ВОСКРЕСЕНІЄ ЧИ ПОГРЕБЕНІЄ?
Вперше надруковано в газ. «Діло», 1884, № 16, 9(21)
II, е. 1; № 17, 11(23)11, с. 1—2; № 18, 14 (26) II, с. 1—2; № 20,
18.11 (1.ІІІ), с. 1—2; № 21, 21.11 (4ЛІІ), с. 1—2.
У статті викривається реакційна роль католицької церкви
щодо слов’янських народів, зокрема діяльність «змартвихвстанців»
(«воскреслих з мертвих»), польського католицького чернечого орде­
ну, заснованого 1842 р. націоналістично настроєною частиною
учасників польського визвольного повстання 1830—1831 pp., які
емігрували до Франції. В 70—80-х роках XIX ст. при підтримці
Ватікану, австрійського уряду і польської шляхти «змартвихвстан-
ці» розгорнули активну діяльність у слов’янських країнах з метою
покатоличення українців та інших слов’янських народів.
Подається за першодруком.
С. 221. Ультрамонтанський католицизм —
украй реакційний напрям у католицизмі, що підтримував втручання
папства не лише в релігійні, а й світські справи будь-якої країни.
Перші виступи ультрамонтан мали місце на Констанцському все­
ленському соборі (1414—1418). З XVI ст. найзапеклішими ультра-
монтанами були єзуїти. Після поразки революції 1848 р. вони ко­
ристувались широкою підтримкою реакційних аристократичних кіл
Європи.
«Syllabus» покійного папи П і я 1 X…— Пій
IX на папському престолі був з 1846 по 1878 р. Він — останній
світський государ Папської області. В 1864 р. видав енцикліку
«Quanta сига» з додатком «Syllabus», де містився перелік 80 «за-
блуджень» нового часу, серед них раціоналізм, пантеїзм, атеїзм»
соціалізм, комунізм. Пройнятий духом войовничого заперечення
досягнень науки, культури, ненавистю до суспільних перетворень
528 та революційних рухів «Syllabus» став програмою боротьби папства
з демократичними силами.
…е нцикліки папи Леона X III, рекомен­
дуючи поворот до філософії gb. ТомизАкві-
н а.— Мається на увазі булла папи римського Льва XIII «Aeterni
patris», проголошена в 1879 p., згідно з якою єдино істинною філо­
софією католицизму визнавалася філософія середньовічного схо­
ласта Фоми Аквінського (1225—1274).
С. 222. К а т о н Марк Порцій (Катон Старший; 234—149 до
н. е.) — державний діяч і письменник Стародавнього Риму. Захис­
ник привілеїв аристократії. Прихильник знищення Карфагена.
Л а с с е р Йосиф (1815—1879) — австрійський політичний
діяч, член центристської партії. Протягом 1871 —1878 pp. був
міністром внутрішніх справ.
Ауерсперг Адольф (1821 —1885)— голова австрійського
уряду у 1871—1879 pp., належав до ліберально-конституційної
партії, що відбивала інтереси буржуазії. Очолюваний ним уряд
жорстоко придушував національно-визвольний та робітничий рух
у країні.
Т а а фе Едуард (1833—1895) — австрійський політичний
діяч, належав до консервативної партії, що спиралась на феодаль-
но-дворянські верстви. Очолював австрійський уряд з 1879 по
1893 р. За часи його правління в Австрії зміцнився абсолютистський
лад. Це досягалось, зокрема, політикою загравання з робітника­
ми, представниками феодально-клерикальних сил польського та
чеського народів.
С. 223. …віддання добромильського монас­
тиря єзуїтам, реформа василіа н…—Орден ва-
силіанів був заснований за статутом богослова Василія Кесарій-
ського у IV ст. Уніатський орден василіанів почав діяти на території
України після Брестської церковної унії 1596 р. і став одним з го­
ловних знарядь насадження тут католицизму й унії, про що свід­
чить і «віддання добромильського (м. Добромиль, Львівської
обл.) монастиря єзуїтам».
К а л і н к а Валеріан (1826—1886) — польський реакційний
історик, публіцист, один із засновників краківської історичної
школи.
С. 226. Кайсевич Геронім (1822—1873) — учасник поль­
ського визвольного повстання 1830—1831 pp., пізніше — один
з організаторів католицького чернечого ордену «змартвихвстан-
ців».
Кунцевич Іосафат (1580—1623) — польський архієпис­
коп, учень єзуїтів; провадив жорстоку політику національно-ре­
лігійного пригноблення білоруського народу. Намагаючись наса­
дити уніатську церкву, піддавав репресіям усіх, хто не бажав
приймати уніатство. Під час народного повстання у Вітебську його
було вбито.
С. 227. К о н иоький Георгій (1717—1795) — український
письменник, церковний і культурний діяч, виступав проти Ваті­
кану й унії. Йому приписувалось авторство «Історії Русів».
Бантиш-Каменський Дмитро Миколайович (1788—
1850) — український і російський дворянський історик та архео­
граф. Підготував ряд збірок документальних матеріалів, які міс­
тять цінні джерела з історії Росії й України XV—XVIII ст.
529 С. 229. Іосифінізм — рух та ідеологія, пов’язані з ім’ям
Госафата Кунцевича.
Качала Степан (1815—1888) — український буржуазний
історик та публіцист, один з діячів «народовського» табору.
С. 231. … маленькі пробки тої протекції
бачили ми вже досі в нашім 20-літнім еко­
номічнім житт і…— Згідно з конституцією 1867 р. в Авст­
рії закріплювалось панування німецьких та мадярських експлуата­
торських класів, політичне панування в Галичині здійснювалось
польськими поміщиками.
Я н с ь к и й Богдан (1800—1840) — польський емігрантський
діяч у Франції, один із засновників католицького чернечого ордену
«зм а ртв и х вста н ці в».
Семененко Петро (1814—1886) — учасник польського
визвольного повстання 1830—1831рр. Емігрувавши до Франції,
разом з групою польських емігрантів організував чернечий орден
«змартвихвстанців».
С. 232. Залеський Юзеф Богдан (1802—1886) — поль­
ський поет, представник «української школи» в польській літера­
турі, учасник польського визвольного повстання 1830—1831 рр.
