Всякий, хто як-небудь розумно думав проділе
суспільно-економічні, знає, що основою цілого ладу су­
спільного є продукція, адаліобміна витворів тої продукції.
В кождій суспільності, яку тільки стрічаємо в історії, поділ
достатків, а разом з ним і суспільний поділ на верстви або
стани йде після того, що й як витворюється і як обміню­
ється витворене. Тим-то послідніх причин усіх суспільних
перемін і переворотів шукати треба не в головах людських,
не в їх ліпшім поніманню вічної правди й справедливості,
а тільки в перемінах способу продукування та обміни;
шукати їх не в філософії, а в економії звісного часу. Коли
люди зачинають пізнавати, що існуючі суспільні встанови
нерозумні й несправедливі, що те, що вперед було розумне,
тепер виходить глупе, а те, що вперед було принукою,
тепер сталось мукою,— то се знаком тим, що злегка-стиха
зайшли переміни в способах продукування і обміни і що
суспільний порядок, прикроєний до давніших економічних
обставин, з тими перемінами вже не може погодитися. Але
се значить заразом, що в самих тих перемінених условинах
продукційних мусять міститися — більш або менш розви­
ті — способи до усунення почутого лиха. Тому-то тих спо­
собів не можна з голови видумати; їх треба розумом
вислідити в самих окружаючих матеріальних обста­
винах продукції.
Як же ж затим стоїть діло з новішим соціалізмом?
Існуючий лад суспільний — се признають всі, окрім
хіба деяких німецьких ідеалістів,— витворила тепер пану ­
юча верства, буржуазія. Властивий тій буржуазії спосіб
продукування — за Марксом названий капіталістичним —
незгідний був з місцевими і становими привілеями, а та­
кож з взаємним особистим приневоленням феодального
ладу. Буржуазія зруйнувала феодальний лад і на його ру­
їнах поставила свої порядки, державу свобідної конку­
484 ренції, свобідного переходу, рівноправності всіх маючих
і як там іде звуться прочі буржуазні блаженства. Капіта­
лістична продукція могла тепер свобідно розвиватися.
Від часу, як пара і нові робучі машини перемінили давню
мануфактуру в великий промисел, розвивалися ті під про­
водом буржуазії вироблені сили продукційні з нечува-
ним досі поспіхом і в невиданім досі розмірі. Але як ману­
фактура та під її вліянням далі розвите ремесло стали в про­
тивенство до феодальних пут і цехів, так само великий про­
мисел, дійшовши до повного розвитку, стає в противенство
до капіталістичної продукції. Нові сили продукційні пере­
гнали вже своїм зростом буржуазний спосіб їх використо­
вування. Тото противенство між продукційними силами а
способом продукування не повстало тільки в людських голо­
вах так, як, напр., противенство між божою справедли­
вістю а гріхом первородним; воно існує на ділі, об’єктивно,
незалежно від волі та охоти навіть самих тих, котрі його
сплодили. А новіший соціалізм — се не що інше, як тільки
тото дійсне противенство, схоплене думкою,— його іде­
альне зображення в думках передовсім тої верстви, котра
прямо через нього терпить, т. є. верстви робітницької.
В чім же лежить те противенство?
Перед капіталістичною продукцією існувало загалом
дрібне господарство. Робітник був приватним властивцем
своїх средств продукційних. По селах газдували дрібні —
свобідні або панщанні — мужики, а по містах ремісники.
Средства продукційні: поле, прилади рільничі, верстати,
прилади ремісничі,— були средствами продукційними по-
єдинчих людей. Вони були приладжені для вжитку єди-
ниці, т. є. конечно дрібні, незгідні, ограничені. Але іменно
для того вони звичайно належали до самого робітника.
