ПОДУВИ ВЕСНИ В РОСІЇ
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1904, т. 28, кн. 12, с. 141 —168.
Статтю присвячено критиці російського царату й антинарод­
ної політики лібералів. Оцінка лібералізму, яку дає в ній І. Франко,
збігається з ленінською оцінкою, даною в статті «Земська кампанія
і план «Іскри», що була надрукована в жовтні 1904 р. в Женеві.
Зважаючи на те, що В. Бонч-Бруєвич у цей час систематично пере­
силав І. Франкові всі закордонні видання російської соціал-демо­
кратії, деякі радянські дослідники припускають, що Франкз
взяв за основу ленінський аналіз політичної ситуації в Росії (дие.
Брагінець А. Філософські і суспільно-політичні погляди
І. Франка. Львів, 1956, с. 106).
Подається за першодруком.
С. 349. Традиція північноросійських рес­
публік та земських соборів давно була
заглушен а…— Вищим органом влади в Новгородській і
Псковській феодальних республіках було віче. Важливу роль
у політичному житті Росії XVI—XVII ст. відігравали земські со­
бори. Із зміцненням абсолютизму діяльність вічв і земських собо­
рів завмерла.
…«в о л ь н и ц ьі» Р а з і н а та Пугача.— Мова йде про
селянську війну під проводом Степана Разіна у 1670—1671 рр. та
Омеляна Пугачова у 1773—1775 рр.
С. 350. …се були р’озпучливі, кроваві війни
пригноблених Росією націй — поляків у
1831 р. та кавказьких гірняків.— Йдеться про поль­
ське повстання 1831 р. та рух гірських народів Північного КаЕ-
казу в ЗО—50-х роках XIX ст., який мав антифеодальний характер
і був спрямований проти колоніальної політики царського уряду.
Жорж Санд (Дюдеван Аврора; 1804—1876) — французь­
ка письменниця. Авторка численних романів, в яких порушувала
жіноче питання. В деяких романах викривала соціальні вади капі­
талістичного суспільства. В період революції 1848 р. брала активну
участь у громадському житті.
Кружок Станкевича — московський літературно-
філософський гурток, який очолював Станкевич Микола Володи­
мирович (1813—1840). До гуртка входили В. Бєлінський, М. Баку-
нін, В. Боткін, К- Аксаков та ін. Станкевич — російський літера­
тор, просвітитель, філософ-ідеаліст. Заперечував офіційну ідеоло­
гію, засуджував кріпацтво, проповідував просвітительські іде:’,
гуманістично-етичні ідеали. Філософські погляди Станкевича є
різновидністю об’єктивного ідеалізму.
544 C. 351. Катков Михайло Никифорович (1818—1887) — ро­
сійський реакційний публіцисті журналіст. З 1856 р. видавав журнал
«Русский вестник», який до 1861 р. мав помірковано-ліберальне,
згодом реакційне спрямування.
С- 353… л япнувсвої історичні «бессмыслен­
ные мечтания…» — При вступі на престол Миколи II
(1894 р.) деякі земства звернулись до нового царя з адресою, в якій
висловлювалась надія на те, що «з височини престолу буде почутий
голос нужди народної». Микола II публічно назвав бажання зем­
ців брати участь у державних справах «бессмысленными мечта­
ниями».
Гаагська мирова конференція — мирна кон­
ференція в Гаазі (1899 p.), на якій було прийнято конвенцію, що
встановлювала закони й звичаї війни, права й обов’язки нейтраль­
них країн, порядок мирного розв’язання міжнародних суперечок
тощо.
М’а люта Скуратов (Бєльський Григорій Лук’янович;
р. н. невід.— 1572) — діяч оприччини, думний дворянин. Був най­
ближчим помічником царя Івана ПV в боротьбі проти боярської
опозиції.
С. 354. Самодержавіє, православіє і народ­
ність — принципи теорії так званої «офіційної народності», що
служила ідеологічним грунтом політики, яку провадив царський
уряд. Проголошена в 1832 р. міністром народної освіти Уваровим,
вона потім була розвинута російськими письменниками і істори­
ками, ідеологами слов’янофільства С. Шевирьовим і М. Пого-
діним.
Ліфляндія — німецька назва Лівонії, що поширилася
з другої половини XVI ст. Тоді Лівонія включала територію Північ­
ної Латвії і Південної Естонії і входила до Речі Посполитої.
В 1629 р. ця територія ввійшла до Швеції як окрема провінція.
За Ніштадським мирним договором 1721 р. Лівонія включена до
складу Росії.
С. 355. Забійство Бобрикова, Плеве, астра­
ханського губернатор а…— І. Франко має на увазі
серію терористичних актів, які здійснили есери-терористи в 1904 р.—
Є. Шаумян убив фінляндського генерал-губернатора Бобрикова,
Сазонов — міністра внутрішніх справ Плеве тощо.
С. 356. Келлер Федір (1850 — ?) — російський генерал,
директор пажеського корпусу.
С. 357. Писемський Олексій Феофілактович (1821 —
1881) —г російський письменник. Його кращі реалістичні твори
мають антикріпосницький характер.
Г ригорович Дмитро Васильович (1822—1900) — росій­
ський письменник, писав твори антикріпосницького характеру.
Успенський Гліб Іванович (1843—1902) — російський
письменник, революційний демократ. Кращі твори сповнені спів­
чуттям до визвольної боротьби народів, пройняті демократичними,
революційно-народницькими ідеями.
Гаршин Всеволод Михайлович (1855—1888) — російський
письменник. Майстер соціально-психологічного оповідання.
Короленко Володимир Галактіонович (1853—1921) —
російський письменник. Його твори пройняті гуманістичними і де­
мократичними ідеями, розкривають духовну красу народу. У творах
18 5-1184 545 на українську тематику майстерно змальовано український побут,
природу, використано українські пісні, казки. Писав про братер­
ство російської та української культур.
П и п і н Олександр Миколайович (1833—1904) — російський
історик літератури, фольклорист. Представник культурно-історич­
ної школи в літературознавстві. Праці Пипіна з історії української
літератури та етнографії високо цінував І. Франко.