Вітвіцький Стефан (1802—1847) — польський письмен­
ник і публіцист. Використовував український фольклор.
Терлецький Володимир Андрійович (1807—1888) —
уніатський церковний діяч, засновник проватіканського «Східного
товариства для справ Сходу й східної церкви». Учасник польського
визвольного повстання 1830—1831 рр.
Губе — професор варшавськи й.— Йдеться про
Губе Ромуальда (1803—1890), історика польського права, професора
Варшавського (1829—1840) та Петербурзького (1840—1848) уні­
верситетів.
«Оешокгаіа Р о 1 б к і» — орган Товариства польських
демократів, видавався у Франції (1837—1849) та в Лондоні
(1851 —1863). На його сторінках друкував статті О. І. Герцен,
в яких розвивав концепцію російсько-польського союзу в боротьбі
з царатом.
С. 233. Урбан VIII (Маффео Барберіні; 1568—1644) —
папа римський у 1623—1644 рр. Спочатку підтримував наукову
діяльність Галілея, але після публікації «Діалогу про дві найголов­
ніші системи світу» (1632) наказав віддати його до рук інквізиції.
КОМУ ЗА СЕ СОРОМ?
(ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ «ПРАВДИ»)
Вперше надруковано українською мовою в журн.
«Обпізко», 1889, № 1, с. 6—7, за підписом «Один з молодежі».
Стаття являє собою відповідь на виступ О. Кониського в на-
родовській «Правді» із закликом до української молоді «лишити
забавку в космополітизм та гру в теорії», замкнутись у межах на­
ціонального й дотримуватись настанови «перше жити, а потім філо­
софувати». Стаття характеризує погляди І. Франка на сутність
патріотизму, співвідношення національного та інтернаціонального,
теорії й практики.
Подається за першодруком.
530 КСЬОНДЗ ЮГАН
ПРО ЦИВІЛІЗАЦІЮ
Вперше надруковано польською мовою під назвою
«Кс. Лоибап о су^уііігасіи» в газ. «Кигіег Ілуо’игакі», 1892, № 355,
21.XII, с. 1; № 356, 22.XII, с. 3.
Подається за першодруком в українському перекладі.
«К и г і е г Ь о в к і» — щоденна польська ліберально-
буржуазна газета. Виходила у Львові з 1883 по 1935 р.
С. 250. Д р е п е р Джон-Вільям (1811—1882) — філософ,
народився в Англії, більшу частину життя провів у США. Розвивав
ідеї позитивізму.
Л і п п е р т Юліус (1839—1909) — німецький історик та ет-
нограф-еволюціоніст. Походження релігії виводив з віри в душу,
пов’язану з емоційним світом первісної людини.
М о р г а н Льюїс-Генрі (1818—1881) — американський істо­
рик, етнограф і археолог, дослідник історії первісного суспільства.
Дослідження Моргана одержали високу оцінку К. Маркса й
Ф. Енгельса.
М ю л ле р Фрідріх-Макс (1823—1900) — англійський антро­
полог, представник натуралістичної (міфологічної) теорії похо­
дження релігії, один із засновників методу порівняльного дослі­
дження релігії.
Берін-Голд Сабін (1834—1924)— англійський письмен­
ник. Займався вивченням фольклору.
В у н д т Вільгельм-Макс (1832—1920) — німецький психолог,
філософ-ідеаліст, фізіолог та мовознавець. Один із засновників
експериментальної психології.
Нельдеке Теодор (1836—1930) — німецький сходозна­
вець, філолог та історик, почесний член АН СРСР (з 1927 р.).
Вельгаузен Юліус (1844—1918) — німецький буржуаз­
ний історик, дослідник давньої історії євреїв і середньовічної істо­
рії арабів.
Рейсе Едуард (1804—1891) — німецький теолог.
О р м у з д — грецьке найменування Ахурамазди (перс, пре­
мудрий владика), верховного бога в релігії зороастризму та мазде-
їзму. Він проголошувався добрим началом, яке веде постійну
боротьбу зі злим богом Аріманом (грецька назва Анхра-
Майнью).
С. 252. Гедоніки — прихильники гедонізму — етичного
вчення, яке оголошує сьогоденну насолоду й чуттєві втіхи найвищим
благом і метою життя.
Епікурейці — античні й новоєвропейські прихильники
філософсько-етичного вчення Епікура, за яким вищим благом життя
є щастя людини, для досягнення чого слід звільнитися від релігій­
них вірувань. Історичне значення епікуреїзму — у відродженні
матеріалістичної та атеїстичної лінії в філософії, розробленні ряду
питань етики, боротьбі проти ідеалізму. Пізніше епікуреїзм часто
сприймався у вульгаризованому вигляді як прагнення до чуттєвої
насолоди.
Стоїки — представники одного 8 провідних напрямів еллі­
ністичної і римської філософії, що виник у IV ст. до н. е. Стоїки
прагнули обгрунтувати внутрішню незалежність людської особи­
стості в світі. Головну увагу приділяли проблемам етики, обстою­
531 вали так зване алегоричне розуміння міфів, вважаючи міфоло­
гічні образи символами реальних явищ.
…е тичні принципи Епіктета іМарка А в*
р е л і я…— Йдеться про етичні погляди римських філософів-
стоїків Епіктета (бл. 50 — бл. 138) та Марка Аврелія (121—180).
Щастя вони вбачали в свідомому підкоренні божественному закону,
поскільки людина — частина природи, а розум людини ріднить
їм* ^ ^ • Л • І В ^ • •
11 з богом і підкоряється богові. Слідування розумній необхідності,
на їхній погляд, є дійсною свободою, в якій людина досягає щастя.
Фаталізм, песимізм, аскетизм, смиріння, властиві їх вченню, від­
бивали кризу, що починалась в Римській імперії, і разом з тим кри­
зу поганства. Багато ідей стоїків були сприйняті християнством.
Неоплатоніки — прибічники реакційної ідеалістич­
ної античної філософії в III—VI ст., які спирались на ідеї Платона,
додаючи до них певні елементи вчення Арістотеля. Вчення неопла­
тоніків своєрідно використовувалось християнськими філософами
в середні віки.
Альбігойці — прихильники бюргерської єресі, що поши­
рювалась у Південній Франції, Італії, Німеччині у XII—XIII ст.