Згромадити, розширити ті роздроблені та тісні средства про­
дукційні,— перемінити їх в теперішні огромні підойми
продукції,— се іменно було історичне завдання капіталі­
стичної продукції і її двигательки — буржуазії. Як вона
історично провела се діло через три ступені: простої
кооперації, мануфактури і великого промислу,— предста­
вив докладно Маркс в четвертім розділі «Капіталу». Але
буржуазія — як се також там показано — не могла тих
дрібних средств продукційних перемінити в потужні сили
продукційні, доки не вирвала їх з роздроблення і розсипки,
не згромадила і не перемінила з єдиничних средств продук-
ційних в суспільні, т. є. в такі средства продукційні,
485 котрих можна уживати тільки при помочі більшого чис/:а
людей, ділаючих спільно. На місце давнього коливорота,
давніх кросен та ковальського молота настала тепер пря­
дильня, механічний ткацький станок, парова гамарня; на
місце окремих єдиничних верстатів настала фабрика, де
вкупі і спільно працюють сотки й тисячі робітників. А як
средства иродукційні, так само й ціла продукція з ряду єдн-
ничних праць перемінилася в ряд суспільних праць, а так
само витвори з єдиничних перемінилися в суспільні*.
Той переворот в способі продукування відбувся в су­
спільності, основаній на поділі праці. Поділ праці в суспіль­
ності перемінює витвори поєдинчих витвірців в т о в а р и.
Купівля і продаж тих товарів становить відтак суспільний
зв’язок тих витвірців між собою. В тоту суспільність, зло­
жену з таких поєдинчих витвірців (витворюючих товари,
т.є. предмети на продаж), втисся новий спосіб витворю­
вання. Революційної ціхи того нового способу не пізнав
ніхто,— навіть противно, його підпирано і запроваджувано
як спосіб піднесення і попори давньої продукції товарової.
Нова продукція виросла прямо в зв’язку з давнішими спо­
собами витворювання і обміни товарів, т. є. в зв’язку з ку­
пецьким капіталом, з ремеслами, з наемною працею*. Нона
продукція виступила зразу як нова форма продукції това­
рів,— значить, і форми присвоювання, властивій давніш й
товаровій продукції, остались поки що важні й для неї.
Суспільні средства продукційні і витвори повертано
й далі так, як коли б вони були средствами продукційний и
і витворами є д и н и ц ь. їх присвоювали собі не ті, хто
справді працював средствами продукційними і хто справді
витворював витвори,— але присвоювали їх собі капіталісти.
Средства продукційні й сама продукція стали наділі —
суспільними; а між [тим] вони підлягають такому присвою­
ванню, як коли б се були средства й витвори єдиничні, як
коли б сам про себе працював, сам про себе збував і набу­
вав на торзі. Новий спосіб продукційний підлягає старому
способові присвоювання, хоть сам же обалив його основу.
В тій суперечності, котра новому способові продукційному
надає капіталістичну ціху, лежить уже в зароді вся тепе­
рішня суспільна боротьба. Чим більше переваги набирав
новий спосіб продукційний у всіх найважніших галузях
продукції і у всіх економічно найрозвитіших краях, чий
повніше він витискав давню єдиничну продукцію аж до
незначних останків,— тим виразніше мусила показатися
486 також незгідність суспільного продукування з капіта­
лістичним присвоюванням.
Перші капіталісти, як сказано, застали вже були форму
наємної праці. Але тоді була на ємна праця виїмком, побіч­
ним заняттям, средством підпомоги для дрібно го властивця-
робітника. Мужик, що часом ішов на наємну роботу, мав
пару прутів свого поля і остаточно міг вижити з самого
нього. Цеховий порядок по містах дбав також о те, щоб че­
лядник з часом став самостійним майстром. Але все то змі­
нилося, скоро средства продукційні стали суспільними
і згромадились в руках капіталістів. Наємна праця, вперед
виїмок і підмога, стала тепер правилом і основоювсеїпродук­
ції; вперед побічне заняття стало тепер виключним занят­
тям робітника. Тимчасовий наємний робітник перемінився
в віковічного. Настав цілковитий р о з д і л м іж сред­
ствами продукційними, нагромадженими в
руках капіталістів з одного, а витвірцями, не маючи­
ми нічого, крім власної робучої сили, з другого боку. Супе­
речність між суспільним продукуванням а капіталістичним
присвоюванням проявляється в противенстві між проле­
таріатом а буржуазією.
