Ми бачили, як французькі філософи 18 віку,
приготовники революції, узнавали розум єдиниці суддею
всього, що існувало. Розумна держава, розумна суспіль­
ність мала бути уладжена; все, що противилося вічному
розумові, мало без милосердя бути зруйноване. Разом з тим
бачили ми, що той вічний розум на ділі не був нічим ін­
шим, як тільки ідеалізованим розумом середнього міщан­
ства, що саме тоді розвивалося в буржуазію. Коли ж фран­
цузька революція перевела в діло тоту розумну суспільність
і розумну державу, то показалося, що нові порядки, хоть
і далеко розумніші від давніх, все ж таки не були абсо­
лютно розумними. Розумна держава розлетілася швидко
476 на кусні. Суспільна умова Жана-Жака Руссо стала дій­
сним фактом в тероризмі, з котрого міщанство, стративши
віру в свою власну політичну спосібність, схоронилося
наперед під крила продайного директоріату, а відтак під
дах наполеонівського деспотизму. Приобіцяний вічний су­
покій перемінився в безконечну війну завойовницьку.
І «розумна суспільність» не видержала проби. Противен­
ство між бідними а багатими замість щезнути і переміни­
тися в загальний добробуток, противно, заострилося через
усунення спиняючих його розвиток цехів і всяких приві­
леїв, а також лагодячих його церковних милостивих закла­
дів. Розріст промислу на капіталістичній основі зробив
бідність і нужду працюючих мас підвалиною життя сус­
пільності. Число проступків рік-річно змагалося. Правда,
феодальна погань, що давніше безкарно в білий день роз­
пиралась на видоці у всіх, тепер поки що усунулась на бік;
але зато міщанська погань, що досі підростала крийомо,
тепер розрослася на добре. Торговля чимраз більше ви­
роджувалась в ошуку. «Братерство», той оклик революціо­
нерів, перемінилося в підходи та заздрість боротьби конку-
ренційної. Замість насильного притиску настала продай-
ність; замість меча стали гроші головною пружиною суспіль­
ної власті. Право першої ночі перейшло від феодальних па­
нів до буржуазних фабрикантів. Проституція змоглася
в нечуванім досі розмірі. Навіть подружжя остало так, як
було, правом признаною формою, урядовою прикривкою
проституції і доповнювалось притім огромним числом чужо-
ложств. Одним словом, в порівнянні до шумних обіцянок
мислителів показалися суспільні й політичні встанови,
здобуті «побідою розуму» , гіркими й мізерними недород-
ками. Не ставало ще лиш людей, котрі б голосно висказали
загальне розчарування, — а з початком століття й вони
появилися. 1802 вийшли на світ Сен-Сімонові «Листи з
Женеви»; 1808 вийшло перше діло Фур’є, хоть основа його
теорії готова вже була 1799; а 1 січня 1800 Роберт Оуен
став директором робітницької осади в Нью-Ланарку*.
Але в тім часі капіталістична продукція, а з нею й про­
тивенство між буржуазією а пролетаріатом були ще дуже не­
розвиті. Великий промисел в Англії іно що почався, а в
Франції зовсім був незвісний. Між тим аж великий проми­
сел розвиває, з одного боку, боротьбу, котра робить неодо­
лимо конечним переворот усього способу продукування,—
боротьбу не тільки між верствами, ним самим витвореними,
477 але навіть між витвореними ним же силами продуктивним*
а способами обміни; а з другого боку, великий промисел
іменно в тих огромних продуктивних силах витворює сред­
ства для втихомирення тої боротьби. Коли затим около
р. 1800 боротьба тота, випливаюча з нового ладу суспіль­
ного, ще йно що починалася, то тим недостаточнішими
мусили бути й средства для її втихомирення. Коли б не­
маючі маси Парижа під час тероризму були здужали на
хвилю захопити власть в свої руки, то були б через те тіль­
ки доказали, що при тодішніх обставинах тота власть ні­
яким світом не могла б була вдержатися в їх руках. З тих
немаючих мас іно що почав тоді виділюватись пролетаріат—
насад нової верстви, зовсім ще неспосібний до політичного
ділання. Він проявлявся як верства придавлена, змуче­
на, неспосібна сама собі помагати і ждуча помочі збоку,
згори.
