Міжнародний соціалістичний рух своєю течією
охопив згодом і землі, що входили до складу давньої Поль­
щі. Тепер вже не можна заперечити, що той рух у кас
існує, що він знайшов відповідний грунт і щораз більше
здобуває прихильників.
І якщо його поступ не був таким значним, як в інших
краях, винні у тому головно складні політичні відносини
на тих землях. Галичина, наприклад, хоч політично яв­
ляє єдине ціле, однак з погляду етнографічного не є моно­
літною. Тому соціалістам цієї землі довелось поділитися
на окремі групи, кожна з яких має іншу програму дії, —
відповідно до місцевих умов. Тільки коли та організація
буде здійснена повністю, цілком виявиться і ефективність
акції.
А оскільки організаційний рух у лоні соціалістичної
партії нині всюди такий сильний, то й наша група вважає
за потрібне представити публічно свої погляди на спразу
соціалізму взагалі і на його умови в нашій провінції зо­
крема.
Маємо надію, що це допоможе бажаному порозумінню
з іншими групами соціалістів, а передусім з тими, які діють
на тій самій території, що й ми, і в першу чергу польськими
та російськими.
Зважаючи на те, що наша так звана інтелігенція —
буржуазія шляхетська і нешляхетська,— має ще
якнайдикіше поняття про соціалізм і соціалістів, нинішня
відозва може одночасно послужити до розтлумачення тлх
понять. Такий погляд став причиною того, що займаємося,
можливо, занадто розписуванням речей, всім відомих,
і що вміщуємо спочатку виклад теорії соціалізму, який не
одному з нашої партії видається зайвим.
446 1
З тих пір, як дослідження вчених, а особливо
Карла Маркса, піднесли теорію соціалізму до зна­
чення позитивної науки, соціалізм в усьому цивілізованому
світі є, власне, тільки один.
Крім соціалізму, введеного в наукову систему Марк­
сом, Енгельсом та іншими, усі давні системи соціалістичні
або комуністичні, а особливо оперті на відірваних спеку­
ляціях науки утопістами, мутуалістами*, егалітаріями*
і т. п., мають значення хіба що історичне.
Таке в головних рисах міркування новочасних теорети­
ків соціалізму.
У діях людства, як в усій природі, постійно відбува­
ється еволюційний процес. Маркс і його школа довели, що
справжнім рушієм того природного розвитку є еконо­
мічні відносини, а особливо невпинна виробнича
система. Організація виробництва досі завжди по­
роджувала класовий антагонізм, який, дійшовши до пев­
ного пункту, з необхідності викликав зміну в самому ви­
робництві. Попередня історія є історією боротьби класів.
Нинішня виробнича система, що грунтується на капіталі­
стичній власності і найманій праці, є тільки однією фазою
в тому розвитку, є етапом у поступі, подібно до давніших
виробничих систем: господарство народовладдя, рабства,
кріпосної залежності і т. д. Одне повставало з другого —
в міру того, як ті форми вичерпували себе і входили в су­
перечність з суспільними потребами. Так само й нинішня
виробнича система з часом мусить поступитися місцем
новій.
Згідно з методом, указаним тим поглядом на дії люд­
ства, доведено, що нинішня капіталістична власність
на землю, знаряддя праці не є принаймні чимось остаточ­
ним, вродженим, але швидше тільки перехідною
формою, витвором еволюційного процесу. Власність,
яка ще у славній «Декларації прав людини» від року
1789* фігурує як одне з кардинальних, вроджених прав
людини, втратила тепер для науки свій сакраментальний
характер.
Аналіз капіталу,— згідно з англійською класичною еко­
номією, яка визначає його як «нагромаджена праця»,—
довів, що капітал завдячує свою могутність єдино тому
«залізному праву», міццю якого плата робітника
15 5-1184 449 завжди коливається довкола суми, необхідної для вижи­
вання робітника, і ніколи значно її не перевищує. Якщо зЕа-
жити, що вартість виробленого товару можна виразити
через певну кількість суспільної праці, закладеної в нім,
тобто через суспільно необхідний робочий час (gesellschaf­
tlich notwendige Arbeitszeit — Marx), використаний на ту
продукцію, робітник, таким чином, як сказано, отримує
лише стільки, скільки вкрай необхідно на прожиток
(Standart of life). Отже, певна частина його праці, заклю*
чена у виробленому товарі, не є оплаченою і становить
оту додаткову вартість (plu-value, Mehrwert),
яка зостається в руках капіталіста. Власне, вона-то й
сприяє тому, що капітал «росте»,— вона є справжнім
джерелом капіталу. Власність капіталу походить з не­
справедливості, з грабунку: «Das Eigenthum hit
Fremdthum geworden»1,— говорить Лассаль.