Ми бачили, що капіталістичний спосіб продукування
втиснувся в суспільність, зложену з витвірців поєдинчих,
витворюючих товари а зв’язаних суспільно обміною своїх
витворів. Але всяка громада, що полягає на витворюванні
товарів, має то до себе, що в ній витвірці стратили власть
над своїми власними відносинами громадськими. Кождий
витворює для себе своїми власними случайними средствами
продукційними і для власної окремої потреби (обміни)*.
В суспільній продукції панує нелад. Але продукція това­
рів, так як кожда інша форма продукційна, має свої влас­
тиві, неначе вроджені закони, а ті закони проявляються
в ній помимо того неладу, ба, якраз задля того неладу. Вони
проявляються в єдиній існуючій формі суспільного зв’яз­
ку, в обміні, і виказують свою силу супротив поєдинчих
витвірців, як примусові закони конкуренції. Ті витвірці
затим зразу й самі о них не знають і аж довгим досвідом
мусять приходити до їх пізнання. Вони проявляються затим
без волі витвірців і против їх волі, як сміло ділаючі при­
родні закони сеї форми продукційної. Витвір запановує над
витвірцем. В середньовіковій суспільності продукція повер­
талась переважно на власний ужиток*; витворювання то­
варів саме йно що починалось. Відси дрібна обміна, малі
487 торги, постійний спосіб продукування, місцеве відособ­
лення від прочого світа, місцеве з’єдночення до середина:
по селах марки, по містах цехи. Але скоро витворювання
товарів змоглося, а особливо [нерозб.] почалося продуку­
вання капіталістичне, то тоді й укриті досі закони товарової
продукції виявилися виразніше і сильніше. Давні тісг і
зв’язки розпалися, давні розграничення знесено, а витвір-
ці перемінювалися чимраз більше в незалежних, окре­
міших витвірців товарових. Нелад суспільної продукції
виступив наверх і доходив чимраз більшого розміру. А
головний знаряд, котрим капіталістичний спосіб витво­
рювання вбільшував той нелад в суспільній продукції, був
якраз чимось противним неладові—тим знарядом була чим­
раз більша організація продукції яко продукції суспільної
в кождім поєдинчім заводі продукційнім. Сесь знаряд зро­
бив кінець старій сумирній постійності. Де в якій галузі
промисловій заведено тоту суспільну (фабричну) організа­
цію праці, там побіч неї не могла вдержатись ніяка давніша
метода працювання. Де заведено її в якім-небудь ремеслі,
там вона опрокинула давнє ремесло. Робучі верстати стали
полем битви*. Великі географічні відкриття і колонізація,
яка настала по них, побільшила поле відбуту і перемінила
ремесло в мануфактуру. Вибухла боротьба не тільки між
місцевими поєдинчими витвірцями; з місцевої боротьби роз-
моглися національні і торгові війни 17 і 18 віків. А на ос­
танку великий промисел і повстання світового торгу роз­
несли боротьбу по цілім світі і зробили її безмірно завзятою.
Між поєдинчими капіталістами, ба й між цілими галузями
промислу і цілими краями йде боротьба о існування, в кот­
рій той переважує, в кого обставини продукційні корисні­
ші чи то з природи, чи витворені штучно. Хто впаде в бо­
ротьбі, того усувають на бік без пощади. Се дарвінівська
боротьба за існування, з природи перенесена з далеко
більшим завзяттям до суспільності. На вершку свого
розвитку стає чоловік на тім самім становищу, на якім
стоять дикі звірі. Суперечність між суспільним продуку­
ванням а капіталістичним присвоюванням проявляється
в противенстві між організацією праці в поєдинчій фабри­
ці а неладом продукції в цілій суспільності.
