я думаю, що, говорячи про популярні видавництва,
треба розділити їх на три купи: видавництво наукове,
видавництво політичне і видавництво, повчаюче о ді­
лах практичних: господарстві сільськім, ремеслах і т. д.
Видавництво наукове — се головний двигач образования
і освіти народу, і для того воно головно займе нашу
увагу.
Укладати план наукового популярного видавництва
на взорець «розкладу наук» в наших школах,— на нінащо
не придасться. В школах наших розкладені науки крайнє
непедагогічно. Замість подавати дитині зразу, поки ще
пам’ять у неї свіжа, ціпка і вразливість жива, якнайбільшу
масу цікавих даних про природу і людей, з котрих би вона
відтак з ростом мислення вміла легко й сама виводити мно­
жество внесків,— в наших школах убивається пам’ять
і розум дитини непотрібною для неї наукою чужих мов,
ще непотрібнішою наукою граматики. Чужі мови потрібні
для того, кому для осягнення вищого образования не до­
сить своєї власної мови; а граматика — се прецінь філосо­
фічна аналіза бесіди, вона вимагає розвитої вже сили
абстрагування і без неї стаєсь тільки механічним «клепан­
ням». Правильно говорити і писати можна навчити й без
граматики, прийміть тільки фонетичну методу писання
і знай тільки учитель зручно виткнути в розговорі блуди,
які поповняє ученик против складні та відміни. Не менше
непедагогічно поступається в наших школах і при подаван­
ні других, позитивних наук (окрім хіба одної математики),
так що, хотячи упорядкувати наше науково-популярне
видавництво справді відповідно до потреб просвіти народ­
ної, треба зовсім відорватися від нашої шкільної прак­
тики.
Жиючи між народом і частенько балакаючи з ним про
всякі діла, я не раз аж дивувався, як то цікаво випитую­
7 5^1|84 193 ться наші люди про чужі краї! Як то там виглядає, які
там гори, які ліси, що там росте, які звірі, які ріки, які
люди? Я не раз дуже жалкував на ту школу, котра так
мало подала мені відомостей в тім взгляді. А між тим, по
моїй думці, оповідання про чужі краї здужають найбільш*
зацікавити, і завважте, заразом найбільше навчити людей,
подати їм в цікавій формі найбільшу масу цікавих фактів,
не обтяжаючи їх пам’яті. Тільки, звісна річ, і тут треба
покинути взірці шкільних сухих підручників географії,
а радше нав’язувати географію на золоті нитки оповідань
про подорожі славних і смілих людей. Зважте, напр.,
яку масу цікавих і важних в науковім згляді фактів можна
розказати народові при описі подорожей Колумба для
відкриття Америки, подорожі Магеллана навколо світу,
подорожей Кука і др.
Без ніякої теоретичної підготовки, без ніяких нудних
і апріорних викладів о вигляді землі, о бігунах, осі, рів-
нику, зворотниках і т. д. сама собою, в живих образах
розвинеться при таких оповіданнях в понятті народу ге­
ографія, стане немов здобутком його власної мислі, а не
вивченням напам’ять і нестравним баластом незумілих тер­
мінів. А при тім же сама річ тут надзвичайно цікава;
пересказати ті подорожі в скороченні для народу вимагає
дуже невеликої популяризаторської спосібності,— треба
тільки вмілою рукою добирати уступи; спостереження
і факти, котрі могли б давати основу для дальших кни­
жечок. А поглядіть лишень, яку безмірну многоту науко­
вого матеріалу можна чи то при самих оповіданнях, чи
то в безпосереднім прив’язанні до них подати народові!
Описи різнородних звірів і ростин, різнородних фізичних
і кліматичних явищ природи, різнородних людей з їх від­
мінними звичаями, степенями культури і порядками сус­
пільними. Зоологія, ботаніка і мінералогія, метеорологія
і фізика, історія і соціологія дадуться нав’язати до тих
оповідань о подорожах і відкриттях географічних. І в мі­
ру, як в кількох книжечках назбирається досить цікавих
фактів, тикаючих якоїсь з тих наук, можна потім в окре­
мій книжечці приступити до систематичнішого викладу
правлячих ними законів, поступаючи по змозі все від
фактів до виводів, від единичного до загального. А описи
подорожей і відкрить повинні наразі бути осередком цілого
плану, повинні бути тим пнем, з котрого розходяться
гілки на всі боки.
