і
В останніх роках у всіх кругах громади йде жива
суперечка про перебудову всього громадського устрою для
осягнення якнайкращого розвою всіх громадянських сил.
Різні люди висловлюють різні погляди відповідно до того,
на якому становищі стоять і які інтереси та суспільні сили
уважають найважнішими. Ось на днях читали ми в «Новом
времени» голос д. Меншикова*, який іноді говорить як
розумний чоловік, а іноді договорюється до такого, що
хоч святих із хати виноси. І ось він, говорячи про будущий
устрій Росії, ні з сього ні з того випалює таку бомбу:
«Россия для русских! Нема більшої дурниці, як признавати
в будущій думі якісь права іншим народностям або при­
знавати, прим., українців якимось окремим народом. Не
слід також допускати до думи всіх інородців: євреїв, поля­
ків, башкирів, кавказців. Треба показати їм, що ми тут
пани».
Чудно робиться, читаючи такі слова, а вони лунають
часто з різних російських газет та журналів та знаходять
віру й там, де би не слід було. Треба бути цілковитою ди­
тиною в політичних справах, щоб у сьогоднішню пору
загрівати себе і свою публіку таким дитинячим та наївним
покликом. Так як коли б ніхто на світі й не знав, що Росія
сьогодні більше для французів, для німців, англічан та
жидів, що в її державний скарб повкладали свої міліарди
і знай пильнують кождої копійки, яка впливає до того
скарбу від «русских» і українців і інородців, щоб поділи­
тися нею. І так як би ніхто не знав, що найбільша часть
збіжжя та природних багатств Росії в «русских» і не руських
її частинах іде в руки тих же чужих експлуататорів, що
тільки завдяки політичним та громадським порядкам
439 у Росії змогли здобути собі в ній такі впливи і такі дохо­
ди. Коли Росія увільниться від того чужого, єгипетського
ярма, в яке попала завдяки своїм порядкам, попала так
важко і так глибоко, як ні одна сучасна держава, хіба
тоді була б якась маленька підстава до такого високого
гоц, яке вже тепер проголошує д. Меншиков.
«Россия для русских!» Ну, добре, а що таке ся Росія?
Чи самі «русские» збудували її, самі своєю силою держать
її? Здається, не треба надто глибоко влазити в історію,
щоб зрозуміти, що над збудуванням і утвердженням тепе­
рішньої Росії працювали всі племена, що входять в її
склад, працювали й німці, й українці, і всякі інородці.
Нехтувати ними тепер, коли діло стануло на тім, аби з тої
Росії зробити для всіх вигідну і простору хату, се значить
не розуміти азбуки державно-політичного життя. Адже ж
не буде добра в такій хаті, де половина людності житиме
безправно, здана на ласку й неласку другої половини, при­
мушена мовчати і нидіти та безпомічно дивитися на пану­
вання другої половини!
Та яке те панування! Адже ж маси «русского», велико­
руського народу живуть сьогодні в такій нужді, в такім
занедбанні, бідності, темноті, поневірці, що весь цивілі­
зований світ з жахом і невірою читає про се покази свідків.
Дайте своїм власним народним масам хоч стільки хліба,
щоб він місяцями не жив березовою корою, хоч тілько
освіти, щоб він не закопував себе живцем у землю зо стра­
ху перед антихристом, хоч стільки самоуправи, щоб він
міг сам дбати про свої інтереси, а тоді вже говоріть: «Ми
тут пани!» Взагалі се дуже погана манера стукати на своє
панство і верховодство там, де всі свідоцтва говорять про
сумний і важкий стан Росії і де треба б якнайбільше скуп­
лення духу і уваги на те, щоб винайти дорогу справж­
нього відродження суспільства замість засмічувати його
голови пустими фразами, що свідчать лише про засліплення
та безтямність.
«Непотрібно давати ніяких прав інородцям»,— гукає
д. Меншиков, не розуміючи того, що тих інородців міліони,
що їх з лиця землі не зітреш. Що, як ті самі інородці ска­
жуть: ні, ми не даром працювали над здвигненням Росії,
вона потрібна й нам і для нашого розвою, ми не хочемо
відставати від неї, хочемо жити в ній, але жити як люди,
як рівноправні горожани, а не як раби та наймити?
Д. Меншиков боїться, що всі інородці ненавидять «русских»
440 і, одержавши права, будуть працювати на згубу та шкоду
Росії. Думаю, що се побоювання ні на чім не оперте. Пев­
на річ, коли інородці (а є між ними багато народів свідо­
мих, з далеко вищою, як у самих корінних «русских», ци­
вілізацією) не зазнають від тих «русских» нічого іншого,
як кривди, знущання та зневаги, то нівідки їм і набратися
любові та поваги до них, і коли добродії вроді д. Менши-
кова бажають, щоб так або й ще гірше було й надалі, то
по-мойому, се засуджує Росію на дальше, не обмежене за­
непадання і не віщує ніякої кращої будущини.