Внаслідок організованих папою римським так званих альбігойських
війн, альбігойці були повністю винищені.
Вальденси — прихильники релігійної єресі, що виникла
в XII ст. серед плебейських мас Ліона, згодом поширилась серед се­
лян Франції, Італії, Німеччини й Чехії. Була виразом протесту
селянства проти феодального гноблення і католицької церкви.
С. 253. Мориски — мавританське населення Іспанії, при­
мусово навернене в християнство в кінці XV — на початку XVI ст.
Незважаючи на перехід у християнство, мориски продовжували
зазнавати утисків з боку католицької церкви. В 1609—1610 рр. був
виданий указ про вигнання їх з Іспанії.
Г угеноти — французькі протестанти-кальвіністи XVI—
XVIII ст., що боролися з абсолютистською владою та католицькою
церквою. Боротьба католиків з гугенотами призвела до тривалих
і кривавих громадянських війн у Франції.
Варфоломіївська ніч — масове винищення гугено­
тів католиками в Парижі в ніч на 24 серпня 1572 р. (свято святого
Варфоломія). Протягом трьох днів було винищено біля ЗО тисяч чо­
ловік.
НАЙНОВІШІ НАПРЯМКИ
В НАРОДОЗНАВСТВІ
(ЛЕКЦІЯ ВИГОЛОШЕНА НА ПЕРШОМУ ЩОМІСЯЧНОМУ
ЗІБРАННІ НАРОДОЗНАВЧОГО ТОВАРИСТВА 28 ЛЮТОГО
[НИНІШНЬОГО РОКУ])
Вперше надруковано польською мовою під назвою
«Najnowsze pr^dy w ludoznawstwie. Odczyt mianej na pierwszem
zgromadzeniu miesi§cznym Towarzystwa ludoznawczego dnia
28 lutego b. r.» в журн. «Lud», 1895, N 1, c. 4—16.
Подається за першодруком в українському перекладі.
«L u d» — польський етнографічний журнал, орган польського
народознавчого товариства. Заснований 1895 р. у Львові. Спочатку
був квартальником, а з 1912 р. — щорічником.
532 С. 256. П ржева льський Микола Михайлович (1839—
1888) — російський мандрівник і географ, дослідник Центральної
Азії.
Миклухо-Маклай Микола Миколайович (1846—
1888) — російський природознавець і мандрівник.
Швейнфурт Георг-Август (1836—1925) — німецький до­
слідник Африки, спеціалізувався переважно в галузі природничих
наук (зокрема ботаніки).
С. 259. Е в г е м е р (II половина IV — початок III ст.
до н. е.) — давньогрецький письменник і філософ. Вперше послі­
довно застосував раціоналістичний метод тлумачення міфів, який
пізніше одержав назву «евгемеристики». За своїми філософськими
поглядами належав до школи кіренаїків.
Анаксагор (бл. 500—428дон. е.) — давньогрецький фі-
лософ-матеріаліст. Вважав, що світ існує вічно й розвивається за
властивими йому законами. Багатоманітність світу зумовлена різ­
ними сполученнями дрібних первинних часток («гомеомерій»), які
з’єднуються й розмножуються під впливом духовної сили «нусу»,
що складається з найтонших речовин-. Свої погляди Анаксагор про­
тиставляв релігійному світоглядові.
Міфологічна школа братів Грімм — школа
німецьких філологів-германістів, братів Якоба (1785—1863) та
Вільгельма (1786—1859) Грімм, які розглядали міф як вияв духов­
ної субстанції народу, створили вчення про так звану «художню
міфологію».
Символісти школи Крейцера…— Мається на
увазі ідея універсальної символіки загальнолюдської мудрості наро­
дів. Цей погляд, що грунтувався на романтичній інтерпретації мі­
фології, розвивав, зокрема, німецький учений Георг-Фрідріх Крей­
цер (1771—1858).
С. 260. Маннгардт Вільгельм (1831 —1880) — німецький до­
слідник народної міфології. Спочатку поділяв позиції «міфологічної»
школи братів Грімм, потім піддав критиці однобічність їхньої теорії.
Афанасьев Олександр Миколайович (1826—1871) —
російський фольклорист. Багаторічні дослідження Афанасьева
в галузі слов ’янської міфології лягли в основу його тритомної пра­
ці «Поэтические взгляды славян на природу» (1866—1869).
Б у с л а є в Федір Іванович (1818—1897) — російський
філолог, академік Петербурзької АН (з 1860 р.). Один з представни­
ків культурно-історичної школи. Написав рецензію на «Збірник
українських пісень» М. Максимовича.
Ф е й є р б а х Людвіг (1804—1872) — німецький філософ-ма-
теріаліст, один з попередників марксизму. Спочатку прилучився
до молодогегельянства, був одним з його чільних представників.
У 1839 р. став на позиції матеріалізму. В своїх працях піддавав
критиці ідеалізм, показував його зв’язок з релігією. Матеріалізм
Фейербаха був метафізичним, споглядальним. У розумінні історії
він стояв на ідеалістичних позиціях. Був прихильником буржу­
азно-демократичної республіки.
С. 261. Матеріалістичнаісторіографія ус­
тами Бокл я…— Насправді Бокль не був представником «ма­
теріалістичної історіографії».
С. 262. Це дало початок новій теорії, н о-
війнародознавчій школі, так званій мігра­
533 ц ій н ій …— Мається на увазі теорія запозичення західних міфів зі
Сходу, яку висунули вчені ряду країн (Т. Бенфей, В. Гладстон,
О. Группе, Берар та ін.). В другій половині XIX ст. прихильники
цієї теорії дослідили ряд нових фактів, але не зуміли розв’язати
проблеми походження міфів, відсунувши його лише до більш дале­
ких історичних епох.
С. 263. Дунлоп Джон-Бойд (1840—1921) — англійський
винахідник.
Л і б р е х т Фелікс (1812—1890) — німецький історик, фольк­
лорист і етнограф, досліджував перекази та легенди європейський
народів.
Бенфей Теодор (1809—1881) — німецький філолог, до­
слідник у галузі класичного та порівняльного мовознавства й ін­
дійської міфології; автор «теорії запозичення». Він вважав індій­
ську літературу єдиним джерелом міфологічних сюжетів усього
світу.