Але капіталістичне будівництво, будучи само тільки
логічним наслідком свого попередника, носить вже у сво­
єму лоні зародки майбутнього ладу. Поділ праці, завдяки
щораз новим технічним удосконаленням, до яких спону­
кає безмежно зростаюча конкуренція, просувається в не­
скінченність. Товари виробляються вже тільки для всеза-
гального ринку. Виробництво втрачає міс­
цевий і народний характер і перетворю­
ється в загальносуспільний. Все цивілі­
зоване людство уявляється єдиною великою виробничою
спілкою. Проте та кооперація не є зорганізованою, і у ви­
робництві панує анархія. Вільна конкуренція змушує
капіталістів до постійного множення виробничих сил і ви­
робів. Для тих виробів треба шукати збуту, здобувати
щораз нові ринки. А оскільки збут не відповідає нагро­
мадженій масі товарів, вибухає перелом, криза. Ті
кризи відбуваються щораз частіше і тривають щораз
довше.
Згадані явища свідчать аж надто ясно про хворобли­
вість економічного ладу. Джерелом тієї хвороби є ніщо
інше як тільки внутрішня суперечність, яка
відбувається між кооперацією у вироб­
ництві й індивідуальним присвоєнням
випродукованої вартості. Та суперечність
призведе капіталістичне виробництво до згуби. Неодмін-
1 Власність стала відчуженням (нім.).— Ред.
450 ною ж умовою тієї системи є постійне нагромаджен­
ня і концентрування капіталу, зодного
боку, і зростання злиднів і нестат-
к і в — з другого. Капітал сам створює армію, яка
повинна його завоювати. Робітничі ряди, залучені до
спільної праці самим звичаєм сучасного виробництва, ста­
нуть зрештою до бою зі своїми панами: обездолю-
вані стануть обездоле ними.
Боротьба пролетаріату з буржуазією, боротьба праці
з капіталом точиться вже тепер, перед нашими очима,
всюди і в кожну мить. Найжвавіше точиться вона там, де
розвинутий фабричний промисел найбільше підкреслює
наслідки капіталістичного виробництва. Кінець боротьби
наближається в міру того, як зменшується число тих,
у чиїх руках зосереджується капітал, і збільшуєть­
ся число і дисципліна «робітничих батальйонів» — про­
летаріату.
Остаточна перемога пролетаріату принаймні не потягне
за собою панування нового суспільного класу, але швидше
знищить всякі класові відмінності*.
В той час як попередня суспільна боротьба була «рухами
меншості в інтересах меншості», боротьба пролетаріату
з буржуазією є рухом величезної більшості, розпочатим
в інтересах тої більшості. Як тільки та більшість переможе,
всі інші суспільні верстви мусять бути ліквідовані. Ось чим
різниться рух пролетаріату від своїх попередників; у тім
полягає його прогресивне значення.
її
Отак тоді наука, на підставі критики сучасного
суспільного ладу, вказала робітникам мету і напрям
їхньої боротьби і таким чином просвітила їх.
Але як всяка виробнича система веде за собою як неод­
мінний наслідок відповідну організацію політичну, еко­
номічну і культурну, так і нинішня капіталістична вироб­
нича система зв’язана якнайтісніше з нинішнім укладом
державним, релігійним, шкільним і т. д. Борючись з капі­
т^ алістичною виро•б•••н ичою * системою, • мусять с• оціалісти
боротися також з п неодмінними наслідками, які проявля­
ються в різних сторонах життя народу.
Соціалізм прагне до ліквідації всякого панування над
людьми, всякої влади людини над людиною.
15* 451 Майбутній устрій, отже, буде базуватися на якнай­
ширшім самоуправлінні общин, повітів і кра­
їв, складених з вільних людей і поєднаних між собою
вільною федерацією, що грунтується на солі­
дарності інтересів*. Французька революція, будучи при­
родною реакцією на абсолютизм і феодалізм, які стримува­
ли солідарність людей шляхом гніту і неволі, оголосила
відразу свободу особистості, поминувши солідарність. Та
свобода допровадила нас до стану, в якому нині перебу­
ваємо, в якому нарешті здобули певності, що справжня сво­
бода без солідарності існувати не може. Девізом най­
вищої історичної еволюції буде: солідарність і
свобода.