Кращі уми в Росії, йдучи за такими ж умами Захід­
ної Європи, давно вже вказали інший шлях для справді
тривкого і плодючого розвою. Сей шлях основується на
першому принципі всякого громадського життя — п о ­
шані до чоловіка, до його кровних інтересів,
до його природних, невідчужених прав, таких як свобода
слова й організації, як нетиканість домашнього огнища
без суду, як свобода заробітку та переселення і т. д. Се
елементарні основи для всякого хоч трохи успішного жит­
тя громадського і державного, і, власне, запевнення і ук­
ріплення тих основ не бачимо досі в Росії. Від того браку
терпить і пропадає так само великоруське плем’я, як
і всякі інородці, і поки стан сеї елементарної необезпече-
ності триває в Росії, поти всякі такі балакання, що «ми
тут пани» і «Россия для русских», виходять на жалку само­
хвальбу того хазяїна, що, сховавшися під столом перед
грізною коцюбою своєї господині, відтам пискливим голо­
сом озивається: я пан дому!
Ні, нема ніякої потреби і зовсім не пора російським
патріотам дурити себе привидом панства і панування над
ними, що мусять бути їх співгорожанами і товаришами
в важкій праці над загоєнням тяжких ран, нанесених усій
Росії дотеперішнім режимсм. От у Північній Америці
проголошено «доктрину Монро»: Америка для американців,
а показалося, що хоч там і край багатий, і господарка роз­
винена не в порівнянні до Росії, а таки без чужого робіт­
ника годі обійтися і ті робітники, хоч помагають збага­
чувати Америку, проте й самі вивозять із неї міліони*.
Не така тепер пора, щоб держава, яка простяглася на
шосту часть земної кулі, могла відгородитися китайським
муром від решти світа.
441 II
З питанням про надання всім росіянам (не лише
«русским») повної горожанської свободи і надання гаран­
тій для тої свободи (до таких гарантій належать: перене­
сення управи краю і законодавства на виборну народну
репрезентацію, одвічальність міністрів перед тою репре­
зентацією і контроль державних фінансів з боку тої ж реп­
резентації) в’яжеться тісно питання автономії країв
і народностей, питання, що мусить бути розв’язане не лише
в інтересі поодиноких народів і країв, але і в інтересі ці­
лої держави. Російські письменники та політики дужечас-
то, коли зайде мова за автономію різних окраїн, відкида­
ють усяку думку про неї головно тому, що, мовляв, усяка
така автономія ослабить цілість держави. Так як коли б
для збереження цілості людського тіла доконче було тре­
ба, щоб у нього були зв’язані руки й ноги, закриті очі та
заткані вуха. Вони не хочуть розуміти того, що, обезси-
ливши пооодинокі часті держави, вони обезсилять тим
самим і цілість. Щоб держати окраїни в німім і глухім по­
слусі, на се треба повертати чимраз більше урядових сил
і грошей, які без того можна б повертати на спільну користь
усієї людності. Розріст державної адміністративної маши­
ни, зовсім непродуктивної, а зате ненажерної, потягає
за собою чимраз більші кошти і не осягає своєї цілі, бо,
як ми бачили в останніх роках російської історії, такий
розр і ст доводить на кінці до повного безладдя, до самоволі
навіть найдрібніших чиновників, до повного упадку по­
чуття права серед людності, доводить самих чиновників до
крадіжок, до хабарництва, а мирну людність до розрухів
і актів самоволі як пімсти за ту самоволю, яку їй дово­
диться терпіти. Так було скрізь у Європі доти, доки
уряди вірили в свою єдиномудрість і в те, що треба всю
людність держати у безправії і страсі. І що ж тоді було?