С. 265. Б а х о ф е н Йоганн-Якоб (1815—1887) — швейцар­
ський історик права. Своєю працею «Материнське право» (1861)
заклав початок розробки теорії сім’ї.
С. 266 …з’явилася так звана антропологіч­
на школа, найвидатнішими представниками
якої, крім названих уже вчених, є Леббок,
Тейлор і Спенсе р.— Йдеться про досить поширену антро­
пологічну школу, яка розглядала міф як результат перенесення
властивостей суб’єкта на природу.
РАДИКАЛИ І РЕЛІГІЯ
Вперше надруковано у газ. «Громадський голос»,
1898, №21, 15.Х, с. 159—160. Того ж року надруковано як частини
II і III окремої брошури «Радикальна тактика» накладом «Громад­
ського голосу», Львів, 1898 (Хлопська бібліотека, XV).
Стаття являє собою виклад позицій щодо релігії Русько-україн­
ської радикальної партії, одним із організаторів і керівників якої
був І. Франко.
Подається за окремим виданням.
Хлопська бібліотека — серія популярних видань
для селян, яку видавав І. Франко з 1896 р. накладом газети «Громад­
ський голос».
С. 268. Радикали —Русько-українська радикальна пар­
тія, прогресивна селянська партія, створена 1890 р. у Східній Га­
личині з ініціативи І. Франка та М. Павлика. Мала свої друковані
органи — журнали «Народ», «Хлібороб» та газету «Громадський
голос». У перші роки після заснування радикальна партія очолила
ряд селянських виступів, обстоювала єдність дій трудящих різних
національностей, боролась проти українського буржуазного*націо-
налізму. Згодом у ній визначились два протилежні крила ~ ліве,
прогресивне, на чолі з І. Франком та М. Павликом, і праве, очолю­
ване С. Даниловичем, яке стояло на ліберально-буржуазних пози­
ціях. У 1898 р. І. Франко порвав з радикальною партією. На по­
чатку XX ст., після остаточного розколу, Русько-українська ради­
кальна партія переродилась у буржуазно-націоналістичну.
С. 271. … найзавзятіший раціон з л і ст перед
100 літами, Вольтер, таки будував церкву
534 богу.— Дотримуючись матеріалістичного Пояснення природи
в цілому, Вольтер не відмовлявся від ідеї бога як першопричини,
що надала матерії рух і властивість відчувати й мислити,
А. Ф APEC OB.
НАРОДНИКИ И МАРКСИСТЫ
С.-ПЕТЕРБУРГ, 1899
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1899, т. 6, кн. 6, с. 186—188.
Не маючи можливості детально слідкувати за тодішньою росій­
ською публіцистикою через заборону її в Австрії, І. Франко не міг
розібратися в характері ідейного розмежування і боротьби політич­
них течій в Росії. Це відбилося на змісті рецензії.
І. Франко виступає в рецензії поборником національного і со­
ціального звільнення трудящих, ворогом капіталізму й теорії
«економічного матеріалізму», який проповідували «легальні марк­
систи». Ця рецензія характеризує революційно-демократичні пози­
ції І. Франка.
Помилки, яких тут припустився І. Франко в оцінці марксизму
та народництва в Росії, піддав критиці П. Грабовський (див. його
лист до Б. Грінченка від 2 січня 1900 р.— Грабовський П.
Твори в 2-х т. K., 1964, т. 2, с. 334—335).
Подається за першодруком.
«Літератури о- науковий вісник» — щомісяч­
ний журнал, заснований 1898 р. Науковим товариством імені Шев­
ченка. У період, коли до його редакції входив І. Я. Франко (1898—
1906), журнал мав демократичне спрямування.
С. 272. Ф а р е с о в Анатолій Іванович (1852 — ?) — росій­
ський белетрист-народник і публіцист.
…перещеплений на російський грунт
працями Плеханова, Струве, Туган-Бара-
новськогоіі н…— І. Франко помилково ототожнює Г. В.
Плеханова з представниками «легального марксизму» П. Г. Струве
та М. І. Туган-Барановським.
Плеханов Георгій Валентинович (1856—1918) — діяч
російського і міжнародного соціалістичного руху, теоретик і про­
пагандист марксизму, один із засновників РСДРП.
Струве Петро Бернгардович (1870—1944) — російський
буржуазний економіст і публіцист, один із лідерів партії кадетів.
У 90-х роках — найвизначніший представник «легального марксиз­
му», виступав з «доповненнями» і «критикою» економічного і філо­
софського вчення К- Маркса, намагався пристосувати марксизм
і робітничий рух до інтересів буржуазії, співробітник і редактор
журналів «Новое слово», «Начало» і «Жизнь». Струве був одним з
теоретиків і організаторів ліберально-монархічного «Союзу визво­
лення» (1903—1905). Після утворення в 1905 р. партії кадетів —
член її ЦК- Після Жовтневої соціалістичної революції — запеклий
ворог Радянської влади, член контрреволюційного уряду Врангеля,
білоемігрант.
Туган-Барановський Михайло Іванович (1865—
1919) — російський буржуазний економіст, у 90-х роках — один
з лідерів «легального марксизму». В період революції 1905—
535 1907 рр. — член партії кадетів. Після Жовтневої соціалістичної
революції — активний діяч контрреволюції на Україні, міністр
фінансів Центральної ради.
…в ін здобуває собі найгарячіших при­
хильників у Росі ї…— Кінець XIX ст. характеризу­
ється кризою соціал-демократичних партій у західноєвропейських
країнах, які стали на шлях ревізії марксизму, зраджуючи інте­
реси робітничого класу. Центр революційного руху перемістився
в Росію, що стала батьківщиною пролетарської партії нового типу,
створеної В. І. Леніним, який розвинув творчо марксизм стосовно
нових історичних умов. Це й було причиною широкого розповсюд­
ження марксизму в Росії.
«Н о в о е слово» — науково-літературний і політичний жур­
нал, який видавався в Петербурзі з 1894 р. ліберальними народни­
ками, а з весни 1897 р. — «легальними марксистами». В грудні
1897 р. журнал був закритий царським урядом.