Стосовно того погляду на свободу, держава — в те­
перішньому значенні слова — залишитись не може. Дер­
жава, як узагалі всяке правління, що базується на гноб­
ленні, не може мати місця в майбутньому суспіль­
ному ладі. Її місце всюди заступить адміністрація сус­
пільних витворів, вибрана всіма членами общини, повіву
і т. д.
Релігія, яка нині служить також подекуди засобом
визиску і тому задоволена такою опікою держави і правля­
чих класів — приведена до властивого свого значення —
стане приватною справою. Зрештою, з поступом
освіти місце догматичної релігії всюди .займе позитивна
наука і мистецтво.
Натомість виховання повинно бути справою народ­
ною. Прагнути до цього будуть однаково всі: община, по­
віт, край. Аби запобігти створенню штучної нерівності
між людьми і дати кожному можливість всебічного роз­
витку своїх природних сил на користь суспільства, вихо­
вання повинно бути поставлене так, щоб по можливості
кожний залишався робітником одночасно фізичної і розу­
мової праці. Нинішню однобічну систему виховання по­
винно замінити виховання всебічне (Instruc­
tion intйgrale).
Супротивний всілякому утискові, соціалізм мусить за­
судити нинішнє обездолення жінок; він вимагаг
для них рівних прав з чоловіками, рівної можливості
навчання і якнайширшого поля для конкуренції з точки
зору розумової і взагалі будь-якої праці на користь сус-
пільства. Нинішнє одруження як інституція
державна і церковна в новому устрої поступиться місцем
452 вищій, шляхетнішій формі зв’язків між обома статями, а
родина, звільнена від нинішнього економічного і ре­
лігійного гніту, розвинеться зрештою в таку ідеальну ін­
ституцію, за яку тепер так недоречно вважається.
ill
В остаточній меті соціалізму неможна сумніва­
тися: повернення рівноваги у виробництві не може насту­
пити, доки поряд з суспільним виробництвом не буде сус­
пільного розподілу, а тим більше доти, доки влас­
ність капіталу не втратить індивіду­
альної рисиі не зміниться в суспіль-
н у. Крім того, все інше є паліативом.
У цьому відношенні між розумними соціалістами різних
земель панує така одностайність, що буржуазія слушно
ціпеніє перед нею. Радість буржуазної преси, коли їй
удається сконстатувати «роздвоєння» в лоні соціалістичної
партії, походить з грубого незнання або ж є удаваною:
в своїм страху самі себе обманюють, на зразок страусаі
Коли Лассаль своєю агітацією домагався виробничих
спілок з допомогою держави, він дуже добре знав, що то
буде тільки «малий палець», за який потім ухопиться всією
рукою буржуазія; не визнав тільки за відповідне викласти
одразу все — з поглядів агітаторських. Про те виразно
свідчить посмертне видання його листів до Родберта*
(Rodbertusa). Програму «Eisenachski»* прийняв за гасло:
«вільна народна держава» (так звана Volksstaat). Немож­
ливо, однак, припустити, щоб автори тої програми у здій­
сненні «Volksstaat’у» вбачали розв’язання суспільної про­
блеми: «Die freie Gesellschaft kann keinen «Staat» swischen
sich und ihren Mitglidern brauchen oder dulden»,— гово­
рить Енгельс («Вільне суспільство не потребує і не тер­
пить жодної «держави» як посередника між ним і його чле­
нами»). Про те знали і в Ейзенаху, але з практичних мірку­
вань вставили до програми мету ближч у,— маючи
в запасі подальшу і остаточну. Між ними та Інтернаціона­
лом принципової різниці нема. Розвал Інтернаціоналу на
дві фракції — централістів й анархістів (чи федералістів)—
відбувся тільки через різницю поглядів щодо органі­
зації, а нинішня суперечка між більшістю німецьких
соціал-демократів і фракцією Моста («Freiheit»), так само
точиться не навколо принципів, а лише способу дії, і сама
453 по собі при незначній зміні умов може припинитися і при-
пи питься.
І це також не має значення, як хто уявляє собі майбут­
ній лад; адже він буде залежати від умов, часу (якого
сьогодні не можна визначити) і місця, яке також не ли­
шиться без впливу. Суперечки ж про те всерйоз у даний мо­
мент бути не може.
Інакше стоїть справа щодо шляхів і засобів
практичних дій. Вони не можуть бути одні й ті ж всюди
і для всіх; тут неодмінно треба рахуватися з умовами місця
і часу.
Тут не місце розглядати питання, чи вирішальна бо­
ротьба пролетаріату з буржуазією охопить одночасно весь
світ, чи тільки Європу, чи зрештою буде розвиватися част­
ково в окремих країнах. Певним є тільки, що в перший свій
період боротьба праці з капіталом мусить точитися на грун­
ті національному: «Кожен пролетаріат мусить
старатися наперед покінчити зі своєю власною буржуазією»
(Енгельс).