194 При викладі всякої, якої-небудь науки для народу
я налягав би на те, щоб викладчик виходив не з абстрак­
цій, не з принципів, а з якого единичного факту або явища.
Так, напр., викладаючи метеорологію, я би радив взяти
за основу, напр., опис бурі. Відки вона береться? Що таке
вітер? Які бувають вітри? Яка їх причина? Як вони дій-
ствують на воздух? Чому так дійствують? Який склад
воздуха? і т. д. В такім однім описі бурі можна розка­
зати в цікавий і займаючий спосіб і про пасати та мусони,
і про хмари, дощ, град, сніг, іней, і про електричність;
до такого опису бурі можна додати й цікаві оповідання
про обсервації кліматичні, про гігрометри, про статистику
бур, про проповідування погоди і т. д. І певно, що так
розказана метеорологія сталась би духовою власностю
народу, сталась би його здобутком. Так само при викладі
фізики виходити треба з опису якого-небудь простого екс­
перименту, котрий кождий мужик може собі повторити,—
а таких експериментів множество.
Подібної методи я радив би держатися і при всіх других
науках,— а описи подорожей повинні на самім вступі пода­
вати множество таких цікавищ, до котрих би потому на­
в’язувались систематичні пояснення.
Як я вже сказав, безпосередньо за описами подорожей
або й поміж ними в міру нагромадження фактичного мате­
ріалу подавати й систематичні виклади деяких наук, т. є.
тих, до котрих найбільше матеріалу буде нагромаджено
в попередущих книжечках. До описів подорожей треба
додавати й шапки, а самі описи подорожей треба так упо­
рядкувати, щоб вони від нашого власного, всім знаного
краю йшли чимраз далі в різні краї і часті світу. Виклади
з метеорології, фізики (особливо гідростатики та механі­
ки, напр., при описах кораблів і т.д.), зоології, ботаніки
та мінералогії можуть слідувати за тими описами, пере­
плітаючись, а все нав’язуючись до того, що вже було об­
говорене. Зоологію, ботаніку і мінералогію я радив би
викладати так само, зачинаючи від единичних явищ і по-
ступаючи до загальніших, напр., почавши від нашого кота
домашнього, далі дикий кіт, далі другі роди котів: лев,
тигр, ягуар, леопард і пр., де вони жиють, чим подібні
до кота, а там дійдеться і до означення, що таке роди,
розряди, родини в зоології, т. є. обговоряться найтруд-
ніші й найважніші питання зоологічної систематики
в індуктивний і приступний спосіб. При тім, мені здається,
7* 195 не треба дбати о дуже докладний і обширний опис, а радше
подавати факти про життя і вдачу звірів, про їх геогра­
фічне розширення і т. д. Коли назбирається достаточке
число таких книжечок про поєдинчі розряди, можна ін­
дуктивно іти дальше, доповняючи живучі ряди вимер-
шими і зводячи їх до спільних предків, напр., птиці
і ящірки, коні і грубошкірні і т. д. Тут вдоволиться за-
острену вже поперед увагу народу: чому се так? відки
взялися ті різні роди? і подасться йому в неменше приступ­
ній і зрозумілій формі головні факти звірячої десцен-
денції і головні здобутки дарвінізму. Я думаю, що науки
о десценденції ніяк не можна викинути за пліт в виданнях
популярних, коли в них схочемо стояти на становищі єд­
ності (монізму) в природі: адже ж звісна річ, що наука
о десценденції дає головну тривку основу монізму в по­
гляді на живу природу, що в тім згляді перед нами тільки
два виходи: або се все бог так сотворив, а тоді при ближчім
розгляді запутаемся в масу суперечностей і скочимо обома
ногами в дуалізм,— або се все само витворилося силою
несвідомих, механічних, але від правіку однаково дійст-
вуючих законів природи.
То само можна сказати й про ботаніку. І тут новіші пра­
ці вчених дарвіністів нагромадили таку масу цікавого мате­
ріалу, що вмій тільки вибрати і живо розповісти, а певно
займеш увагу народу ліпше і пожиточніїііе, ніж не знати
якими моралізуючими повістями. От узяти, напр., наш таки
дикий хміль. О тім, як він росте і пнеться вгору, написано
в чудово гарній і цікавій книзі Дарвіна про «Пнучі рости-
ни»* — тут і притока розказати о рухах ростин, о їх при-
вичках, котрі не в однім разі будять підозріння о яку-не-
будь свідомість і розвагу, о їх цвіті, з яких частей він
складається, як відбувається запліднення, які до того бу­
вають посередники і як приноровлення ростин до тих по­
середників (вітру, води, слимаків, птиць і комах) витво­
рило через природний добір різнородні чудові цвіти, барви,
запахи і т.д. Цікавого матеріалу в тім згляді достачать пра­
ці Дарвіна про запліднювання зазулинців*, праці Германа
Мюллера і др. Не менше цікавого предмета достачить праця
Дарвіна про «Комахоїдні ростини»* і т.д.