З-під ваги сього історичного положення не могли вило­
митися й основателі соціалізму. Який був недозрілий роз­
виток капіталістичної продукції з одного, а робітницької
верстви з другого боку, такі недозрілі мусили бути й їх тео­
рії. Розв’язку суспільних питань, котра ще лежала укри­
та в нерозвитих економічних обставинах, вони мусили ви­
компонувати з голови. В суспільності видні були тільки
недостатки; усунути їх було завдання мислячого розуму.
Ішло затим о то — винайти новий, досконаліший суспіль­
ний лад і накинути його суспільності зверха, через пропа­
ганду, а як можна, то через примір взірцевих трібунків.
Ті нові суспільні системи згори вже мусили остатись уто­
піями; чим більше їх твірці опрацьовували їх аж до най­
меншої подрібності, тим більше вони переходили в чисту
гру фантазії.
Ствердивши се, не будем довше задержуватись над тими
творами, котрі зовсім уже належать до минувшості. Ли­
шаємо се різним літературним перекупкам — серйозно
перевертати ті потішні фантазії і виказувати вищість свого
власного «тверезого розуму» понад такими «безумствами».
Противно, нас радують зароди геніальних думок і світлих
поглядів, які всюди проблискують крізь тоту фантастич­
ну прикривку і котрих ті тіснолоби зовсім не бачать.
І так Сен-Сімон висказуе вже в своїх «Листах з Женеви»
думку, що «всі люди повинні працювати». В тій самій книж­
ці він уже знає, що тероризм — се було панування немаю­
чих мас. «Глядіть,— говорить він до них,— що сталося
478 в Франції тоді, як ваші товариші там панували: вони спро­
вадили голоднечу!» А понімати французьку революцію
як класову боротьбу між шляхтою, міщанством а немаю­
чими,— се в році 1802 було дуже геніальне відкриття.
1816 говорить він, що політика — се наука про продукцію,
і висказуе, що колись уся політика зійде на економію. Хоть
переконання, що економічне положення є підставою полі­
тичних установ, в тих словах лежить ще лиш в зароді, то
прецінь тут вже ясно висказана переміна політичної власті
над людьми в заряд над предметами, т. е. висказана думка
про знесення держави. Так само вище стає він понад свої­
ми сучасниками, голосячи в р. 1814, зараз по заняттю спо­
лученими військами Парижа, і ще й 1815, під час війни
100 днів, поєднання Франції з Англією, а відтак обох тих
країв з Німеччиною яко єдиною порукою для належитого
розвитку і супокою Європи. Говорити французам 1815 про
поєднання з побідителями під Ватерлоо, на те певно треба
було трохи більше смілості, ніж на виповідження язикової
війни німецьким професорам.