Костомаров Микола Іванович (1817—1885) — україн­
ський буржуазний історик, письменник, публіцист. Був членом
Кирило-Мефодіївського товариства, де належав до ліберально-бур­
жуазного крила. Виявив і опублікував ряд цінних історичних доку­
ментів XVII ст. З поміркованих ліберально-буржуазних позицій
критикував феодально-кріпосницьку дійсність.
Веселовський Олександр Миколайович (1838—1906) —
російський історик літератури, представник порівняльно-історич­
ного методу в літературознавстві. Його перу належать фундамен­
тальні дослідження творчості Дж. Боккаччо, В. Жуковського,
праці з історичної поетики, розвідки, присвячені російським били­
нам тощо.
Мечников Ілля Ілліч (1845—1916) — вітчизняний біолог,
один з основоположників еволюційної ембріології, порівняльної
патології, мікробіології та імунології. Відкрив явище фагоцитозу,
за що йому було присвоєно Нобелівську премію (1908). Разом з
М. Ф. Гамалією заснував у Одесі першу в Росії бактеріологічну
станцію.
Ковалевський Володимир Онуфрійович (1842—1883) —
російський природознавець, основоположник еволюційної палеонто­
логії. Обгрунтував учення про пристосовну і непристосовну ево­
люцію.
Менделєєв Дмитро Іванович (1834—1907) — російський
учений. Відіграв видатну роль у розвитку хімії та інших галузей
природознавства, відкрив один з фундаментальних законів природи,
названий періодичним законом Д. І. Менделєєва. В своїх працях
глибоко відбив діалектику природи, розкрив закономірний зв’язок
між хімічними елементами. Боровся проти ідеалізму в природознав­
стві, критикував агностицизм, доводив, що всяке знання є відобра­
женням об’єктивної дійсності.
С є ч е н о в Іван Михайлович (1829—1905) — російський при­
родознавець, мислитель-матеріаліст, засновник російської фізіоло­
гічної школи, основоположник науково-природничого напряму
в психології. Вперше в історії науки ствердив, що всі акти свідомого
і несвідомого життя за своїм походженням є рефлексами. Дав гли­
бокий аналіз основних психічних процесів як проявів рефлекторної
діяльності мозку.
С. 358. Коли американець Кеннан почав
об’їздитиРосі ю…— Йдеться про книгу американського
мандрівника і журналіста Д. Кеннана «Сибір й заслання» (1891),
створену на матеріалі власних спостережень під час подорожі по
місцях заслання в Сибіру в 1870—1871 та 1885—1886 рр.
С. 360. «Суворинська» весна — Суворін Олексій
Сергійович (1834—1912) — російський буржуазний журналіст.
У 50-х роках стояв на ліберальних позиціях, згодом виступав як
реакціонер і чорносотенець. З 1876 р. — власник і видавець реак­
ційної газети «Новое время».
546 Немезіда — у давньогрецькій міфології богиня відплати,
дочка Нюкти — богині ночі.
Святополк-Мирський Петро Данилович (1857—
1914) — князь, з 1904 р. міністр внутрішніх справ. Його політика
загравання з буржуазією зазнала поразки, і в 1905 р. він пішов
у відставку.
С. 361. «Э і е 1 е і Ь — громадсько-політичний і науково-мис­
тецький тижневик ліберально-буржуазного напряму. Видавався
у Відні у 1894—1904 рр.
А в г і є в а стайня — у давньогрецькій міфології стайня
царя Еліди Авгія, яку не чистили ЗО років. Геракл вичистив її за
один день. Переносно «Авгієві стайні» — дуже забруднене місце
або вкрай занедбані справи.
Г еракл — у давньогрецькій міфології син Зевса, один з
найпопулярніших героїв. Здійснив 12 подвигів. У мистецтві зобра­
жувався сильним, могутнім, відважним. Переносно Геракл —
силач.
С. 362. «Русские ведомости» — газета, що видава­
лася в Москві в 1863—1918 рр.; відбивала інтереси ліберальних
поміщиків і буржуазії. З 1905 р. стала органом правих кадетів.
Мещерський Володимир Петрович, князь (1839—1914)—
російський письменник, публіцист реакційного спряму
вання.
«Гражданин» — газета, що видавалась у Петербурзі
у 1872—1914 рр., відбивала інтереси російського реакційного дво­
рянства.
С- 364. С и п я г і н Дмитро Сергійович (1853—1902) — мі­
ністр внутрішніх справ у Росії з 1899 р., вживав жорстоких караль­
них заходів проти робітничого, селянського, студентського і націо­
нально-визвольного руху.
«Новое время» — російська щоденна політична і літера­
турна газета, що виходила у Петербурзі в 1868—1917 рр. З кінця
70-х років набула реакційного спрямування.
С. 365. Недаром твій чільний письменник
поклав «во главу угла»…євангельську докт­
рину «несупротивлення зл у».— Мова йде про
теорію «непротивлення злу насильством» Л. М. Толстого, який
вважав євангельські заповіти найдосконалішим виразом моральних
норм, обов’язкових у будь-якому суспільстві. Це етично-релігійне
вчення Толстого відбивало протиріччя психології російського по-
реформеного селянства.
С. 366. …н і ж се було в ері Вітте та пре­
славних «комітетів для нужд сельскохозяй­
ственного промислу»,на які потім наложив
0вою медвежу лапу небіжчик Плев е.— Йдеть­
ся про діяльність створених з ініціативи міністра фінансів
С. Ю. Вітте, при підтримці Д. С. Сипягіна, комітетів для потреб
сільськогосподарського промислу у 1902 р. Ці комітети, по суті,
являли центр легальної опозиції ліберальної буржуазії царському
уряду. Проти їх діяльності виступив Плеве. Розходження між Плеве
і Вітте призвели до відставки останнього в 1903 р. Незабаром при­
пинили свою діяльність комітети та їх загальноросійський центр
«Особлива нарада про потреби сільськогосподарської промисло­
вості».
18* 547 Юр’євські бурші при університет і.—
Йдеться, очевидно, про студентські корпорації, які почали виникати
1808 р. під назвою «Куронія», «Естонія», «Лівонія», «Ризьке брат­
ство». 1820 р. вони були заборонені.
С. 367. Стасюлевич Михайло Матвійович (1826—1911)—
російський ліберальний публіцист, засновник та редактор журналу
«Вестник Европы».