Мінералогію, звісна річ, треба трактувати разом з гео­
логією: глядячи на який-небудь камінь, нам далеко ціка­
віше знати, відки і коли він узявся, аніж докладний опис
його кришталів (котрі в такій докладності і рідко де поди­
196 бати). Тут, по моїй думці, головно треба зайняти увагу
народу камінням і покладами нашого власного краю, його
геологічною будовою і геологічною минувшістю. Кілька
цікавих речей можна розказати, напр., про копальні солі
в Вілічці, про копальні земного воску в Бориславі, про
джерела нафти в Слободі рунгурській! Починаючи від та­
кого единичного явища, треба доходити чимраз далі аж до
науки про повстання землі і історію її шкаралущі. Відси
пряма вже стежка до науки про повстання тіл небесних
взагалі, т. є. до астрогенії і астрономії. Звісна річ, тут
уже треба талантливого популяризатора, котрий би вмів
добре опанувати сей трудний предмет і, не попадаючи в дог­
матизм, а з другого боку, не томлячи цифрами та гіпоте­
зами, розказав би саме найпотрібніше, не залишаючи ні­
яких консеквенцій тої науки.
І так, коли, з одного боку, до описей подорожей зовсім
природно і легко нав’язуються всі науки фізичні і біоло­
гічні, з другого боку, ще легше нав’язати до них такі науки,
як етнографію, географію політичну, історію культури
і соціології. Виклад тих наук здужає, безперечно, ще біль­
ше зацікавити простих людей, ніж виклад наук фізичних,—
тільки, звісна річ, і тут не треба залишати індуктивної ме­
тоди, не треба, по можності, уживати примірів гіпотетич­
них, а брати приміри дійсні, де би, правда, певна теорія
не являлася зовсім чисто і без примішок, але де зате різні
явища в’язались би, впливали одно на друге і де все те
давало би множество навчаючого матеріалу.
І так, напр., для викладу науки про капітал і працю
я не знаю ліпшого образчика над опис фабрики з її машина­
ми і системами машин, з життям робітників і їх вимаган­
нями, з її виплатами і побічними закладами, з її відбу-
том, доходом і балансами. Діловодство одної фабрики
дало б наглядний примір цілої фабричної продукції
з її користями і недостатками. Для популярного викладу
соціології прекрасні приміри бачимо в очерках Спенсера
про звичаї і обичаї, церемонії і т. д.
А релігія? Чи вона ж має бути виключена з систему по­
зитивних наук? Ні, подавайте й її, а властиво, щоб ніякому
богу кривди не було, подавайте порівнюючу історію всіх
релігій і вірувань, подавайте оповідання про їх початок
за слідом Тейлора, Спенсера і других!
От так, я думаю, можна і треба перейти всі науки в по­
пулярних книжечках, і коли у нас буде така популярна
197 енциклопедія, тоді зможемо сказати, що ми совісно спов­
нили часть свого завдання. Кажу, часть, бо се ще не все.
Для освічення народу не досить видрукувати пару сот кни­
жечок, не досить навіть розпустити їх в народ. Для
оживлення руху, для заострения цікавості потрібно ще
й живого слова, потрібно цілої організації для уладжуван-
ня таких відчитів.
Я уложив повище такий план популярного видавництва»
котрий би, зачинаючи від найлегшого і найцікавішого, не
тільки пригортав і зацікавлював людей, але і найлегший
був до виповнення при наших слабих силах, а заразом не
в’язаний ніякою програмою, ніякими приписами, свобідно
міг би розвиватися в різні боки, всюди розширюючи і про­
яснюючи світогляд народу. Тепер я позволю собі уложити
й другий план — упорядкування всіх сил нашої інтеліген­
ції, котре мало б на цілі найліпше переведення всяких
освітніх планів.
