Дуже здивувала мене і львівську поступову
молодіж руську «Сучасна хроніка» в VI н-рі «Правди»,
особливо ж той її уступ, де редакція, звертаючись до га
лицької молодежі, радить їй «лишити забавку в космопо
літизм та гру в теорії, а взятися до практичної роботи
і перш усього до придбання найбільшої суми такої власної
освіти і знання, щоб здалися і тоді, коли доведеться вийти
на широку ниву практичного життя, тямлячи перш усього
свого бога — рідний край, кланяючись перш усього своєму
богові — рідній землі і народові — і пам’ятаючи, що
перше тра жити, а потім філософува-
т и».
Коли порівняти сі слова з тим, що редакція колись ви
являла яко свою програму — програму духового і культур
ного його розвою в дусі сучасних європейських думок
і поступових змагань, то суперечність наведених слів
з сею програмою можу вияснити собі хіба тим, що автор,
пишучи ті слова, сам не знав, що пише, і кидав слова на
вітер, щоб що-небудь сказати.
Розберемо докладно закиди і ради, адресовані віельми-
шановною] редакцією чи ким-небудь з п співробітників до
галицько-руської молодежі.
Автор закидує о її, поперед усього, космополітизм й ра
дить його покинути. Що таке космополітизм, і я досі
докладно не знаю. Знаю тільки, що майже кождий з тих,
котрі уживають сього слова яко закиду, розуміють під ним
що іншого. Одні називають космополітами таких, що
відрікаються своєї народності, а переходять до другої,
другі хрестять тим іменем таких людей, що держаться
245 латинської поговорки: Ubi bene, ibi patria1, треті розу
міють під космополітизмом змагання до якогось абстрак-
ційного вискочення з усяких національних рамок. Але
найбільша часть закидів против космополітизму виходить
на закиди проти усього «не нашого», против «чужих» тео
рій, «чужої» науки, «чужої» освіти. Скажу одверто, що ос
кільки перші три закиди вважаю зовсім недоречними,
то останній являється просто низьким і реакційним,
а на лихо, здається, що іменно такий закид редакція «Прав
ди» схотіла зробити галицько-руській мол одежі. Се ба
чимо з того, що зараз немов для доповнення додала
«не бавитись в теорії». Признаюсь, такого закиду я
ніколи не надіявсь почути від чоловіка мислячого і посту
пового, а тим менше від такого, хто хоч скільки-не
будь знає галицько-руську молодіж, ту нещасну, богом
забуту молодіж, котра при нашій нинішній шкільній
системі може пройти і проходитись цілу гімназію і цілий
університет, ані разу не почувши імені Данте, Шекспіра
і Дарвіна, котра проходить університет, не чувши ні
одної лекції філософії, психології, історії літератур єв
ропейських (окрім німецької). Закидувати тій молодежі,
що вона бавиться в теорії, се значить кроваво глумитись
над її змаганням придбати собі бодай поза університетом,
приватно, хоч одну-другу окрушину того загальноєвропей
ського знання, без котрого нині немислимий освічений
чоловік, і тій молодежі радить одинокий поступовий
орган Русі-України не бавитись в теорії!
І що ж радить їй редакція «Правди» замість теорій?
«Практичне знання». Що се за практичне знання, придатне
в практичному житті,— я зовсім не можу зрозуміти. Сту
дент філософії набирає в університеті практичного знання,
яке потрібне йому для його професії, юрист тож, медик
тож, про теолога і не говорити. Якого ж ще практичного
знання редакція хоче? — Ми досі думали якраз против
но, що практичне життя обмежовує широкі і палкі змаган
ня молодежі, що значить: молодіж, іменно поки молода,
повинна дбати про те, щоб обгорнути оком і духом як
найбільше світу, якнайширший кругозір, придбати як
найбільше теоретичного знання, принципів і ідеалів, бс
пізніше, під ваготою практичного життя, ніколи буде,
1 Де добре, там і батьківщина (лат.) .— Ред.
246 а часто прийдеться черпати з того скарбу поглядів і ідеа
лів, придбаних в молодім віці.
Редакція «Правдш підносить нашій молодежі приказку:
«Перше треба жити, а потім філософувати» — приказку,
від котрої дуже прикро чути моральну гниль.
Від себе і від многих моїх товаришів скажу редакції
«Правди», що «життя» ми не уважаємо найвищим добром,
що коли б пришилось його віддати в обороні високих
принципів людськості, в обороні свободи і добра — наро
ду, ми ані на хвилю не завагуємось се вчинити. Значить,
є така філософія, котра стоїть вище життя єдиниці, і тою
філософією живе людськість, живуть і підносяться народи.
А приказка «перше жити, а потім філософувати» — се зо
лотий міст для всіх самолюбів і експлоататорів народу,
котрі тим іменно, що «перше треба жити», заслонюють усю
ту моральну погань, в котрій потопають.
Інтересно, що редакція радить нашій молодежі «тями
ти перш усього свого бога — рідний край, кланятись
перш усього своєму богові — рідній землі і народові».
Або се пусті фрази, котрі не значать нічого, або редакція
виводить в тих словах справу патріотизму на дуже слизьку
і небезпечну дорогу.
Підчеркну поперед усього інтересне упорядкування
понять «рідний край», «рідна земля», «народ». Може, се
тільки случайно, що народ, жива, безсмертна Україна,
поставлений тут на третьому місці за поняттями чисто гео
графічними і геологічними, але мені здається, що таке зі
ставлення характеризує чуття автора, його розуміння
народності. Не стільки йому ходить о живий народ, скіль
ки іменно о народність в географічному абстракційному
розумінні: не стільки о службу тому народові і його живим
насущним інтересам, скільки о «кланяння», «боготворен-
ня». Патріотизм стає якимсь культом релігійним, народ
ність стає чимсь недосяжимим, не підлягаючим критиці,
І справді, з таким розумінням патріотизму дуже добре
і логічно в’яжеться приказка: «Перше жити, а потім філосо
фувати», такий патріотизм не допускає філософування,
а «покланятись рідній землі і народові можна і тоді», коли
дереться з них шкуру і п’ється їх соки, так як роблять
ті тунгуси з ведмедем, котрому моляться і кланяються,
заким уб’ють його і спечуть на обід.
Підскажемо рішучо — не такий наш погляд на патріо
тизм і на обов’язки молодежі. Мол одіж, поки молода, по
247 винна набиратися всякого знання теоретичного, повинна,
як ті пчоли, літати по всіх нивах людської освіти і куль
тури, збираючи все, що піднімає і окрилює людський ум
і ублагороднює серце, тямлячи тільки одно, що практичне
життя жде її серед рідного народу і що все, чим багата
і сильна людськість, буде в данім часі придатне і пожиточне
і для нашого народу. Нині не ті часи, щоб ми з своїм наро
дом могли відгородитись від Європи китайським муром.
Нині народ наш домагається від нас служби на різних
полях. Нехай же редакція «Правди» не кидає нашій молс-
дежі поліна під ноги такими необдуманими пересторога
ми, а помагає їй, коли хоче бути справді поступовим все
українським органом. Того, здається, від неї жде ціла
Україна, того ждала і галицько-руська молодіж.