Арсеньев Костянтин Костянтинович (1837—1919) — ро­
сійський ліберальний публіцист, критик та історик літерату­
ри. Один з ініціаторів створення «партії демократичних реформа
(1906).
С. 368. Стахович А. А.— Можливо, відомий російський
кіннозаводчик.
С. 369. «Нижегородский листок» — щоденна гро­
мадсько-літературна, політична і біржева газета, що видавалась
в Нижньому Новгороді з 1893 р.
СОЦІАЛЬНА АКЦІЯ,
СОЦІАЛЬНЕ ПИТАННЯ І СОЦІАЛІЗМ
УВАГИ НАД ПАСТИРСЬКИМ ПОСЛАНІЄМ МИТР [ОПОЛИТА]
А. ШЕПТИЦЬКОГО
«О КВЕСТІІ СОЦІАЛЬНІЙ»
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1904, т. 28, кн. 10, с. 1—23.
Приводом до написання статті було звернення митрополита
уніатської церкви А. Шептицького 1904 р. з пастирським посланіе^
до «всечесного духовенства єпархій о квестії соціальній». НастаЕ-
ляючи попів «не цілуватися на оба лиця з кожним селянином», «не
показувати погорду до тих, кого доля нагородила більшими маєт­
ками, тобто багачів», «не розпалювати соціальної ненависті», ми”-
рополит закликав виховувати у трудящих «послух до законів вла­
ди». І. Франко викриває облудний зміст проповіді А. Шептицького.
Це дає йому підставу ще раз розглянути питання про соціальну
функцію релігії, обгрунтувати свої погляди з ряду актуальних про­
блем етики, соціології.
Подається за першодруком.
С. 377. Шептицький Андрій (1865—1944) — глава грз-
ко-католицької (уніатської) церкви (з 1900 р.), один з ідейних
натхненників українського буржуазного націоналізму.
«Гал и ц ь к о-р у с ь к а бібліографія» Ів. Л «з-
вицького — двотомна праця українського бібліографа Лз-
вицького Івана Омеляновича (1850—1913), видана у 1888—1895 рр.
С. 378. Литвинович Спиридон (1810—1869) — уніат­
ський церковний діяч. Був ректором духовної семінарії у Льво­
ві, з 1857 р. — єпископом, а з 1863 р. — львівським митропэ-
литом.
Обох Сембратовичів — тобто братів Йосипа (1821 —
1900) та Сильвестра (1836—1898) Сембратовичів, діячів уніатськзї
церкви. Обидва в різні часи були митрополитами уніатської церкни
у Львові.
548 С. 384. К н і г г е Адольф (1752—1796) — німецький письмен­
ник, автор відомої у свій час книжки «Про відносини між людьми»,
яку називали «зведенням законів практичної життєвої мудрості»,
а також ряду прозових і драматичних творів.
С. 388. Симонія — практика продажу й купівлі церков­
них посад у католицьких та інших церквах. Особливо була пошире­
на в добу середньовіччя в Західній Європі.
С. 391. Климент Александрійський(р. н. не­
від.— бл. 215) — християнський богослов, філософ, один з «отців
церкви». Прагнучи примирити віру й знання, Климент намагався
обгрунтувати християнство з позицій неоплатонізму. Спираючись
на ідеалістичну філософію Платона, виступав проти матеріалізму
Епікура.
Августин «Блаженний», Аврелій (354—430)— хри­
стиянський теолог, один з «отців церкви». Його погляди стали од­
ним з основних джерел ранньої схоластики. В своїх філософських
поглядах спирався на ідеї неоплатонізму.
С. 394. Рамзее II (Рамсес II) — фараон XIX династії в
Стародавньому Єгипті (1317—1251 до н.е.). За часів його правління
Єгипет досяг значної могутності.
О с і р і с — у стародавній єгипетській релігії бог рослинності,
Місяця й нільських вод, цар потойбічного світу й суддя душ по­
мерлих. Згідно з міфом Осіріс помирав щоосені й відроджувався
з мертвих щовесни.
С.396. Мальтус Томас-Роберт (1766—1834)— англійсь­
кий реакційний економіст. Священик англіканської церкви. За­
сновник мальтузіанства— реакційної теорії народонаселення.
…а інші йзовсім соціалісти (М арк с, Консі-
д е р а н)…— Ставити Консідерана поруч з Марксом неправомірно,
оскільки економічна теорія Консідерана утопічна, а Марксова
є однією з найсуттєвіших складових частин наукового світогляду
марксизму.
Консідеран Віктор (1808—1893) — французький соціа-
ліст-утопіст, послідовник Шарля Фур’є.
С. 397. Б е л е м і,— Мова йде, мабуть, про Белламі Едуарда
(1850—1898) — американського письменника, який опошлив ідеї
соціалізму в утопічній повісті «У 2000 році» (1888).
У е л л с Герберт-Джордж (1866—1946) — англійський пись­
менник. Родоначальник науково-фантастичної літератури ХХст.,
майстер критичного реалізму, який вніс значний вклад у загально­
літературний процес. Автор книги «Росія в імлі». Зустрічався з
В. І. Леніним.
Егіді Христофор-Моріц (1847—1898) — німецький письмен­
ник і політичний діяч.
Флюршейм Михайло (1844 — ?) — німецький публіцист,
послідовник Джорджа.
С. 398. …щоз природи своєї має індивіду­
альний характе р.— Говорячи про два типи приватної
власності, І. Франко по суті має на увазі власність приватну та
особисту.
С. 399. Папа Лев XIII в своїй енцикліці
«Rerum nov аги ш…» — Лев XIII, папа римський від 1878 p.,
в енцикліці «Нових діянь» (Rerum novarum, 1891) сформулював
соціальну доктрину католицької церкви.
549 ОДВЕРТИЙ ЛИСТ ДО ГАЛИЦЬКОЇ]
УКРАЇНСЬКОЇ МОЛ ОДЕЖІ
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1905, т. ЗО, кн. 4, с. 11 —19.
