ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ
21—23 вересня 1648 року, береги річки Іква (притока Півден
ного Бугу), неподалік містечка Пилявці, сьогодні село Пилява
Старосинявського району Хмельницької області.
КОМАНДУВАЧІ
Загальне командування козацьким військом здійснював Бог
дан Хмельницький*, окремим корпусом керував один з найкра
щих козацьких полководців кампанії 1648 р. Максим Криво
ніс*. Серед керівників війська були також полковник Іван
Чарнота*, що у битві командував центром козацького війська,
Карпо Півторакожух*, уманський полковник Іван Ганжа*. Та
тарами командували, можливо, Антемир-мурза і Адлаєт-мур-
за, участь у битві Тугай-бея дискусійна.
Після поразки під Корсунем річпосполитське військо очо
лювали так звані реґіментарі, котрими сейм призначив: кня
зя Владислава Домініка Заславського*, Миколая Остророга*,
Олександра Конецпольського*. Загальновідоме влучне вислов
лювання Б. Хмельницького щодо пилявецьких реґіментарів:
«перина», «латина» і «дитина». Своїми контингентами керува
ли і князь Ієремія Вишневецький*, Адам Кисіль*, Анджей Фір-
лей*, Януш Тишкевич*, Зигмунт Денхоф*, князь Самуель-Кароль
Корецький*, представники родів Потоцьких та Любомирських,
Криштоф Корицький*.
ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА
Див. джерела про попередні битви 1648 р. Реляція Д. Заслав
ського сейму, лист. А. Мясковського, щоденники та реляції
шляхтичів-учасників битви.
ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИДИ СТОРІН
І Іісля Жовтих Вод і Корсуня Б. Хмельницький уклав перемир’я
і владою Речі Посполитої. Значну частину України охопила се
лянська війна. Улітку 1648 р. на території Київського, Брацлав-
ського, Чернігівського і частини Подільського воєводств було
знищено річпосполитську адміністрацію, євреїв, римо- та гре
ко-католиків та запроваджено козацькі порядки, відбулося ма
сове покозачення населення. Значно активізувалися дії по
встанців на Галичині та на Волині. На початку червня 1648 р.
на Правобережжя пробилися з лівого берега Дніпра поріділі
надвірні війська І. Вишневецького таЯ.Тишкевича, влаштував
ши тут криваві репресії проти бунтівників. У боях під Махнів-
кою та Старокостянтиновом козацькі полки на чолі з М. Кри
воносом завдали князю Ієремії значних втрат, витіснивши
Вишневецького на Волинь. Унаслідок цих подій умовна «мир- ;
на передишка» у війні з Хмельницьким скінчилася. На почат
ку серпня 1648 р. сейм постановив призначити комісарів та ре-
ґіментарів для формування нової коронної армії в районі
Глинян (поблизу Львова) та біля замку Човганський Камінь (те
пер Теофіполь Хмельницької області). 14 вересня коронне вій
сько вирушило проти Хмельницького, який отаборився на бе
резі річки Іква, не ризикуючи атакувати ворога до підходу татар
(ті мали відбити набіг донських козаків, і тому запізнювалися).
Чисельність козаків Хмельницького в різних джерелах і оцін
ках істориків суттєво варіюється — від значно заниженої в 6 ти -]
сяч козаків і 3 тисячі татар до значно завищених у 100 тисяч
людей. Ймовірно, гетьман Богдан мав ЗО—40 тисяч війська,
ядро котрого складали реєстровці та запорожці, а масовість за
безпечували покозачені (саме непоказність деяких ватаг пере
конала польських реґіментарів у слабкості війська козаків, ко
трих збиралися «розганяти батогами» воєначальники Речі
Посполитої). Схоже, татари (перш за все буджацькі) підійшли
22 вересня. їх могло бути кілька тисяч (від 4 до 20, більш ймо
вірна перша цифра). Кількість гармат невідома, але вочевидь
менша, ніж у супротивника.
Численність річпосполитського війська за більш правдопо
дібною оцінкою складала до ЗО тисяч бійців (10— 12 тисяч на
двірного війська І. Вишневецького, 2 тисячі надвірної кінноти
Заславського, 4 тисячі Конецпольського, 2 тисячі Остророга,
по 12 хоругов, тобто по 1—1,2 тисячі кінноти, мали Фірлей,
Тишкевич та Кисіль, Денхоф та Любомирський командували
кількома тисячами піхоти, серед якої був полк королівської
гвардії), а також невідома (але дуже велика, не менша, ніж чис
ло воїнів) кількість слуг, маркітантів тощо. Річпосполитське
військо мало 80—90 гармат, табір складався з кількох десятків
тисяч возів з припасами та предметами розкошу.
ОЗБРОЄННЯ І ТАКТИКА СТОРІН
Польське військо під Пилявцями складалося з надвірних військ
магнатів та найманої піхоти, загального ополчення шляхти («по
сполитого рушення») тут не було, всупереч тому, що часто пишуть
про Пилявці, починаючи з художніх творів Г. Сенкевича. Як за
вжди, домінувала кіннота — гусарські, рейтарські, панцирні, во
лоські корогви, але головною проблемою була відсутність єдино
го командування, чвари недосвідчених реґіментарів між собою та
з амбітним І. Вишневецьким, а через брак дисципліни, аномаль
но велику кількість небойових елементів у гігантському таборі.
Після загибелі професійної армії під Корсунем військо Речі По
сполитої під Пилявцями було відносно менш боєздатним.