Національна справа відносно само ї основи
соціалізму є справою другорядною, але з погляду практич­
ної дії при нинішньому стані національного питання (у
н а с особливо) вимагає глибшого розгляду. Прагнучи до
свободи і знищення усякого гніту, соціалісти не можуть
бути байдужими щодо гніту національного. А там, де на­
ціональне питання ще належним чином не розв’язане, як,
наприклад, у Франції, в Німеччині і т. д., там вони мусять
активно підтримувати відокремлення різних дрібних ш-
цій,— чи то із-за своєї автономічної і федеративної пози ­
ції взагалі, чи то внаслідок того, що лише пристосування
до місцевих національних елементів дасть їм можливість
впливати на той елемент і вести його з собою до спільності
і збратання народів, чого жодним пригніченням досягнути
не можна.
Та сказане, однак, аж ніяк не заперечує у соціалізму
риси винятково міжнародної. Відносини економіч­
ні, які служать соціалізмові за підставу, в усіх цивілізо­
ваних країнах ті самі. Всюди, де існує капіталістичне ви­
робництво, там є поле для соціалізму: всюди, де сформу­
валася буржуазія, там пролетаріат мусить ставати до бо­
ротьби. Ворог пролетаріату всюди один і той же — пере­
могти його можна тільки об’єднаними силами. Думка та
знайшла вираження в заснуванні «Міжнародної спілки
454 робітників». її логічність довів уже «Комуністичний мані­
фест» Маркса й Енгельса 1847 р., який закінчується закли­
ком: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!»
Отже, нинішній соціалізм є одночасно космополітичним
і національним. Чим більшу територію вдається йому здо­
бути одночасно, тим більшою буде його сила. А чим тісні­
ше в кожній місцевості він буде рахуватися з конкретними
умовами, тим певніше дійде до наміченої мети у тій, власне,
місцевості1.
У нашому краї, де на одній території живуть поряд люди
1 навіть общини різних національностей, не можна соціа­
ліста одної нації вважати представником цілого району,
а швидше належить прагнути до федеративного союзу, до
якого входили б групи соціалістів усіх націй, єднаючись
для спільної справи, але кожна у своїх межах зберігаючи
цілковиту автономію і свободу дії.
Таку, власне, федерацію створюють соціалісти Схід­
ної Галичини. Організуючи пролетаріат польський,
український і єврейський, які живуть у тім краї, ми праг­
немо утворити сильну робітничу партію2, яка б на терито­
рії, зайнятій тим пролетаріатом, діяла в дусі загальних
1 У цьому місці не зайве буде додати вступ з «Комуністичного
маніфесту», який звучить так: «Пролетаріат, що змушений здобути
собі політичну владу, піднятися до становища національного кла­
су, сформуватися як нація сам, є ще національний, хоча й не у дусі
буржуазії. Національні поділи і протиставлення в народів щораз
більше стираються внаслідок самого розвитку буржуазії, свободи
торгівлі, світового ринку і уніфікації промислового виробницт­
ва — разом з відповідними їй життєвими умовами. Прийняття
влади пролетаріатом ще більше їх відсуне. Об’єднання зусиль, хоча
б тільки цивілізованих країн, є одною з перших умов його звільнен­
ня. По мірі того, як буде припинятися визискування одної особи
другою, припиниться також експлуатація одного народу іншим. Ра­
зом з різницею класів в середині нації впаде також неприязне став­
лення одних народів по відношенню до інших?.
2 Нашим стосункам, можливо, більше відповідала б назва
«народної» партії. Бо в той час, коли на Заході кадри майбутньої
бойової армії пролетаріату готуються з фабричних робітників,
у нас цю роль обіймає, здається, сільський люд,— хіба що про­
мисловий розвиток мав би просуватися швидше, аніж ступінь від­
чуження хліборобського люду. Рух пролетаріату у нас буде, оче­
видно, передусім аграрним. Отож, першу назву ми обрали лише
тому, щоб зазначити ідентичність нашого руху з рухом західноєв­
ропейським; крім того, ще й тому, що ми б радили уникати назв
і чисел не тільки неясних, але навіть уже скомпрометованих і ди­
скредитованих внаслідок їхнього надуживання.
455 Соціалістичних принципів, з урахуванням місцевих умов.