Такими двоякими суперечностями, вродженими їй від
самого її початку, проявляється капіталістична продукція,
обертається безвихідно в тім «хибнім колесі», котре вже
відкрив у неї Фур’є. Але одного ще не міг за своїх часів
№ добачити Фур’є, а іменно того, що те колесо звільна стає
чимраз тісніше і що иластиво се лінія спіральна, котра
мусить скінчитися, так як оборот планет, впадаючи до свого
осередка. Двигаюча сила суспільного неладу в продукції
перемінює чимраз більші маси народу в пролетаріїв; але
ті самі маси пролетар іїв остаточно зроблять кінець нела­
дові в продукції. Двигаюча сила суспільного неладу в про­
дукції силує кождого промисловця-капіталіста, під карою
загибелі, раз у раз вдосконалювати свої машини до безко­
нечності. Між тим вдосконалення машин — се то само, що
відбирання роботи людям. Коли вводжєння і множення
машин значить — заступлення мільйонів рук робучих не­
многими робітниками, обслугуючими машини, то вдоско­
налювання машин значить — витискання чимраз більше
й самих же тих машинових робітників. Доходить до того,
що повстає більше робітників, шукаючих роботи, аніж
капітал пересічно може зужиткувати, повстає правдива
«промислова армія резервова», як я назвав її ще 1845 р.1
Тота маса робітників дармує доти, доки промисел не почне
працювати з надмірною натугою,— а коли за тою надмірною
натугою прийде конечний крах,— тоді й армія резервова
знов опинюється на бруку. При тім же вона ваготить мов
камінь на цілій верстві робітницькій, бо становить огромну
перепону в її боротьбі з капіталом о прибуток: вона слу­
жить немов регулятором, знижуючим в кождій хвилі ро-
бучу плату до такого низького рівня, який саме відповід­
ний для капіталістичної потреби. Так то діється, що маши­
ни, кажучи словами Маркса, стають найпотужнішим оруж-
жям капіталу против робітників, що средства робучі раз
у раз виривають робітникові хліб з рук, що, значить, влас­
ний витвір робітника перемінюється в знаряд для понево­
лення робітника. Так то діється, що заощада средств робу­
чих згори вже є найстрашнішим марнотратством сил робу­
чих, стає насиллям над нормальними підставами праці.
Так то діється, що машини, найпотужніший спосіб для
вкорочення робучого часу, стають нехибним способом для
переміни цілого життя робітника і його родини в один-од-
ностайний час робучий, служачий для вбільшення капіта­
лу. Так то діється, що надмірна праця одних робітників
іде в парі з безроботицею других і що великий промисел,
1 В книжці: Lage der arbeitenden Klassen in England, стор. 109.
489 котрий по всім світі уганяє за новими зуживцями, дома
держить маси власних робітників вічно впроголодь і таким
способом сам собі запирає домашній ринок відбутовий.
«Закон, котрий завсігди надзвишку людності чи там про­
мислову армію резервову держить в рівновазі з об’ємом
і силою нагромаджування капіталу,— приковує робітника
до капіталу міцніше, ніж ланці Гефеста* прикували Про­
метея* до скали. Той закон намагае до того, що чим більше
з одного боку нагромаджується капіталів, тим більше з
другого боку нужди. Затим нагромадження багатства ка
однім полюсі веде з собою конечно нагромадження нужди,
надмірної праці, невільництва, темноти, одичіння і мораль­
ного пониження на противнім полюсі, т. є. на боці тої
верстви, котрої власні витвори стають її найбільшим воро­
гом — капіталом» (Маркс, так само, стор. 671). А ждати
від капіталістичної продукції іншого поділу достатків зна­
чило б то само, що жадати від електродів батареї електрич­
ної, щоб вони не розкладали воду, як довго находяться в
сполученні з батареєю, і щоби на додайнім полюсі не вив’я­
зувався кислорід, а на уємнім водорід.
Ми бачили, що новочасна машинерія, спосібна до безко­
нечних вдосконалень, через нелад в суспільній продукції
силує кождого промислового капіталіста раз у раз вдо­
сконалювати свої машини, раз у раз побільшувати їх про-
дукційну силу. Так само проста фактична можливість ся-
лує його раз у раз розширювати обсяг своєї продукції.