Говорячи о упорядкуванні всіх сил нашої інтеліген­
ції, я далекий від тої думки, що вся наша інтелігенція
шасть-прасть та й вхопиться до роботи над освітою і підне­
сенням народу. Ні, я надіюсь тільки, що все-таки, зважив­
ши на теперішню грізну хвилю, всі щиріші і розумніші
люди з-поміж неї схотять подати руку до діла. Я не думаю
також робити ніяких крутих поворотів в дотеперішніх
наших освітніх організаціях, я тільки бажав би, щоб вони
всі взялися докупи і уладили між собою ось який поділ
праці.
Товариство «Просвіта», як уже сама його назва вимагає,
взяло б на себе видавання просвітніх, т. є. наукових кни­
жечок після вище виложеного плану. Крім того, мало б
воно вести надзір над читальнями в краю, заступати в по­
требі їх інтереси і давати почин та заохотудо закладання
щораз нових читалень. Читальні ті були б природними
осередками, відки би розходилися видання товариства
поміж людей. В читальнях також владжувались би відчити
про питання наукові, коли можна, про такі, котрих не було
в книжечках, а як ні, то й о тім , о чім писалося в книжеч­
ках, а тільки з показуванням наглядних експериментів,
з ближчими поясненнями і т. д. На відчити повинна б,
по моїй думці, бути покладена велика вага, бодай два ра­
зи більша, ніж на театр. Товариство повинно б вибрати
осібну комісію для уладжування відчитів по селах і міс­
течках. Комісія та мала б старатися о людей місцевих,
198 спосібних до таких відчитів, а коли б таких людей в тім
місці не було, повинна б там висилати хоч кілька разів
до року людей посторонніх з відчитами. Так само повинно
б товариство впливати й на те, щоби в кождій читальні
були хоч конче потрібні средства наукові, пріиміром] гар­
ні мапи частей світу і глобус. Я не перечу, що все те вима­
гає праці, заходів, трудів, але що з того? Може, се все не
можливе? А скоро можливе і потрібне, то хтось же мусить
се зробити, а коли не ми, то тим гірше для нас. Поки що
тішимося тим, що народ сам по селах та містах горнеться
до читалень, бажає освіти і знання, готов жертвувати
посліднім грошем на науку,— тішмося тим об’явом і ко-
ристаймо з ньогої Читальням і філіальним товариствам
оставляймо повну самостійність рішання і ділання, а коли
мішаємся в їх діла, то хіба заохочуючи та допомагаючи,
а не спиняючи, не в’яжучи.
Друге наше освітнє товариство — «імені Качковського»—
взяло б на себе вповні працю, котрою і тепер переважно
займається, т. є. видавництво, повчаюче народ о ділах
господарських, ремісних, взагалі о ділах практичного
життя. Воно уладжувало б, частіше ніж досі, господар­
ські та промислові вистави, закладало б по селах і містеч­
ках товариства, а радше спілки господарські, напр. для
спільного годування худоби, для спільного оброблюван­
ня грунту, для спільних верстатів ремісних та заводів
промислових, воно взяло б почин в закладанні кас запомо-
гових та склепів по селах і при помочі центрального тор­
гового закладу достачувало би селянам добрих і дешевих
товарів, насінь, приладів господарських, а також вина­
ходило б для мужицьких витворів корисні місця гуртов-
ного відбуту, і в такий спосіб, знов-таки нічого не в’я­
жучи й не централізуючи, сталось би головним органом
праці около матеріального піднесення народу. Мені здає­
ться, що, хотячи на тім полі зробити справді щось трив­
кого і пожиточного, треба не попереставати на самім нав­
чанні і заохоті,— тут треба не слів, а приміру, дійсної
підмоги. Наш народ нещасними установамиминувшості
доведений до того, що, крім немногих случаїв, відвернув­
ся в ділах господарських від засади асоціації,— пора нам
тепер наново вчити його тої асоціації, пора нам показати
йому, як можна уладити господарську асоціацію при за­
хованні повної автономії кождого учасника, пора нам пока­
зати йому, що можна удержати і підносити й найменше
199 мужицьке господарство, коли воно зв’яжеться в госпо­
дарську цілість з другими такими ж господарствами. А я
переконаний, що тільки таким способом можна будеохоро-
нити наш народ, а особливо його малоземельну більшість
від цілковитої економічної руїни, від цілковитого а швид­
кого повернення в пролетаріат1.
Ще раз кажу: тільки господарська, ре­
місна, промислова асоціація може
спасти наш народ від економічної
руїни*, бо тільки тоді кошти господарювання умен­
шаться, а видатність, продуктивність праці побільшиться.
Ніякі другі средства не зможуть радикально вилічити лиха.