Коли у Сен-Сімона бачимо геніальну ширину погляду
і зароди майже всіх не строго економічних думок пізніших
соціалістів, то у Фур’є стрічаємо чисто французьку — до­
тепну, а при тім глибоку і різку критику існуючого ладу
суспільного. Фур’є бере за слово буржуазію, її передрево-
• и • • » и * • ц
люцшних гарячих пророків і її пореволюцшних своєко-
рисних хвальків. Невмолимо розкриває він матеріальну
♦ • ^ • • » м і
і моральну мізероту буржуазного світу; він зводить її до
ока з заманливими обіцянками просвітителів 18 в., з їх каз­
ками про суспільність, де панувати буде тільки розум, про
всеущасливляючу освіту, про безграничну спосібність чоло­
віка до вдосконалювання, — а також з пустим краснобайст-
вом сучасних буржуазних ідеологів. Він виказує, як за
найшумнішими фразами всюди криється найсумніша дій­
сність. Пекучими насмішками обсипає він тото безповоротне
банкротство пустомельства. Фур’є не тільки критик. Його
вічно весела вдача робить його сатириком, і то одним з
найбільших сатириків усіх часів. Туманництво і спекуля­
цію, що розрослись по впадку революції, а також загальне
крамарство тодішньої французької торгівлі представляє він
по-майстерськи і забавно. Ще краща його критика полових
відносин та положення жіноцтва серед буржуазної суспіль­
ності. Він перший висказав, що в кождій суспільності сте­
пінь жіночої емансипації є природною мірою загальної
479 емансипації. Але найвеличнішим стає перед нами Фур’є
задля свого понімання суспільної історії. Всю дотеперішню
історію ділить він на чотири ступені розвитку: дикість,
варварство, патріархальність і цивілізація. Цивілізована
суспільність — се теперішня т[ак] звіана] буржуазна. Від­
так виказує, що «всяка погань, яка в варварстві робилася
попросту, в цивілізованій суспільності робиться сложно,
двозначно, хитро та крийомо», що «цивілізація крутиться
в блуднім крузі», т. є. в суперечностях, котрі сама раз у раз
наново плодить, а котрих не може позбутися, так що за-
всігди доходить якраз до противного тому, до чого хотіла
дійти. Таким способом, напр., «в цивілізації бід­
ність випливає іменно з надмірного
багатства». Фур’є, як бачимо, владав діалектикою
з таким самим майстерством, як і його сучасник Гегель.
З такою ж діалектикою виказує він,— в пику всім бала-
канкам про спосібність людську до безграничного вдоско­
налення,— що кождий історичний ступінь містить в собі дві
течії: одна пре вгору, наперед, а друга вділ. Сесь погляд
прикладає він і до будущини всього чоловіцтва. Як Кант
до наук природничих впровадив будущий загин землі, так
Фур’є впровадив будущий загин чоловіцтва до історичної
науки.
Між тим коли в Франції революція, мов буря, бушува­
ла по краю, відбувався в Англії тихіший, хоть так само
огромний переворот. Пара і нові робучі машини перемі­
нили мануфактуру в новіший великий промисел і перевер­
нули таким способом цілу основу буржуазної суспільності.
Сонливо поступаючий розвиток за часів мануфактури пере­
мінився в правдиво шалений розгін продукції. Чимраз
швидше розділювалась суспільність на великих капіталіс­
тів і немаючих пролетаріїв, між котрими замість давнього
міцного середнього стану тепер сяк-так ще глипіла хитка
маса ремісників та дрібних торговців — найнесталіша
верства людності. Нова продукція ще йно що була в почат­
ках свого розросту. Вона була ще нормальною, т. є. сергд
даних обставин єдино можливою продукцією. Але вже тсді
вироджувала вона страшні суспільні недоладності. Без-
приютна голота тислася по великих містах в найнуждениі-
ших закамарках; всі стародавні зв’язки, звичаї, патріар­
хальні та родинні святощі розпадалися; жінки та діти запря­
гались в надмірну роботу і то в застрашаючім розмірі;
робуча верства, впихнена не раз в зовсім нові обставини,
480 масами підпадала наглому зопсуттю. І ось виступає новий
реформатор, 29-літній фабрикант, чоловік величний дитин­
ною простотою характеру, а при тім мов зроджений на те,
щоб поводити людьми. Роберт Оуен перенявся наукою
матеріалістів-просвітителів, що характер чоловіка — се
добуток його вродженої організації з одного і обставин
окружаючих чоловіка за життя, а особливо в молодості,
з другого боку. В промисловій революції бачили прочі його
товариші-фабриканти тільки сумішку та хаос і принялись
сквапно ловити рибу в мутній воді та гроші загрібати.