Кожна національна група, яка входить до складу тієї фе­
дерації, буде мати повну автономію щодо своїх внутрішніх
справ або свободу об’єднуватися зі спорідненими групами,
які будь-де існували б. Так-от, тоді поляки-соціалісти, що
входять до складу нашої федерації (і будуть діяти тоді
спільно з українцями в Галичині), могли б також одночасно
приєднатися як незалежна польська група до діяльності,
наприклад, групи варшавської, краківської, женевської
і т. д. Українці також, крім акції солідарності з поляками
в Галичині, можуть самостійно приєднатися до україн­
ських груп — групи «громади» і т. д. В самому ж краї,
там, де перебуває люд виключно польський, діяльністю
займаються поляки, де виключно український — українці;
у змішаних общинах пропаганда відбувається спільними
силами.
Євреї у нас не втратили досі своїх окремих рис і станов­
лять здебільшого особливу націю, з якою нам також слід
рахуватися. Тому, поширюючи наші принципи, будемо
звертатися до єврейського пролетаріату,— де в тім по­
треба,— навіть жаргоном, якого він вживає, хоча, можли­
во, жаргон той не має, зрозуміло, умов для правильного
мовного розвитку.
IV
Нездорові економічні відносини, серед яких ми
живемо, суспільна нерівність, що невпинно зростає, кла­
совий антагонізм, який з кожним днем загострюється, по­
винні були б, зрештою, звернути нашу увагу на західний
соціалістичний рух. Мусили б ми поставити собі запи­
тання: чи має соціалізм у нас умов:*
для існування? Дослідивши оточуючі нас стосунки,
ми прийшли до переконання, що соціалістична пропаганда
у нас так само правомірна, як на Заході, і що нам вже ні­
що не може допомогти, крім радикальної зміни
суспільного ладу, прискорення якої мусить заба­
жати собі весь народ, як тільки спізнає своє нинішнє ста­
новище.
Тим же, хто настирливо твердить, ніби для соціалізм;/
у нас нема відповідних умов, а на доказ вказує тільки нз
велетенський розвиток фабричного промислу в західних
456 країнах і на брак його у нас, відповімо разом з Марк­
сом: «De te fabula narratur»1.
«По суті, мова не йде про більший чи менший ступінь
розвитку суспільного антагонізму, який виникає з зако­
нів, що управляють капіталістичним виробництвом. Йде­
ться про самі ті закони, проті прагнення, що діють і спов­
няються з залізною необхідністю. Країна промислово
більш розвинена виявляє менш розвиненій образ свого
майбутнього.
Але в цілому,— якщо не брати до уваги капіталістичне
виробництво, де воно у нас цілком сформувалося, напри­
клад, на справжніх фабриках,— стосунки набагато гірші,
ніж в Англії, бо їм бракує противаги фабричних законів.
Щодо всіх інших сфер, то ми потерпаємо,— так само,
зрештою, весь західноєвропейський материк,— не тільки
від розвитку капіталістичного виробництва, але й від
браку його розвитку. Крім недугів нинішніх, гнітить
нас цілий ряд спадкових вад, що виникають внаслідок під­
тримування стародавніх, пережитих економічних інсти­
туцій,— разом з прив’язаними до них, але суперечними ду­
хові часу суспільними і політичними відносинами. Тер­
пимо не тільки від живих, але й від померлих: «Le mort
saisit le vif»2.
Так писав Маркс про Німеччину чотирнадцять років
тому. Слово в слово те саме можна нині сказати про наші
стосунки.
У той час як у Росії, наприклад, існує ще подекуди
в хліборобських общинах взаємодіюче виробництво, у нас
виробництво є вже цілком капіталістичне — як на Заході.
Праця вже відірвана від капіталу і залежна від нього.
Дрібний промисел, в якому той стосунок ще не так очевид­
ний, перебуває в агонії, бо його гнітить великий капітал,
представлений конкуруючим фабричним промислом,— хоча
б він і перебував за кордоном. Засоби, вжиті з метою під­
тримати той застарілий промисел, нічого не дадуть,
із-за природженої експансивної сили капіталу і прагнення
великого капіталу до поглинання меншого. Для кустар­
ного промислу нема іншого шляху, як тільки перекинутися
на поле фабричного промислу і конкурувати з закордоном
або — занепасти, залишивши вільне поле більшим капі-
1 Про тебе мова мовиться (лат.).— Ред.
? Мертвий хапає живого (франц.).— Ред,
457 талам, а самому влитися до лав пролетаріату. Іншої аль­
тернативи немає.
Аграрне виробництво внаслідок приведення в рух зз-
мельної власності, завдяки широкому кредитуванню госпо­
дарств, щораз більше стає подібним до західного типу.