Огромна сила експансивна великого промислу проявля­
ється тепер тим, що змагає, незважаючи на ніякі стіснен-
ня, раз у раз до розширення обсягу продукції як щодо
якості витворів, гак і щодо їх кількості. А стіснення сього
змагання становить зужиток, відбут, торги для витворів
великого промислу. Але розширення торгів — екстенсив­
не і інтенсивне — залежить наразі від зовсім інших,
далеко не так енергічно лі лаючих законів. Розширення
торгів не може вбільшуватись так швидко, як розширення
продукції. Конфлікт стає конечним, а не можучи витво­
рити нової розв’язки, як довго не обалить самої капіта­
лістичної продукції, стає періодичним. Капіталістична
продукція витворює новий «хибний безконечник». Е-ід
р. 1825, в котрім вибухла перша загальна криза, розвалю­
ється і розпадається більше-менше щодесять літ увесь
промисловий і торговий порядок, продукція і обміна всіх
цивілізованих народів, а з ними враз і їх більш є бо
490 менш варварських прихвоснів. Зносини рвуться, торги за­
валені товарами, витвори лежать масами без відбуту, гото­
вий гріш щезає, кредит пропадає, фабрики зупиняються,
робучий люд мре без знадіб до життя іменно тому, що за­
багато тих знадіб натворив,— банкротство йде за банкрот­
ством, ліцитація за ліцитацією. Цілі роки триває застій,—
масами розсипаються і тратяться витвори і витвірчі
сили, аж поки накопичені маси товарів, стративши більше
або менше на своїй вартості, вкінці не зістануть збуті, аж
поки продукція і обміна звільна знов не наберуть ходу.
Поволі хід той чимраз більше прискорюється, впадає
в троп,— промисловий троп переходить в галоп, а той зма­
гається знов аж до рознузданого чвалу промислової, тор­
гової, кредитової і спекуляційної БіеерІе-сИазе, аж поки
по карколомних скоках вкінці знов не гепне до рова —
краху. І так раз за разом наново. Від 1825 бачили ми се
вже 5 раз, а тепер бачимо се шостий раз (1877). А ціха
тих криз така різка та виразна, що Фур’є про всі ска­
зав, кажучи про першу, що се «банкрутство з надміру
багатства».
В кризах насильно проривається наверх суперечність
між товариською продукцією а капіталістичним присвою­
ванням. Обіг товарів в одній хвилі спиняється; средство
обігове — гроші — стає перешкодою для обігу; всі закони
витворювання і обігу товарів перевертаються догори дном.
Економічне противенство дійшло до краю, довело до вибу­
ху: спосіб продукування бунтується против способу обмі­
ни. Факт, що товариське впорядкування продукції в сере­
дині фабрики розвилося до тої точки, де вже не може пого­
дитися з існуючим побіч нього і понад ним неладом суспіль­
ної продукції,— той факт дається почути й самому капіта­
лістові через насильне концентрування капіталів, котрі
під час кризи руйнують багато малих і великих капіталіс­
тів, громадячись в руках немногих багатирів. Увесь меха­
нізм капіталістичної продукції подається під напором сил
продуктивних, ним же самим витворених. Вона не може
всю тоту масу средств продукційних перемінити в капітал;
средства продукційні лежать дурно, а так само мусить дур­
но стояти також резервова армія промислова. Средств про­
дукційних, знадіб до життя, робітників, готових до праці,—
одним словом, усіх складників продукції і загального ба­
гатства є аж надмірно досить. Але той надмір робить лихо
і недостачу, бо іменно він спиняє переміну средств продук-
491 ційних і знадіб до життя в капітал. Немов опир, стоїть
конечність капіталістичного привласнення тих средств та
знадіб між ними а робітниками. Тільки вона не допускає
зійтись предметовим складникам продукції з особовими:
тільки вона не пускає средств робучих в діло, не дає робіт­
никам працювати і жити. З одного боку, затим криза дока­
зує, що капіталістичний спосіб продукування неспосіб-
ний вести далі заряд над своїми власними силами. А з дру­
гого боку, самі ті продукційні сили змагають чимраз по­
тужніше до згладження суперечності, до свого висво-
бодження від капіталістичної оболічки, до дійсного
признання своєї властивості яко товариські сили продук­
ційні.