Але Оуен бачив в ній тільки спосібність для приложения
своєї любої думки і рішивсь внести ладвтоту сумішку. Він
робив уже деякі вдачні трібунки в Манчестері, де був ке-
ровником фабрики з 500 робітниками. Від 1800—1829 про­
вадив він заряд великої бавовняної прядильні в Нью-
Ланарку в Шотландії. Він був не лиш директором, але й
одним із спільників предприемств і, ведучи діло в своїм
напрямі, мав далеко вільніші руки, ніж уперед. Проба уда­
лась знаменито, і слава Оуена розійшлась по цілій Європі.
Людність, котра звільна наросла до 2500 душ і зразу скла­
далася з найбільшої сумішки різнородних, по більшій час­
ті значно попсутих елементів, перемінив він в цілковиту
взірцеву осаду, в котрій ніхто й не чував ніколи про пияти­
ку, поліцію, суд, процеси, жебрацтво та запомоги для вбо­
гих. А способу на те уживав одного і дуже простого: обхо­
дився і держав людей по-людськи, а особливо дбав о ста­
ранне виховання молодого покоління. Він винайшов
шкілки для дрібних дітей і тут перший раз ввів їх в ужи­
вання. Дітей, почавши від дволітніх, віддавано до такої
шкілки, і там вони бавилися так добре, що годі їх було зва­
бити назад додому. Між тим коли прочі фабриканти дер­
жали своїх робітників денно 13—14 годин при роботі,
в Нью-Ланарку працьовано денно лиш 10 х/2 годин. Коли
вибухла бавовняна криза і фабрика мусила 4 місяці стоя­
ти, то робітники, хоть і не мали роботи, діставали всі пов­
ну плату, як звичайно. А при тім заклад за ті літа став
майже два рази тілько варт, як був з початку, і аж до по-
слідньої хвилі приносив властивцям багатий зиск.
Але всього того не досить було для Оуена. Пробуток,
до якого довів він своїх робітників, в його очах не був ще
зовсім правдиво людським. «Вони були моїми невольни­
ками». Зглядно корисні обставини, серед котрих він їх по­
ставив, не могли ще ніяк довести їх довсестороннього і на-
16 5-1184 481 лежитого розвитку характерів та розуму, а тим менше могли
допустити до зовсім свобідного заявления їх діяльності.
«А прецінь працююча часть тої 2500-ної людності витворю­
вала таку многоту правдивого багатства для суспільності,
якої б перед п’ятдесятьма ще роками не здужало було ви­
творити й 600 000 людей. Я питав себе: яка буде різниця
між тими достатками, що зужиють ті 2500, а тими, що зужи­
вати мусили тих 600 000? Відповідь була ясна. З тих достат­
ків властивці фабрики беруть 5 % чиншу від закладовою
капіталу, а крім того, загорнули звишЗООООО фунтів стер­
лінгів (3 000 000 р[инських]) чистого зиску. А то само, що
про Нью-Ланарк, можна було ще в більшій мірі сказати
про всі англійські фабрики. «Без тих нових достатків, ви­
творених машинами, не могли б були перевестися огромні
війни для обалення Наполеона і для піддержання ари­
стократичних основ суспільних. А прецінь уся тота нога
сила була ділом робучої верстви». До неї, проте, повинні
належати й добутки. Нові, огромні сили продуктивні, що
досі служили тільки для збагачення деяких єдиниць, а для
висисання мас, становили для Оуена підставу до нового
уладження суспільності і мали служити на то, ігоб яко спіль­
на власність усіх витворювати для всіх достатки.
В такий чисто діловий спосіб, так сказати, через ку­
пецький обрахунок, витворився комунізм Оуена. Завсігди
і всюди він має на оці тільки практичні потреби. І так 1823
радив Оуен для усунення нужди в Ірландії — закладати
там комуністичні осади і повиробляв цілковиті обрахунки,
кілько би коштували їх закладини, кілько б треба річ­
них видатків, а кілько вони приносили б зиску. І так в
його остаточнім плані будущини всі подрібності технічні
опрацьовані з таким знанням діла, що, раз принявши
Оуенів спосіб суспільного порядку, против уладженгя
частей і подрібностей ніякий знаток не зможе й слова
закинути.
