«Великі речі, дві, мов одна: перша — любов, а друга — війна» —
так лаконічно охарактеризував Редьярд Кіплінг ніби неширо
ке, але насправді невичерпне коло тем, які завжди пробуджу
ють величезний інтерес читачів незалежно від віку, статі та
професії. На щастя (чи на жаль) для шановних читачів та чи
тачок цієї книжки, автор пропонує зануритися в перипетії знач
но менш складної тематики — другої. Мова піде про битви
і людей, які в них здобували перемоги, славу, загибель чи гань
бу протягом тривалої та напрочуд кривавої української історії.
Звісно, автор свідомий того, скільки наукових і популярних
книжок написано про ті масові кровопускання. І звісно ж, він
аж ніяк не зацікавлений у прославлянні ідеї війни як такої, чи
навіть у створенні чергового хіт-параду на кшталт «Ста вели
ких битв» чи «П’ятдесяти найгеніальніших полководців», бо
надто хиткими й сумнівними були і є ті критерії величі й гені
альності. Але, вже не перший рік працюючи з допитливою мо
лоддю шкільного і студентського віку, автор бачив невгамовний
інтерес молодих українців саме до тем героїчних і трагічних
смертовбивств і самопожертв, якими сповнені українські (і, ска
зати правду, не лише українські) підручники з історії. І треба ж
було такому статися, що цей інтерес збігся-таки з одним із йо
го, автора, давніх захоплень — воєнною історією. Так виникла
ідея книжки, де в стислій формі було б подано цікавий ф ак
таж і свіжі оцінки не лише найважливіших, у чомусь справді
вирішальних для подальшого ходу історії України баталій, але
й тих битв, котрим просто пощастило з увагою нащадків, і то
му вони стали символами якихось важливих речей для нас, сьо
годнішніх (тому прохання не дивуватися тому, що на сторін
ках книжки близькими сусідами є, наприклад, грандіозний
Брусилівський прорив і невеликі бої на горі Маківка чи під Мо-
говилівкою). Водночас автор не робив акценту на більш відо
мих читачеві й хронологічно ближчих подіях XX ст„ а натомість
присвятив більше уваги середньовічній і ранньомодерній во
єнній історії.
Попри дещо іронічний початок вступної статті, автор хотів
би зауважити — до тих речей, про які писав Залізний Редьярд,
не варто ставитися легковажно. Адже дослідження того, як і чо
му забирали чужі й віддавали свої життя мільйони людей на цій
рясно политій кров’ю, прекрасній і грішній землі, неможливе без
поваги й спроби глибшого розуміння, усвідомлення мотивів і на
слідків їхніх вчинків. Допомогти в цьому можуть історичні дже
рела (згадки про ключові джерела обов’язково присутні в під
розділах, присвячених окремим подіям) і література, зокрема
найновіша, список якої пропонується у кінці книги. Менш за все
авторові хотілося б іти проторенним шляхом більшості на
уково-популярних видань подібного типу, компілюючи урив
ки сучасних досліджень, джерел і застарілих праць в одне нечи
табельне ціле, тому він віддавав перевагу сучасним науковим
трактуванням подій, а подекуди був змушений вдаватися і до
власних спроб реконструкцій ходу подій на основі джерел.
Звісно, не обійдено увагою і долі воєначальників і дійових
осіб тих буремних подій (форма написання імен та прізвищ —
якнайближче до звучання в оригіналі). Книга містить короткі
біографічні дані про кількасот відомих і напівзабутих давньо
руських, візантійських, українських, російських, половецьких,
литовських, польських, турецьких, татарських, шведських, ні
мецьких, австро-угорських воєначальників і командирів різних
рівнів, адже саме люди, а не абстрактні прямокутники чи стрі
лочки на схемах (без котрих, звісно, теж не обійтися), нерідко
творили вітчизняну історію, зокрема й протягом IX—XX ст.,
тобто з часів Київської Русі і аж до Другої світової, коли поки
що востаннє шпорив по українській землі свого червонястого
коня другий вершник Апокаліпсису, ім’я котрому — Війна…
Отже, по конях!
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ
Наступна: Похід на Константинополь 860 р.