Іменно той натиск потужно наростаючих сил продук-
ційних против їх капіталістичного присвоєння, той чимраз
більший примус до признання їх товариської, суспільної
природи силує самих капіталістів чимраз більше до того,
що вони мусять обходитися з ними, як з товариськими сила­
ми продукційними. Як часи промислового розцвіту з його
безгранично роздутим кредитом, так і самі кризи з бан­
кротствами великих капіталістичних фірм пруть до такої
форми стоваришення більших мас средств продукційних,
яку бачимо в різнородних акційних товариствах. Деякі
з тих средств продукційних та комунікаційних такі огром-
ні, як, напр., залізниці, що згори вже не підходять під
ніяку іншу форму капіталістичного використування. Ще
ступінь далі в їх розвитку, а тоді й тота форма стає недоста­
точною; офіціальна представниця капіталістичної суспіль­
ності, держава, мусить сама взяти на себе їх ведення. Ся
конечність переміни в державну власність виявляється на:і-
борше при великих закладах комунікаційних: почтах, те­
леграфах, залізницях.
Коли кризи виказали неспосібність буржуазії до даль­
шого заряджування новішими силами продукційними,
то переміна великих закладів продукційних та комуні­
каційних в власність акційних товариств та держави пока­
зує нам, що буржуазія до того ж заряджування й непотріб­
на. Всі суспільні функції капіталіста виконують тепер
платні наставники. Капіталістові не осталось тепер ніякої
суспільної діяльності, крім хіба згортання баришів, від­
тинання купонів та гри на біржі, де капіталісти поміж собою
відбирають один одному капітали. Як капіталістична про­
дукція зразу витиснула робітників, так тепер витискає
492 капіталістів і робить з них лишних людей, хоть, розу­
міється, наразі не скидає їх в ряди промислової резерво-
вої армії.
Але ані переміна в акційні товариства, ані в власність
державну не зносить ще капіталістичного присвоєння сил
продукційних. При акційних товариствах се видне, як день.
А сучасна держава — се вп’ять-таки не що інше, як лад,
котрий завела в себе сама буржуазна суспільність, щоби
вдержати в силі загальні зверхні условини капіталістич­
ної продукції супротив натиску робітників з одного, а по-
єдинчих капіталістів з другого боку. Сучасна держава, будь
вона в якій-будь формі, се в основі своїй — капіталістична
машина, держава капіталістів, ідеальний соборний капіта­
ліст. Чим більше сил продукційних вона збере в свої руки,
тим більше стає вона дійсним соборним капіталістом, тим
більше своїх підданих буде вона визискувати. А робіт­
ники все-таки остануться наймитами, пролетаріями. Сто­
сунки капіталістичні не будуть знесені,— противно, вони
будуть доведені до крайності. Але раз дійшовши до край­
ності, вони мусять перехитнутися. Державне присвоєння
сил продукційних не становить ще розв’язки цілої бороть­
би, але воно криє в собі формальний спосіб, немов рукоять
тої розв’язки.
Розв’язка може настати тільки тоді, коли суспільна
ціха сучасних сил продукційних буде дійсно признана
і коли відповідно до суспільної ціхи средств продукційних
уладжений буде також весь спосіб продукування, присвою­
вання і обміни. А се може лиш тоді статися, коли вся су-
спільністьодверто, без підходів возьмев своє посідання сили
продукційні, котрими вже ніхто, крім неї, й не здужає ря­
дити. Тоді самі витвірці в повній свідомості покладуть вагу
на суспільну ціху средств продукційних і витворів, котра-
то ціха тепер звертається против самих витвірців, час від
часу рунтає весь лад витворювання та обміни і проявля­
ється тільки як сліпий, насильно ділаючий і руйнуючий за­
кон природи. Іменно тота суспільна ціха средств продук­
ційних і витворів, нині причина періодичного застою тих
руїн, станеться тоді найпотужнішою підоймою продукції*.