Більшість господарств,— як кожний сучасний капіталіст
взагалі,— мусить виробляти товари для загального ринку
і пристосовуватися до його умов. Традиційна система
з кожним днем занепадає. Анархічна спекуляція аграр­
ними плодами вимагає щораз нових жертв. Власність кон­
центрується в руках великого капіталу. Господарство стає
інтенсивним. Сільськогосподарські машини знаходять шо-
раз ширше застосування, робітник щораз більше мусить
бути визискуваним. Пролетаріат зростає.
Чи треба говорити про меншу власність? Але ж її неза­
баром вже не стане? Статистика грунтових аукціонів,
недавно оголошена, наводить промовисті цифри, а невпин­
на «селянська еміграція» достатньо їх ілюструє. Всякого
роду лихварство точить наше суспільство і щораз нові
загони кидає в ряди пролетаріату. Голод серед сільського
люду стає хронічним.
Домашній промисел,— де він існує,— є в кращому разі
напівмірою. Який його стан, переконливо доводить мемо­
ріал графині Потоцької з Риманова в справі домашнього
промислу, поданий нещодавно до Галицького крайового
виділу. Доля корчинських ткачів описана там докладно.
Про ткачів в Комарні цікавий читач знайде відомості не
менш утішні у колективному збірнику «Дзвін»* від року
1878. Кому ж і цього замало, того відсилаємо до Бори­
слава.
Щораз численніші банки і залізниці,— хіба вони не
є тими капіталістичними велетнями, що ссуть соки люду
і невпинно збільшують «резервову армію» пролетаріату?
То однаково, перебувають вони в руках приватних чи дер­
жави. Держава є нічим іншим, як великим капіталістом:
«Die moderne Staatsgewalt ist nur ein Ausschuss, welcher
die Geschдfte der Bourgeoisie verwaltet»1. Крім цієї інсти­
туції, всі інші є великими нівеляторами, які стирають про­
вінційні і державні кордони і невпинно працюють кад
зрівнянням наших стосунків із закордонними. Вони-то
й є справжніми космополітичними пропагандистами.
1 Сучасна верховна влада є тільки комітетом, який кеі;\є
справами буржуазії (нім.).— Ред.
458 Додаймо тепер до тих внутрішніх чинників ще благо­
діяння, які спадають на нас від уряду: “податки, що зро­
стають до нескінченності; надто високий мілітаризм; склад­
на, але бездарна адміністрація; формалізм у суді; занедбан­
ня освіти й утиски в різних формах, що грунтуються
на псевдоконституції і традиціях поліційної держави,—
і одержимо образ злиднів, гідних пера Енгельсів!..
А що ж стосовно цього всього робить наша буржуазія?
Відновлення цехів, охоронні справи, обмеження шкільної
науки з метою стримати «надмірне продукування інтелі­
генції» і зрештою так званий «дешевий кредит», який ніде
не є дешевим і ніде не служить на користь народові, а
часто прямо на його згубу,— ото вся мудрість нашого про­
відного класу; ото панацея, якою хочуть полікувати сус­
пільний організмі Закон проти лихварства е напівмірою —
одною з найпомилковіших,— і нічого не вартий, доки іс­
нує упривілейоване банкове лихварство і — «порції».
Але ж,— повторюємо,— соціалізм м а є у нас ті самі
умови існування, що на Заході, загострені, до того ж, від­
сутністю політичної свободи.
Отож, виходячи з тих факторів і спираючись на остан­
ні висновки наукових досліджень, підняли ми у нас питан­
ня про соціалізм і прагнемо до утворення робітничої пар­
тії, яка покладе собі за найближчу мету здобути якнай­
більшу політичну владу; а як подальшу мету — зміни
суспільного ладу на користь пролетаріату — усунення ка­
піталізму.
Загальною є думка, що тієї мети не можна досягнути
інакше, як тільки шляхом революції. Ми не виключаємо
можливості мирного покращання. Можливість та залежить
від самої буржуазії. Якщо вона вчасно зрозуміє ситуацію,
постарається випередити частково вимоги пролетаріату,
то перехід від нинішнього становища до нового буде мир­
ним, а остаточна сутичка не такою раптовою.
Згідно з тим, про що ми досі говорили, з легкістю вда­
ється окреслити наше ставлення до давніших партій, що
існують у краю.