Поступ до комунізму становив зворот в житті Оуена.
Доки він виступав тільки як добродій і чолові ко любець,
його обсипувано похвалами, славою, почестями й багатст­
вом. Він був найпопулярнішим чоловіком в цілій Європі.
Його радо слухали не лиш купці та фабриканти, але й по­
літики та князі. Але скоро виступив зі своїми комуністич­
ними теоріями, пішло все навпаки. Три великі завада,
по його думці, загороджували стежку суспільній реформ і:
приватна власність, релігія і теперішня форма подружжя.
482 Він знав, що його жде, коли виступив протих них; він знав,
що т[ак] зв[ане] товариство відречеться від нього, що
стратить своє суспільне становище. А прецінь се не спинило
його; він виступив против завад без оглядки,— і чого ждав,
те й сталося. Витручений з офіціального товариства, доби­
тий мовчанкою газет, зубожений невдалими комуністичними
трібунками в Америці, на котрі посвятив увесь свій має­
ток, він звернувся прямо до верстви робітницької і серед
неї працював ще тридцять літ. Всі суспільні рухи, всі
правдиві поступи, які в Англії відбулися на користь робіт­
ників, зв’язані з іменем Оуена. І так 1819 по п’ятилітній
боротьбі пересадив він перше право, ограничуюче працю
жінок і дітей по фабриках. Він провадив першу нараду,
на котрій всі ремісницькі товариства (trades unions) з цілої
Англії злучилися в один великий ремісницький зв’язок.
Він впровадив як перехідні ступені до зовсім комуністич­
ного впорядкування суспільності, з одного боку, спілки
кооперативні (товариства спожиткові і витворчі), котрі
відтак бодай доказали на ділі, що всяка суспільність легко
може обійтись без купців і фабрикантів; з другого боку,
робучі базари, де би робітники обмінювалися витворами
своєї праці при помочі робучих квитків, в котрих єдиницею
вартості служила година праці. Правда, заклади гі мусили
впасти,— але вони випередили далеко пізніший банк обмі­
новий Прудона і різнилися від нього тим, що Оуен не вва­
жав їх гуртовим лікарством на всі суспільні лиха, а тіль­
ки першими кроками, ведучими до далеко основнішого пе­
ретворення цілої суспільності*.
Ті три мужі — властиві твірці соціалістичної теорії —
звуться звичайно утопістами, бо свої думки о суспільних
перемінах будують чисто на розумі і фантазії, не шукаючи
їх зв’язку з сучасним розвитком. Вони й не могли інакше,
бо капіталістична продукція була тоді ще мало розвита.
Вони мусили будову нової суспільності видумувати з своєї
голови, бо в існуючій тоді суспільності не були ще нагро­
маджені ані вироблені матеріали для сеї будови. Вони
стали на тім, що вказали нарис тої будови і покликува-
лись до розуму, бо не могли покликатись до сучасної істо­
рії*. Але від того часу розвинув великий промисел супе­
речності капіталістичної продукції до таких розмірів, що
майже руками можна намацати близький упадок тої про­
дукції,— що нові сили продукційні можуть удержуватись
і далі розвиватись тільки за введенням нового способу про­
16* 483 дукування, відповідного теперішньому розвиткові,— що
боротьба двох верств, сплоджених і чимраз в більшім про­
тивенстві відновлюваних дотеперішньою продукцією, за­
йнялася вже у всіх освічених краях і стає чимраз дужча,
і що ми вже знаємо той історичний зв’язок, знаємо услови*
ни суспільної переміни, яка з нього конечно випливає,
знаємо в кінці й головні нариси самої тої переміни*.