Бо намість суспільного безладу продукційного настане
тоді в суспільності продукція розумно урегульована на
підставі обрахунку потреб загалу і кождої єдиниці. Тоді
замість капіталістичного присвоювання, при котрім витвір
підбирає в неволю насамперед витвірця (робітника), а від­
493 так і властивця (капіталіста), настане таке присвоювання
витворів, яке випливає вже з самої природи теперішніх
средств продукційних: з одного боку прямо суспільне
присвоювання яко средство для піддержування і розширю­
вання продукції, а з другого боку прямо індивідуальне
присвоювання для власного прожитку єдиниці.
Капіталістична продукція, переміняючи чимраз то
більшу масу людності в пролетаріїв, сама витворює силу,
котра під карою власної загибелі буде мусила зробити той
переворот. А змагаючи чимраз більше до переміни огром-
них, стоваришених средств продукційних в державну
власність, показує сама, якою дорогою прийде той перево­
рот. Пролетаріат возьме в свої руки власть державну і пе­
ремінить средства продукційні насамперед в державну
власність. Але через то само він перестане вже бути про­
летаріатом. Через то само знесе він всі різниці станів.
Через то само й держава перестане бути державою. Доте­
перішня суспільність, зложена з різнородних, противних
собі верств, потребувала держави, т. є. потребувала міц­
ного зв’язку кождоразової визискуючої верстви для під­
держання її зверхніх условин продукційних, т. є. іменно
для насильного вдержання визискуваної верстви в такім
стані залежності і неволі, якого вимагали існуючі услови-
ни продукційні. Держава була офіціальною представницею
цілої суспільності, була її зосередженням в‘одній видимій
спілці людей, але вона була такою лиш тому, що була дер­
жавою одної пануючої верстви, заступаючої в своїм часі
всю суспільність*. Но коли вкінці держава стане дійсно
представницею цілої суспільності, тоді саме стане не­
потрібною. Скоро не буде вона кого держати в залежності,
скоро з пануванням одної верстви над другою і з конечною
при теперішнім безладі продукційнім боротьбою за існу­
вання пропадуть усі випливаючі з неї противенства та про­
ступки,— тоді ніщо вже буде придавлювати,— значить,
не треба буде й окремої придавлюючої сили, держави. Пер­
ше діло, при котрім держава виступає справді як представ­
ниця цілої суспільності, т. є. забрання на свою власність
всіх средств продукційних в імені суспільності,— є за­
разом її посліднім ділом, Від тої хвилі настає за­
мість панування над особами тільки заряд над предметами
і ведення продукції*. Свобідна суспільність не потребує
і не може мати якогось посередника— державу — між
собою а своїми членами. Після сього треба судити фразу
494 про «свобідну державу народну» (freier Volksstaat), котра
може мати хвилеве, агітаційне значіння, але не має оста­
точної наукової стійності.