Замість супокою і тихої мирної праці вічне незадоволення
людності, вічні розрухи та бунти, чимраз більші урядові
утиски, пошукування за всякими конспіраціями, а в парі
з тим ішло зубоження людності і ослаблення всього дер­
жавного життя. Коли ж дійшло до крайності, вибухали ре­
волюції, які силкувалися розірвати ті обручі державної
опіки. Виборено, таким чином, права і пошану для кождої
людини або бодай більшості людей до участі в веденні дер­
жавних прав, в судівництві та законодавстві, і ніде через
442 се держава не потерпіла, а навпаки, з розростом і свобід-
ним розвоєм суспільних сил росла й розвивалася також
держава. В числі таких держав була й Австрія, в якій,
окрім нібито пануючого народу — німців, живуть ще інші
народності, сказати б по-російському — інородці: чехи,
хорвати, серби, українці, поляки, румуни. Були між нім­
цями також такі мудрі, що гороїжилися та кричали: Ав­
стрія— то німецька країна і нікому, крім родовитих
німців, тут ніякі права не належаться. Та швидко навіть
такі мудрі зрозуміли, що так не можна жити ані німцям,
ані нікому обік них. І в Австрії були побоювання, що нехай
лише трісне німецький державний обруч, то вся Австрія
розскочиться як розбита бочка. А тим часом показалося,
що з наданням усім меншим народам горожанських і на­
ціональних прав Австрія не лише не розскочилася, але
навпаки, скріпилася і виросла в силу, і чим більше права
й користі здобувають собі в ній різні народи, тим сильніше
вони й держаться тої Австрії, бачачи собі в ній не ворога,
а захист і опору. Добре колись сказано, що чоловік утікає
не від калача, але від меча. Так само й малим народам,
інородцям нема ніякого інтересу відриватися від великих
держав, бо, відірвані, вони не були б ані на хвилю без­
печні перед сусідніми державами і їх впливами та визи­
ском. Отже, боятися того, чого бояться російські політи­
ки, що ось, мовляв, надамо права українцям, литовцям,
кавказцям та іншим інородцям, то всі вони повідриваються
від Росії, на се нема ніякої підстави. Всіх тих інородців
на «настоящих русских» не переробите, а навіть хоч би се
яким чудом божим удалося (се досі не вдалося ніякій дер­
жаві на світі), то все-таки ті частини держави уже силою
свого географічного положення, відмінності землі й клі­
мату будуть перти до заховання своєї відрубності, до своїх
окремих прав і інституцій, відповідних до їх способу життя
та спеціальних родів господарства, будуть жадати собі
автономії. Так не забуваймо ще одного. Надання
такої автономії різним окремим частинам великої держа­
ви, отже, не лише інородцям, але й «коренным русским»
у різних частинах широкої держави, то не лиш уступка,
добродійство держави для людності. Ні, се держава му­
сить робити в своїм власнім інтересі, а коли й людність
матиме при тім якісь користі, то за те вона будеобтяжена
новими тягарями на удержання обік центрального ще й
свого автономічного уряду. Бачимо се й в Росії на зем­
443 ствах, яких удержання так само лягає тягарем на людності,
потребує окремих податків та коштів, як і удержання са­
мого центрального уряду. Та се ще не значить, щоб автоно­
мія була шкідлива і непожиточна для місцевої людності.
Російська держава занадто велика, щоб один центральний
уряд міг лише дбати про безпечність і законність у всіх
частинах і країнах, але тим менше він може дбати в*кождіи
частині про тисячні місцеві інтереси, дрібні з погляду дер­
жавного, але дуже важні для загалу місцевої людності.
Дороги і шляхи, мости і греблі, недороди і місцеві випадки,
пошесті й хороби, школи і лікарні— все се такі речі,
що інакше залагоджуються в кождій губернії і вимагають
окремого проводу й опіки не так уряду, як радше власних
місцевих людей, зорганізованих для сього діла. Така авто­
номія ніяким робом не може бути шкідлива для цілості
держави, навпаки, вона корисна для неї, бо дбає за зріст
добробуту і заспокоєння народних потреб у кождім куточ­
ку держави відповідно до місцевих обставин. Вона по­
житочна для держави й тим, що полегшує їй адміністра­
цію, беручи на себе ті її часті, яких ведення було б для
державних урядів занадто коштовне. Без такої ав­
тономії жодна велика держава не може остоятися, і ті.
що радять Росії обходитися без неї, очевидно, самі не
тямлять, що говорять.
III
Свобода й автономія мусять нерозривно в’яза
тися з собою, а властиво автономія мусить опиратися впов­
ні на основах горожанської свободи. Се треба ясно зрозу­
міти, бо інакше можна на гарне слівце — «автономіям
дати себе зловити так, як се ми бачили в першій росій­
ській Думі, де в так званім клубі автономістів під плащем
автономії сиділи обік щирих прихильників свободи також
♦ м* о х • • ,
люди, що лякалися п и бажали чогось зовсім іншого
від дійсної горожанської свободи в новочаснім розу­
мінні.