Стаття є зверненням до прогресивної галицької молоді під
впливом революції 1905 р. в Росії, яку І. Франко радо вітав, вва­
жаючи подією міжнародного значення. Особливо велику роль, спо­
дівався він, ця революція повинна відіграти у визвольній боротьбі
українського народу. Стаття містить виклад поглядів І. Франка
на роль революції в соціальному розвиткові суспільства, роль на­
роду в історії, погляди з національного питання.
Подається за першодруком.
С. 402. Рескрипт царя до міністраБулигі-
н а.— Мається на увазі проголошене царським урядом 6 серпня
1905 р. рішення про утворення Державної думи. Цим заходом цар­
ський уряд, наляканий революційним рухом, що почався в Росії,
намагався відвернути трудящих від революції. Виборчий закон,
згідно з цим рескриптом, було підготовлено міністром внутрішніх
справ Булигіним.
О сь хто надасть фізіономію новому ре­
жимові Росії — капітал іінтелігенці я.— Зва­
жаючи на буржуазно-демократичний характер революції 1905 р.
в Росії, І. Франко припускав, що вона може мати наслідком вста­
новлення буржуазно-демократичного устрою в країні. Як відомо,
В. І. Ленін, аналізуючи своєрідність революції в Росії, довів мож­
ливість переростання її в соціалістичну революцію.
С. 403. Національний автократизм — формг
правління, при якій у багатонаціональній державі влада зосеред­
жена в руках одної нації.
С. 407. Ганнібалова присяга — присяга бути не
примиренним ворогом Риму, прийнята карфагенським полководцем
Ганнібалом у дитинстві.
С. 408. «Т а ш к е н т ці» — І. Франко має на увазі блискучу
сатиру М. Є. Салтикова-Щедріна «Господа ташкентцьі» (1869—
1872).
Українсько-ру ська національна спіл-
к а.— Мається на увазі «Українсько-руська видавнича спілка»,
громадська видавнича організація, що видавала й популяризувала
кращі твори світової літератури, поширювала передові суспіль­
ні і наукові погляди. Заснована 1898 р. у Львові. Існувала до
1917 р.
«ІДЕЇ» Й «ІДЕАЛИ» ГАЛИЦЬКОЇ
МОСКВОФІЛЬСЬКОЇ МОЛОДЕЖІ
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1905, т. ЗО, кн. 5, с. 101 — 112, під назвою «Щирість тону і щк.
рість переконань». У цьому ж році видано у Львові окремою бро­
шурою під назвою «Ідеї» й «ідеали» галицької москвофільської мо-
лодежі».
Стаття спрямована проти «москвофілів», які, як доводить
550 І. Франко, не мають нічого спільного з російським народом і ро-
сійською культурою. Стаття характеризує погляди І. Франка з на­
ціонального питання.
Подається за окремим виданням.
С. 410. П а в л и к Михайло Іванович (1853—1915) — укра­
їнський письменник, публіцист і громадський діяч революційно-
демократичного напряму, соратник І. Я. Франка, пропагандист
соціалістичних ідей.
Копач Іван Семенович (1870—1952) — педагог і критик
ліберально-буржуазного напряму.
…москвофільське студентське общество
«Друг» у Л ь в о в і.— Йдеться про «Академический кружок» —
студентське товариство, засноване 1870 р. у Львові, яке мало спо­
чатку «москвофільський», потім демократичний напрям. У 1874—-
1877 рр. видавало журнал «Друг», окремі брошури.
Глушкевич Маріан (1878 — ?) — голова товариства
львівських студентів «Друг», адвокат, «москвофіл», писав вірші
російською та українською мовами.
С. 411. …підчас сецесії руської академіч­
ної молодежі з Львівського університе-
т у…—В 1901 р. австрійський уряд заборонив викладання україн­
ською мовою в Львівському університеті. Українська студент­
ська молодь в знак протесту залишила стіни універси­
тету.
С. 414. «Г а л и ч а н и н» — львівська щоденна суспільно-
політична газета, орган галицького «москвофільства», видавалась
у 1893—1914 рр.
Драгоманов у своїх листах до ред[акції]
«Друг а»…— Маються на увазі три листи М. Драгоманова, надру­
ковані в журналі «Друг» в 1875 і 1876 рр. Ці листи, в яких М. Дра­
гоманов прагнув визначити місце і роль української літератури та
її відношення до загальноросійського літературного процесу, кри­
тичним вістрям були спрямовані проти позицій «москвофілів»
у питанні мови й літератури. Безпосереднім приводом для виступу
Драгоманова була публікація в «Друзі» статті «Новое направление
в украинской литературе» за підписом «Галичанин» (Гнат Онишке-
вич?). Критиці цієї статті присвячений перший лист Драгоманова.
Листи Драгоманова спричинилися до широкої дискусії серед демо­
кратично настроєної молоді, яка розгорнулась на сторінках журналу
«Друг». Дискусія не обмежувалась питаннями мовної орієнтації,
а й ставила питання про завдання інтелігенції, літератури, науки,
журналістики тощо.
«Д р у г» — журнал, що видавався у Львові в 1874—1877 рр.
Заснований як студентський «москвофільський» орган, журнал зго­
дом перетворився в. перше періодичне революційно-демократичне
видання. Велика заслуга в цьому належала М. Павликові та
І. Франкові.
С. 415. Мончаловський Осип (1858—1906)— журна­
ліст, діяч «москвофільського» спрямування.
Д у д икевич Володимир — адвокат, один з лідерів «мос­
квофілів».
С. 416. У г р ю м-Б ю р ч е є в — персонаж твору М. в* Сал-
тикова-Щедріна «История одного города», що символізує бюрокра­
тично-поліцейський режим російського царизму.
551 С. 417. Л. Толстой… не терпів ніяких пере-
с л і д у в а н ь.— I. Франко, мабуть, не знав про відлучення
Л. Толстого від церкви, встановлення за ним поліцейського нагля­
ду, неодноразові обшуки, які влаштовувала поліція у нього.
Кружок Петрашевськог о— таємний гурток дво­
рянської і різночинної молоді, що об’єдналася в 1845—1849 рр.
в Петербурзі навколо Петрашевського (Буташевича-Петрашев-
ського) Михайла Васильовича (1821 —1866). З метою пропаганди
демократичних і соціалістичних ідей петращевці видавали «Кише­
ньковий словник іншомовних слів, що ввійшли до складу російсь­
кої мови», написали революційні відозви до селян і солдатів. 1849 р.