Забрання всіх средств продукційних на власність су­
спільності мерещилось часто, від часу історичного проявлен­
ня капіталістичної продукції, чисто єдиницям чи й цілим
сектам, більш або менш ясно, яко ідеал будущини. Але
можливим, історично конечним могло воно статися аж тоді,
коли готові були матеріальні условини для його переведе­
ння*. Знесення верств суспільних можливе доперва на та­
кім ступені історичного розвитку, на котрім існування
не тільки сеї або тої означеної пануючої верстви, але
й усякої пануючої взагалі, всяких різниць класових було б
анахронізмом. Воно вимагає конечно такого ступеня в роз­
витку продукції, на котрім присвоювання средств продук­
ційних і витворів через одну окрему верству суспільну, а
затим її політичне панування, інтелектуальне самовлад­
ство і духовне верховодство не тільки є лишнє, але навіть
стає перепоною для економічного, політичного і інтелек­
туального розвитку. До того ступеня дійшла вже сучасна
продукція. Політичне і інтелектуальне банкротство бур­
жуазії вже й для неї самої не є тайною,— а її економічне
банкротство повторюється регулярно щодесять літ. Під
час кождої кризи упадає суспільність під тягарем своїх
власних, для неї самої невжиточних сил продукційних
і витворів і безпомочно глядить на таку безмисну супереч­
ність, що витвірці не мають що консумувати, бо нема кон-
сументів. Розтяжна сила средств продукційних розриває
пута, які накладає на них капіталістичний спосіб проду­
кування. їх увільнення з тих пут — то єдина підстава для
безпереривного, чимраз швидше поступаючого розвитку
сил продукційних, а тим самим і для практично неогра-
ниченого зросту самої продукції. Не досить того. Суспіль­
не присвоєння средств продукційних не тільки усуває
існуючі тепер штучні запори продукції, але усяку розтра­
ту та всяке нищення сил продукційних і витворів, котре
тепер невідлучне від продукції і під час криз доходить до
крайньої крайності. Крім того, суспільне присвоєння, зно­
сячи безглузде збиткове марнотратство пануючих тепер
верств і їх політичних представників, позискає вп’ять для
загалу велику масу средств продукційних і витвірців. Пер­
ший раз тут вкажеться і дійсно настане змога при помочі
суспільної продукції запевнити всім членам суспільності
495 такий прожиток, котрий не тільки матеріально буде доста-
точний і день-денно буде вбільшуватись, але котрий забез­
печить їм також вповні свобідний розвиток і вжиток їх
тілесних і духовних спосібностей1.
Разом з присвоєнням средств продукційних через су­
спільність перестає витворювання товарів, перестає затим
панування витвору над витвірцем. Замість безладу в су­
спільній продукції настає розумна і свідомо обрахована орга­
нізація. Боротьба за існування кінчиться. Аж тоді чоловік,
так сказати, остаточно вибивається з-поміж звірів і з зві­
рячих обставин життя вступає в правдиво людські. Обсяг
усіх окружаючих чоловіка обставин життя, котрий досі
панував над ним, стає тепер під панування і контролю лю­
дей, котрі тепер перший раз стають свідомими, правдивими
панами природи, ставши панами свого суспільного впоряд­
кування. Закони їх власного суспільного поступуванні!,
котрі досі стали супротив них як ворожі їм, всевладні за­
кони природи, тепер дадуться людям з повним знанням
повертати і опановувати. Власне суспільне впорядку­
вання людей, котре досі тяжіло над ними, як щось зверху
на них накинене природою й історією, стає відтак їх влас­
ним свобідним ділом. Предметові сили, котрі досі пану­
вали в історії, стають відтак під контролю самого чоловіка.
Але відтоді будуть люди з повною самовіжею самі творити
свою історію,— аж відтоді будуть введені в діло суспільні
причини переважно і чимраз досконаліше так ділати, як
люди сього схочуть. Се скок цілої людності з краю конеч­
ності до краю свободи.
1 Стрібуємо кількома цифрами бодай в приближенні дати по­
няття о огромній розтяжній силі теперішніх средств продукційних,
навіть і під капіталістичним притиском. Після найновіших обра­
хунків Джіффена виносила сума багатства Великобританії і Ірлан­
дії круглим числом
1814 р, 2 200 мільйонів фунтів стерлінгів (22 мільярди ринських)
1865 » б 100 » » » (61 » » )
1875 » 8 500 » » » (85 » » і
Щодо знищення средств продукційних і витворів під час криз,
то на 2 з’їзді німецьких промисловців в Берліні 2І лютого 1878 об­
раховано загальну суму тільки німецького залізного
промислу в посліднім краху на 455 мільйонів марок (127 500 000
р[инських]).
496 Зробити се світ освободжаюче діло— ось історичне
завдання новішого пролетаріату. Вислідити його історичні
условини, а тим самим і його природу і через те вказати
придавленим нині, а покликаним до ділання робітникам
спосіб і ціль того ділання — ось завдання теоретич­
ного виразу робітницького руху, завдання сучасного
соціалізму.