V
Польсько-українська робітнича партія не може
мати нічого спільного з партією, яка прагне до відбудуван­
ня Польщі епохи Ягеллонів — «від моря до моря». Ми не
459 хочемо панування однієї нації над іншою. Ми є прихиль­
никами якнайширшої федерації і переконані, що кожний
народ може розвиватися успішно тільки при умові окремо­
го існування і цілковитої свободи. Одночасно з тим роз­
витком зникатимуть національні заздрощі, зростатиме солі­
дарність вільних народів і загальнолюдське почуття. Люд­
ство в своєму природному розвитку виявляє сталу потребу
до вироблення окремих національних індивідуальностей,
а одночасно до зміцнення рис, спільних усім тим індиві­
дуальностям. Чим більше виробляється тих індивідуаль­
ностей, тим більше в той же час усе людство почне відчу­
вати свою єдність з природою: боротьба між людьми при­
пиниться, а її місце займе боротьба з рештою природи —
об’єднаними силами цілого людського роду.
З тих самих мотивів мусимо засуджувати діяльність
тієї політичної фракції українців, яка прагне до злиття
націй української з великоросійською*, намагаючись по­
ступово згладжувати окремі національні риси українціь
і сіючи чвари між українцями і поляками. Та агітація під­
нята правлячими класами і служить виключно їхнім
інтересам.
Українська національна партія, так звані «українофі­
ли»*, виявляє тепер прагнення чисто буржуазні, яких мк
підтримувати не можемо.
Поляки, крім соціалістів, не мають власне народної пар­
тії. Нечисленним прихильникам демократії серед поль­
ської буржуазії, незважаючи на кількаразові пориви, не
вдалося організувати партії; ці демократи розпорошен:
по різних політичних групах, що мають в цілому недемо­
кратичне керівництво і з ними йдуть досі рука в руку в пи­
таннях навіть кардинальної ваги.
Так зване «єврейське питання» для нас не існує.
Боремося проти буржуазії єврейської не тому, що
єврейська, а тому, що є буржуазією; єднаймося з проле­
таріатом єврейським, бо його з нами єднає класовий
інтерес. Не визнаємо антагонізмів расових і національних,
а релігійні вірування вважаємо за справу приватну.
VI
Заперечуємо в цілому нинішню державну владу,
як установлену буржуазією і яка боронить виключно її
інтереси. Однак можемо і повинні користуватися держав-
460 ними інституціями, оскільки це може допомогти здійснен­
ню нашої програми.
До тієї мети ведуть дві дороги: одна — покладатися на
дію вроджених сил, що схильні до розпаду і будуть трима­
тися засади: «чим гірше, тим краще», а отже, ігнорувати
нинішній стан дійсності і чекати банкротств і занепаду,
після яких приступлять до зведення нової будови; або та­
кож — що є майже те саме,— дією чисто негативною
підтримувати той занепад, не закладаючи одночасно під­
валин під майбутню будівлю. Є інший, більш позитивний
спосіб, який полягає в тому, що користується існуючим
нині інститутом і тяжіє до розширення влади пролетаріату
з метою поетапного приготування нової суспільної орга­
нізації. Обидві дороги є революційні, бо заперечують
нинішній лад, у той час як так звані реформісти ви­
знають цей лад в основі добрим, який потребує тільки
часткового поліпшення. Реформісти воюють паліативами,
а ми прагнемо вказати на справжню причину зла, що
міститься в самому суспільному устрої; хочемо усунути
не окремі наслідки, але джерело, звідки воно витікає.
Другу зі вказаних вище доріг, тобто старання переду­
сім про здобуття влади для пролетаріату, вважаємо тому
за ефективнішу, що є вона певніша: засуджуючи
існуючий стан справ, ми приступаємо відразу до буду­
вання майбутньої споруди і можемо мати надію, що, доки
впаде теперішня будова, грунт під майбутню вже буде
приготований і фундамент закладений. Натомість, покла-
даючись цілком на дію руйнівних сил, не знаємо, чи після
остаточного повалення нинішніх інституцій очікуваний
нами порядок буде спроможним увійти до життя; події
могли б захопити нас у хвилі, коли грунт ще не буде при­
готований і дорога для реакції відкрита.
VII
Заперечуючи сучасну державу, тим більше му­
симо заперечувати нинішнє панування загарбницьких уря­
дів над народами польським і українським і прагнення ре­
презентантів чужих народів до гегемонії над ними. Немає-
бо народів вищих і нижчих: усі є рівними і мають рівне
право на вільний розвиток.
461 Наше бажання — щоб польський і український народи
здобули незалежне національне існування. Знаємо, що для
успішного розвитку потрібні інституції національні і пере­
дусім національна мова, без якої виховання народу не може
зробити бажаного поступу, разом зі втіленням нашого сус­
пільного ідеалу та мета буде осягнута сама собою.