петрашевці були заарештовані, 21 чоловік заслані на каторгу та
в арештантські роти.
Духобори — російська християнська секта, що виникла
в другій половині XIII ст. Духобори заперечували обрядність і дог­
мати православної церкви.
С. 418. …Глушкевич вида є…за «ідею русько­
го народа». — І. Франко відзначає необхідність розрізняти
оцінку творчості й діяльності Рилєєва, Пушкіна, Лєрмонтова, Гер­
цена, Чернишевського, Достоєвського та Л. Толстого.
Рилєє в… українофільствува в.— І.Франко має
на увазі поеми «Войнаровський», «Наливайко», в яких Рилєєв ви­
словлює глибокі симпатії до українського народу.
Чи від соціалізму та критицизму Черни-
шевськог о…— І. Франко має на увазі, зокрема, статтю
М- Г. Чернишевського «Национальная бестактность» (1861), в якір
російський революційний демократ піддає гострій критиці гали­
цьке «москвофільство», викриває його поміщицько-клерикальну,
шовіністичну суть.
С. 420. К а р є є в Микола Іванович (1850—1931)— російсь­
кий історик, автор досліджень з історії Франції, семитомної «Ис
тории Западной Европы в новое время».
Шахматов Олексій Олександрович (1864—1920) — росій­
ський лінгвіст, дослідник історії російської мови, сучасної росій­
ської мови, порівняльно-історичної граматики слов’янських мов
Вивчав мову давньоруських грамот, розшукав і надрукував багато
літописів.
Фортунатов Пилип Федорович (1848—1914) — росій.
ський лінгвіст, автор досліджень у галузі порівняльного мовознав
ства.
С. 421. Побєдрносцев Костянтин Петрович (1827—
1907) — державний діяч царської Росії. Натхненник реакційний
«контрреформ» 80-х років XIX ст. Провідник політики великодер­
жавного шовінізму і національного гноблення.
С а б л е р Володимир Карлович (1847 — ?) — російський
юрист.
Рукавишников Микола Васильович (1846—1875) —
російський суспільний діяч.
Череп-Спиридович Артур Іванович — російський
реакційний політичний діяч.
Вергун Дмитро Миколайович (1871 —1951) — українсь­
кий реакційний поет і публіцист, видавець «москвофільського:*
журналу «Славянский век», що виходив у Відні протягом 1900—
1904 рр.
552 СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ
ПОГЛЯДИ М. ДРАГОМАНОВА
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1906, т. 35, кн. 8, с. 226—240.
Стаття створена на основі реферату, який був проголошений
І. Франком перед студентською молоддю у Львові 15 липня 1906 р.
Даючи загалом позитивну оцінку діяльності М. Драгоманова,
І. Франко разом з тим піддає критиці обмеженість його поглядів
з багатьох соціальних питань. Зокрема привертає увагу критика
М. Драгоманова як прихильника еволюційного погляду на розви­
ток історії людства, критичний аналіз утопічної теорії громадів-
ства. І. Франко обгрунтовує принципи конкретно-історичного під­
ходу до оцінки діяльності історичної особи. Окремі місця статті
виявляють непослідовність поглядів І. Франка в розумінні суспіль­
них явищ.
Подається за першодруком.
С. 424. Найменше було українського націо­
налізм у.— Тут І. Франко вживає цей термін у значенні на­
ціональної самосвідомості.
С. 425. Западництво (західництво) — ліберальний на­
прям суспільної думки 40—50-х років XIX ст. в Росії. Західники
відстоювали необхідність і неминучість для Росії західноєвропей­
ського шляху розвитку. Назву дістали в ході полеміки із слов’яно­
філами на рубежі ЗО—40-х років XIX ст. про шляхи розвитку Ро­
сії. Політичним ідеалом більшості західників були конституційні
держави Західної Європи. Західники негативно ставилися до крі­
посного права, але рішуче виступали і проти революційних пере­
творень у суспільстві, проти соціалістичних ідей. В період револю­
ційної ситуації 1859—1861 рр. західники приєдналися до лібераль­
но-кріпосницького табору.
Слов’янофільство — напрям російської суспіль­
но-політичної думки 40—50-х років XIX ст. Слов’янофіли історич­
ний розвиток Росії, слов’янських народів протиставляли історії
народів Заходу. Назву дістали в ході полеміки проти західників
у питанні про шляхи історичного розвитку Росії. Ідеологія слов’я­
нофілів за своєю класовою суттю була буржуазно-поміщицькою,
а за політичною спрямованістю — ліберально-консервативною.Не*
зважаючи на наукову хибність історичної концепції слов’янофілів,
їм належить значна роль у розробці питань з історії селянства,
слов’ян, слов’янознавства. У післяреформений період, в умовах
капіталістичного розвитку Росії, слов’янофільство як окремий на­
прям суспільної думки перестало існувати.
…скептика Чаадаєв а.— Філософські, суспільно – по­
літичні погляди Чаадаєва Петра Яковича (1794—1856) не можна ха­
рактеризувати як скептичні. Але при цьому треба зважати, що в
XIX ст. було опубліковано лише перший з восьми «філософічних
листів» Чаадаєва. Окремі уривки з цього листа, взяті поза кондеп-
цією «Філософічних листів» у цілому, призвели до оцінки Чаа­
даєва як песиміста (у Франка — скешгика), яку давали йому
О. І. Герцен, І. Я. Франко, В. Г. Плеханов.
С. 429. …й ого найкраща публіцистична
праця «Историческая Польша и великорус-
ская демократи я…» — Праця вперше надрукована в же­
553 невській газеті «Вольное слово» (1881, № 3—20). Тут І. Франко
дав невиправдано високу оцінку праці, в якій Драгоманов виявив
націоналістичну обмеженість в оцінці польського повстання 1863 p.,
за що В. І. Ленін характеризував Драгоманова як «українського
міщанина».
С. 431. …б ачить лише ділання несвідомих,
матеріальних си л…— Акцентуючи на цьому моменті,
І. Франко висловлює критичне ставлення до вульгарного матеріа­
лізму. Як відомо, історичний матеріалізм не ігнорує активної ролі
ідеологічної надбудови, яка справляє значний вплив на економіч­
ний базис суспільства.