«Научное обозрение» — щомісячний журнал, що
виходив у Петербурзі в 1894—1903 рр.
«Начал о» — щомісячний журнал, що виходив у Петербурзі
в першій половині 1899 р. В червні 1899 р. журнал був закритий
царським урядом.
С. 273. Левитський Микола Васильович (1859—1936) —
український ліберальний народник, економіст, співробітничав у га­
зеті «Русские ведомости», був секретарем земської управи, зай­
мався адвокатурою. У 90-х роках Левитський організував ряд
хліборобських артілей у Херсонській губернії, вважаючи їх одним
із засобів для відвернення капіталізму. Насправді ці артілі спри­
яли тільки диференціації селянства і швидко розпалися. Критиці
діяльності Левитського була присвячена стаття В. І. Леніна «З при­
воду однієї газетної замітки» (див. Ленін В. І. Повне зібр. тво­
рів, т. 2, е. 406—412).
«Вольно-з ко номическое общество» — найста­
ріше в Росії економічне товариство (1765—1919), засноване для
сприяння розвитку дворянського господарства. Об’єднувало виз­
начних російських економістів й агрономів (А. Т. Болотов,
П. І. Ричковта ін.). Після 1861 р. стало одним з центрів економічної
думки ліберальних поміщиків та буржуазії, сприяло розвиткові
капіталізму в Росії.
С. 274. Єлисаветград — тепер Кіровоград.
С. 275. …в гарній статті Слуцького в «Ж и –
ті і слові» 1896 р. …— Йдеться про статтю В. Слуцького
«Хліборобські артілі (спілки) на Україні», надруковану в журн.
«Житє і слово», 1896, т. 5, е. 353—361.
ПОЗА МЕЖАМИ МОЖЛИВОГО
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1900, т. 12, кн. 10, с. 1—9.
Викриваючи догматичний характер дискусії між газетою «Діло»
і журналом «Молода Україна» з одного боку і чернівецькою газетою
«Буковина» з другого, І. Франко обгрунтовує свій погляд на націо­
нальний розвиток та шляхи розв’язання національного питання.
Хоча статті бракує політичної і теоретичної послідовності у вирі­
536 шенні деяких проблем, порушених в ній автором, вона передусім
демонструє розуміння Франком того, що при капіталізмі неможли­
ве розв’язання питання про національну незалежність українського
народу. Він рішуче відкидає поширювану буржуазними націона­
лістами теорію «класового миру» в середині нації, доводить необхід­
ність розв’язання національного питання лише на грунті класової
боротьби.
Подається за першодруком.
С. 276. … на руїнах давньої Ніниви…— Мова
йде про Ніневію, давнє місто на лівому березі р. Тігру, яке існу­
вало з 5-го тисячоліття до н. е. З кінця VIII ст. до н. е. стало столи­
цею Ассірії. 612 р. до н. е. було зруйноване мідійцями та вавілоня­
нами.
Грецькі філософи-елеати — представники дав­
ньогрецької ідеалістичної філософської школи VI—V ст. до н. е.,
що виникла в м. Елеї (Італія). Відіграли позитивну роль у дальшо­
му розвитку діалектики; вони поставили питання про суперечли­
вість руху та про спосіб вираження її в логіці понять.
Т ь є р.— Йдеться про Тьєррі Огюстена (1795—1856), францу­
зького буржуазного історика, автора «Історії походження і успіхів
третього стану».
С. 277. Дюбуа-Реймон Еміль (1818—1896) — ні­
мецький фізіолог, відомий дослідженнями в галузі електрофізіоло­
гії. В творі «Границі пізнання природи» доводив обмеженість мож­
ливостей людського пізнання.
С. 278. «М о л о д а У к р а ї н а» — український студентський
журнал, що видавався у Львові протягом 1900—1902 рр. Журнал
інформував про тяжке становище школи у Галичині, виступав
за право викладати українською мовою у Львівському універ­
ситеті.
С. 279. «Буковина» — українська громадсько-культурна і
літературна газета, що видавалась у Чернівцях та Відні у 1885—
1910 рр.; з початку XX ст. стала виразником реакційної австрофіль-
ської політики. На її сторінках друкувались твори українських
і російських письменників. Редагували її Ю. Федькович, О. Мако-
вей та ін.
С. 281. Егоїстично матеріалістичний по­
гляд — тут: економічні інтереси панівних класів експлуататор­
ського суспільства.
С. 282. Ідеалістичні рухи — тут: рухи, які обмежу­
ються вимогами в сфері духовної культури, не торкаючись безпосе­
редньо економічних та політичних питань.
Пам’ятний указ 1876 р.— Емський акт 1876 р.,
розпорядження царського уряду, підписане Олександром II, про
заборону ввозити на Україну з-за кордону українські книжки, дру­
кувати українські переклади з інших мов, влаштовувати театральні
вистави українською мовою.
Навроцький Володимир Михайлович (1847—1882) —
український громадський діяч, етнограф, публіцист, літературний
критик демократичного напряму, економіст. У працях розкривав
тяжке економічне становище селян Галичини, реакційну суть по­
літики земельної аристократії та Австро-Угорської монархії.
С. 283. «Вільна спілка» — праця М. Драгоманова, на­
писана у 1884 р. Твір містив проект федеральної конституції май­
537 бутнього державного устрою, який уявлявся у вигляді вільних
соціалістичних «громад». Програма мала в цілому ліберально-бур­
жуазний характер.
…о двосторонній марксівський еконо­
мічний матеріалів м…— В дійсності вчення К. Маркса
не має нічого спільного з так званим «економічним матеріалізмом».
С. 284. Неруда Ян (1834—1891) — чеський письменник.
Один з організаторів національно-визвольного руху 60-х років
у Чехії. Автор збірок «Книга віршів» (1867), «Космічні пісні» (1878)
та ін. Писав також літературно-критичні статті, фейлетони.
Чемберлен Джозеф (1836—1914) — англійський держав­
ний діяч, один з ідеологів британського імперіалізму. З 1895 по
1903 р. був міністром колоній британського уряду.
НА СКЛОНІ ВІКУ
РОЗМОВА ВНОЧІ ПЕРЕД НОВИМ РОКОМ 1901
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1900, т. 12, кн. 12, с. 136—199.
Подається за першодруком.
