Вперше надруковано польською мовою під назвою
«Майка і ]е] БІапо^тко \vobec кІаБ ргаси^сусИ» в газ. «Ргаса», 1878,
№ 7, с. 25—26; № 8, с. 29—30; № 9, с. 33—34; № 11, с. 41—42;
№ 12, с. 45—46, без підпису.
Однією з передумов засвоєння соціалістичних ідей І. Франко
вважав поширення освіти серед трудящих. Цій меті — ознайомлен­
ню робітників з досягненнями суспільних наук — присвячено
статтю. В ній український революціонер-демократ піддає гос­
трій критиці ідеалістичні філософські вчення, обгрунтовує роль на­
роду як рушія історії, обстоює об’єктивний характер законів
історії.
Подається за першодруком в українському перекладі.
С. 24. «Ргаса» — двотижнева робітнича газета, орган дру­
карів, що видавалася у Львові в 1878— 1892 рр. Протягом 1878—
1881 рр. в ній активно співробітничав І. Франко, популяризуючи
соціалістичні ідеї серед робітників.
С. 25. Александр Македонський (356—323 до
н. е.) — цар Македонії, один з найвидатніших полководців і дер­
жавних діячів стародавнього світу. Після підкорення всієї Греції
від 334 р. до н. е. до кінця життя вів завойовницькі війни на Сході.
Створив найбільшу в стародавньому світі імперію (від Дунаю до
їнду) з столицею у Вавілоні.
Пунічні війни (264 — 146 до н. е., з перервами) — вій­
ни між Римом і Карфагеном за панування в Західному Середзем­
номор’ї. Всього було три Пунічні війни. Остання (149— 146 до н. е.)
505 велась в Африці і завершилася поразкою Карфагену. Місто було
зруйновано, жителів його продано в рабство.
Г а н н і б а л (бл. 248— 183 до н. е.) — карфагенський полко­
водець і політичний діяч.
Карл Великий (742—814) — король франків з 768 р.),
Імператор (з 800 р.).
С. ЗО. «Александрійські учені» — так звана
александрійська школа античної філософії, яка охоплювала пред­
ставників ідеалістичних філософських напрямів пізнього еллінізму
(Іст. дон. е.— VI ст. н. е.). До її складу входили прибічники різних
ідеалістичних вчень і напрямів, яких об’єднував зв’язок з містич­
ною умоглядністю і філософською міфологією.
Платон (428 або 427—348 або 347 до н. е.) — давньо­
грецький філософ, основоположник об’єктивного ідеалізму. Основу
філософії Платона становить вчення про ідеї як первинні сутності
(буття), матерію (небуття), природні речі, про світову душу та ма­
теріалістичні сутності. В теорії пізнання Платон дотримувався ідеа­
лістичного раціоналізму. Раціональний елемент філософії Платона
становлять його діалектика основних родів сущого (буття) та діа­
лектика понять. У соціології Платон — ідеолог рабовласницької
аристократії. Його вчення про «ідеальну державу» увічнювало поділ
суспільства на три основні стани: філософів — правителів, воїнів—
охоронців та виробників. Етика, теорія виховання, естетика Плато­
на мали відверто ідеалістичний характер.
Арістотель (384—322 до н. е.) — давньогрецький філо­
соф і вчений. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, в
ряді питань (особливо в теорії пізнання) відстоював принципи мате­
ріалізму. Матеріалістичні тенденції Арістотеля відіграли важливу
роль у розвитку прогресивних ідей. Ідеалістичні елементи вчення
Арістотеля за середньовіччя були підхоплені церковниками, які пере­
творили його на мертву схоластику.
С. 31. А н т і с ф е н (бл. 435—370 до н. е.) — давньогрецький
філософ, засновник школи кініків (циніків). В основі пізнання ле­
жать, на його думку, одиничні чуттєві сприйняття, які заперечують
можливість узагальнень. Ця позиція вела до агностицизму. Головну
увагу Антісфєн та його школа приділяли проблемам етики.
Кініки (циніки) — кінічна школа. Заснована в IV ст. до
н. е. Антісфеном. Її представниками були також Діоген Сіноп-
ський, Кратес та ін. Кініки виступали з критикою об’єктивно-ідеа­
лістичного вчення Сократа і Платона про об’єктивне існування
загальних понять — ідей добра, справедливості, краси тощо і вва­
жали, що реально існують тільки конкретні, сприймані чуттями
речі. Особливу увагу приділяли проблемам етики. Етичні погляди
кініків грунтувалися на ідеї самоізольованості людини від суспіль­
ного життя, відмови від підкорення будь-яким законам, суспільним
нормам. Кініки мали значний вплив на розвиток етичних вчень
Давньої Греції, зокрема на погляди античних стоїків.
Діоген Сінопський (бл. 404—323 до н. е.) — давньогре­
цький філософ, один з головних представників школи кініків. За­
перечуючи вчення Платона про об’єктивне існування ідей як загаль­
них понять, Діоген визнавав лише реальне існування конкретних
речей, тобто одиничне. Проповідував аскетизм. Істинну добро­
чесність вбачав у досягненні незалежності людини від зовнішнього
світу і всіх умовностей, у зведенні потреб до мінімуму.
506 Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770—1831) — німе­
цький філософ-ідеаліст, представник класичної німецької філософії,
який розробив на ідеалістичній основі систему принципів діалек­
тичного способу мислення. Метод Гегеля, його діалектика — це
містифікована діалектика понять. Вона застосовувалась для роз­
робки й обгрунтування системи ідеологічного світогляду, що доко­
рінно позначилось на її змісті. Революційні демократи XIX ст.,
зокрема російські та українські (В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен,
М. Г. Чернишевський, І. Я. Франко та ін.), намагалися здійснити
матеріалістичну переробку діалектичного методу Гегеля. К- Маркс
і Ф. Енгельс розвинули «раціональне зерно» діалектики Гегеля і
створили якісно нову, матеріалістичну діалектику.
…світ зовнішній є тільки відбиттям на­
шого «я»…— І. Франко характеризує тут погляди Гегеля як
суб’єктивно-ідеалістичні. Насправді в розв’язанні основного пи­
тання філософії Гегель стояв на позиціях об’єктивного ідеалізму.
Шопенгауер Артур (1788—1860) — німецький філософ-
ідеаліст. Розвивав погляди на волю як абсолютний початок, коріння
всього сущого. Філософія ПІопенгауера стала одним із джерел
ірраціоналізму в сучасній буржуазній філософії.
Гартман Едуард (1842—1906) — німецький філософ, по­
слідовник ПІопенгауера, обстоював позиції ірраціоналізму. Згідно
з Гартманом, в основі всього сущого лежить несвідоме духовне
начало, яке утворюється як абсолютна єдність волі й уявлення*
Як і Шопенгауер, розробляв етику песимізму.