С. 432. « О с в о б о ж д е н и е» — російський журнал, орган
ліберально-буржуазної опозиції. Видавався в 1902—1905 pp. в
Штутгарті, потім у Парижі під редакцією П. Б. Струве.
Б. Кістяківськи й.— Мається на увазі Кістяківський
Богдан Олександрович (1868—1920), редактор «Политических со-
чинений» М. П. Драгоманова (М., 1908). В передмові до першого
тому не зумів дати належної оцінки життя і літературної діяльності
Драгоманова.
С. 433. Конституційні демократи (кадети) —
головна партія імперіалістичної буржуазії в Росії, створена 1905р.
Програма кадетів: встановлення в Росії конституційної монархії.
С. 434… говорити про лібералізм тогоруху
нема ніякої підстав и.— У цій оцінці знайшли відбиток
дрібнобуржуазні за своєю суттю ілюзії, які у цей час частково по­
діляв І. Франко.
«Нова громада» — літературно-мистецький журнал лі-
берально-буржуазного напряму, що виходив у Києві 1906 р.
Є ф р е м о в Сергій Олександрович (1876—1937) — україн­
ський громадсько-політичний діяч, літератор буржуазно-націона­
лістичного напряму. В 1917—1919 рр. — один з ватажків контрре­
волюційної Центральної ради і Директорії. 1926 р. очолив націо­
налістичну «Спілку визволення України».
С. 435. «Г р о м а д а».— 1876 p. М. Драгоманов видав у Же­
неві збірку «Громада», а потім у співробітництві з С. Подолинським
і М. Павликом — журнал під тією ж назвою. У «Передньому слові»
до «Громади» М. Драгоманов висловлював утопічно-народницькі
й націоналістичні твердження.
СВОБОДА І АВТОНОМІЯ
Вперше надруковано в «Літературно-науковому віс­
нику», 1907, т. 37, кн. 2, с. 285—292.
Стаття викриває колонізаторську політику царського уряду.
Висуваючи демократичну програму національної автономії,
І. Франко показав, що вона можлива лише на грунті економічних та
соціально-політичних перетворень. З цієї позиції він викриває
сутність гасла національно-культурної автономії, яке висували в
Державній думі українські буржуазні націоналісти, кадети та
октябристи. Стаття містить матеріал для оцінки поглядів І. Фран­
ка з національного питання.
Подається за першодруком.
С. 439. Меншиков Михайло Йосипович (1859—1918) —
реакційний російський журналіст, співробітник «Нового времени»*
554 С. 441. …проте й самі вивозять із неї
м і л і о н и…— Звичайно І. Франко був далекий від ідеалізації
становища робітників-емігрантів в Америці, яке він реалістично
змалював в ряді своїх творів, зокрема в поезії ««Лист із Бразілії».
ПРОГРАМА ГАЛИЦЬКИХ СОЦІАЛІСТІВ
Вперше надруковано польською мовою під назвою
«Program socialistow galicyjskich» в Женеві 1881 р. В листопаді
1881 р. накладом «Przedswitu» було видано більш популярний текст
програми під назвою «Program galicyjskiej partii robotniczej», за­
тверджений редакційним комітетом львівської газети «Ргаса».
«Програма галицьких соціалістів» була складена в 1880 р. Іваном
Франком і польськими громадсько-політичними діячами— поетом
Болеславом Червенським та Людвіком Інлендером. Незважаючи на
певні елементи лассальянства, які властиві програмі, вона відігра­
ла позитивну роль у популяризації соціалістичних ідей в Галичині.
Програма містить матеріал, що свідчить про знайомство І. Франка
з теорією марксизму, а також характеризує його погляди з актуаль­
них проблем суспільного розвитку.
Подається за першодруком в українському перекладі.
І н л е н д е р Людвік (1849—1900) — польський громадсько-
політичний діяч у Галичині. В кінці 70-х років XIX ст. вів пропа­
ганду соціалістичних ідей у робітничих самоосвітніх гуртках Льво­
ва. Брав участь у виданні польської газети «Ргаса», у складанні
«Програми галицьких соціалістів».
С. 449. Мутуаліст и— прихильники одного з видів сим­
біозу (співжиття організмів), при якому кожен з організмів прино­
сить іншому користь.
Е г а л і т а р і ї— представники різновидності утопічного со­
ціалізму, що проповідує зрівняльний розподіл засобів виробниц­
тва між дрібними приватними власниками й організацію виробницт­
ва на основі індивідуального господарства.
«Декларація прав людини» від року 1789 —
політичний маніфест французької буржуазії, прийнятий Установ­
чими зборами 26 серпня 1789 р. на початку Великої Французької
буржуазної революції. Проголошуючи формальну рівність прав
людини, право її на свободу й опір гнобленню, декларація в той же
час оголошувала приватну власність «недоторканоюй священною».
С. 451. …ш видше знищить всякі класові
відмінност і.— Правильно визначаючи кінцеву мету бороть­
би пролетаріату — побудову безкласового, комуністичного суспіль­
ства, програма разом з тим не ставила питання про боротьбу за дик­
татуру пролетаріату. На думку авторів програми, можливий безпо­
середній перехід від капіталізму до безкласового комуністичного
суспільства.
С. 452… вільною федерацією, що грунтує­
ться на солідарності інтересі в.— Тут виявля­
ються властиві авторам програми уявлення про структуру соціа­
лістичного суспільства у вигляді федерації вільних господарських
общин.
С. 453. Родберт — можливо, Родбертус-Ягецов Карл-
Йоганн (1805—1875), німецький економіст, один з осноьоположни-
555 ків концепції «державного соціалізму», виразник інтересів буржуаз.
ного прусського дворянства. Його погляди мали помітний вплиь
на розвиток буржуазних і дрібнобуржуазних концепцій соціалізму.
Програма «Е і s е n a g h s к і».— Мається на увазі про­
грама, прийнята у 1869 р. на з’їзді в м. Ейзенаху, де відбулось ос­
таточне оформлення соціал-демократичної партії Німеччини, очо­
люваної А. Бебелем та В. Лібкнехтом.