С. 287. Ротшільди — численна династія фінансових маг­
натів, банки яких були в Лондоні, Відні, Парижі та інших містах
Європи.
Вандербільти — династія американських капіталістів.
Один з найбільших капіталістів того часу Вандербільт Корнелій
(1794—1877).
М о л ь т к е Гельмут (1800—1891) — прусський генерал-
фельдмаршал, граф. Разом з О. Бісмарком підготував і здійснив за­
гарбницькі війни проти Данії, Австрії та Франції.
Т алейран (1754—1838) — французький політичний діяч,
дипломат. Безпринципний політик і кар’єрист.
Г ладстон Вільям-Юарт (1809—1898) — англійський
державний діяч, лідер ліберальної партії, прем’єр-міністр Велико­
британії. Провадив політику колоніальної експансії в Азії та
Африці,
С. 288. …доконується ступінь за ступенем:
180 0, 184 8, 186 1.— Очевидно, мова йде: 1) про нищівну пораз­
ку Австрії при Маренго, де 14 червня 1800 р. відбулася битва між
французькою армією Наполеона Бонапарта й австрійською армією
генерал-фельдмаршала М. Меласа; 2) про буржуазно-демократичну
революцію 1848 р. в Австрійській імперії; 3) про введення 1861 р.
так званого Жовтневого диплому — законодавчих актів, спрямо­
ваних на посилення дворянства.
Бебель Август (1840—1913) — діяч німецького і міжна­
родного робітничого руху, один із засновників і керівників ні­
мецької соціал-демократичної партії і II Інтернаціоналу. Боровся
проти ревізіонізму й опортунізму в соціал-демократичній партії.
Л і б к н е х т Вільгельм (1826—1900) — діяч німецького і
міжнародного робітничого революційного руху. Був соратником
К. Маркса і Ф. Енгельса. В. Лібкнехт — один із організаторів сек­
ції І Інтернаціоналу в Німеччині. Разом з А. Бебелем заснував
1869 р. соціал-демократичну робітничу партію. Один із засновників
і лідерів II Інтернаціоналу.
538 Ф о л ь м а р Георг-Генріх (1850—1922) — діяч німецької со*
ціал-демократичної партії. З 90-х років XIX ст. один із лідерів пра­
вого, опортуністичного крила цієї партії. Погляди Г. Фольмара
критикували Ф. Енгельс і В. І. Ленін.
Д е ф ю і с с о Альфред (1843—1901) — діяч бельгійського ро­
бітничого руху, один із засновників Бельгійської соціалістичної
партії.
Джордж Генрі (1839—1897) — американський економіст
та публіцист, автор реформістської теорії, що викладалась в його
книзі «Нужда і поступ». Джордж вважав, що джерелом суспільного
зла є привласнення ренти власником землі. Порятунок суспільства
він вбачав у передачі ренти державі шляхом націоналізації землі
чи конфіскації ренти. І. Франко піддав критиці цю теорію в статті
«Удержавнення землі» (1888).
Борне — Бернс Джон (1858—1943), англійський політичний
діяч. У 80-ті роки брав участь в ряді робітничих страйків. З 90-х
років виступав за насадження в робітничому русі ідей буржуазного
лібералізму.
Г і н д м е н Томас-Кермікел (1825—1868) — один з керівних
діячів у армії американських конфедератів у часи Громадянської
війни 1861—1865 pp.
А д л е р Віктор (1852—1918) — один із лідерів австрійських
соціал-демократів. На початку імперіалістичної війни 1914—
1918 pp. дотримувався поглядів, близьких до позицій німецьких
соціал-шовіністів.
С. 290. Л е с с і н г Готгольд-Ефраїм (1729—1781) — ні­
мецький письменник, філософ, критик, діяч німецького Просвіти­
тельства. В своїх філософських творах виступав з критикою теоло­
гії, в працях з естетики обгрунтував теорію просвітительського
реалізму.
Щ а п о в Афанасій Прокопович (1831 —1876) — російський
історик і публіцист.
Михайловський Микола Костянтинович (1842—1904)—
російський соціолог, публіцист і літературний критик, ідеолог лібе­
рального народництва.
Д ж а н ш і є в Григорій Аветович (1851 —1900) — російський
публіцист та історик, один з видавців-редакторів ліберальної газе­
ти «Русские ведомости». В ряді статей виступав на захист буржуаз­
них перетворень 60—70-х років.
С. 291. Як Пізаро входив у столицю Мон­
те з у м и…— Мова йде про іспанського конкістадора Пісарро
Франсіско (бл. 1471—1541), який підкорив племена інків (територія
нинішнього Перу).
С. 292. Конкістадори (ісп. conquistador — завойов­
ник) — іспанські авантюристи, що після відкриття Америки в кін­
ці XV ст. завоювали там ряд територій.
Г умбольдт Александр-Фрідріх-Вільгельм (1769—1859)—
німецький природодослідник, географ, мандрівник; учений-енцикло*
педист. Розвинув порівняльний метод у географії, дослідив широтну
і вертикальну зональність географічних явищ.
Н і б у р Бартольд-Георг (1776—1831) — німецький історик
античності, засновник науково-критичного методу вивчення історії.
Г ротефенд Георг-Фрідріх (1775 — 1853) — німець­
кий філолог. Заклав основи дешифрування клинопису. Пер-
539 ший 1862 р. прочитав напис, зроблений давньоперським кли­
нописом.
Стефенсон Джордж (1781 —1848) — англійський винахід­
ник. У 1814 р. сконструював паровоз, удосконалені моделі якого
згодом вперше знайшли практичне застосування.
Н о б е л ь Альфред (1833—1896) — шведський інженер і під­
приємець. 1867 р. запатентував спосіб виготовлення динаміту, за­
снував Нобелівські премії.
Е д і с о н Томас-Алва (1847—1931) — американський вина­
хідник і підприємець. Більшість винаходів Едісона пов’язана з за­
стосуванням електроенергії для практичних потреб. Зокрема Еді-
сон удосконалив лампу розжарення, винайшов електричний лічиль­
ник, збудував першу в світі теплову електростанцію. Йому нале­
жить також багато винаходів у галузі телефонії, в кінотехніці
тощо.