Головною проблемою Хмельницького була велика кількість
покозачених селян (так званих дейнеків), озброєних самороб
ними списами, косами, палицями і бердишами, що виявилися
ефективними проти кінноти в рукопашному бою на греблі. Во
ни йшли за військом і потребували зброї та припасів. Окрім то
го, нез’ясована ситуація з часом прибуття татар. Цим поясню
ється оборонна стратегія гетьмана, спрямована на виснаження
супротивника, ослаблення його сутичками з окремими ватага
ми погано навчених покозачених, яких, як не цинічно це про
звучить, гетьман використовув як гарматне м’ясо. Як завжди,
добре спрацювала козацька розвідка, і Богдан добре знав, з ким
має справу. Корпус Кривоноса, як і в попередніх випадках, ді
яв окремо від сил Хмельницького, разом із меншими загонами
проводив диверсії в тилу ворога, нищачи міста й замки з неве
ликими залогами. 14 вересня польське військо, підбурюване
Вишневецьким, повільно рушило на Хмельницького, який
наказав Кривоносу залишити Старокостянтинів і відійти до
Пилявецького замку, біля якого козаки й отаборилися на право
му березі Ікви (на думку І. Стороженка, 3 таборами — Кривоно
са, Півторакожуха та Хмельницького). У тилу війська реґімента-
рів успішно діяли диверсійні загони Хмельницького. 19 вересня
польські передові частини з’явилися на лівому березі Ікви.
ХІД БИТВИ
Битва розпочалась 21 вересня з несподіваних навіть для поль
ських реґіментарів атак полку Я. Тишкевича на греблю через
Ікву, на якій вирили шанці козаки. Бої тривали з перемінним
успіхом і закінчилися взяттям греблі поляками, які, однак, не
мали якогось чіткого плану битви, обмежившись взяттям плац
дарму на правому березі Ікви. Наступного дня в козацькому
таборі залунали радісні вигуки і стрілянина — то Хмельниць
кий вітав прихід татар. Проте питання, скільки їх було і чи не
було тут елементу військових хитрощів (деякі джерела припус
кають, що то козаки перевдягайся у татарські кожухи, щоб на
гнати страх на поляків) — лишається спірним. Розпочалися гер
ці, в одному з яких, можливо, загинув І. Ганжа. Основний бій
відбувся 23 вересня зранку. Козацьке військо вийшло з табору,
лівим флангом командував М. Кривоніс, центром — Чорнота,
праворуч стояли покозачені К. Півторакожуха. Ймовірно, геть
ман, побачивши недисциплінованість ворожих сил, планував
форсувати Ікву і спробувати оточити польський табір татар
ською кіннотою і корпусом Кривоноса. Паралельно польське
командування вирішило змінити сторожу біля греблі на свіжі
сили, чим не могли не скористатися козаки. Знову розпочала
ся боротьба за греблю, що тепер перебувала в руках поляків,
котрі постійно надсилали підкріплення — кінні хоругви, що за
знавали значних втрат. З флангів польське військо атакували
татари, що переправлися через Ікву бродом. Частина польської
кінноти не витримала і почала тікати, і реґіментарям довелося
відводити війська до табору, аби уникнути розгрому. Мораль
ний дух річпосполитських воїнів упав до найнижчої за час бит-
ви позначки. У сутінках і Хмельницький також повернув свої
иійська до табору. Подальші події джерела змальовують по-
різному, залежно від їх походження — польські полководці на
магалися виправдатися, шукаючи винних, хто подав сигнал до
итечі. Можливо, то була козацька диверсія. Десь о третій ночі
надвірна кіннота магнатів почала панічну втечу з табору. Вте
ча тривала кілька днів, багато хто врятувався аж у Львові, час
тина втікачів загинула на мосту через Случ, що не витримав
і впав у воду. Лише ранком 24 вересня Хмельницький і татари
не повірили в такий розвиток подій, остерігаючись пастки.
Проте згодом козаки увірвались до табору, де знищили чи по
лонили всіх, хто не встиг утекти (здебільшого піхоту та слуг).
ВТРАТИ СТОРІН І НАСЛІДКИ ПОДІЇ
Річпосполитьске військо розпалося, зазнавши великих втрат (май
же вся піхота загинула в таборі, козакам дісталася артилерія і здо
бич на суму 7 мільйонів злотих, а також безліч табірної обслуги).
Втрати козаків і татар були невеликими (можливо, кількасот лю
дей під час боїв за греблю в перші дні). Наслідком цієї найганеб-
нішої, на думку учасників подій і польських дослідників, поразки
в історії Речі Посполитої став новий похід Хмельницького, який
увінчався облогами Львова і Замостя, знищенням річпосполит-
ської адміністрації на Волині і Поділлі та новими переговорами
козаків з Річчю Посполитою, яку очолив король Ян-Казимир.
ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТЬ
Для польської сторони битва стала ганебною плямою на репу
тації польської зброї (на відміну від більшості битв Хмельнич
чини) і сприймається такою дотепер (згадаймо хоча б роман
Г. Сенкевича «Вогнем і мечем» і однойменний фільм Є. Гофма-
на). Український фольклор, художня література, кінематограф,
підручники змальовують битву як один із найбільших тріум
фів Б. Хмельницького. Кілька разів відбувалося святкування її
річниці громадськими організаціями України, на честь героїв
битви у Пиляві встановлено пам’ятний знак.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Битва під Корсунем
Наступна: Битва під Лоєвом 1649 р.