Інтелігенція наша повинна собі мати за завдання свого
життя — не тільки пізнати ту правду,— вона ж ясна як
день,— але по силі можності приложити руку до її
осущення. Що й те діло не обійдеться без трудностей, се
відома річ, але се нічого недоказує. Вовка боятися, той
у ліс не йти,— а де дрова рубають, там тріски летять.
Думаю також, що назва соціалістів та комуністів не по­
винна нікого застрашувати в нинішніх часах, коли Біс-
марк пішов в «соціалісти»*, а коли, з другого боку, наші
пани, пуджаючи нас соціалізмом, очевидно стараються
тільки ловити рибу в каламутній воді. Ще раз кажу: хто
напудиться першого-ліпшого крикуна, першої-ліпшої
назви, а не подумає, що лежить в тій назві;— той не інте­
лігенція. Інтелігентний чоловік розважує, критикує
і робить по розвазі, не боячися не то пустого крику й смі­
ху, але не дбаючи навіть на переслідування, муки і смерть.
У нас, богу дякувати, до переслідувань і мук за те ділс
чей же не прийде, значиться, окрім пустого крику нам ні­
чого й боятися.Невже ж наша інтелігенція злякається
такої перешкоди?
Я не подаю докладного плану, як би треба уладжувати
такі господарські і ремісні спілки. Я надіюсь, що над тим:
вив’яжеться прилюдна дискусія і тоді я радо вискажу
свої думки о тім ділі. Поки що я кажу тільки те, що зав­
дання інтелігенції в тій справі було б: давати почин до за­
кладання таких спілок, достачати їм розумних уміючих
1 Що діло справді так стоїть, о тім переконує мене не тільки
бесіда деяких мислячих мужиків, моїх знакомих, котрі й сам.
прийшли на тоту саму думку, але ще більше признання противника,
пана А. Хмельовського*, в «Оагеі’і Кагоскш’ій»* (1882 р.).
200 і чесних діловодчиків (немовбито ^^егкїїііігег’ів1 та бух­
галтерів) і витворити центральний орган, в котрім би
могли спілки порозумітися з собою, набувати для себе
потрібні товари і при котрого помочі могли б гуртовно
і корисно, без посередників і дрібних перекупців збувати
свої вироби. Наша власна ремісна, промислова
і хліборобська школа була б третім завданням інтеліген­
ції. Який жаль, що торішній прекрасний проект д. Нагір­
ного* так якось непростимо пішов в забуття 1 Немов знав
д. Нагірний, пишучи свій проект, що пора для нас прийде
ще грізніша! Немов знала наша інтелігенція, що потрібно
довести лихо до крайності, а щоб наші «грубошкірні»
його почули! Чей же почують хоч тепер. Чей же за моїм
проектом воскресне і світлий проект д. Нагірного!
Правда, мені самому, коли се пишу і покладаю такі
величезні і важні завдання на таку інституцію, як «обще­
ство] ім[ені] Качковського»,— мені самому здається,
що я будую піраміду з болота, що «общество» сене підне­
сеться на висоту сього завдання головно через нетолеран-
цію до свобідної дискусії, через диктаторські замашки і ко-
терійні зглядики своїх верховодців. Але впрочім — хто
знає, може! Адже переважна часть членів того товариства—
мужики! Адже ж вони ясно зрозуміють свою користь, то,
певно, й схотять її осягнути! Ходить тільки одискусію,
0 голосне висказання діла.
Остається ще третя галузь популярного видавництва—
видавництво політичне. Тут, звісна річ, найліпше може
послужити газета, котра б виходила, напр., раз на тиж­
день. Таку газету ми вже маємо,— се «Батьківщина»*,
основана і удержувана заходом приватного чоловіка. Про
її стійність і заслугу я не буду багато говорити,— се всі
давно признали, а найбільше самі мужики. При ній вихо­
дить і друге не менше важне видавництво «Правотаря на­
родного», котре поклало собі завдання — в приступнім
викладі знакомити народ з обов’язуючими уставами і за­
конами. Жаль, що «Правотар народний» виходить рідко
1 неправильно і що досі обговорював устави часткові і
зглядно менше важні; друга його хиба — недостача порів­
нюючої методи в викладі. Коли діло йде не о вивченні
напам’ять якоїсь устави, але о її правдиве порозуміння,
то се осягається найліпше тоді, коли порівняємо тоту
1 Діловодів (нім.).— Ред.