Рентген Вільгельм-Конрад (1845—1923) — німецький фі­
зик, який у 1895 р. відкрив особливого роду випромінювання (рент­
генівські промені).
С. 293. Ш е л л і Персі-Біші (1792—1822)—англійський поет.
Представник революційного романтизму. Внаслідок переслідування
за атеїстичні і революційні погляди назавжди залишив Англію
і поселився в Італії. Проповідував загальну рівність, виражав ідеї
утопічного соціалізму.
Б а й р о н Джордж-Ноел-Гордон (1788—1824) — англійський
поет. Учасник національно-визвольного руху в Італії та Греції.
Оспівав національно-визвольний рух на південному сході Європи.
В творчості Байрона помітні суперечності світогляду — протест
проти соціальної дійсності і мотиви песимізму.
Борне — Берне Роберт (1759—1796) — шотландський поет.
У поезіях показував життя шотландських селян, виступав про­
ти соціального й національного гніту, висміював церковни­
ків.
М у р Томас (1779—1852) — англійський поет-романтик. Уча­
сник ірландського національно-визвольного руху, ідеями якого про­
низано багато творів Мура.
Д і к к е н е Чарлз (1812—1870) — англійський письменник-
реаліст. У цілому творчість Діккенса глибоко реалістична й демо­
кратична, про що писав К. Маркс.
Г ю г о Віктор-Марі (1802—1885) — французький письменник.
Критикуючи капіталістичне суспільство, разом з тим проповідував
моральне вдосконалення, загальне примирення класів; у своїх тво­
рах виступав проти деспотизму, тиранії, мілітаризму, висловлю­
вав віру в перемогу прогресу.
Л е н а у Ніколаус (1802—1850) — австрійський поет-роман­
тик. Його твори сповнені співчуття до знедолених, до національно-
визвольних рухів народів.
М і ц к е в и ч Адам Бергард (1798—1855) — польський поет
і діяч національно-визвольного руху.
Словацький Юліуш (1809—1849) — польський поет-
демократ. Брав участь у польському повстанні 1830—1831 рр.
Творчість Словацького пов’язана з Україною.
Г авлічек-Боровський Карел (1821 —1856) — чесь­
к•и •• й письменник. Під час революції 1848 р.— діяч ліберальної пар-
ти.
540 C. 294. …не були більш або менш свідомим
дуренням народу? — Неправомірно ототожнювати науко­
вий комунізм з утопічними дрібнобуржуазними концепціями XIX ст.
Цілком слушна оцінка утопічних теорій Прудона, Луї Блана, Лас-
саля помилково адресується й Марксові.
С. 295. Нювенгуіс — Ньювенгейс Фердінанд-Домела
(1846—1919), лідер голландських соціал-демократів, який напри­
кінці XIX ст. виступав з напіванархістських позицій.
Бернштейн Едуард (1850—1932) — лідер правого крила
німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу. Виступав проти
революційної боротьби робітничого класу, диктатури пролетарі­
ату, пропагував класове співробітництво пролетаріату і буржуазії.
Соціальною базою бернштейніанства була робітнича аристократія.
Підтримував загарбницьку політику німецького імперіалізму. По­
гляди Бернштейна викривав В. І. Ленін.
Буланжизм — шовіністичний рух у Франції, очоле­
ний генералом Ж–Е. Буланже. Виник у кінці 80-х років XIX
ст. в умовах політичної та економічної кризи Третьої респуб­
ліки.
Роде Сесіль-Джон (1853—1902) — англійський колоніаль­
ний діяч, натхненник й ініціатор англо-бурської війни 1899—
1902 рр.
С. 296. Н і ц ш е Фрідріх (1844—1900)— німецький реакцій­
ний філософ-ідеаліст. Ніцше оголосив об’єктивний світ і його зако­
номірності ілюзією, на місце розуму поставив волю, інстинкт та
інтуїцію. Критерієм істинності знань вважав практичну вигоду
«обраної касти». Історія суспільства зображувалася ним як боротьба
двох рас—раси сильних і раси слабих. Експлуатацію вважав при­
родною, органічною функцією «раси панів», «надлюдей», яків своїх
діях вільні від будь-якої моралі. Народні маси, за Ніцше, — «ста­
до», «раби», що повинні підкорятися панівним класам. Ніцшеанство
було одним з ідейних джерел фашизму.
С. 297. Огоновський Омелян Михайлович (1833—
1894) — український літературознавець буржуазно-націоналістич­
ного напряму. Був головою товариства «Просвіта» у Львові (1877—
1894). Автор шеститомної «Історії літератури руської» (1887—1894).
І. Франко та М. Драгоманов гостро критикували Огоновського за
тенденційне висвітлення історії української літератури, зокрема
творчості Т. Шевченка.
ЩО ТАКЕ ПОСТУП?
Вперше надруковано в тижневику «Поступ», 1903,
ч. 2—26. У цьому ж році стаття вийшла в Коломиї окремою бро­
шурою.
Стаття свідчить про матеріалістичні тенденції в світогляді
І. Франка, значну близькість його до марксизму в розв’язанні
ряду питань. Франко зазначає, що робітничий клас є «чинником
цивілізації і то найважливішим», закликає до боротьби за соціа­
лізм як єдино справедливий суспільний лад. Разом з тим Франко
лишився в цілому на позиціях революційно-демократичного світо­
гляду.
Подається за окремим виданням.
641 «Посту п» — науково-популярний тижневик ліберально-
буржуазного напряму. Виходив у Коломиї в 1903 — 1905 рр.
У деяких матеріалах «Поступу» відчутні націоналістичні тен­
денції.
С. 301. …ми подаємо тут декілька малюн-
к і в…— У тижневику «Поступ» було надруковано зображення
«Сокири й ножиків, лупаних з кременя». В окремому виданні цих
малюнків немає.
С. 304. Дідушицький — Дзедушицький Влодзімеж
(1825—1899), польський зоолог, етнограф й археолог. Зібрав багаті
зоологічні, етнографічні й археологічні колекції, зокрема по
Галичині; заснував у Львові природничо-етнографічний
музей.
С. 305. Ф е н і ц і я — Фінікія, стародавня рабовласницька
країна на східному узбережжі Середземного моря (теперішня те­
риторія Лівану та Сірії). Тут було створено алфавітне письмо (фіні­
кійське письмо).