Щоб зрозуміти різницю між автономією, опертою нг
якійсь іншійоснові, прим, на історичній традиції, досить
буде заглянути до карт історії середніх віків. Середні вікк
зі своїм феодалізмом були, властиво, золотим часом авто-
‘ мії в найрізніших її формах. Автономні були провінції
444 супроти найвищого владника, автономні були князі, гра­
фи, барони та дідичі супроти цілої держави, автономні були
більші міста, оскільки мали силу й засоби окупити та
оборонити свою автономію. Супроти сих дрібних автономій
щезала зовсім сила центральної держави; щоб у разі по­
треби зібрати її і довести до діла, треба було не раз незви­
чайного зусилля політиків, хитрощів, обіцянок або на­
віть насилля і боротьби. Кожна автономна одиниця була
в своїм ширшім чи тіснішім обсязі повноправною, мала
Еласть над добром, свободою, життям і смертю оселеної
в тім обсягу непривілейованої людності; не було зовсім
того, що називаємо державним правом, спільним і обов’яз­
ковим для всіх горожан, а були тільки дипломи та приві­
леї, надавані верховною властю чи то поодиноким особам,
чи родам, чи провінціям, чи городам. Цілість держави бу­
ла, таким робом, дійсною федерацією різнородних сил
і груп, що дуже часто йшли наперекір одна одній (рицар­
ство, прим., цілі століття завзято воювалося з містами,
міста, особливо в Ломбардії, воювалися з імператорами
і т. д.); удержання центральної державної власті було ді­
лом хіба незвичайно здібних і енергічних одиниць, а най­
частіше під володінням звичайних або слабосильних воло­
дарів уся держава стояла загальним безладдям, яке вий­
шло в приповідку у нас у приложенні до старої Польщі
(Polska nierz^dem stoi1).
Не можна сказати, щоб ті порядки були зовсім шкід­
ливі для загального прогресу. Вони, як знаємо,допомогли
в тих жорстоких часах до розвою міст, ремесел, торгівлі
та шкільництва, розбуджуючи загальну конкуренцію
суспільних сил, суспільних, одначе, в тіснішім значенні:
упривілейованих. Внизу під тими упривілейованими
більше-менше повноправними верствами жила і томилася
більшість народу, робуча маса селянства та міщанства,
або позбавлена всяких людських прав, здана вповні на
ласку Leibeigen2 (феодалів, монастирів або більших міст),
або до краю обмежена, стіснена в своїх людських правах,
наражена на тисячні напасті та знущання сильних та само­
вільних панів. Треба було довгих століть і завзятої бо­
ротьби, з одного боку, суверенів з підданими, з другого
1 Польща існує незалежно від уряду (польськ.).— Ред.
2 Кріпосних (нім.).— Ред. –
445 боку — тих підданих зі собою і суверенами, поки з того
автономічно-федералістичного хаосу виробилися суціль­
ні новочасні держави з одноцільною армією, одноцільною
бюрократією, одноцільними правами й інституціями, в тім
числі й з одноцільними запоруками загальної горожанської
свободи. Історія бачила в тім довгім розвої жахливі сцени
селянських війн і рицарських нападів, городських рево­
люцій і кривавих розрухів; те, що привикли називати
Великою Французькою революцією,— се був лиш один
блискучий епізод у тій довгій революції, що вела з серед-
ньовікового автономічно-федералістичного хаосу до ново-
часних порядків.
Розуміється, що та французька революція не була
також останнім епізодом у тій боротьбі новочасних поряд­
ків з середньовіковим феодалізмом і його традицією. За­
надто сильні його парості пережили ту революцію і ро­
стуть та буяють собі ще й досі не тільки в інших краях
Європи, де та революція не була переведена так основно,
як у Франції, і чіплялася більше зверхніх форм, ніж самої
основи соціального та політичного життя, але і в самій
Франції, де на наших очах іде нова, хоч і безкровна поки
що революція — боротьба державної власті не з релігією,
як плещуть злі язики, а з занадто вибуялою автономією
церковної організації, що, черпаючи свої сили з держав­
ного організму, повертає їх систематично, на шкоду тогс
організму. А в Німеччині, Австрії, Італії та Іспанії ся
боротьба мусить бути ще завзятіша і тяжча, бо тут обік
страшенної сили новочасного, не на релігійній, але на
політичній основі зорганізованого клерикалізму, що йде:
до усталення світської власті панства над усім світом,
живуть і сильні парості середньовікових феодальних тра­
дицій з їх завзятим змаганням до автономії, опертої не на
свободі і рівноправності всіх горожан держави, а яв.
історичних традиціях, ворожих тій рівноправності Ј:
свободі.
Для нас, українців, що разом з Польщею, а потім
з Росією і Австрією перейшли всі фази того великого істо­
ричного процесу і по якійсь іронії долі звичайно мусили
коштувати найпоганіші і найприкріші наслідки тих ста­
рих порядків, для нас у теперішню пору дуже важне зро­
зуміння сеї історичної азбуки, яка б давала нам тверду
основу в дальшім політичнім житті і хоронила нас вЦ.
неясності і баламутства.
446 От тим-то думаю, що покликом нашим у сю пору не
може бути ані автономія sans phrase1, ані федералізм sans
phrase, але все і всюди: повна політична воля
і рівність кождої людської єдиний і,
забезпечення її людських прав, а вже
на тій основі автономія національ­
ності.
1 Без розмов (франц.).-— Ред.