201 уставу з рівнобіжними уставами, обов’язуючими в других
краях. Але все те — хиби, випливаючі радше з ограниче-
них средств і сил реакції, ніж з яких других джерел. Для
того я думав би, що або теперішнє політичне товариство
«Руська рада»*повинно якнайшвидше зреорганізуватися,
а коли ні, то з людей щиро мислячих і не люблячих спати
по кілька літ повинно заложитися нове товариство політич­
не, котре головно поклало б собі за ціль — будити пізнан­
ня політичних справ і інтересів між нашим народом при
помочі газет, брошур і політичної агітації, т. є. закладан­
ня політичних кружків по селах і містечках, скликування
громадських, повітових і всенародних зборів для обгово­
рювання суспільно-політичних питань, подавання петицій,
уладжування демонстрацій і т. д. Се товариство поперед
усього мало б порозумітися з редакцією «Батьківщини»
і «Правотаря», щоб ті видавництва сталися органами това­
риства, причім я радив би редакторові «Батьківщини» ли­
шити у всім свобідну волю писання і говорення, так як
він в дотеперішнім веденні видавництва показав нагляд­
но, що вміє і хоче чесно та розумно вести його. Товари­
ство постаралось би тільки о піднесення матеріального ста­
ну видавництва, о його розширення і о прилив нових сил
для праці над тим видавництвом. Крім газети і «Правота­
ря», могло б товариство в важних случаях видавати й ок­
ремі брошури та метелики, оскільки б сього було треба.
Оттака моя думка про впорядкування праці около про­
світи і здвигнення нашого народу. В чім вона не викінчена
або хибна, се, надіюсь, покаже прилюдна дискусія, пока­
же жива дійсність, котра, звичайно, далеко дальше посу­
ває діло, ніж усякі теоретичні розмірковування. Але щоб
слово сталося ділом, треба поперед усього, щоб наша інте­
лігенція була інтелігенцією, щоб позбулася своєї тісно-
глядної котерійності та кастової зарозумілості. Треба
духа толеранції і вирозумілості для відмінних особистих
переконань, бо без такої вирозумілості не можлива ніяка
широка організація. Треба духа свободи і любві до правди
та до народу в публічній дискусії. Треба докладного і не­
настанного пізнавання потреб і бажань народу. Треба щи­
рого, безоглядного здруження з народом. Треба скільки
можна закидати пусті формальності, ведучі до пустих спо­
рів, а цінити діло не по формі, а по змісту. Треба не ви­
кликати ворогування і якої-небудь виключності в ділах
національних та релігійно-обрядових, але, виразно і ясно
202 зазначивши в тих ділах своє становище, ограничитися на
обороні нарушених прав, на домаганні повної рівноправ­
ності, впрочім завсігди кладучи натиск на те, що боротьба
іде не против якого б там не було чужого люду ані на
шкоду його інтересів, а тільки против насилля верховід-
ців, против несправедливої майоризації та визискування.
Будь натепер яка буде доля мого проекту,— я думаю,
що осущення його не представляє надто великих трудно­
стей, а заразом обідює величезні користі, і то в недовгім
часі. Треба тільки доброї волі, доброго розуму і доброї
діяльності. Чи найдуться ті три добрі речі у нашої інтелі­
генції — в тім питання. В надії, що вони таки, хоч, мо­
же, не в такій мірі як треба, а все ж найдуться, я смію
подати загалові наших людей ось що під розвагу:
1. Перепровадити в наших часописях докладну диску­
сію над усіми ділами, тутечки порушеними;
2. Скликати до Львова збір усіх щиро мислячих руси­
нів для спільної наради; до участі в тім зборі зазвати
особливо наші просвітні товариства, і коли можна, уладити
так, щоб той збір, представляючий голос загалу, як інте­
лігенції, так і мужицтва, вплинув своєю повагою на ті
товариства і поручив їм скликати знов свої загальні збо­
ри, коли можна, рівночасно, так, щоби таким способом
могла статися ділом не тільки згода, але й спільна органі­
зація тих товариств, основана на вказанім вище поділі
праці для народу.
Думаю, що мої внесення не містять в собі нічого надзви­
чайно смілого або трудного і надіюсь, що кождий русин,
гаряче бажаючий добра свого народу і знищення всякої
темноти та всякої кривди на світі, що кождий щирий демо­
крат і народовець так само нетерпливо, як і я, ждати буде
на перший поклик до діла, а скоро такий поклик вийде —
нехай виходить відки хоче,— стане без оглядки в ряди
робітників з окликом: «Ось і мої руки І»