С. 458. «Д з в і н» — український літературно-політичний
збірник (1878), продовження першого українського революційно-
демократичного журналу «Громадський друг», що видавався у
Львові 1878 p. М. Павликом та І. Франко*м.
С. 460. З тих самих мотивів мусимо засуд*
жувати діяльність тієї політичної фрак­
ції українців,яка прагне до злиття націй
української з великоросійсько ю… — Йдеться
про «москвофілів».
«У к р а ї н о ф і л и».— Йдеться про «народовців».
ПОЧАТОК І ТЕОРІЯ
СОЦІАЛІЗМУ ФРІДРІХА ЕНГЕЛЬСА
Вперше надруковано в журн. «Культура», 1926,
№ 4-9, с. 91 —118, з нагоди 70-річчя з дня народження україн­
ського революціонера-демократа І. Франка. Публікуючи переклад,
M. С. Возняк вмістив такий коментар:
«В 1877 р. в лейпцігському «Vorwдrts’i», а в 1878 р. першим
книжковим виданням у Лейпцігу вийшли критичні статті Фрідріха
Енгельса «Herrn Eugen Dьhrings Umwдlzung der Wissenschaft»,
себто низка статей з науковою й дотепною критикою буцімто но­
вих теорій Дюрінга про науку взагалі й соціалізм зокрема. Книж­
кове видання Енгельсових статей мало великий успіх у німецьких
робітників. Нічого дивного, що на славетний твір Енгельса звер­
нув увагу також Франко, глибоко тоді зацікавлений науковим
соціалізмом. І ось із твору Енгельса він зробив свій витяг, пере*»
кладаючи на українську мову звідти найхарактерніші глави теоре­
тичної частини. Свому витягові задумав Франко зразу дати назву
«Суспільно-економічна основа соціалізму Фрідріха Енгельса»,
пізніше перекреслив «Суспільно-економічна основа» й наслідком
поправки вийшов такий наголовок: «Початок і теорія соціалізму
Фрідріха Енгельса». Писаний драгоманівкою переклад Франка
обіймає 11 листів folio та зберігся в його архіві в бібліотеці Науко­
вого товариства ім. Шевченка у Львові в томі ч. 78. Переклад по­
ходить із 1878 або 1879 р. та призначувався до видання в «Дрібній
бібліотеці». В своєму листі з 10 лютого 1880 р. до Михайла Павлика
в низці речей, призначених для згаданої «Бібліотеки», наведений
і Енгельсів «Початок і основа соціалізму». Франків витяг і переклад
крім особливої цікавості для характеристики~Франка замітний і з
того боку, що в 1880 р. сам Енгельс надрукував у паризькій «Revue
Socialiste» витягнену зі своїх статей окрему цілість, зложену з
трьох статей, на тему «Розвиток соціалізму від утопії до науки».
Остання річ появилася в польському перекладі в Женеві 1882 р.
Франків переклад, найстарший із українських, випереджує заразом
і польський, але, на жаль, не вийшов у своєму часі друком».
556 З метою популяризації марксистського вчення на Україні
І. Франко переклав найбільш характерні розділи праці Ф. Енгельса
«Анти-Дюрінг»: перший розділ «Вступу», який у Енгельса має наз­
ву «Загальні уваги», І. Франко назвав: «Вихідна точка соціаліз­
му»; перший розділ третього відділу «Історичний нарис» І. Франко
переклав як «Початок історії соціалізму»; другий розділ третього
відділу «Нарис теорії» І. Франко озаглавив: «Суспільно-економічна
основа соціалізму».
Переклад І. Франка розділів праці Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг»
саме по собі явище знаменне. Воно допомагає зрозуміти, як в ході
розвитку вітчизняної суспільної думки на національному грунті
формувались, утверджувались, набирали сили революційні марк­
систські ідеї. І до цього перекладу потрібно підходити історично.
Безумовно, на перекладі І. Франком розділів «Анти-Дюрінга»
відбився ряд обставин. Насамперед переклад був зв’язаний з труд­
нощами термінологічного характеру. Відсутність або нерозробле-
ність в українській мові того часу термінів, які б точно відобража­
ли марксистську теорію, а також намагання І. Франка популяризу­
вати марксизм призвели до того, що ряд марксистських понять
перекладач подав досить вільно. Німецький термін das Sein — бут­
тя, існування — І. Франко переклав як життя; одне з основних
понять історичного матеріалізму der Ьberbau — надбудова — як
будова; der Arbeiterklasse — робітничий клас — як верства робіт­
ницька; gesellschaftlich — суспільний — як громадський, звідси
і gesellschaftliche Verhдltnise — суспільні відносини — як відно­
сини громадські, условини суспільні, цkonomische Verhдltnise —
економічні відносини — як економічні условини; der Antagonis­
mus — антагонізм і der Konflikt — конфлікт, зіткнення — як
противенство, der Mehrwert — додаткова вартість — як надзвиш-
ка вартості та ін., що певною мірою змінювало смислове зна­
чення перекладу.
У перекладі мають місце пропуски тексту «Анти-Дюрінга».
Оскільки невідомо, з якого видання робив переклад І. Франко,
походження цих пропусків залишається на сьогодні нез’ясованим.
Подається за автографом (ф. З, № 215, с. 397—418). Переклад
звірено з вид.: EngelsFriedrich. Herrn Eugen Dьhrings
Umwдlzung der Wissenschaft. («Anti-Dьhring»). — Marx Karl, En­
gels Friedrich. Ausgewahlte Werke in sechs Bдnden. Band V. Dietz-
Verlag, Berlin, 1982. Написання власних імен та географічних назв
уніфіковано за вид.: Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. Переворот в на-
уці, учинений паном Євгеном Дюрінгом.— Маркс K., Енгельс Ф.
Твори. K., т. 20і.
С. 468. Руссівська умова суспільн а— теорія
Руссо, згідно з якою спочатку люди жили в умовах природної рів­
ності. Виникнення приватної власності призвело до утворення дер­
жави на основі суспільного договору. Дальший розвиток суспільства
руйнує суспільний договір. Тому завдання полягає в тому, щоб на
основі нового договору утвердити нову «розумну державу».