Русь… віддавала свою князівну за фран­
цузького короля.— Йдеться про Анну Ярославну (між
1024 і 1032 — бл. 1075), дочку Ярослава Мудрого, королеву Фран­
ції з 1049 р.
С. 306. Аменофіс IV (Аменхотен IV) — єгипетський фа­
раон (1424—1388 до н. е.). Виступав як релігійно-політичний ре­
форматор. Змінивши культ багатьох богів на одного — Атона,
прийняв ім’я Ехнатон («корисний Атону»).
С. 311. Карфаген — давнє рабовласницьке місто-держава
в Північній Африці, на березі Туніської затоки. Засноване фіні­
кійцями в кінці IX ст. до н. е. Від III ст. до н. е. провадив боро­
тьбу проти Риму. 146 р. до н. е. був зруйнований римлянами.
Марсилія — сучасний Марсель.
С. 312. Павло — один з апостолів раннього християнства.
Йому приписано 14 послань, що ввійшли до так званого Нового за­
віту.
С. 314. Кождий народ, кожда громада му­
сить познайомитися з ним, а хто не хочечи
не може присвоїти собі добрих його боків,
той швидко зазнає на собі зли х…— Тут і нижче
І. Франко відзначає згубний вплив, який справляла на відсталі
народи колоніальна політика імперіалістичних держав.
І отеє перед роком ми були свідками, як
ті малі розбійники зробилися жертво ю…
А н г л і ї.— І. Франко має на увазі англо-бурську війну (1899—
1902), в результаті якої бурські республіки Трансвальі Оранжева
були включені до складу Британської імперії. В 1910 р. вони
ввійшли до складу нового британського домініону — Південно-
Африканського Союзу.
С. 325. Первісне християнство…було чин­
ником поступови м.— Справедливо відзначаючи окремі
позитивні риси, що характеризують первісне християнство, ї. Франко
в цілому переоцінює його роль як фактора, що спонукав до про­
гресивного розвитку людського суспільства.
С. 328. Дарвініст и.— Йдеться про соціал-дарвіністів,
реакційний напрям у буржуазній соціології, що грунтується на
застосуванні біологічних законів, відкритих Ч. Дарвіном, для по­
542 яснення суспільних явищ. Соціальний дарвінізм виник у Другій
половині XIX ст.
Г е к к е л ь Ернст (1834—1919) — німецький природодослід­
ник, популяризатор учення Ч. Дарвіна. Його суспільно-політичні
й філософські погляди суперечливі. Критикуючи ідеалізм і релігію,
він разом з тим поділяв реакційні погляди, зокрема намагався об­
грунтувати соціальний дарвінізм, створити союз релігії і науки.
С. 330. Р е к л ю Жан-Жак-Елізе (1830—1905) — францу­
зький географ і соціолог, мандрівник, учасник Паризької комуни
1871 р. Автор твору «Земля і люди», де вперше подано детальний
опис усіх країн світу.
Кропоткін Петро Олексійович (1842—1921) — один з
ідеологів анархізму, мандрівник і географ. Здійснив ряд експедицій
у Східний Сибір. Брав участь у народницькому русі.
С. 334. Конституція 3 мая…— Мається на увазі
конституція, прийнята польським сеймом 3 травня 1791 р., але не
введена в дію. Ця конституція передбачала заходи, що послаблю­
вали позиції магнатів і спрямовувались на обмеження феодальної
анархії. Незважаючи на поміркований характер конституції, вона
викликала опір зовнішньої і внутрішньої реакції. Це зрештою при­
звело до другого поділу Польщі 1793 р.
Ш л е с ь к — Сілезія, великий ткацький центр. Тепер у
складі Чехословаччини (а саме Чеської Соціалістичної Республіки).
…косимостирийськими косам и…—тобто шти-
рійськими косами, похідне від Штирії, місцевості в Австрії.
С. 336. Мору с.— Йдеться про Томаса Мора, англійського
гуманіста, державного діяча і письменника, автора «Утопії».
К а б е Етьєн (1788—1856) — французький соціаліст-утопіст.
Поряд з комуністичними ідеями висловлював і дрібнобуржуазні
погляди. Відстоював мирний шлях соціалістичних перетворень.
С. 337. Одну таку пробу робили в Парижі
коло р. 1840ученики Се н-С імона Базар і А н –
фанте н.— І. Франко має на увазі трудову комуну, яку органі­
зували в Менільмонтані (біля Парижа) в 1831 р. Бартелемі-Проспер
Анфантен (1796—1864) та Сент-Аман Базар (1791 —1832) — керів­
ники школи сен-сімоністів. Поступово ця школа, розвиваючи ре­
лігійні тенденції, притаманні вченню Сен-Сімона, перетворилась
в релігійну громаду. Анфантен та Базар стали її «верховними от­
цями». Наприкінці 1831 р. після розколу між сен-сімоністами,
зокрема Афантеном та Базаром, з питань релігії, шлюбу і сім’ї
Анфантен організував трудову комуну з метою наочно пропагувати
ідею вільної праці і вільного кохання. Це призвело до судового пере­
слідування в серпні 1832 р., після чого комуна припинила своє існу­
вання.
С. 341. …щ о будять поважні сумнів и.— Марк­
сизм не вважає державу вічною. Диктатура пролетаріату, що реа­
лізується в різних формах соціалістичної державності, є останнім
історичним типом держави, яка повинна зникнути з повною перемо­
гою комунізму.
С. 344. В Америці перший голосно підніс
такий оклик сенаторМонр о…— І. Франко має на
увазі так звану «доктрину Монро» — декларацію принципів зовніш­
ньої політики СІЛА, яка ввійшла в послання президента Дж. Мон­
ро конгресу 2 грудня 1823 р. Сенс її висловлювався формулою «Аме-
543 рика для американців», що на практиці означала: «Америка для
США». Імперіалістичні кола США використовують доктрину Монрі0
для обгрунтування інтервенції і втручання до внутрішніх спргв
усіх інших американських країн.
Рузвельт Теодор (1858—1919) — президент США у 1901 —
1909 рр.
С. 346. Н а с т о р. 10 0…— У даному виданні ця сторінка
відповідає е. 330.