Але вже тепер з радістю привітаємо всі мовні свободи;
прийняття до уваги національних особливостей і потреб
в адміністрації і судочинстві, розширення общинного само­
врядування, а також політичні форми, які б гарантували ті
права. Прагнення в тому напрямку, звідки б вони не йшли,
якщо по своїй суті не будуть супротивні нашій програмі,
завжди будемо підтримувати в міру сил. Сили ж наші му­
сять бути згуртовані для боротьби з капіталізмом. Не мо­
жемо їх витрачати на здійснення відносно дрібних праг­
нень або тих, що не мають прямого зв’язку з головною на­
шою метою — користю. Головною умовою нашої діяль­
ності є чітке окреслення і відмежування завдання, яке ми
на себе взяли, а також визначення шляхів, якими маємо
йти. Всяке збочення з один раз обраного шляху, оглядання
назад і на бік може тільки відвернути нас від мети.
VIII
Показавши вище наш погляд на соціальне пи­
тання і остаточну мету наших прагнень, приступаємо до
окреслення найближчих наших вимог, які разом утворю­
ють програму безпосередньої нашої діяльності.
Маючи на увазі передусім здобуття політичної влади для
народу, рахуймося з урядом, під яким тепер перебуваємо,
тому що від нього можемо одержати ту владу. Бо першим
кроком до здобуття політичної влади є, як відомо, участь
у законодавчій діяльності, бо на перший план ставимо
повсюдне право вибору і виборності
до парламентських органів, як центральних, так і провін­
ційних, і общинних, з якнайповнішим дотриманням вибор­
чої свободи, насамперед прямих виборів і таємного голосу­
вання.
Від того ж уряду мусимо далі домагатися свободи
спілкування і зборів, свободи мови і
друку — якнайширшої, вільної від обмежень і застере­
жень, розрахованих на шкоду народові. Усі ті свободи
462 становлять стільки ж засобів до боротьби в руках пролета­
ріату.
Домагання покращень в організації промислу, фабрич­
них законів, особливо закону, що забезпечує здоров’я
і життя робітників; обмеження кількості робочих годин;
захист жінок і дітей від визискування; врегулювання пи­
тання про учнівство, промислове судочинство і т. д. і пере­
дусім запровадження вільних робітничих спі­
лок. Все це повинно входити до переліку наших тим­
часових вимог, бо ж завдяки одержанню тих поступок
не тільки поліпшиться побут робітників,— наскільки це
поки що можливо,— але також зміцниться сила пролета­
ріату в боротьбі з буржуазією, оскільки зменшиться кон­
куренція між самими робітниками.
Мілітаризм є найзапеклішим ворогом народу
і свободи взагалі. Зборюймо ж ту систему на кожному кро­
ці, домагаючись заміни його загальним озброєнням народу.
Що ж до освіти, будемо вимагати від уряду таких змін,
які б нинішню систему народного виховання щораз біль­
ше зближували до ідеалу всебічного виховання, тобто
одночасно загального і фабричного, яке єдине може бути
корисним для загалу. Будемо домагатися відповідних
реформ в улаштуванні народних шкіл і запровадження
шкіл фахових, ремісничих і рільничих.
Нинішня система оподаткування кладе головну
частину тягаря на пролетаріат через посередні податки.
Будемо ж невпинно домагатися знищення посередніх
податків і заміни їх прогресивним прибутковим податком.
Так само будемо захищатися від усякого роду несправед­
ливих податків, тобто таких, що обтяжують народ на ко­
ристь імущих класів. До того ж наше старання буде сприя­
ти рівнішому маєтковому поділу через реформу спадкового
права і спадкового поділу. Будемо домагатися поступової
ліквідації спадкового права шляхом зміни законів про
бсззаповідну спадщину в дусі сказаного і через обмеження
свободи заповідання. Шляхом накладання великих подат­
ків на значніші спадки зменшиться акумуляція добра в при­
ватних руках і буде передано його державі, за якою вже
безпосередньо займе місце суспільство.
Під виглядом кооперації будемо підтримувати
створення виробничих, чисто робітничих спілок, тобто
вільних від усяких капіталістичних рис, і в даному разі
будемо вимагати для них допомоги і зусиль держави. Такі
463 спілки вважаємо за підготовку до майбутнього правління
а саме за школу для робітників.
Зрештою, наше старання буде сприяти повному звідь
ненню жінок внаслідок надання поступок в дусі рівноправ
ності обох статей.
Львів, у січні 1881 року