М ю н ц е р Томас (бл. 1490—1525) — ідеолог і вождь селян­
сько-плебейського табору під час Реформації та Селянської війни
1 Далі будемо вказувати на пропуски, звірені за цими видан­
нями, подаючи лише сторінки: S.— німецьке видання, с. — твори
К. Маркса і Ф. Енгельса українською мовою*
557 у Німеччині. Доктор богослов’я. У релігійній формі пропагував
ідею знищення феодального суспільства і побудови такого суспіль­
ного ладу, в якому були б відсутні приватна власність та експлуа­
тація.
Левелери (урівнювачі) — дрібнобуржуазна демократич­
на партія в Англії під час буржуазної революції XVII ст. Енгельс
тут має на увазі «справжніх левелерів», які вимагали ліквідації
приватної власності на землю, пропагували ідею примітивного
зрівняльного комунізму.
С. 469. В е й т л і н г Вільгельм (1808—1871) — теоретик ні­
мецького утопічного комунізму. В своїх працях, зокрема «Гарантії
гармонії і свобода» (1842), обстоював ідеї утопічного «зрівняльного
комунізму».
С. 470. І справді, такий соціалізм панує ще
в головах великої часті соціалістичних
робітників Англії і Франці ї.— Далі пропущено
речення. Див.: S. 26; е. 20.
Д е к а р т Рене (1596—1650) — французький філософ-мате-
ріаліст. Основна риса його світогляду — дуалізм.
С п і н о з а Бенедикт (1632—1677) — голландський філософ-
матеріаліст. Головним у вченні Спінози є розуміння бога як при­
роди— безконечної субстанції всього сущого.
Дідрового «Братанича Рамо» — Дідро Дені
(1713—1784) — французький філософ-матеріаліст. Основою світу
вважав єдину матеріальну субстанцію. В рамках метафізичного ма­
теріалізму висунув ряд діалектичних ідей, які високо оцінював
К. Маркс. У творі «Небіж Рамо» Дідро піддав гострій критиці
аморальність, вульгарний гедонізм феодальної аристократії, захи­
щав ідею утвердження гармонійного поєднання особистих і сус­
пільних інтересів.
Розвідку Руеео «Про почато.к нерівно­
сті між людьм и»…— Мається на увазі праця Руссо «Мірку­
вання про походження і причини нерівності між людьми» (1755),
в якій причиною виникнення нерівності між людьми французький
просвітитель вважав приватну власність, висловлював думку про
необхідність заміни великої приватної власності дрібною.
Г е р а к л і т (бл. 544 — бл. 470 до н. е.) — давньогрецький
філософ-матеріаліст, один з основоположників стихійної діалек­
тики мислителів стародавнього світу.
С. 471. Л о к к Джон (1632—1704) — англійський філософ,
матеріаліст-метафізик, ідеолог англійської буржуазної революції
XVII ст.
Бекон Френсіс (1561 —1626) — англійський філософ, родо­
начальник англійського матеріалізму.
С. 473. Ньютон Ісаак (1643—1727) — англійський фізик,
астроном і математик. Відкрив основні закони класичної механіки.
Поглядам Ньютона властивий стихійний матеріалізм.
С. 474. Л і н н е й Карл (1707—1778) — шведський природо­
дослідник. У працях «Система природи» (1735), «Види рослин»
(1753) та ін. створив систему класифікації рослин і тварин. Запере­
чував ідею історичного розвитку органічного світу, відстоював
думку про незмінність видів.
С. 476. Вони зробили соціалізм наукою, ко­
тру тепер передовсім треба обробити у всіх
558 подрібностях і зв ’я з к а х.— Далі пропущено текст до
кінця розділу. Див.: S. 34; с. 27.
С. 477. Нью-Ланарк — бавовнопрядильна фабрика по­
близу шотландського міста Ланарка, заснована в 1784 р. Поруч
з фабрикою виникло невелике селище.
С. 483. …першими кроками, ведучими до да­
леко основнішого перетворення цілої сус­
пільності.— Далі пропущено текст. Див.: S. 289—292;
с. 260—261.
Вони стали на тім, щовказали нарис тої
будови і покликувались до розуму, бо не
могли покликатись до сучасної історії.—
Далі пропущено текст. Див.: S. 291; с. 262.
С. 484. …знаємо в кінці й головні нариси
самої тої переміни.— Далі пропущено текст до кінця
розділу. Див.: S. 292; с. 262.
С. 486. …в итвори з єдиничних перемінилися
в суспільні.— Далі пропущено текст. Див.: S. 294—295;
с. 265.
…т. є. в зв’язку з купецьким капіталом, з
ремеслами, з наемною праце ю.— Далі пропущено
текст. Див.: S. 295—296; с. 265—266.
С. 487. Кождий витворює для себе своїми
власними случайними средствами продук*
ційними і для власної окремої потреби (об­
міни).— Далі пропущено текст. Див.: S. 298; с. 267.
В середньовіковійсуспільності продук­
ція поверталась переважно на власний
ужито к…— Далі пропущено текст. Див.: S. 298—299; с. 268.
С. 488. Робучі верстати стали полем б и т ■
в и.— Дане речення німецькою мовою звучить так: «Das Arbeits­
feld wurde ein Kampf platzt» (S. 299), в українському перекладі:
«Поле праці стало полем битви» (с. 269).
С. 490. Гефест — у старогрецькій міфології бог вогню, а
пізніше і ковальства.
Промете й— у старогрецькій міфології один з титанів,
що вкрав на Олімпі вогонь і дав його людям.
С. 493. Іменно тота суспільна ціха средств
продукційних і витворів, нині причина пе­
ріодичного застою тих руїн, станеться тоді
найпотужнішою підоймою продукці ї.—Далі про­
пущено текст. Див.: S. 306—307; с. 274—275.
С. 494. …в она була такою лиш тому, що була
державою одної пануючої верстви, засту­
паючої в своїм часі всю суспільніст ь.— Далі
пропущено текст. Див.: S. 307; с. 275.
В ід то ї хвилі настає замість панування
над особами тільки заряд над предметами
і ведення продукції.— Далі пропущено текст. Див.:
S. 308; с. 276.
С. 495. А ле можливим, історично конечним
могло воно статися аж тоді, коли готові були
матеріальні условини для його переведен-
н я.— Далі пропущено текст. Див.: S. 309; с. 276—277.